Навчання в інститутах шляхетних дівчат

2.2 Навчання в інститутах шляхетних дівчат

 

Інститути шляхетних дівчат- це закриті привілейовані навчально-виховні заклади в дореволюційній Росії для дочок дворян, а згодом і для заможних верств населення. Перший Інститути шляхетних дівчат заснований 1764 в Петербурзі (Смольний). На Україні Інститути шляхетних дівчат було створено в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). Дівчата перебували в інститутах 6 до 18 років. Навчання й виховання мали вузькостановий характер. При деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальних додаткових однорічних класах. Після Великої Жовтневої Соціалістичної революції Інститути шляхетних дівчат ліквідовано. [3, 37-45]

Щодо становлення та розвитку інститутів шляхетних дівчат на України у ХІХ – на початку ХХ століття,в історіографії ця проблема висвітлена недостатньо. Є лише поодинокі дослідження, у яких значна увага приділяється інститутам шляхетних дівчат .

Інститути шляхетних дівчат:

Петербурзький: Заснований в 5 травня 1764, Московський: 1803, Харківський: 1812 або 1818, Полтавський: Заснований 12 грудня 1818 року, Одеський: 1829, Керченський: 1831, Білостоцький: 1837, Київський: 3 вересня1838, Казанський: 1841, Іркутський: 1 липня 1845 року, Саратовський: 1857, Тифліський: 1857.[5, c 504]

Шлях жіноцтва до здобуття середньої та вищої освіти був досить складним. Поступове залучення жінок до суспільного та економічного виробництва привело до усвідомлення громадськістю того факту, що дівчат потрібно вчити і виховувати не гірше, ніж хлопців. Але метою виховання жінок у ХІХ столітті було не намагання розвинути природні здібності розуму дівчат, а їх підготовка до виконання певної ролі у родині, насамперед як помічниці чоловіка, матері й господині.

У 1764 році було відкрито у Санкт-Петербурзі при Воскресенському Новодівочому монастирі Виховне товариство для 200 шляхетних дівчат (так називався тоді Смольний інститут). Його метою було готувати представниць дворянського походження до громадського життя, надавати міщанкам знань, які були тоді доступні винятково представникам вищого суспільства. Ця історична подія започаткувала створення системи жіночої освіти в державі. В основу концепції такої освіти було покладено ідею – виховати «нову генерацію людей», більш здатну до сприйняття основ європейської цивілізації, не так давно перенесеної на російський ґрунт, але зовсім не опанованої російським суспільством, а також необхідність надати перевагу спеціальній освіті перед загальною та звернути особливу увагу на моральне виховання молоді, розраховуючи на те, що згодом, створивши нові сім'ї, вона виховуватиме дітей теж по-новому .[13, c 62]

Смольний інститут був закритим навчальним закладом, у якому дівчата впродовж 12 років, починаючи з 6-річного віку, знаходилися поза впливом своєї родини. Педагоги обстоювали перевагу саме закритих виховних закладів. Найголовніші поняття тогочасного жіночого виховання формувалися з позиції європейського просвітництва, раціоналізму і доцільності.

Законодавча регламентація жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні розпочинається з другої чверті XIX століття. Дослідники мають різні

думки стосовно часу заснування інститутів в українських містах: Харкові (1812 або 1818 р.), Полтаві (1817 або 1818 р.), Одесі (1828 або 1829 р.), Києві (1838 р.)

Ці школи були невеликими. Так, в Одеському інституті в перші роки навчалося 224 дівчини. Бюджет інститутів шляхетних дівчат складався із коштів дворянства, допомоги уряду, приватних пожертвувань, прибутків міст, плати за навчання (в середньому 300 руб. за рік) .

