Навигация
Потенціал технологічного персоналу
30309
знаков
0
таблиц
1
изображение
1.5. Потенціал технологічного персоналу.
Потенціал технологічного персоналу – здатність робітників виробляти різні продукти , надавати послуги чи виконувати роботи.
Світова глобалізація та розвиток інформаційних технологій, трансформація українського суспільства та перехід до створення національної інноваційної системи – такими є зовнішні та внутрішні імперативи, що впливають на розвиток вітчизняного кадрового науково-технічного потенціалу. Як осередок інтелектуальних ресурсів суспільства кадровий потенціал науково-технічної сфери держави на світовому глобалізованому ринку. Стратегічним завданням України є ефективне використання цього потенціалу, що обумовлюється досягненням гармонізації основних параметрів науково-технологічної сфери (внутрішніх чинників) та сприяння зростанню попиту на науково кваліфіковані кадри в економіці (зовнішніх чинників ). Для вирішення цього завдання необхідним є побудова гнучкої, адекватної системи кадрового забезпечення, здатної не лише ефективно реагувати на зовнішні виклики, а й сприяти формуванню перспективних напрямі в науково-технологічного розвитку країни як підґрунтя її суспільно-економічного прогресу. Україна є державою, що володіє достатньо вагомим науково-технічним кадровим потенціалом , який відчутно впливає на її соціально-економічний розвиток. За населення - Україна дещо поступається країнам ЄС (5,7 – для перших 15 країн ЄС),проте випереджає нових членів цього Союзу, зокрема Словенію (4,5), Словаччину та Угорщину (3,7), а також Польщу (3,3). Одночасно чисельність наукових кадрів в України на відміну від переважної більшості європейських країн зменшується, що погіршує передумови успішної реалізації євро інтеграційних прагнень держави. У період економічного зростання України протягом 2000-2003 рр. відновився попит на вітчизняну науково-технологічну продукцію, внаслідок чого збільшилися обсяги фінансування (частка видатків на зросла з 1,20 % ВВП у 2000 р. до 1,37 %– У 2003 р.). Це загальмувало процеси руйнації науково-технічного потенціалу, проте ще більше актуалізувало проблему невідповідності його структури ані поточним завданням трансформації держави, ані перспективам її зростання. На відміну від тієї ж Росії, в якій економічне зростання 1999 р. Відновило позитивні процеси нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, у тому числі зайнятого у сфері , в Україні кадрова криза наукового потенціалу триває. Процеси інтеграції освіти і науки, які мають спрямовуватися передусім на створення системи кадрового забезпечення інноваційної діяльності країни, є стохастичними та залежать переважно від поточних політичних, адміністративних та економічних чинників без урахування внутрішніх потреб та перспектив такого розвитку. Недосконалою та незбалансованою є вітчизняна система статистичних показників кадрового потенціалу науки, розтягненим у часі через відомчу неузгодженість є процес гармонізації цієї системи із статистичною системою міжнародних індикаторів розвитку науки і технологій Європейського Союзу, Організації економічної співпраці, ЮНЕСКО тощо. Відповідно відсутній систематичний моніторинг потреб у кваліфікованих кадрах за різними сферами економічної діяльності, особливо науково-технологічного спрямування. Все це також ускладнює процес розроблення стратегічних державних рішень щодо розвитку системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Отже, однією з головних причин тривалості наукового занепаду в Україні є невизначеність щодо стратегічних цілей та напрямів науково-технологічного розвитку держави та, відповідно, зволікання з реформуванням наявної науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового потенціалу. Так, в урядовій Програмі “Послідовність. Ефективність. Відповідальність” державні заходи щодо кадрового потенціалу науково-технічної сфери полягають лише у розробленні проекту Державної програми інтеграції науки, освіти та виробництва на 2006 р. і наступні роки. “Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки)” передбачається “створення умов для розвитку науково-технічного потенціалу та кадрове забезпечення інноваційної діяльності”, проте без визначених індикаторів такого розвитку та термінів їх досягнення. Важливим кроком до визначення стратегічних підходів держави щодо розвитку власного кадрового науково-технічного потенціалу має стати реалізація Указу Президента України від 30 квітня 2004 року № 499 “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень” як стратегічної основи економічного зростання і сталого розвитку держави. У тому числі цим Указом закладається підґрунтя для створення комплексної системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Державні заходи, що розроблятимуться для реалізації цього законодавчого акту, мають бути спрямовані на зміну процесів занепаду кадрового потенціалу вітчизняної науково-технологічної сфери, основними ознаками якого є: зменшення кількості працівників, зайнятих , особливо їхньої активної частини – дослідників;зменшення частки випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ) III-IV рівні в акредитації (університетський рівень), що обирають науково-технічну діяльність;демографічна криза дослідного потенціалу науки внаслідок вибуття працівників продуктивного віку (30-54 років) до інших сфер економічної діяльності, а також їхньої еміграції;зростання кількості науковців вищої кваліфікації поза наукою, а також наростання процесів сумісництва;невідповідність напрямів підготовки фахівців з вищою освітою, науковців вищої кваліфікації галузевій спрямованості наукових досліджень. Скорочення чисельності кадрового потенціалу науково-технологічної сфери України відбувається переважно через зменшення його активної частини – дослідників та техніків. Протягом 2000-2003 рр. чисельність працівників основної діяльності наукових організацій скоротилась на 8,5 %, у тому числі дослідників ( на 5,9 %)та техніків (на 33,6 %). Одночасно доволі значною у штатній структурі організацій є частка адміністративно-господарчого персоналу (39,7 % загалу працівників). Такі штатні диспропорції суттєво знижують ефективність проведення безпосередньо наукових, науково-технічних робіт та стримують розвиток перспективних напрямів , зокрема через завищення обсягів витрат на них.
