Самоповага

1.3.2 Самоповага

У психології самоповага або самооцінка є суб'єктивною оцінкою людиною себе як внутрішньо позитивного або негативного до якогось ступеня.

Разом з самоповагою існують дві пов'язані з ним протилежності негативного сенсу: недооцінка себе, свого роду, звільнення себе від необхідності самореалізації, яка підміняється ухильністю і виверткістю з метою отримання визнання і підтвердження цього визнання, здобутого без реальних зусиль плідної діяльності.

Самоповага і визнання себе іншими – це два різних, багато в чому протилежних відчуття себе. Чим спокійніше і впевненіше за чоловік поважає себе самого, тим менше він потребує визнання іншими людьми. І навпаки: чим сильніше за чоловік жадає визнання, чим відчайдушніше хвалиться своїми досягненнями, своїм майном або зв'язками, тим більше убогою стає його самоповага.

1.3.3 Уявлення про себе

Майже всі люди хочуть думати про себе добре, тому що позитивна думка про себе приносить віру в те, що ми успішні – тобто можемо досягати своїх цілей. По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдуть справи в наший соціальному життю.

Небагато з нас можуть з повним правом заявити, що вони ніколи не піддаються бажанню розглядати себе з позитивного боку, думати про себе з схваленням. Більшість людей повідомляють про те, що вони володіють високою самоповагою, оптимістично бачать свої перспективи на майбутнє і що у них більше сприятливих характеристик і здібностей, чим у середньої людини. Простіше кажучи, майже всі люди хочуть думати про себе добре.

Ми хочемо бачити себе в позитивному світлі принаймні по двох причинах. По-перше, позитивна думка про себе приносить віру в те, що ми успішні – тобто можемо досягати своїх цілей, – і ця віра допомагає нам акумулювати енергію, необхідну для того, щоб цих цілей досягти. З цієї точки зору позитивний погляд на себе веде нас до успіху. Таким чином, якщо ви знайдете спосіб підвищити свою думку про себе, то це поліпшить в якійсь мірі вашу здатність справлятися з важливими завданнями. По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдуть справи в наший соціальному життю. Не дуже висока думка про себе часто говорить нам про те, що ми повинні переглянути і виправити свої відносини з іншими людьми. В результаті, коли ми знаходимо спосіб поліпшити свою самоповагу, це повинно також знижувати нашу тривогу з приводу соціальних взаємин.

Це не означає, що люди хочуть сліпо вводити самих себе в оману. Звичайно, вважати, що все йде чудово, коли насправді все огидно, було б абсолютно неадаптивним способом поведінки. Проте декілька слабкіша форма такого самообману може допомогти нам працювати, добиваючись своїх цілей і в той же час полегшити звичайні в повсякденному житті дрібні засмучення. У цій публікації ми розглянемо деякі когнітивні стратегії, які люди використовують для того, щоб поліпшити або захистити свій образ Я (self-image), а потім розглянемо характеристики особи і ситуації, що примушують людей застосовувати такі стратегії.

1.3.4 Я-реальне та Я-ідеальне

Реальне Я – установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він є в теперішньому часі.

Ідеальне Я – установки, пов'язані з уявленням людини про те, яким він хотів би стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупність якостей і характеристик, ролей, які людина хотіла б бачити у себе і які він хотів би виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я особа формує по тих же основних аспектах, що і в структурі Я-реального. Ідеальний образ складається з цілого ряду уявлень, що відображають сокровенні сподівання і устремління людини. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Суперечності між реальним і ідеальним Я складає одна з найважливіших умов саморозвитку особи.

Я-концепція – сукупність установок по відношенню до самого собі, як і всяка система установок може мінятися, особливо в контексті життєвих подій, випробуваних успіхів, невдач, фрустрацій і так далі До специфічних ситуативних чинників, що впливають на компоненти Я-концепції: Я-реальне і Я-ідеальне, відносять фокусування впливу на власному Я. Це, так звана об'єктна самосвідомість, згідно авторам однойменної теорії, зокрема, від обставин збільшує розбіжність між Я-реальним і Я-ідеальним, тобто міняє самооцінку. Об'єктивна самосвідомість експериментально запускається цілою поряд досить простих засобів, таких як дзеркало, фото, відеокамера, аудиторія тощо

2. Особливості співзалежності

2.1 Характеристика співзалежності

В глибині душі не вважають себе достатньо хорошими людьми, вони переживають почуття провини, коли витрачають на себе гроші або дозволяють собі розваги.

Вони говорять собі, що нічого не можуть робити як слід із-за боязні зробити помилку. У їх свідомості і лексиконі домінують численні «я винна», «ти винен», «як я повинна поводитися з моїм чоловіком?» Співзалежні соромляться пияцтва чоловіка, але також соромляться і самих себе.

Низька самооцінка рухає ними, коли вони прагнуть допомагати іншим. Не вірячи, що можуть бути улюбленими і потрібними, вони намагаються заробити любов і увагу інших і стати в сім'ї незамінними.

Компульсивне бажання контролювати життя інших. Співзалежні дружини, матери, сестри хворих із залежністю – це контролюючі близькі. Вони вірять, що в змозі контролювати все. Чим хаотичніше ситуація будинку, тим більше зусиль вони докладають по її контролю. Думаючи, що можуть стримувати пияцтво близького, контролювати сприйняття інших через вироблюване враження, їм здається, що ті, що оточують бачать їх сім'ю такий, який вони її зображають. Співзалежні упевнені, що краще за всіх в сім'ї знають, як повинні розвиватися події і як повинні поводитися інші члени. Співзалежні намагаються не дозволяти іншим бути самими собою і протікати подіям природним чином. Для контролю над іншими використовують різні засоби – погрози, домовленості, примушення, ради, підкреслюючи тим самим безпорадність тих, що оточують («чоловік без мене пропаде»).

