Періоди творчості та основні роботи

2. Періоди творчості та основні роботи

Під ім'ям Платона дійшло до нас із давнини наступне: «Апологія Сократа»; 23 справжніх діалоги; 11 у певній мірі сумнівних діалогів; 8 несправжніх творів, які не входили до списку творів Платона навіть в давнину; 13 листів, багато з яких безумовно справжні , і «Визначення», які завжди одноголосно приймаються за несправжні. Для історії філософії і для філології була вічною проблемою як справжність 35 основних творів Платона, так і їх хронологічна послідовність.

Методів вирішення цих обох проблем є багато. Перш за все вже сам зміст платонівських діалогів, їх мова і стиль змушують історика філософії розцінювати одні діалоги як зрілі і повноцінні, інші ж тільки як нариси, позбавлені закінченої думки та стилю. Далі, мають величезне значення посилання в одному діалозі на інший, посилання Платона на сучасну йому і взагалі грецьку літературу, а також посилання на нього інших авторів, серед яких ключову роль відіграє Арістотель. У новий і новітній час в залежності від періоду розвитку філологічної науки, а також від оригінальності окремих філологів, що критикували текст, справжність того чи іншого діалогу дуже часто доводилась і знову спростовувалась, а хронологічна їх послідовність у різних виданнях також представляла собою строкату картину. Найбільш вірогідним представляється наступний розподіл творів Платона.

I. Ранній період. Цей період розпочався навіть, можливо, раніше смерті Сократа, але закінчився він, ймовірно, першою сицилійською поїздкою Платона, тобто він охоплює приблизно 90-ті роки IV ст. до н. е. Сюди відносяться: «Апологія Сократа», «Критон», «Евтіфрон», «Лахет», «Лісій», «Хармід», «Протагор», I книга «Держави». Всі ці твори Платона відрізняються чисто сократівським методом аналізу окремих понять зі спробами знайти їх родову сутність і з упором переважно на моральну проблематику. II. Перехідний період. Сюди відносяться твори 80-х років: «Горгій», «Менон», «Евтідем», «Крат», «Гіппій менший», «Іон», «Гіппій більший», «Менексен». У цей перехідний період вже намічається віддалена концепція субстанційно розуміємих ідей, з точки зору яких критикується релятивізм софістів та їх безпринципне риторичне марнословство («Горгій», «Евтідем»). Стає помітним також свідоме ставлення до досократівської філософії (критика ірраціоналізму непомірних послідовників Геракліта в «Кратілі») разом з використанням орфіко-піфагорійських вчень про передіснування і безсмертя душ («Горгій», «Менон»).

III. Зрілий період займає 70 – 60-ті роки до н. е. Діалоги зрілого періоду літературної діяльності Платона за змістом і стилем можна розділити на дві групи. До першої групи належать «Федон», «Бенкет», «Федра» і II–X книги «Держави». Центральним є тут знамените платонівське вчення про ідеї як про самостійно існуючі субстанційні дійсності, які визначають собою і всю матеріальну дійсність. У «Федоні» це вчення майже переходить у метафізичний дуалізм і повне заперечення людського тіла, принесення його в жертву для душевного та духовного життя; правда, справжнього метафізичного дуалізму немає навіть і тут. В інших діалогах цієї групи мотив дуалізму звучить набагато слабшим, а в «Державі» і взагалі стирається, змінюючись вченням про гармонію тіла і душі, про гармонію душевних здібностей між собою, гармонію душі і суспільно-політичного життя і, нарешті, гармонію суспільно-політичних класів. Завершується ця картина вченням про вирі душ і про потойбічні винагороди і покарання. Художня вишуканість мови Платона в даний період кульмінує, оскільки крім незмінного діалогічного способу викладу ми тут знаходимо цілі ораторські промови, багату міфологію. До другої групи зрілого періоду літературної творчості Платона відносяться «Теетет», «Парменід», «Софіст», «Політик», «Філеб», «Тімей» і «Критій». Від попередньої групи діалогів вони відрізняються тим, що носять переважно конструктивно-логічний характер. Ідеальний світ тут ніде не заперечується, а швидше передбачається. Зміст діалогів стосується або критики голого емпіризму («Теетет»), або діалектики категорій («Парменід», «Софіст»), або діалектики космосу («Тімей»).

IV. Останній, або пізній період. Сюди відносяться «Закони» (писались ще в 50-х роках) і «Післязаконня» (ймовірно, написане кимсь із учнів Платона). Величезні «Закони» дуже строкаті за своїм змістом і стилем, ставлять на меті зобразити не абсолютно ідеальну, але доступне реальним людським силам державу, містять багато різного роду протиріч в концепціях і в термінології. Поряд з цим у «Законах» зустрічається і багато таких міркувань, для яких все ще характерна звичайна платонівська глибина і гострота думки.

V. Діалоги вельми сумнівного походження і часу: «Алківіад I», «Гіппарх», «Клітофонт» та «Мінос»; далі – діалоги безумовно несправжні: «Алківіад II», «Суперники», «Феаг». Нарешті, твори настільки несправжні, що вони не ввійшли навіть у список творів Платона найвизначнішого античного дослідника його творчості Фрасілла (I ст.): «Демодок», «Сісіф», «Алкей», «Еріксен», «Аксіох», «Про справедливість», «Про чесноти», «Визначення».