Південно-Східна Болгарія

7.2 Південно-Східна Болгарія

Район включає і рівнинну територію (Верхньофракійську низовину), і гори (Родопи і Средна-Гору), що пояснює нею природна і господарська розмаїтість.

У гірській частині району зосереджені такі природні багатства, як руди кольорових металів, ліс і гідроенергетичні ресурси. В роки народної влади багато гірських рік були загачені греблями й утворені водоймища. На їхній водній енергії працюють самі великі гідроелектростанції Бош арії: каскади ГЕС Белмекен-Чаїра, Батак,

У рівнинній частині району виросли головні промислові центри. У них машинобудування тепер випередило традиційну харчосмакову промисловість. Район спеціалізується на виробництві електронно-обчислювальної техніки, електромоторів і кабелю, пневматичних і гідравлічних пристроїв, деревообробних машин, шарикопідшипників, легких тракторів, мотокарів і акумуляторів..

Головний господарський центр району —Пловдив (більш 300 тис. жителів). Це місто має багатовікову історію. Вже в далекі часи тут, на трьох пагорбах, знаходилася столиця Фракії, а потім древній Филипопіль— столиця македонського царя Пилипа II, у період римського панування перейменований у Тримонциум. Поступово розширюючи, місто вийшов за границі пагорбів і розкинувся на обох берегах Мариці. На вершині Пагорба Визволителів спорудять величний пам'ятник, що вінчає фігура радянського воїна. Жителі міста ласкаво називають його Алеша.

У місті багато культурних установ, у тому числі університет, сільськогосподарський і медичний інститути, театри, музеї, бібліотеки.

У долині Мариці, на захід Пловдива, знаходиться місто Пазарджик (70 тис. жителів), важливий центр консервної, виноробної, тютюнової промисловості. Там же побудовані заводи гумових виробів і акумуляторний. В околицях міста — найбільше в Європі тепличне господарство, де овочі вирощуються цілий рік.

Стара-Загора (130 тис. жителів) — швидко зростаючий економічний і адміністративний-адміністративний-культурно-адміністративний центр. Розташований в області стику родючої Верхнефракийської низовини і південних схилів хребта Средна-Гора на перехресті важливих шляхів з Південної Болгарії в Північну (через Зміївський і Шипкинський перевали), а також із заходу — із Софії на схід — у Бургас, до моря. Навряд чи що-небудь могло прикрасити місто краще, ніж природне обрамлення у виді м'яких блакитнувато-синіх обрисів гір і зеленої рівнини, що перетворюється осінню в жовто-золотий килим.

Хасково (75 тис. жителів) і Димитровград (50 тис. жителів) розділяє всього 15 км. Хасково виконує різноманітні функції, будучи не тільки важливим господарським, але й адміністративно-культурним центром. Його промислову особу визначають заводи, що випускають устаткування для хімічної, харчової і тютюнової галузей, тютюнові підприємства, і в першу чергу одна із самим великим, оснащеним новітнім устаткуванням тютюнових фабрик у Європі (робить біля чверті тютюнових виробів Болгарії). Димитровград дітище соціалістичної індустріалізації — був заснований у 1947 р. на березі Марини, на місці перетинання важливих залізничних магістралей у покладів лігнітів. У місті розташований комбінат мінеральних добрив і завод хімічного машинобудування, цементне і шиферне виробництва, консервна фабрика. Розробка лігнітів ведеться на розташованих біля міста вугільних шахтах. Лігніти служать паливом теплоелектроцентралі, а гаряча вода ТЭЦ опалює побудовані поруч оранжереї, у яких вирощуються ранні овочі.

Бургас (150 тис. жителів) — головні морські ворота Південної Болгарії. Місто розташоване між берегами глибоко вдасться в сушу Бургаського затоки й озерами, розташованими неподалік.

Сливен (близько 100 тис. жителів), зберігаючи славу одного з головних центрів народженої тут у XIX в. фабричної текстильної промисловості Болгарії, перетворився разом з тим у важливий центр машинобудування.

