Тиранія

2.3. Тиранія

Платон вважає, що надлишок певних дій призводить до прямо протилежного результату. Так трапилося і з демократією. Виникає такий державний устрій, при якому воля відсутня взагалі. Країна знаходиться під владою однієї людини – тирана.

Негативні форми правління Платон намагається протиставити утопічне бачення державного устрою всім негативним формам державної влади. Філософ багато розмірковує про місце правлячого класу. Він вважає, що правити “ідеальною” державою обов’язково повинні філософи, щоб у державі панували розум і розважливість. Завдяки філософам у країнах встановиться добробут, справедливий державний устрій. Платон сумнівається в тому, що нововведення поліпшать добробут людей, адже він мріє про істинно “ідеальну” державу, а ідеальне поліпшити неможливо. Філософам випало, на думку Платона, охороняти порядки “ідеального” ладу. Очевидно, до обов’язків філософів уходило охороняти всіх людей від пороку, а пороками вважалося будь-яке нововведення в суспільстві. Завдяки філософам улаштування “ідеальної” держави буде підпорядковано законам розуму та справедливості, хоча там не буде місця почуттям.

У державі Платона є люди, яким відведена роль управителів. Однак є там місце й для тих, хто займається ремеслом і землеробством. Згідно з Платоном, основним законом існування “ідеальної” держави є те, що кожен член цієї держави повинен займатися тільки тією справою до якої відчуває здібності. У зв’язку із цим філософ поділяє всіх жителів на три класи. У нижчий клас він об’єднав людей, до обов’язків яких уходить заняття ремеслом або землеробством, або ж ту категорію людей, яка пов’язана з ремеслом, торгівлею й землеробством (це ремісники, торговці та хлібороби). Незалежно від того, що хлібороби й торговці можуть значно відрізнятися один від одного своїми якостями, розумом й іншими категоріями, Платон усе-таки стверджує, що всі вони знаходяться приблизно на однаковому рівні морального розвитку. Усередині класу є чіткий поділ функцій і праці: ремісник не може зайнятися торгівлею, а торговець – землеробством.

Тільки моральні критерії можуть визначити приналежність людини до другого й третього класів. Другий клас – це клас воїнів-стражів; третій – клас правителів-філософів. Платон дотримується думки, що моральність цих людей набагато вища, ніж моральність представників першого класу.

Платоном створюється тоталітарна система поділу людей на розряди. Але людина може – шляхом тривалого виховання й самовдосконалення – перейти до іншого класу. До речі, перехід можливо здійснити тільки під керівництвом правителів. Дивно, що Платон не заперечує ймовірності появи навіть серед правителів “невідповідної” людини, і тоді її потрібно безжально понизити. Платон виводить таку “формулу успіху” існування держави: для добробуту “ідеальної” держави кожен її житель зобов’язаний займатися тільки тією справою, для якої він пристосований якнайкраще. Якщо трапиться невідповідність людини своєму місцю, але всередині одного класу, то це не завдасть великої шкоди суспільству. Коли ж виникне ситуація незаслуженого “перетворення” представника першого класу на представника другого, або другого на представника третього, то це може стати причиною краху держави. Це буде вважатися злочином проти системи. У своєму трактаті “Держава” Платон стверджує, що в “ідеальної” держави має бути щонайменше чотири чесноти: мудрість, мужність, розважливість, справедливість.

Зрозуміло, що всі без винятку жителі не можуть бути мудрими. Однак цю якість зобов’язані мати правителі-філософи, адже їм доручено керувати державою. Вони просто зобов’язані приймати мудрі рішення. А от мужністю повинні володіти, крім правителів-філософів, також воїни-стражі.

Першими двома чеснотами можуть володіти тільки певні класи. Однак розважливість повинна бути властива всім членам суспільства. Це створює особливу гармонію у відносинах й управлінні. Четверта чеснота – справедливість. Під нею автор розуміє поділ на класи, який вважає найбільш справедливим. Виходить, що для Платона кастовий розподіл має величезне значення. Фактично, його порушення вважатиметься жахливим злочином. Отже, “ідеальна” держава за Платоном поступово набуває тих самих недоліків, які сам же автор зараховував до основних недоліків “порочних” держав. Наприклад, слід звернути увагу на розшарування суспільства в олігархічній державі [11, c. 376].

Дивно, що Платон, який жив за часів рабовласництва, зовсім не приділяє уваги рабам. У його трактаті всі виробничі турботи покладені на хліборобів і ремісників. Платон стверджує, що в рабство можна віддавати тільки варварів, які не належать до еллінів, під час воєнних дій. І відразу зауважує, що війна неприпустима в ідеальній державі. Вона може виникати тільки в порочних державах. Отже, в “ідеальній” державі рабів не буде. Це зовсім не означає, що Платон виступає проти гноблення людини людиною. Він вважав, що вищі касти не повинні в ім’я збереження єдності мати приватну власність. У діалозі “Закони” Платон також обговорює проблеми державного устрою. Однак у цьому діалозі філософ вирішує основні господарські турботи перекласти на плечі чужоземців і рабів, хоча й тут засуджує війни [5, c. 29].