Відкриття таких освітніх закладів зумовлювалося актуальною вимогою часу «шляхом освіти і виховання створити у краю нові покоління, котрі були б вірні Престолу й Батьківщині...» .Крім того, заснування жіночих шкіл у ХІХ столітті в багатьох містах країни пов’язано з тим, що царський уряд остаточно переконався в недосконалості системи виховання дівчат вищих станів суспільства у монастирях та приватних пансіонах. Після того як інститути на українських землях підготували перших вихованок, суспільство мало змогу переконатися у перевагах інститутської освіти над вихованням у приватних жіночих закладах. Попит на інститутську освіту почав активно зростати. Інститут був базовим навчальним закладом з підготовки висококваліфікованих кадрів, зокрема керівних, для жіночих гімназій, кількість яких поступово зростала. Так, у 1904 році жіночих гімназій в Одеському навчальному окрузі було 45, а вже у 1910 році – 85, що можна пояснити бурхливим економічним розвитком регіону та фінансовою допомогою школам органів земського і міського самоврядування. Кількість інститутів шляхетних дівчат залишалася стабільною. [8, c171]

Інститути шляхетних дівчат давали суспільству освічених засновниць нових жіночих навчальних закладів, які могли здійснювати свою діяльність на основі порядку, поглядів, традицій, які запозичили під час свого навчання. На той час інститутки Були добре підготовленими для майбутньої ролі матері та виховательки власних дітей. Крім того, жіночі школи сприяли розповсюдженню західноєвропейської культури в державі.

12 грудня 2008 року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат у Полтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілих дворянок на теренах Полтавщини гідна уваги сучасних освітян і тих, хто шанує історію та культуру рідного краю.

Згідно з програмою державного виховання дворянських дівчат із 6 до 18-річного віку, розробленою І.І. Бецьким, увесь цей час діти не повинні були бачити свої сім’ї. Моральне виховання як для хлопчиків, так і для дівчаток було однаковим. Різниця ж між ними була в змісті освіти, глибина якої для дівчаток не вважалася за потрібну. Навчально-виховний цикл для дворянських дівчат розділявся на 4 класи (віки) , навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки.

У першому (від 6 до 9 років) викладалися російська та іноземні мови (французька, німецька), арифметика, малювання, танці, музика (вокальна й інструментальна), шиття і рукоділля.

У другому (від 9 до 12 років) викладалися географія з історією та деяка частина економії чи домобудівництва.

У третьому (від 12 до 15 років) додавалось читання історичних і повчальних книг, частково архітектура і геральдика.

У четвертому віці (від 15 до 18 років) призначалось дівчатам перевіряти своє навчання майже самою практикою. Більшу частину часу вони повинні були витрачати на інші заняття: чергувати щотижнево по господарству, вести записи про витрати, здійснювати платежі, визначати ціну товару за його якістю, дивитися, щоб у всьому був зразковий порядок і чистота.

Окрім цього, по дві дівчини мали щодня чергувати в інших класах як помічниці класних дам. І від цієї практики, як записано в статуті Смольного інституту шляхетних дівчат, „звикати зарані, як їм, будучи матерями, навчати дітей своїх і у власному своєму вихованні знайти собі опору, в якому б стані їм жити не довелось”.

Для занять із вихованками призначались класні дами в усіх класах, котрим наказувалося понад усе привчати дівчат до слухняності. “Старатися, щоб дівчата не звикали надмірно пишатися або мати понурий вигляд. Над усе настановляти їх в основах благорозумності, доброзичливості, благопристойності, благородної, а не вимушеної ввічливості й усіх добродійностей. Щоб від юності і до віку привчені були до добродійності, ввічливості, лагідності й приємних розмов не тільки з рівними, але з найостаннішими, якого б звання хто не був”. [21, c 77]

У перших числах січня 1817 року проект утворення в Полтаві дворянського благодійницького інституту з пояснювальною до нього запискою княгиня Рєпніна передала для зачитування в нещодавно зведеному (1810 р., архітектор О. Захаров) будинкові дворянського зібрання (нині кінотеатр імені І.П. Котляревського). Серед 25-ти пунктів указаного проекту слід виокремити загальноустановчі, навчально-педагогічні, фінансово-економічні положення. У проекті зазначалося, що в основу створення дівочого інституту покладена благодійницька турбота дворянства про долю 15-ти (за кількістю повітів) збіднілих дворянських дочок, яким буде забезпечене належне до їх стану виховання і влаштування подальшого їх життя після закінчення цього навчального закладу.

