Веди - стародавні пам'ятки індійської релігійної літератури

План

Вступ

1.  Структура індійської священної книги Веди

2.  Теорія походження світу

Висновки

Список літератури використаної при написанні реферату

Вступ

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Ці тисячоліття були наповнені боротьбою, підйомами і спадами, що виявлялося в піднесенні і загибелі династій, в розповсюдженні, процвітанні і згасанні релігійних учень; складалися все нові і нові школи у філософії, архітектурі, творенні, музиці і танцювальному мистецтві.

Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин.

Однією з найважливіших культурних пам’яток Індії, осереддям її древньої духовності виступає ведійська література. Це велике зібрання текстів у віршах і прозі, які включають гімни й урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуалу, філософські діалоги та міркування.

До їх складу входять саліхіти – це 4 збірки до яких входять молитви, заклинання, певні тлумачення, міфи, розповіді про богів, гімни, давні світоглядні уявлення. Веди як збірник давньоіндійських релігійних гімнів і заклинань були створені у 1500-1000 рр. до Р.Х., вони широко описують арійські племена такими, що знають ремесла, у т.ч. виробництво зброї з міді і бронзи.

Послідовники індуїзму вважають Веди священною книгою. . Початок створення їх сягає періоду після вторгнення в країну арійських племен в середині II тисячоліття до н.е. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тисячоліття до н.е. Велика за обсягом ведична література поділяється на чотири типи: Самхити, Брахмани, Араньяки, Упанішади. Такий поділ відображає історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна її група не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки; Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1 028 гімнів і 10 500 віршів) вважають Ригведу.

Ріґведа — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи все ще читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним з тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу. Загалом Ріґведа є одним з найстаріших збережених творів, складених індоєвропейськими мовами. Лінгвістичний аналіз показує, що Ріґведа була складена в північно-східній частині Південної Азії між 1700 і 1100 роками до н. е., під час раннього ведичного періоду. Гімни збірника характеризуються лінгвістичною та культурною схожістю з протоіранським текстом Авеста, що часто асоціююється з Андронівською культурою близько 2200—1600 років до н. е.

Са́ма-ве́да — третя в звичайному порядку нумерації з чотирьох Вед.

За святістю та значенням для ритуалу «Сама-веда», або «Веда піснеспівів», йде відразу ж після Рігведи. Її Самхіта, або метричний текст, складається переважно з гімнів, які співалися священиками-удгатарами під час важливих жертвопринесень, в яких на честь різних богів відбувалися узливання соми, очищеної і змішаного з молоком та іншими інгредієнтами. «Сама-веда», можливо, була складена близько 1300 до н. е.

Збірка складена з гімнів, частин гімнів і окремих віршів, взятих переважно з «Ріг-веди», перемішаних та розставлених без зв'язку зі своїм початковим порядком, щоб краще підходити до релігійних церемоній в яких вони повинні були використовуватися. Вірші призначені не для простого читання, а для співу на спеціально позначені мелодії з використанням семи нот. Такі пісні називаються саманом, і в цьому сенсі «Сама-веда» — дійсно книга гімнів.

У гімнах часто зустрічаються відмінності від текстів «Ріг-веди» — іноді важливі, іноді незначні. Деякі по суті є явно поясненнями і, можливо, старші та ближчі до першооснови, ніж варіант «Ріг-Веди». При співі ці вірші все ж змінюються через продовження, повторення і вставки складів, різних модуляцій, пауз і інших модифікацій, приписаних ганами, або Книгами пісень. Два таких керівництва, Грамагеягана (Gramageyagana), або «Зібрана», і Араньягана (Aranyagana), або «Лісова книга пісень», слідують порядку віршів першої частини Самгіти, а два інших, Ухагана і Ухагаяна, — другій. Ця частина більш зв'язна, ніж перша, і організована переважно триплетами, в яких перший вірш — часто повторення вірша, що з'являвся в першій частині.

«Сама-веда» збереглася повністю в одній шакхі (редакції), Каутхуме, у другій шакхі — Джайміні, або Талавакара, вона збереглася частково, у вигляді Джайміні-Самгіти. У Джайміні шакхі також існують Джайміні-брахмана, Джайміні-упанішад-брахмана.

Оскільки «Сама-веда» записана віршами, її можна співати.

Яджур-веда — одна з Вед, «Веда жертовних формул». На думку більшості вчених, «Яджур-веда» була складена на початку залізного віку, близько X століття до н.е., і відображала практики ведичної релігії тих часів.