Отже, тенденція зменшення кількості працівників, зайнятих безпосередньо виконанням (дослідники та техніки), насамперед пов’язана з кризою інституціональної структури української науки, що переважно функціонує у межах традиційної галузево-відомчої системи. Таке становище відповідає стратегії “виживання” та певною мірою “збереження” науково-технологічного потенціалу країни. Проте перехід до стратегії ефективного використання та розвитку науково-технологічного потенціалу вимагає застосувати нові принципи організації наукової праці, передусім через реформування наявної інституціональної структури з метою приведення її у відповідність до сучасних суспільно-економічних умов. Про неефективність функціонування нинішніх організаційних структур науки в Україні доводить, зокрема, структура руху персоналу, зайнятого .
2.Оцінка ефективності використання та можливостей управління.
Підприємство слід розглядати перш за все, як певну систему управління, із цього випливає необхідність активізації значення потенціалу управління (або потенціалу системи управління) підприємством у структурі його економічного потенціалу.
Потенціал управління підприємством розглядається як структурний елемент його економічного потенціалу, до якого входить кадровий потенціал, організаційний потенціал і організаційний клімат. При цьому під кадровим потенціалом розуміються знання й навички кадрів управління, а під останніми двома складовими відповідно ставлення до змін, перспективність мислення, організаційні цілі; відкритість мислення, готовність до ризику, бачення факторів успіху.
На рівні підприємства доцільно розглядати потенціал системи управління організацією, який містить дві складові: потенціал управління (потенціал керівного складу організації) і потенціал організаційного персоналу (крім керівного складу). Такий підхід пояснюється нерозривною єдністю зазначених двох елементів організаційної системи управління, важливістю вивчення та оцінки взаємозв’язків між ними. Зокрема, традиційне дослідження управління організацією як сукупності соціально-психологічних, адміністративно-правових і економічних методів неможливе без детального вивчення прямих і зворотних зв’язків між менеджерами та персоналом організації. У цьому сенсі економічний потенціал підприємства можна розглядати як підпорядкований його управлінському потенціалу.
Крім того, потенціал системи управління організацією в структурі економічного потенціалу останньої слід розглядати як головний його компонент (якщо розглядати економічний потенціал організації як пріоритетну категорію відносно її управлінського потенціалу). Інші складові економічного потенціалу підприємства (інформаційний, фінансовий, інноваційний, матеріально-технічний, технологічний потенціал і т.ін.) є в такому випадку підлеглими категоріями відносно категорії “потенціал системи управління організацією”, оскільки виконують ролі об’єктів управління.
Принципово процес управління характеризується двома основними складовими: керуючою системою й об’єктом управління. З огляду на ці процеси, зрозуміло,що це стосується й відповідних потенціалів організації. Компонент “управління”, у свою чергу, виконує роль суб’єкта в системі управління підприємством.
Співвідношення між категоріями “економічний потенціал” і “управлінський потенціал” залежить від розуміння сутності цих категорій і надання одній з них пріоритетного значення. Зокрема, розглядаючи їх з погляду теорії управління, управлінський потенціал є головним у системі “підприємство” і має економічну складову.
Згідно з трактуванням суб’єктивного економічного потенціалу потенціал системи управління організацією складається з двох основних елементів: потенціалу управлінців і потенціалу робітників підприємства. Поряд із використанням в економічній науці таких понять, як “економічний потенціал”, “потенціал управління” та ін., з позицій загальної теорії систем слід більш широко використовувати поняття “потенціал системи управління організацією.
