Навигация
Методика експериментального дослідження
127430
знаков
0
таблиц
1
изображение
2. Методика експериментального дослідження
2.1 Розвиток навичок сприймання малюнків у молодших школярів
Як свідчать дослідження [5; 12; 14; 30], процес навчання в сучасній школі стимулює і збагачує інтелектуальну сферу молодших школярів і значно менше орієнтує на формування емоційно-морального ставлення учнів до навколишнього світу. Будь-який твір мистецтва діти мають не лише розуміти, але й відчувати. Молодші ж школярі вирізняються розвинутим сенсорним сприйняттям, спостережливістю, відносною цілісністю бачення природи, чітко вираженою емоційною реакцією на її красу, їм притаманна природна допитливість, надзвичайна чутливість.
Тож при підготовці до сприйманні мистецьких творів необхідно враховувати психологічні особливості дітей цього віку. Тому увага спрямовується на те, щоб створити в учнів певний настрій. Як відомо, емоції – це не самі почуття любові до природи, мистецтва, а стан насолоди, в якому перебуває людина, слухаючі твори чи милуючись прекрасним краєвидом. Тому завдання вчителя – розбудити природну допитливість дитини, її цікавість, які сприятимуть розвитку інтересу до нового твору. А інтерес – це той позитивний емоційний стан, який допомагає краще розуміти зміст тексту.
В організації сприймання художніх творів дітьми молодшого шкільного віку важлива роль належить підготовчій роботі. Як показують дослідження психологів [11], є кілька стадій цього процесу: безпосереднє і обдумуюче сприймання. Вчені виділяють головні умови, що забезпечують повноцінне сприймання художнього твору:
а) відповідність досвіду учня і мистецької комунікації;
б) емоційний настрій під час сприймання твору мистецтва;
в) розвиток образотворчого бачення;
г) уміння аналізувати образно-емоційний зміст мистецького твору, давати йому естетичну оцінку;
д) забезпечення єдності класних і позакласних форм роботи [53].
Етап підготовки до сприймання твору мистецтва займає 5–6 хв. У практиці сучасної школи використовуються такі прийоми: розповідь учителя, бесіда, прослуховування музичних творів, демонстрування фрагментів, діафільмів, інсценізація, вікторини, обговорення екскурсій.
Змістово-структурні особливості образотворчої діяльності учнів 1–4 класів ґрунтуються на традиціях та сучасних тенденціях розвитку національної та зарубіжної образотворчої культури, а також на ідеях цілісного естетичного розвитку особистості на основі свідомого розуміння поліхудожнього та полікультурного образу світу [47, 29].
В основу програми естетичного виховання молодших школярів покладено такі принципи:
1)єдності загальнолюдського та національного змісту образотворчої освіти з пріоритетністю національного;
2)взаємодії компонентів соціального досвіду людини;
3) неперервності і наступності завдань і змісту образотворчої освіти у початковій та основній школі;
4) варіативності – націленості змісту програми на творчість учителя, його професійну компетентність, здатність самостійно застосовувати орієнтовний матеріал;
5) поліхудожності, що реалізується через встановлення об'єктивних зв'язків образотворчого та інших видів мистецтв [70, 67–68].
Мета образотворчої діяльності учнів початкових класів полягає в їх особистісному розвитку і збагаченні емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичній діяльності, інтерпретації та оцінювання творів образотворчого мистецтва та технік їх виконання, а також у формуванні ціннісних орієнтирів, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.
Основні завдання образотворчої діяльності учнів 1–4 класів та образотворчої освіти загалом виражається в наступному:
§ формування культури людських почуттів – любові, доброти, милосердя через сприймання творів мистецтва, почуття кольору, лінії, ритму, композиції, колориту безпосередньо у мистецькій діяльності;
§ розвиток асоціативно-образного та просторового мислення, уяви, фантазії, пам’яті, художнього смаку і творчих здібностей;
§ опанування вміннями та навичками в образотворчій діяльності;
§ формування художньо-практичної компетентності; готовності використовувати отриманий досвід у самостійній творчій роботі;
§ формування здатності сприймати, інтерпретувати та характеризувати твори образотворчого мистецтва, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи власні думки, судження, оцінки;
§ формування уявлень про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови, засвоєння основних художніх прийомів і закономірностей та відповідної термінології;
§ виховання духовних і морально-ціннісних орієнтирів у сфері образотворчого мистецтва, інтересів, смаків, потреб в творчості;
§ розуміння учнями зв'язків образотворчого мистецтва з іншими видами мистецтва, з природним і культурним середовищем [9, 34–35].