7.3 Північна Болгарія

Даний регіон включає Дунайську горбкувату рівнину з її родючими ґрунтами, широку зону північних передгір'їв хребта Стара-Планина, сприятливу для розвитку садівництва і виноградарства, і положисті північні схили гір з їх найбагатшими в країні буковими лісами. Відкриття в післявоєнний період невеликих родовищ нафти і газу (у Плевена і Враци), а також кам'яного вугілля і марганцю в Добруджі не могло зробити істотного впливу на розвиток промисловості в цієї, донедавна чисто аграрної частини Болгарії. Значна частина палива, металу і деяких інших видів сировини і напівфабрикатів доставляється туди або з південних районів Болгарії, або з інших країн (насамперед зі СНД ).

Північна Болгарія займає 44% території країни, на якій живе % її населення. В економічних відносинах вона відрізняється від Південної Болгарії більш високою часткою продукції машинобудування і харчосмакової індустрії. На машинобудівних заводах роблять судна й автомобілі, транпортні механізми і сільськогосподарські знаряддя, працюють також хімічні підприємства, фабрики легкої і харчової індустрії.

Варна — найбільше місто і порт Північної Болгарії (260 тис. жителів) розташований на березі однойменної морської затоки на великої, рівної, що піднімається над морем терасі. Південна частина міста амфітеатром спускається до причалів порту і великому Варненському озеру. З приморського парку відкривається панорама темно-синього морського простору. За роки народної влади Варна стала значним промисловим центром. Найбільше його підприємство —^: суднобудівний завод ім. Георгія Димитрова. Працюють тут також заводи суднової апаратури, моторів внутрішнього згоряння, електронагрівальних приладів, а також текстильний комбінат, що використовує привізна бавовна, і ряд харчових підприємств. Промисловий вузол тісно зв'язаний з морськими воротами країни — портом. Цілодобово працює Варненський порт. Тонкі шиї кранів без утоми схиляються до трюмів сухогрузів, розвантажуються трюми контейнеровозів. Контейнери відразу ж установлюються на залізничні платформи і доставляються вантажоодержувачам без розпакування — «від дверей до дверей». Велика частина вантажообігу Варненського порту здійснюється по трасі СНД — Болгарія. Ріст вантажопотоків викликав необхідність у будівництві нового великого порту Варн-Захід. Він розташований на березі прилеглого ь озера, зв'язаного з морем спеціально проритим судноплавним каналом. Гучний (85 тис. жителів) відомий унікальним у країні заводом вантажних автомобілів (працює в кооперації з автозаводами СНД і ЧССР) і заводом алюмінієвого прокату. Гучний — важливий вузол доріг між Варною і головним дунайським портом Болгарії — Русе.

Русе — найбільше місто, промисловий центр і порт Болгарії на Дунаєві (170 тис. жителів). Біля Русе розташований великий двох'ярусний міст через Дунай. Це головні сухопутні ворота для перевезення вантажів і пасажирів між Болгарією і Румунією і між Болгарією і СНД . По розвитку машинобудування (сільськогосподарське, суднобудування, електроніка і приладобудування, важке устаткування) Русе коштує нарівні з Пловдивом і уступає тільки Софії. Є підприємства хімічної, текстильної й особливо харчосмакової промисловості. Русе — центр району з розвитим виноградарством і буряківництвом.

Місто Велико-Тирново ввійшло у болгарську історію в 1185 р., коли тирновські феодали — брати-бояри Асен і Петро — очолили повстання проти Візантії, що панувала тоді на Балканах, і заснували Друге болгарське царство (1187—1393). Місто стало столицею Болгарії, центром її духовної культури і досяг великого розквіту. Древні літописи називали його «Царьградом Тирново», «Дружиною Константинополя». Феодальне місто було розташовано на пагорбах Царевец і Трапезйца. Його гарне стратегічне місце розташування і високі фортечні стіни з вежами і бійницями перетворили місто в неприступну міцність. На пагорбі Царевец піднімалися царський палац, патріарша, будинку придворних і безліч церков. Руїни їх збереглися до наших днів.

РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