3. Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності.

Київська Русь залишалась об’єднаною державою приблизно до 1132 р. Пізніше князівства починають проводити свою внутрішню і зовнішню політику порівняно самостійно.

Інколи зміцнення князівств називають «розпадом» Київської Русі. Це не точно передає суть історичних подій тієї доби: визначальним був не розпад, а навпаки, більш стійке, зумовлене економічним і політичним розвитком заселених спорідненим населенням теренів, входження яких до Київської Русі раніше не мало достатньо тривкої основи.

Основною територією Галицького князівства були терени хорватських і північно-західні окраїни землі тиверців. Тривало започатковане раніше взаємне зближення протиукраїнських племінних груп, зокрема полян, сіверян, дулібів, хорватів, уличів, тиверців. Цьому сприяли спорідненість мови і побуту, географічне розташування, економічні, політичні та культурні зв’язки.

13 сторіччя було переломним в історії багатьох країн і народів. У тогочасній Західній Європі паралельно зі зміцненням королівської влади відбулося формування станової монархії, яка забезпечувала юридичне піддержання прав і ролі у державі великих землевласників-феодалів і, певною мірою, міщан. На прикладі збережених джерел, що стосуються Київщини і Галицько-Волинського князівства, видно, який істотний вплив на державні справи мали боярські роди, а подекуди й частина містиків – заможної верхівки міського населення, насамперед купців. На сторінки літопису потрапляли насамперед відомості про запеклу боротьбу князів з боярськими угрупуваннями, що робили ставку на різних князів. Успіхи чи поразка окремих князів у міжусобній боротьбі значною мірою визначалися співвідношенням сил регіональних князівсько-боярських коаліцій. Зрозуміло, що поза періодами конфліктів князівська влада також була змушена рахуватися з інтересами тих бояр, з яких формувалася державна адміністрація та військове командування. Більше того конфлікт з однією групою бояр змушував князі йти на певні, більші чи менші, поступки іншим. Є підстави вважати, що князя, щонайменше з 13 ст. документально закріпляли за великими землевласниками їхні володіння. Відомі й випадки закріплення майнових прав за містичами, а юридичних – і за окремими міськими громадами. Однак навряд чи варто говорити про чітке розмежування прав власності і політичної влади; загальні правові акти, що визначали б статус і загальні станові права боярства чи містиків, не відомі. Проте з’явилися вже грамоти, які регулювали права і повинності окремих міст. Цілком можливо, що прогрес юридичного оформлення станової монархії розгорнувся б і у Галицько-Волинській державі та інших князівствах, якби їхній розвиток не було перервано монгольською навалою.

Внутрішня консолідація князівства стала передумовою його активної зовнішньої політики. Важливим атрибутом державності князівств, складовою політичної культури була дипломатія, яка керувалася певними юридичними нормами, правилами етикету. Очолював зовнішньополітичну діяльність князь, який при вирішенні важливих питань враховував думку боярської ради. Переговори велися через послів або при особистих зустрічах князів-Рюриковичів. Обговорювалися територіальні спори, нерідко укладалися усні або письмові угоди.

Зміцнення міжнародного авторитету Галицько-Волинського князівства вплинуло і на розвиток політичної думки. До монгольської навали чернігівські і волинські князі змагалися між собою за те, хто очолить консолідацію князівств і земель. Натомість у після монгольську добу за правління Данила Галицького і його спадкоємців на роль продовжувача традицій давнього Києва могла претендувати вже тільки Галицько-Волинська-Холмська держава. Саме цим зумовлюється її роль в історії української державності.

Здобутки руської культури другої половини 13 – 14 ст. відіграли важливу роль у наступний період, у часи формування культури українського народу – в умовах панування на Україні польських і литовських феодалів. Культурні традиції Давньої Русі допомагали українському народові зберігати та розвивати свою національну культуру.

Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:

- зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

- стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

- модернізувало давньоруську державну організацію;

- розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;

- продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, що 100 років після становлення золотоординського іга з честю представляло східнославянську державність на міжнародній арені.


Висновок.

Період феодальної роздробленості був закономірним етапом розвитку Давньої Русі 12 – 14 ст. Проте на другому етапі цього періоду – в другій половині 13- 14 ст. – на основі дальшого розвитку продуктивних сил суспільства (зростання міст) і диференціації великої феодальної власності розвиваються сили централізації, носіями яких були середні й дрібні феодали (дрібні бояри, «милостники») та городяни. Це приводило до утворення єдиних держав. Зазначені процеси відбувалися і на Південно-Західній Русі. Вони виявилися у піднесенні Галицько-Волинської держави та зміцненні влади великих князів (Данила Романовича, Юрія Львовича). Влада великого князя посилювалася в постійній боротьбі проти впливового галицько-волинського боярства.

Загалом протягом другої половини 13 ст. – першої третини 14 ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня політичного розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Однак відносна слабкість сил централізації, припинення княжої династії, віроломна політика Орди – все це спричинилося до того, що князівство стало об’єктом агресії з боку сусідніх держав – Польщі, Угорщини та Литви, які перетворилися в цей час на сильні, централізовані національні держави. Зрештою, у 40 – 60-х роках 14 ст. політично роз’єднані землі Південно-Західної Русі підпадали під владу Польського королівства і Великого князівства Литовського. Однак і в межах Литовської держави автономія Волині та Київського князівства зберігалася.


Використана література.

1. Бойко. О.Д. – Історія України, посібник. – Київ, 1999 р.

2. Відп. Ред. Ю.Сливка. – Історія України. – Львів, 2003.

3. Курс лекцій. – Історія України. – Київ, 1991 р.


Информация о работе «Галицько-Волинське князівство»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 34609
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
29053
0
0

... . Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер. ...

Скачать
30251
0
2

... сцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права на місто, в якому свого часу розгромив тевтонських рицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа враховував реальні факти. Стосунки холмського двора з Римом мали переважно політичний характер, ...

Скачать
23976
0
0

... Дослідники характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в Україні. 3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури. Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі ...

Скачать
147038
0
0

... престолі Роман просто не встиг цього зробити. Одним словом, створене ним велике князівство трималося на авторитеті й військовій силі засновника. [33,3] Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об’єднавчому русі України-Русі. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава, за висловом І. ...

0 комментариев


Наверх