Прийом до Полтавського дівочого інституту передбачалося здійснювати на основі існуючих правил, установлених для вихованок дівочих інститутів Російської імперії. Управління всіма справами інституту доручалося раді, створеній дворянством, яка щорічно мусила звітувати про роботу на зборах інституту та публікувати цей звіт для оприлюднення на дворянському зібранні.

Княгиня передбачала проектом, що для дівчат-дворянок повинні викладатися правила високої моралі спеціально для цього запрошеними викладачами, включаючи й іноземних. Навчання пропонувалося вибудовувати за наступними предметами: Закон християнський, російська мова, чистописання, граматика, синтаксис, риторика і логіка, арифметика (перші чотири дії до прогресії), географія й історія (скорочені); малювання, танці, музика, мови іноземні (французька та німецька), їх граматики і синтаксис. Поняття про домашнє господарство, економне його ведення, рукоділля, окремо зазначалося в проекті, слід розглядати як особливо важливі предмети при вихованні дівчат із збіднілих дворянських родин із метою оволодіння ними навиками утримувати себе і родину набутими вміннями.[23, c 127]

Зібрання полтавського дворянства, очолюваного щойно обраним губернським маршалом дійсним статським радником В.І. Чарнишом, того ж дня своїм актом ухвалило проект, запропонувавши на утримання дівочого інституту пожертвувати від дворянства 50 коп. з кожної селянської душі, яка була у їх власності. 12 січня 1818 року дворянське зібрання затвердило Положення про благодійницький для дворянок інститут, його штат і правила для набору 15-ти вихованок у повітах.

Дівочий інститут у Полтаві здійснював навчання і виховання дворянських, а пізніше й представниць інших станів , сто років – із 1818 по 1918 роки.

Таким чином, інститути шляхетних дівчат були першими жіночими школами країни. Своєю діяльністю ці заклади сприяли процесу поширення освіти і культури, підготували значний контингент вихованих і освічених учительок та виховательок, а також фактом свого існування посилювали усвідомлення необхідності й важливості ґрунтовної освіти для жіноцтва.

2.3 Можливості використання історичного досвіду організації жіночої освіти в умовах сьогодення

На основі вивчення досвіду організації державними органами жіночих середньоосвітніх закладів ми пропонуємо такі рекомендації Для здійснення формування жіночої особистості в наш час, з використанням історичного досвіду її організації . [6, c 52-61]

1. сформувати особистість дівчини з розвиненим почуттям власної гідності, віри у свої сили, спрямованості на життєтворчість, самовиховання та самовдосконалення, розвинути її таланти і здібності, підготувати до самостійного життя;

2. забезпечити здобуття дівчатами знань, вмінь, навичок, необхідних для самостійного життя, виконання професійних та соціальних жіночих ролей; забезпечити вихованкам жіночих гімназій цінностями світової, європейської та національної української культур, усвідомленням їхнього взаємозв'язку і взаємовпливу, внеску до скарбниці загальнолюдської культури;

3. актуалізувати зміст навчально-виховного процесу в межах впровадження моделі жіночої освіти та виховання, вдосконалити методику викладання з урахуванням психофізіологічних і соціокультурних особливостей статі;

4. забезпечити перехід до державно-громадської системи управління, що передбачає творчу взаємодію адміністрації, учнівських, батьківських об'єднань та громадськості.

Висновок до розділу 2

 

У другому розділі – «Особливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України» ми дослідили 2 типи жіночих навчальних закладів, це:

-приватні жіночі пансіони, які стали важливим етапом формування системи жіночої освіти. Вони виявили зацікавленість значної частини суспільства у забезпеченні жінок середньою освітою; продемонстрували педагогічні та економічні переваги організованої освіти над домашньою; підготували громадську свідомість до сприймання ідеї організації відкритих всестанових жіночих навчальних закладів; вплинули на формування серйозного ставлення влади до проблем професійної підготовки педагогічного персоналу жіночих навчальних закладів.