Розвиток естетичних якостей учнів в процесі сприймання й аналізу мистецьких творів ґрунтується на таких освітніх компетенціях:
• когнітивних (пізнавальних) – чуттєво-емоційне сприйняття: вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;
• креативних (творчих) – асоціативно-образне мислення, виявлення фантазії, уяви у створенні власних образів у художньо-практичній діяльності;
• методологічних – поняттєво-логічне мислення: вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самооцінки;
• комунікативних – розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконаним робіт;
• світоглядних – сприйняття цілісної картини світу, цінування
самобутності і культурної спадщини України як складової загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності іншого [58, 52–53].
Знайомити школярів з творами образотворчого мистецтва потрібно регулярно, і вже з 1 класу у дітей повинно формуватись уявлення про жанри образотворчого мистецтва. Надзвичайно корисно також час від часу проводити бесіди у картинній галереї, музеї образотворчого мистецтва, організувавши екскурсії [62, 37]. Доцільно проводити бесіди і про творчість художників своєї області. Часто буває, що учні не знають імен навіть видатних художників свого краю. Завдання вчителя – переконувати учнів, що прекрасне, цінне знаходиться поряд, адже майже у кожному місті, а часто і в селі є художні музеї.
Організоване розглядання картин є формою вправляння в спостереженні. Дитина вчиться послідовно, цілеспрямовано, а отже, вибірково сприймати не тільки картини, а й явища навколишнього життя, виділяти їх істотні ознаки і зв'язки. Закінчуючи таке цілеспрямоване спостереження узагальненням, вона не лише набуває нових, глибших знань про навколишнє. У неї вдосконалюється узагальнене пізнання, тобто вміння в одиничному бачити загальне, у випадковому знаходити закономірне, окреме явище розглядати в зв'язку з іншими подіями і фактами життя.
Спостерігаючи за розвитком сприймання малюнків у молодших школярів, вчені виявили складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності. Спірним є питання про те, на що спирається дитина, сприймаючи предмет: на його цілісне відображення чи на пізнавання окремих частин. Дослідження показують, що й тут немає однозначної і єдино правильної відповіді. З одного боку, у сприйманні цілого незнайомого предмета дитина передає лише своє загальне «враження від цілого»: «щось діряве» (решітка) або «таке, що коле» (конус). Перебуваючи «під владою цілого», діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю «владу цілого» звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вони пояснюють такі факти нібито нездатністю дитини-дошкільника до пізнавальної аналітичної діяльності.
Проте факти, які здобули інші дослідники запевнюють у тому, що навіть діти не тільки вміють виділяти певну характерну ознаку, а й спираються на неї, пізнаючи цілий предмет. Це свідчить про неправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою для сприймання дитиною предмета. Його розв'язують по-різному залежно від того, який предмет сприймає дитина: знайомий чи незнайомий, яку частину виділяє для його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даного об'єкта [21].
Синкретичність (цілісність) сприймання предметів аж ніяк не є рисою, властивою дітям взагалі. Вона виступає й у старших за віком дітей, коли вони сприймають незнайомі предмети чи їх зображення (моделі машин, схеми, креслення). Такі помилки особливо часто повторюються, якщо маленькі діти сприймають погано, нечітко зображені предмети. Тоді будь-яка частина предмета, яка щось нагадує дитині, є для неї опорною. Не випадково явища синкретизму найчастіше зустрічаються під час використання в роботі з дітьми різних стилізованих зображень, коли художник, порушивши чіткість реальної форми предмета, вдається до перебільшення, до деяких умовностей зображення, що утруднюють пізнавання навіть відомих дітям предметів [19].
У продуктивності сприймання предмета величезне значення має дія, до якої вдаються учні при сприйманні. Дітям важко правильно сприймати малюнок. Адже навіть найпростіший малюнок, на якому зображено хоча б два предмети, дає їх у певних просторових зв'язках. Осмислити ці зв'язки потрібно для того, щоб розкрити взаємовідношення між частинами малюнка і сприйняти зображення як щось ціле. Тому сприймання дітьми малюнка здавна використовували для визначення загального розумового розвитку дитини.
