Навигация
О.Д.Бойко. Історія України, посібник. – Київ, 1999 р. – С. 77
34609
знаков
0
таблиц
0
изображений
9. О.Д.Бойко. Історія України, посібник. – Київ, 1999 р. – С. 77.
10. Там само. С.78.
Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови, і 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.
Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати у кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме у цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученням сина Данила – Шварно та дочки Мін довга. Це різко змінює ситуацію – протягом 1255- 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.
Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборотні споруди неприступного Холму. Саме у цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.(11)
Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук його брата Василька, котрого решта князів шанувала як « отця і господина». В Галичині княжили сини Данила: Лев – у Галичині й Перемишлі, Мстислав – у Теребовлі, Шварно – у Белзі та Холмі. Наприкінці 13 ст. на Галицько-Волинську землю знову натиснула Золота Орда: хани вимагали участі князів у своїх походах та сплати данини. Переходячи через Волинь та Галичину, ординці грабували міста і села. Особливо спустошливим був перехід через ці землі у 1288 р. орди хана Телебуги, який ішов у похід на Польщу. Під Володимиром-Волинським і Львовом, писав літописець, татари «чинили велике насильство», людей «одних повбивали, інших грабували і коней відбирали». Лев Данилович та Василько були не в змозі дати відсіч Орді. До того ж у цих скрутних умовах між Левом Даниловичем та іншими князями почалися суперечки, особливо між Левом і Шварно – за білоруські землі, частиною яких володів Шварно. Втручався Лев і в польські справи: використовуючи в своїх походах на Польщу загони союзників-татар, на деякий час (до 1302 р.) захопив Люблінщину. Лев ходив і на Угорщину й приєднав до своїх володінь частину Закарпаття. 1270 року Василько помер, передавши перед смертю Волинь своєму синові Володимирові(12).
_____________________________________________________
11. Курс лекцій. Історія України. – Київ, 1991 р. – С. 75.
12. О.Д.Бойко. Історія України, посібник. – Київ, 199р. – С. 79.
Володимир Василькович мало займався зовнішньополітичними справами і залишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культури. «Він вмів ясно говорити про книжні справи, був книжник і великий філософ, якого не було перед ним у цілій землі…», - писав про нього літописець. Лише в середині 70-х років Володимир здійснив похід на ятвягів. У 1289 р. він помер, а незабаром померли Лев (1301 р.) і Мстислав Даниловичі. Галицька та Волинська землі знову об’єдналися в руках Юрія Львовича, котрий титулувався «королем Русі й князем Володимирії». Як і Данило, Юрій вів переговори з папою про унію, але намагання Ватикану запровадити унію на Русі успіху не мали. З метою зміцнення свого становища Юрій у 1303 р. добився утворення галицько-волинської митрополії.
Короткочасне правління короля Юрія Львовича відбувалося за складних міжнародних обставин. Він відмовився від боротьби за угорську спадщину, підтримуючи одного з претендентів – баварського герцога Отто. Польщі було повернено Люблінську землю (1302). Ці заходи, а також союз з Тевтонським орденом, допомогли йому зберегти спокій на західних кордонах і концентрувати всі сили проти ординців.
Близький соратник короля Юрія ігумен одного з монастирів Петро Ротенський, посланий по смерті митрополита київського, але згодом переїхав до Москви Пізніша діяльність митрополита Петра (1308 – 1326), канонізованого православною церквою, сприяла піднесенню Московського князівства.
Дата смерті короля Юрія залишається дискусійною. Деякі дослідники вважають, що він помер 1315 р(13). Цей правитель був гідним нащадком Романа, Данила та Лева. При ньому Галицько-Волинська держава пережила останній період своєї могутності.
Діяльність обох останніх князів з династії Романовичів – Андрія та Лева Юрійовичів – повна загадок. Навіть стосовно столиць цих князів триває дискусія. Найбільш вірогідною є версія, що старший Андрій тримав Галицьке королівство і Володимирське князівство, а молодший Лев – Луцьке князівство.