-інститути шляхетних дівчат, які стали першими осередками суспільного жіночого виховання в Російській імперії, відкриття яких було започатковано на межі ХVІІІ – ХІХ ст. На терені Наддніпрянської України діяло 5 таких закладів (у Харкові, Полтаві, Одесі, Керчі, Києві), які належали до найстаріших у Російській імперії. Діяльність інститутів ґрунтувалася на засадах, визначених ще при їх заснуванні. Найголовнішими з них були становий склад учениць і закритий характер їх виховання. Ці принципи були підтверджені Статутом жіночих навчальних закладів відомства, ухваленим у 1855 р.

Кожен заклад описується як цілісна система методів навчання і виховання, як резльтат в третьому пункті даного розділу подаються рекомендації щодо використання тогочасних методів виховання в умовах сьогодення.

Висновок

 

З усього вищесказаного ми можемо зробити наступні висновки що професійна жіноча освіта стала предметом наукового вивчення у працях багатьох науковців і педагогів, проте матеріал про організацію жіночих навчальних закладів та діяльність державних органів у цій галузі шкільної справи не розглядався в достатньому обсязі. Але на підставі існуючих матеріалів ми дослідили, що педагогічний процес в жіночих навчальних було спрямовано на виховання освічених матерів, турботливих дружин та гарних господарок. Відповідно до цієї мети було складено програми навчання, до яких входили такі предмети як Закон Божий, російська мова, французька мова, чистописання, історія, географія, арифметика, фізика, природознавство, гігієна, педагогіка, рукоділля, танці, музика та малювання.(дод. А,Б.) В деяких закладах вивчали ще й риторику, міфологію, логіку, грецьку, німецьку, англійську мови. В І розділі наголошується на тому, що викладання загальноосвітніх предметів в середніх жіночих школах мало суто практичний характер.

З виникненням професійних жіночих закладів наприкінці ХIХ ст. жінка отримала доступ і до вивчення спеціальних предметів - бухгалтерії, політичної економії, законознавства та інших.

Щодо особливостей діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України, нами були розглянуті пансіони і інститути шляхетних дівчат.

Пансіони існували майже в кожному містечку середньої величини. Характериними рисами перших жіночих пансіонів, на відміну від монастирських навчальних закладів, які виховували сувору релігійність і покору, були "благородність", "світськість" і "безтурботність" їх навчально-виховного спрямування. За висловом Гуго Колонтая, там виховували "комедіянток" і "танцюристок". Навчання в пансіонах було спрямоване на робітничі верстви населення.

Активна діяльність в Україні приватних пансіонів простежується в першій третині ХІХ ст. З 1834 по 1857 роки через значні порушення уряд обмежував їх відкриття. А в другій половині ХІХ ст. популярність пансіонів падає через конкуренцію з жіночими інститутами, гімназіями та прогімназіями. Проте, вони зберегли своє значення навіть і на початку ХХ ст. в тих невеличких містах, де не було інших жіночих середніх шкіл.

Дівочі інститути, які постали в Україні в період з 1812 по 1836 роки, мали характер закритих навчальних закладів і були своєрідним засобом соціального захисту дворянства. Це підтверджується правилами прийому дівчат (вакансії надавалися дітям незаможних спадкових дворян), наявністю казеннокоштних місць і різного роду стипендіаток.

Загалом вони призначалися для навчання та виховання вищих верств населення – дворянських дочок, купців. Лише в 1878 р. до них дозволяють приймати дочок усіх станів, не обкладених подушним податком. Заснування пансіонів та інститутів створило альтернативу домашній освіті, доступній лише найбагатшим представникам суспільства.

Отримані результати дають підстави стверджувати, що використання досвіду жіночих навчальних закладів в XIX - на початку XX століття в сучасних школах і вищих навчальних закладах допоможе відродити втрачені традиції у вихованні жінок (відродити інститут кураторства, скорегувати зміст освіти з акцентом на духовно-моральному вихованні жінок, впровадити методики навчання і виховання у сім'ї (домашні вчителі), адаптувати позитивний досвід роботи опікунської ради до сучасних навчальних закладів, посилити відповідальність батьків, педагогів, суспільства, засобів масової інформації, держави за моральне виховання підростаючого покоління та ін.), переосмислити реформування освіти з урахуванням гендерних підходів, а також підвищити якість загальної та професійної підготовки сучасних жінок.