Визначені стадії дали змогу розкрити еволюцію процесу сприймання дитиною складного об'єкта – малюнка і побачити, що діти в процесі розумового розвитку переходять від фрагментарного сприймання, тобто пізнавання окремих предметів, між собою не пов'язаних, до виявлення спочатку їх функціональних зв'язків (що людина робить), а потім до розкриття більш глибоких відношень між предметами і явищами: причин, зв'язків, обставин, цілей [53, 42].
На найвищому рівні діти витлумачують малюнок, вносячи свій досвід, свої судження в те, що зображено. Вони розкривають внутрішні зв'язки між предметами, осмислюючи зображену на малюнку ситуацію. Проте перехід до цього вищого рівня розуміння не можна пояснити віковим дозріванням. Дослідження показали, що особливості опису малюнка залежать насамперед від його змісту, знайомого або малознайомого дитині, від структури, динамічності чи статичності сюжету.
Величезне значення має й запитання, з яким дорослий звертається до дитини. Запитуючи дітей про те, що вони бачать на малюнку, вчитель орієнтує їх на перелічування будь-яких предметів (важливих і другорядних) і в будь-якому порядку. Запитання «Що люди роблять тут, на малюнку?» – спонукає дітей до розкриття зв'язків функціональних, тобто дії. Коли дитину просять розповісти про події, зображені на малюнку, вона намагається зрозуміти зображене, тобто піднімається на рівень тлумачення. Таким чином, та сама дитина під час експерименту може в один день показати всі три стадії сприймання малюнка [61, 99].
У дослідженні М.В. Виготського з'ясовано естетичне ставлення дітей дошкільного віку до малюнка, підкреслено, що з віком осмислення дітьми краси малюнка стає більш визначеним, а питома вага естетичних оцінок у мотивації дітьми їх вибору значно зростає. Дослідженнями встановлено, що розвиток естетичного ставлення учнів молодшого шкільного віку до малюнка проявляється також у тому, що з віком розширюється і якісно змінюється коло предметів, які збуджують у дітей естетичні переживання, причому дедалі більшого значення в їх оцінках набирає момент відповідності зображеного дійсності («як справжній»). Дані дослідження показали, що «формування естетичного ставлення дитини до малюнка нерозривно пов'язане із збагаченням його уявлень про красиві об'єкти», що формування цих уявлень здійснюється в процесі засвоєння дітьми від дорослих певних норм і правил сприймання художніх творів [19, 325].
В перцептивних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу.
Зупинимось на методиці естетичного виховання учнів під час ознайомлення їх з творами образотворчого мистецтва.
Спочатку визначаємо тему, сюжет та ідею картини. Потім визначаємо, що зображено: історичні події, побут, портрет, пейзаж, натюрморт тощо. Далі знаходимо тематичний вузол картини (головне, центральне, відношення до нього інших фігур, речей, зв’язок між фігурами, речами, що знаходяться на передньому плані, у глибині; якщо це портрет, то які риси найбільш підкреслені – поза, вираз обличчя, положення рук і т.д.).
Наступними запитаннями з’ясовується соціальна та історична основа картини:
1. Епоха. Місце дії.
2. До якого класу чи прошарку можна віднести дійових осіб.
3. Ставлення автора до зображуваної події або явища (звеличення, протест, іронія).
4. Як картина відбиває класові симпатії чи антипатії художника.
Далі йде розмова про художні засоби:
1. Підхід художника до зображуваного (декоративний план, натуралістична точність, узагальнення).
2. Напрям або школа, до якої можна віднести картину.
3. Що переважає у картині: чіткість малюнка, контрасти світла й тіні, багатоколірність? Чому художник так чи інакше вирішив?
4. Який колорит картини?
5. Які кольори в картині проявляються найсильніше?
6. Що є основою композиції: чи можна звести її до якоїсь геометричної фігури і чи простежуються у ній головні лінії?
7. Що переважає у картині – статика чи динаміка і в чому це виявляється?
Наприкінці бесіди йдеться про те, який матеріал, техніка і манери письма художника, що є своєрідним, індивідуальним, притаманним тільки цьому художнику. Після цього вчитель коротко знайомить учнів з біографією, художника.
Бесіди про архітектуру й декоративно-прикладне мистецтво мають свою специфіку.
Під час бесіди про архітектуру можна ставити такі запитання:
1. Що таке архітектура?
2. Які відмінності мають будівлі, в яких люди живуть і в яких працюють, відпочивають?