Андрій та Лев Юрійовичі перебували в тісному союзі з Тевтонським орденом, можливо, також і з глоговськими князями у Сілезії. З допомогою цих союзів вони стримували активність Польщі. Головним їх противником залишалася Золота Орда, яка не хотіла миритися з втратою такого васала, як Галицько-Волинська держава. Саме через те, що їхні сили були задіяні у боротьбі проти ординців, князі не змогли втручатися у боротьбу за угорську спадщину і не підтримали повстання закарпатських феодалів 1315 -1321 рр., внаслідок чого були втрачені володіння у Закарпатті.
Становище ускладнилося також конфронтацією з Литвою, про яку залишилися заплутані відомості в джерелах. Її вдалося згасити миром, скріпленим шлюбом Любарта Гедиміновича з дочкою Льва Юрійовича (1322). Обидва князі, ймовірно, загинули на початку 1323 р. у боротьбі з ординцями.
__________________________________________________________
13. Історія України. Відп. ред. Ю.Сливка. – Львів, 2003 р. – С. 96.
Романовичі були споріднені з усіма сусідніми династіями. Спадкоємцями вважали себе угорський та польський королі, низка польських князів, навіть далекі князі Глоговські. Більше прав мав зять останніх Романовичів Любарт-
Дмитро Гедимінович, але він був надто юним. Литва ще не була готовою до боротьби, тому поспішила домовитися з ханом Золотої Орди Узбеком. Сили останнього були задіяні на Сході і він теж не був готовий втрутитися у боротьбу за спадщину Романовичів. Але домовленість Литви з Ордою відіграла свою роль. Внаслідок компромісу галицько-волинським князем став Болеслав Тройденович, племінник Андрія та Льва Юрійовичів, син удільного мазовецького князя Тройдена і дочки короля Юрія Львовича Марії.
Болеслав Тройденович перейшов у православ’я і посів престол під іменем Юрія. Факти свідчать, що Юрій II не був польською маріонеткою, а провадив власну політику. Порозуміння з Литвою було закріплене 1331 р. його шлюбом з Офкою-Євфимією Гедимінівною. Любарт отримав уділ у Східній Волині з центром у Любарі. Юрій II підтримував традиційний союз з противником Польщі Тевтонським Орденом, старався домовитися з ординцями. У 1337 р. Юрій з ординською допомогою напав на Люблінську землю і тримав Люблін В облозі дванадцять днів.
Несподівана смерть Юрія II 1340 р. найбільше була вигідна польському королеві. Казимир III негайно вторгся у Галицько-Волинську державу і дійшов аж до Львова. Версія про отруєння князя боярами за його прихильність до іноземців не виглядає переконливо. Іноземці становили значну частину населення великих міст, до цього на той час вже всі звикли. Після загибелі Юрія II розпочався період глибокої кризи Галицько-Волинської держави і боротьби за її збереження та відродження.
Галицько-волинські князі мали такі ознаки (атрибути) влади: «вінець» (корону), герб державну печатку, прапор. Під впливом зв’язків із західними державами ці ознаки влади набули в Галицько-Волинському князівстві особливого розвитку. З початку 14 ст. гербом Галицько-Волинської держави утверджується зображення золотого лева на синьому щіті. Таке зображення вперше знаходимо на печаті Юрія Львовича, а також на печатці, прикріпленій до грамоти князів Андрія і Лева, датованої 1316 р. Лев як державний герб є й на печатці Любарта – правителя Волині, який вважав себе спадкоємцем Галицько-Волинського князівства. Прапором-корогвою князівства було синє полотнище із зображенням лева.
Вся князівська адміністрація утримувалася за рахунок княжих земельних подарувань.
Галичина і Волинь поділялися на ряд князівств – земель, а останні – на волості, центрами яких були міста-городи. Управитель волостей призначав князь із числа великих бояр.
Протягом другої половини 13 – першої третини 14 ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня політичної та військової могутності.
Похожие работы
... . Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер. ...
... сцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права на місто, в якому свого часу розгромив тевтонських рицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа враховував реальні факти. Стосунки холмського двора з Римом мали переважно політичний характер, ...
... Дослідники характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в Україні. 3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури. Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі ...
... престолі Роман просто не встиг цього зробити. Одним словом, створене ним велике князівство трималося на авторитеті й військовій силі засновника. [33,3] Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об’єднавчому русі України-Русі. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава, за висловом І. ...
0 комментариев