Спроба узяти під контроль практично неконтрольовані події часто приводить до депресій. Неможливість досягти мети в питаннях контролю розглядають як власну поразку і втрату сенсу життя. Поразки, що повторюються, посилюють депресію.

Іншим результатом контрольованої поведінки є фрустрація, гнів. Боячись втратити контроль над ситуацією, самі потрапляють під контроль подій або своїх близьких, хворих хімічною залежністю. Наприклад, дружина хворого алкоголізмом звільняється з роботи, щоб контролювати поведінку чоловіка. Алкоголізм чоловіка продовжується, і фактично саме алкоголізм контролює її життя, розпоряджається її часом, самопочуттям і ін.

Бажання піклуватися про інших, рятувати інших. Хто працює в області наркології, напевно, чув від дружин хворих хімічною залежністю: «Хочу врятувати чоловіка». Співзалежні люблять піклуватися про інших, часто вибираючи професії лікаря, медсестри, виховательки, психолога, вчителя. Турбота про інших перехльостує розумні і нормальні рамки. Відповідна поведінка витікає з переконаності в тому, що саме вони відповідальні за відчуття, думки, дії інших, за їх вибір, бажання і потреби, за їх благополуччя або недолік благополуччя і навіть за саму долю.

 

2.2 Батьківська сім’я співзалежних

Співзалежні походять з сімей, в яких мали місце або хімічна залежність, або жорстоке звернення (фізична, сексуальна або емоційна агресія), а природний вираз відчуттів заборонявся («не реви», «щось ти розвеселився дуже, як би плакати не довелося», «хлопчикам плакати не можна»). Такі сім'ї носять назву дисфункціональних.

Сім'я – це головна система, до якої належить кожен з нас. Система – це група людей, що взаємодіють як одне ціле. Оскільки всі частини цієї системи знаходяться в тісному контакті, то і поліпшення (погіршення) того, що складається одного з членів сім'ї неминуче відбивається на самопочутті інших. Щоб вся сім'я могла краще функціонувати, необов'язково чекати, коли хворою хімічною залежністю звернеться за лікуванням.

Найвища мета сімейної психотерапії – допомога в перетворенні дисфункціональної сім'ї у функціональну.

Ознаки дисфункціональної сім'ї:

1.  Заперечення проблем і підтримка ілюзій.

2.  Вакуум інтимності

3.  Замороженність правив і ролей

4.  Конфліктність у взаєминах

5.  Недиференційована «я» кожного члена («Якщо мама сердиться, то сердяться всі»)

6.  Межі особи або змішані, або наглухо розділені невидимою стіною

7.  Всі приховують секрет сім'ї і підтримують фасад псевдоблагополуччя

8.  Схильність до полярності відчуттів і думок

9.  Закритість системи

10.  Абсолютизація волі, контролю.

Виховання в дисфункціональної сім'ї підкоряється певним правилам. Ось деякі з них: дорослі – господарі дитини; лише дорослі визначають, що правильно, що неправильно; батьки тримають емоційну дистанцію; воля дитини, що розцінюється як упертість, повинна бути зломлена і якнайскоріше.

Ознаки функціональної сім'ї:

1.  Проблеми признаються і вирішуються

2.  Заохочуються свободи (свобода сприйняття, думки і обговорення, свобода мати свої відчуття, бажання, свобода творчості)

3.  Кожен член сім'ї має свою унікальну цінність, відмінності між членами сім'ї високо цінуються

4.  Члени сім'ї уміють задовольняти свої потреби

5.  Батьки роблять те, що говорять

6.  Ролеві функції вибираються, а не нав'язуються

7.  У сім'ї є місце розвагам

8.  Помилки прощаються, на них вчаться

9.  Гнучкість всіх сімейних правил, законів, можливість їх обговорення.

10.  Будь-яка з ознак функціональної сім'ї може стати метою одного із занять по груповій психотерапії. Порівняльні характеристики функціональних і дисфункціональних сімей в стислому вигляді можна представити таким чином.

Порівняння функціональних і дисфункціональних сімей

Функціональні сім'ї	Дисфункціональні сім'ї
Гнучкість ролей	Негнучкість ролей, функції ригідні
Правила гуманні і сприяють гармонії, заохочується чесність	Правила негуманні, їм неможливо слідувати
Межі признаються і поважаються	Межі або відсутні, або ригідні
Комунікації прямі; відчуття відкриті, свобода говорити	Комунікації непрямі і приховані; відчуття не цінуються
Заохочується зростання і незалежність; індивіди здатні бачити конфлікти	Заохочується або бунтарство, або залежність і покірність; індивіди нездібні вирішувати конфлікти
Результат: прийнятний і конструктивний	Результат: неприйнятний і деструктивний

Виховання в дисфункциональної сім'ї формує ті психологічні особливості, які складають ґрунт. Розглядати тільки як у відповідь реакцію на стрес в сім'ї у вигляді хімічної залежності у одного з членів було б невірно. Стрес виступає як трігер, пусковий механізм, щоб ґрунт, що був, прийшов в рух. Тут доречно нагадати про ассортативності браків хворих алкоголізмом. Ассортативність браків – це відхилення від панміксії при виборі шлюбного партнера. Іншими словами, ассортативність – це не випадковий вибір чоловіка, а вибір по наявності певних ознак. Як правило, подібний вибір робиться не усвідомлено.