Політична філософія Платона

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра гуманітарних наук

РЕФЕРАТ

до складання кандидатського мінімуму з філософії

на тему: „Політична філософія Платона”

Виконав:

Перевірив

Житомир

План

Вступ

1. Життєвий шлях Платона. Передумови формування його політичної філософії

1.1 Платон до зустрічі з Сократом

1.2 Сократ – вчитель Платона

1.3 Погляди Платона в період розпаду грецького класичного полісу

2. Періоди творчості та основні роботи

3. Основи політичної філософії

3.1 Філософія держави

3.1.1 Мета і задачі платонівської держави

3.1.2 Типи держав за Платоном

3.1.3 Основи „ідеальної” держави

3.1.4 Друга за досконалістю держава

3.1.5 Виховання стражів та правителів

3.2 Філософія права

3.3 Філософія політики

4. Трагедія життя та філософської думки

Література

Вступ

Ім'я Платона є не просто відомим, значним або видатним. Тонкими та міцними нитками філософія Платона пронизує не тільки світову філософію, але й світову культуру. У європейській історії після Платона ще не було ні одного століття, коли не сперечалися б про Платона, то непомірно його вихваляючи, то всіляко його принижуючи в будь-якому відношенні: історико-релігійному, історико-літературному, історичному або соціологічному.

Світові релігії, які виникли після Платона, намагалися перетягнути його на свій бік, обґрунтовуючи з його допомогою своє віровчення і нерідко досягаючи в цьому успіху. Але цей засновник віровчень часто опинявся також і їх підступним ворогом. Адже платонізм у своїй основі все ж таки язичницьке вчення. Наступали моменти в історії, коли платонізм раптом повставав грізною силою проти монотеїстичного віровчення і під його ударами починали хитатися і падати ті самі богословські системи, самим вірним союзником яких раніше здавався Платон.

1. Життєвий шлях Платона. Передумови формування його політичної філософії

1.1 Платон до зустрічі з Сократом

Спробуємо сказати про життя і творчість Платона те, що представляється критично точним або хоча б певною мірою достовірним.

Багато сперечалися насамперед щодо дати життя Платона, хоча суперечки ці і стосувалися можливих уточнень в межах трьох або чотирьох років. В результаті вивчення численних джерел найбільш достовірними датами його життя представляються 427 – 347 рр. до н. е.

За батьківською лінією Платон був не просто високого походження, а віддаленим нащадком останнього аттичного царя Кодра. Якщо брати до уваги літературну спадщину Платона, то його царське походження, вочевидь, наклало на неї свій відбиток. Правда, в Аттиці в другій половині V ст. до н. е. царі навряд чи мали яке-небудь визнання, так що мова може йти тільки про самосвідомість Платона і його інтимне самопочуття. Платон назавжди зберіг презирство до всякої торгівлі, до погоні за баришем, до непомірного поширення рабовласництва, точніше сказати, до всього того, що на рубежі V і IV ст. до н. е. значною мірою стало характерним для аттичної демократії. Адже саме в цю пору аттична демократія вела грабіжницькі війни, прагнула до збільшення кількості рабів, експлуатувала своїх братів по крові, греків, і висмоктувала бариші з колоній.

Не менш цікавим є походження Платона і з материнського боку. Мати Платона була прямим нащадком брата знаменитого афінського законодавця першої половини VI ст. до н. е. Солона, теж родовитого аристократа. Солон здійснив цілий ряд економічних і політичних реформ, що сприяли розпаду родового ладу. Одна з них полягала в тому, що права і обов'язки громадян встановлювалися у відповідності з розмірами їх майна.

 Отже, духовна атмосфера ранньої молодості Платона була пронизана не тільки антидемократичними, а й антитиранічними і антиолігархічними тенденціями, – VIII книга платонівської "Держави", що містить рідкісний за своїм сарказмом памфлет і сатиру як на всі види тиранії, так і на всі види олігархії. Платон зневажав не тільки бариші, а й аристократичні в'язниці, страти та вигнання. Не дивно тому, що Платон залишився в стороні не тільки від участі у справах демократичної держави, а й від олігархічного перевороту 404 р. до н. е. в Афінах, хоча серед знаменитих 30 тиранів знаходився його двоюрідний дядько Критій.

Встановлено, що Платон був відмінним гімнастом і, крім того, відрізнявся в таких видах спорту, як боротьба і верхова їзда. Є відомості, що за успіхи в боротьбі він отримав першу премію на Істмійських, а, можливо, також і на Піфійських змаганнях. Платон відрізнявся настільки високим зростом і міцною статурою, що отримав прізвисько, яке так і залишилося за ним назавжди і відсторонило собою ім'я "Арістокл", дане йому батьками на честь діда, адже "platos" в перекладі з грецької означає "ширина" або "широта" (в даному випадку малися на увазі широкі плечі й груди борця Арістокла). Говорили навіть, що це прізвисько, яке назавжди залишилося за філософом, дав йому не хто інший, як Сократ.

Платон навчався також музиці та живопису. Відомі навіть імена його вчителів у цих областях. Крім того, він віддавався поезії, і, мабуть, дуже серйозно. Якщо зібрати воєдино всі відомості античних джерел про художні заняття Платона, то необхідно буде сказати, що він досяг успіху буквально у всіх існуючих тоді поетичних жанрах. Йому приписували твори епічного стилю і лірику (дифірамби і елегічні вірші), він писав трагедії, причому настільки значні, що одна його трагічна тетралогія вже була передана акторам для репетицій, але тут, як повідомляють достовірні джерела, відбувається знайомство Платона з Сократом, і Платон спалює всі свої поетичні твори.Ймовірно, зустрівши Сократа, Платон пережив найглибшу духовну революцію. З тих пір вже не чути було ні про його заняття спортом, ні про художні спроби, ні про зв'язки з софістами. Ні про який професіоналізм в зазначених областях тепер не могло бути й мови, Сократ в цій юній і талановитої душі все перевернув догори дригом. Для Платона почалася нова ера: Сократ виявився для нього незаходящим сонцем. Без образу Сократа не обходився тепер жоден твір Платона. Згодом виникла навіть легенда, ніби Сократ напередодні зустрічі з Платоном бачив уві сні у себе на грудях лебедя, який потім високо злетів із дзвінким співом, і ніби на другий день після зустрічі з Платоном Сократ вигукнув: «Ось мій лебідь!» Сократ, правда, не бере участі в останньому діалозі Платона, в «Законах». Однак «Закони» – це теж щось нове і небувале, про що необхідно говорити окремо.