Висновок
Необхідність застосування сучасного економічного інструментарію як в практиці підприємницької діяльності, так і в теоретичних економічних дослідженнях вимагають сучасні умови господарювання. При цьому важливим напрямком економічних досліджень є розробка адекватного існуючим ринковим умовам апарату оцінки ринкової діяльності підприємств.
Сучасна ринкова теорія оперує різноманітними економічними прийомами, моделями, алгоритмами та методами при плануванні й організації підприємницької діяльності. Разом з тим в практиці вітчизняних фірм застосовується незначна частка сучасного економічного інструментарію, що можна пояснити не лише відсутністю адаптації до українських умов, але й низькою кваліфікацією керівників багатьох підприємств.
Актуальність звернення до теорії ринкового та виробничого потенціалу підприємств зокрема, обумовлена також різноплановістю поглядів авторів і відсутністю систематичного прикладного викладення суті даної проблеми. Це пояснюється тим, що сучасна методологія ринкової діяльності зараз знаходиться в стадії становлення, а більшість категорій і понять ще не апробовані практикою і науковим співтовариством.
Введення категорії ринкового потенціалу та його складових обумовлена необхідністю розробки апарату оцінки застосування сучасних економічних підходів в діяльності підприємств. Оперативна кількісна оцінка ринкового потенціалу дозволить виявити приховані резерви в розвитку підприємств і, відповідно, збільшити віддачу від більш обґрунтованого застосування економічного інструментарію.
Необхідність вивчення ринкового потенціалу полягає у максимізації можливостей використання підприємством всіх передових розробок в галузі маркетингу. Для розуміння конкретного змісту ринкового потенціалу доцільно застосувати проблемно-аналітичний підхід - запропонувати ієрархічну структуру складових потенціалу.
Список літератури.
1. Федонін О.С., Рєпіна І.М.- Потенціал підприємства :формування та оцінка:
Навч. посібник.- К.,КНЕУ 2003
2. Антропов В.А., Пиличев А.В. Современные проблемы управления персоналом предприятий. – Екатеринбург: Институт экономики УрО РАН, 2001. – 47c.
3. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой работе. – М.: Юристъ, 1998. – 496 с.
4. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. – М.: Изд. группа Норма-инфра. – М., 1998. – 340 с
5. Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. – СПб.: СпецЛит, 2000. – 700 с.
6. Економіка виробничого підприємства :Навч. посібник .,Ш.М.Петрович та ін.-К.,Т-во „Знання”,2002.
7. Джаин И.О. Оценка трудового потенциала: Монография. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. – 250 с.
8. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления. Учебник для вузов по специальности “Менеджмент”. – М.: Издательская группа НОРМА-ІНФРА-М, 1999. – 528 с.
9. Лапин Е.В. Экономический потенциал предприятия: Монография. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2002. – 310 с.
10. Лапин Е.В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2004. – 360 с.
11. Нестерова Д.В. Экономический рост: проблемы управления и гуманизации. –Екатеринбург: УрГУ, 1992. – 195 с.
12. Никитина И.А. Эффективность систем управления персоналом. – СПб.: СПбГИЭА, 1998. – 119 с.
13. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. Управленско-практическое пособие. – М.: ЗАО «Бизнес-школа».
Похожие работы
... і елементи економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн інших систем. 1.3 Економічний потенціал національної економіки України Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. ...
... його ринкової вартості. 4.2 Дії спрямовані на підвищення ефективності використання фінансового потенціалу Для встановлення фінансової рівноваги та відновлення потенціалу підприємства треба здійснити деякі заходи: 1. Своєчасно зробити діагностику економічного потенціалу і вжити необхідні превентивні заходи по попередженню фінансової кризи. Ця задача реалізується шляхом здійснення пості ...
... іалу. Під оцінкою ресурсного потенціалу розуміється визначення величини економічних ресурсів, якою володіє і розпоряджається, і економічного результату їх ефективного використання. Оцінка ресурсного потенціалу підприємства може проводитися в натуральному і вартісному вираженнях. Підводячи підсумок, необхідно відзначити, що трансформація відношень власності в Україні висунула перед економічною ...
... ім роком). А от рентабельність виробництва збільшилася на 0,4% та 6,1% (при відношенні 2009 року до 2005 та до 2008 року). 2. Аналіз використання виробничого потенціалу підприємства ВАТ «Жовтоводський хлібозавод» за період 2005–2009 рр. 2.1 Аналіз ефективності використання основних виробничих фондів ВАТ «Жовтоводський хлібозавод» за період 2005–2009 рр. Для характеристики динаміки та ...
0 комментариев