«Яджур-веда» складається з двох основних самхіт: «білої» (Шукла) і «чорної» (Крішна). Обидві містять в собі мантри, необхідні для проведення ведичних ритуалів, але в «Крішна Яджур-веді» до складу основної Самгіти входить додатковий коментар в прозі, тоді як у «Шукла Яджур-веді» коментарі були виділені в окремий брахман - «Шатапатха-брахман».

Атхарва-веда - священний текст індуїзму, одна з Вед, зазвичай під час нумерації розташовується на четвертому місці.

Згідно індуїстській традиції, «Атхарва-веда» була в основному складена двома групами ріші, відомими як Бхрігу і Ангіраса. Частина «Атхарва-веди» приписується іншим ріші, таким як Каушік, Васіштха і Каш’япа. Збереглися дві редакції ( шакхи) «Атхарва-веди», відомі як Шаунакія і Пайппалада.

Належачи до самого раннього, ведичного, періоду староіндійської літератури, ця памятка займає особливе місце серед інших Вед, відрізняючись від них і за своїм змістом, і по тому ритуалу, який з нею пов'язаний. «Атхарва-веда» унікальна бо відображає ті сторони життя найдавніших індійців, память про які зникла б назавжди, якби його не було зафіксована в цій Веді.

Інші Веди звернені до богів, подвиги яких вони вихваляють. Вони представляють високу, ієратичне поезію і можуть лише побічно відобразити інтереси і потреби людей того часу. «Атхарва-веда» набагато більш безпосередньо виражає потреби і бажання ведичних аріїв. У її заговорах і заклинаннях людина постає в інтимних аспектах свого існування. Саме з «Атхарва-веди» ми дізнаємося про нього такі побутові подробиці, які за своєю дрібʼязковістю не могли знайти місця в ієратичних гімнах. У Атхарваведі мова йде звичайно не про богів і міфи, а про людину у її суспільному й особистому житті, її хвороби і страхи і тощо. Це свого роду енциклопедія побуту ведійських племен, з якої можна почерпнути відомості і про помазання царя на царство, і про весілля або похорон, і про будівництво хатини, і про лікування хворих.

Безсумнівно належачи до ядра ведичних писань, Атхарваведа в деякому роді також є незалежною традицією, паралельною Рігведі і Яджурведі.

Атхарваведа - перший індійський текст, пов'язаний з медициною. Він визначає в якості причин хвороби живих істот. Атхарвани відшукують їх і вбивають за допомогою ліків, щоб перемогти хворобу. Цей підхід до хвороби несподівано просунутий порівняно з тригуморальною теорією, розробленої в пуранічних періоді. Залишки оригінальних атхарваніческіх думок все ще траплялися в пуранічному періоді, як ми можемо бачити в медичному трактаті Сушрута (Гаруда Пурана, карма Канді). Тут, слідуючи атхарванскій теорії, пуранічний текст вважає мікробів причиною прокази. У тій же главі Сушрута також розширює роль гельмінтів у викликанні захворювань. Ці два висловлювання можна простежити аж до Атхарваведа-Самгіти. З опису аушадхі як рослини з чорними стеблами і темними плямами можна зробити висновок, що мається на увазі, швидше за все, лишайник з антибіотичними властивостями. Таким чином, Атхарваведа може вважатися першим текстом, що містить записи про використання антибіотиків.

Атхарваведа також інформує нас про війну. Своє місце в самгіті Атхарваведи знаходять такі пристосування як, наприклад, стріла з каналом для отрути і отрута з касторової олії, бобів, отруєна сітка і пастки з гаками, використання жуків які поширюють хвороби і димових завіс (наприклад, гімни IX .9, IX.10, гімни трішамді і ньярбуді ). Ці відсилання до військових практик та пов'язаних з ними ритуалів шатріїв і послужили причиною формування страшної репутації Атхарваведа. Під час ери Махабхарати, що послідувала відразу після періоду атхарван частими були порівняння зброї і мантр героїв. Можливо, це порівняння спочатку означало застосування смертельної зброї у відповідності з традицією атхарванів.

Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження. Вважається, що крім нашого Всесвіту з усіма його планетами і зірками, існує незліченна кількість інших всесвітів.

Слідуючи цій теорії, різноманітні всесвіти порівнюються з бульбашками піни, плаваючими в причинному океані. Вся сукупність цих всесвітів називається матеріальним світом. За межами матеріального світу знаходиться духовний світ. Говориться, що духовний світ принаймні в три рази більше ніж матеріальний. Тому духовний і матеріал світи називають тріпад-вибхути і екапад-вибхути - три-чверті надбання і одна-чверть надбання Крішни. Духовний світ вічний, тоді як матеріальний світ схильний до циклічного творіння і руйнування.