Список використаної літератури

 

1.  Алексієнко С. З історії жіночої освіти в Україні. Відродження. 1998, №4. с.33-47

2.  Аніщенко О. Деякі аспекти розвитку жіночої педагогічної освіти в Україні

(кінець ХІХ-поч. ХХ ст.) // Початкова школа. — 2000. — № 3, с.46-47

3.  Афанасьєва З. Забута сторінка світської освіти (Київський інститут шляхетних дівчат) Смольний інститут// Память століть- 2006-№6 –с 37-45

4.  Біднов В. Школа й освіта на Україні // Українська культура. Лекції за ред. Д. Антоновича. – К., 1993. – С. 40-71.

5.  Бондарчук П.М. Інститути шляхетних дівчат // Енциклопедія історії України: В 5 т. / В.А. Смолій (голова редкол.), В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський, В.О.Горбик та ін. – Т. 3. – К., 2005. – С. 504.

6.  Буряк Л. Жіноча освіта в Україні в контексті урбанізації // Пам’ять століть. – 2006. – № 2. – С. 52-61.

7.  Добровольська В.А. Становлення та розвиток системи жіночої освіти України на початку ХХ століття // Південний архів. Зб. наук. праць. Історичні науки. – Вип.VIII. – Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. – С.108 – 115.

8.  Добровольська В.А. Особливості навчально-виховного процесу у жіночих навчальних закладах України на початку ХХ століття // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Зб. наук. праць. – К., 2002. – Кн. ІІ. – С.169-174.

9.  Добровольська В.А. Роль школи в підготовці жіночих кваліфікаційних кадрів на України на початку ХХ століття // Управління школою. – 2005. – №5 (89). – С.25-29.

10.  История Украинской ССР. - К.,1983. — Т. 5, с.7

11.  Кобченко Вищі жіночі курси в Києві // Память століть – 2002 - №1 - с 60-67

12.  Никольска А.Л. Вікова і педагогічна психологіия дореволюціонної Росії, - М.: Школа, 1990.

13.  Сінькевич Н. Проблеми морального виховання дівчат-підлітків в історії педагогіки // Рідна школа 2000 №3 с 60-62

14.  Сухенко Г.В. Жіноча середня освіта в Україні (XIX — початок XX ст.) // Укр. істор. журнал. — 1998. - № 5. с.63-74

15.  Сухенко Г.В. Жіноча освіта в Україні (XIX — початок XX ст.) // Укр. істор. журнал. — 1998. - № 5. с.4

16.  Сухенько Т.В. Середня жіноча освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис… канд. іст. наук: / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 20 с.

17. Тронько Т.В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні ІІ половини ХІХ століття: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2001. – 19 с.

17.  Труды Первого Всероссийского женского съезда. — С-Пб., 1909, с.3

18.  Українки в історії. Андрусів С., Багаліка, Вірменко, Лебідь. 2004., с. 37-39

19.  Чехов Н.В. Женщины в университете // Союз женщин. — 1907. — № 5, с.12

20.  Шабанова А.Н. Очерк женского движения в России. — С-Пб., 1912, с. 340

21.  Шушара Т. З історії розвитку жіночої освіти // Рідна школа.- 2005-№6-с 76-77

22.  Шушара Т. В. Жіноча освіта: історія розвитку// Збірник наукових праць Кримського державного гуманітарного інституту. - Ялта, 2004.- Частина ІІ.- С. 162-168.

23.  Шушара Т. В. Ідеали жіночої освіти в Таврійській губернії в XIX – на початку XX століття// Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського: Збірник наукових праць. – Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2005. - С. 120 – 127.

24.  Питання жіночої освіти в політиці уряду Росії другої половини ХІХ ст. - Київ, 1996. - 37 с. В ДНТБ України №2217 -Ук96 // Анот. в ІНІОН РАН 29.01.97, № 87Р-97.

25.  Жіноча освіта в Україні (історичний аспект). - Київ, 1996. - 14 с. - Укр. Деп. в ДНТБ України , № 2218-Ук96 // Анот. в ІНІОН РАН 29.01.97,№ 86Р-97.