Після висновку про те, що архітектурні споруди поділяються на житлові, промислові, для відпочинку, лікування і т.д., слід сказати, що зовнішній вигляд і внутрішня будова споруди залежать від її призначення.
Далі з’ясовується, чим відрізняється архітектура від інших видів образотворчого мистецтва, як вона впливає на людину (порівняно з іншими видами мистецтва).
Через епідіаскоп демонструються фотографії будов різного характеру і призначення, у бесіді учням повідомляються короткі дані про історію створення споруди, її стилістичні особливості, оздоблення і основну ідею [52, 168].
Коли йде мова про сучасні будови, то звертається увага на характерні риси сучасної архітектури, зовнішні форми будов, оформлення внутрішніх приміщень, проблеми зручності й економічності.
Під час бесіди про дерев’яну архітектуру звертається увага на її форми і прикраси.
Корисно спрямувати увагу учнів на вивчення місцевих пам’ятників архітектури, організувати збір фактичного матеріалу з історії створення цих пам’ятників.
Після кожної бесіди слід рекомендувати учням літературу про художників, скульпторів, архітекторів [46, 26].
Під час підготовки до сприймання твору мистецтва можна заслухати коротенькі розповіді дітей, де йдеться не лише про фактичні зміни, які відбулися в природі. Школярі передають власні відчуття які навіяла краса осіннього лісу. Ліричний настрій у дітей підсилюється після зворушливої, емоційної, багатої образними висловами розповіді класовода [57].
Закривши очі, діти слухають оповідання, тематично пов’язане із мистецьким твором. Якщо проаналізувати цей короткий етап уроку, то можна виділити кілька послідовних моментів: чуттєве споглядання, роздуми про побачене, зіставлення їх з розповіддю класовода, а далі – з авторським баченням осінньої природи. Саме така підготовка до сприймання художнього твору сприяє розвитку і мовлення, і мислення.
Таким чином, за допомогою естетичних засобів посилюється вплив слова на формування навичок сприймання нового твору мистецтва на уроках образотворчого мистецтва.
Підготовка до сприймання мистецького твору може бути емоційною чи змістовною. Перевага тієї чи іншої форми сприймання зумовлена жанровими особливостями художнього твору, складністю його змісту, завданнями конкретного уроку і, безумовно, готовністю до його сприймання дітьми цього класу. Для емоційної підготовки учнів (створення відповідного настрою, збудження почуттів), активізації мислення, уяви тощо вчитель може використовувати вступну бесіду, коротку розповідь-спогад, розглянути відповідні ілюстрації, прослухати уривки музичних творів, актуалізувати спостереження учнів, залучити краєзнавчий матеріал, спертися на життєвий досвід учнів тощо. Такий підхід особливо доцільний перед сприйманням пейзажних замальовок, творів, в яких виявляються високі людські почуття, описуються визначні історичні події [35, 58].
Емоційна підготовка до сприймання твору мистецтва безпосередньо пов'язана зі змістовною, мета якої – перевірити, як учні розуміють слова, поняття, без чого важко правильно усвідомити твір на основі первинного сприймання [27]. Наприклад, перед сприйманням твору Левітана «Золота осінь» готують дітей до його осмисленого сприймання за допомогою таких запитань: «Які основні ознаки осені? Що означають слова «золота осінь»? Чому жовтіє листя на деревах? і т. ін.
Таким чином здійснюється естетичне виховання молодших школярів з використанням методу бесіди.
Похожие работы
... або світлішим за колір елементів узору. 2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи На підтвердження наведених теоретичних положень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичний характер і проводилося у два етапи. На першому етапі (2006-2007 навч. рік) була визначена сфера і ...
Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису
... та кількісну обробку даних, впроваджено теоретичні та практичні результати у навчальний процес початкової школи, оформлено результати наукового пошуку, визначено перспективи подальших досліджень. У процесі використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва ми враховували, що твори живопису є одним із засобів ознайомлення учнів з життям. Вони ...
... рук, — що закликає туристів та людей, яких цікавить цей надзвичайний вид мистецтва, відвідати музей і поринути у світ прекрасного й неповторного. Витинанки — один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно вирізані ножицями з білого й кольорового паперу [6, 79]. Їх використовували для ...
... ічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і символи народнопоетичного осмислення, і сучасні символи, алегорії та емблеми варіативного спрямування тощо. 1.3. Особливості стилізації форм рослинного і тваринного світу Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприя ...
0 комментариев