Чому держава Платона тоталітарна? Відомо, що Платон поділяє людей на касти. Тоді хто ж зможе правильно визначити приналежність людини до певної касти? Цілком імовірно, в “ідеальній” державі функція поділу випаде правителям філософам. Вони, безумовно, керуватимуться законом, адже він – найголовніша складова “ідеальної” держави. Закон повинен виконуватися всіма без винятку, навіть дітьми. Отже, правителям-філософам вручаються долі всього народу. Вони мають право не тільки визначати здібності людей, але й регламентують шлюб, дозволяють убивати маленьких дітей з фізичними вадами (орієнтуючись на державний устрій Спарти).

Керуючись розумом, філософи є правителями всіх інших класів, намагаючись в усьому обмежити їхню волю. Воїни їм потрібні для того, щоб тримати в покорі нижчі касти. Усе це тільки зайвий раз підкреслює несправедливість такого державного устрою. До того ж воїнам заборонено жити поруч із ремісниками й іншими працівниками. Люди з нижчих каст зобов’язані забезпечувати вищі касти всім необхідним. Вищі повинні охороняти й направляти в усьому нижчих, при ньому знищувати найслабших і контролювати життя решти. Відповідно до сучасних понять, такий усебічний контроль над усіма самостійними вчинками людини стане причиною роз’єднання людей, їхнього невдоволення й заздрощів. Але цього не відбувається в “ідеальній” державі. Платон вважає, що таке правління зблизить людей, створить певну єдність. За часів “золотого віку” людьми керували боги. У ті часи людині не потрібні були матеріальні блага, тому вона багато часу присвячувала заняттям філософією. Єдність давніх була обумовлена єдиною матір’ю-землею й відсутністю батьків-людей.

Платон прагне створити подібне суспільство. Йому хочеться “усуспільнити” й майно, і навіть жінок із дітьми. Платон мріє про ті часи, коли ніхто не може назвати не тільки річ, але й дружину своєю. Відповідно до його ідей, чоловіки й жінки не мають права одружуватися за власним бажанням. Платон стверджує, що таємно шлюбом керують філософи, намагаючись звести кращих із кращими, а гірших, відповідно, із гіршими. Народивши дитину мати відразу її втрачає – у неї її відбирають. Діти повертаються через певний час матерям, але ніхто не може сказати, чия дитина їм дісталася. Усі чоловіки в межах касти вважаються батьками всіх дітей, а всі жінки – дружинами для всіх чоловіків. Отже, для Платона спільність дітей і жінок буде найвищою формою єдності людей.

Така спільність властива й для воїнів-стражів. Він вважає, що відсутність ворожнечі в класі воїнів стане однією з причин єдності нижчого класу, що призведе до відсутності повстань. Відповідно до ідей Платона виходить, що правлячі класи ідеальної держави є комуністичною єдністю. Усе це не допускає у вищих колах багатства або бідності, що, відповідно до логіки автора, має знищити серед них чвари. За Платоном, прообраз влади – це пастух, який стереже череду. Якщо розібрати ієрархію державного устрою згідно з платонівськими ідеями, то можна зрозуміти, що пастухом у такій державі будуть правителі, а воїнам призначена роль сторожових собак. Для утримання череди овець в ідеальному порядку пастухи й собаки повинні дотримуватися єдності у своїх діях. Правителі платонівської держави обходяться з людьми, немов мудрі, однак жорстокосерді пастухи зі своїми вівцями. Одних пропонують із кимось схрестити, інших – віддати на бойню. Якщо дивитися на такий режим з погляду сучасної людини, то можна дійти висновку: це – тоталітарна система, у якій купка мудрих людей підкоряє своїм бажанням, нехай і розумним, усі дії та вчинки більшості. Як це трапилося, що Платон, мріючи створити “ідеальну” державу, засновану на принципах розуму, створив одну з найстрашніших тоталітарних держав? Спочатку необхідно з’ясувати, що конкретно розумів Платон під словом “ідеальна” щодо держави. Він вважав ідеальною таку державу, що влаштована найкращим чином. До того ж дуже важливою для Платона є ідея Держави.

Що ж таке “найкраща держава”? Платон вважав, що всі нещастя людей виникають через постійні сварки, розбрат, відсутність єдності, розумного начальства. Такий порядок можливий тільки під час миру. А під час воєн є й порядок, і єдність. Людей зближує єдина мета. До того ж завдяки мудрим порядкам і начальникам, а також постійному контролю над життям більшості люди можуть домогтися всього того, чого не можна зробити, живучи за іншими правилами. Тому Платон мріє про такий порядок, щоб люди жили немов на війні, але при цьому не гинули. Тоді в них буде єдина мета, єдині прагнення та єдиний правопорядок.

Платон орієнтувався на “зразкове” життя спартанців. Саме його він бачив прообразом “ідеальної” держави. Звичайно, державі буде більше користі, якщо ремісник залишиться ремісником, а не почне писати трактати, але якщо орієнтуватися на сучасні судження про людську волю, то платонівська держава видається квінтесенцією тоталітаризму. У “Законах” Платона є цитата, яка немов ще раз підтверджує тоталітарну сутність держави: “ ..ніхто ніколи не повинен залишатися без начальника – ні чоловіки, ні жінки. Ні в серйозних заняттях, ні в іграх ніхто не повинен привчатися діяти на власний розсуд: навпаки, завжди – і на війні, і в мирний час – треба жити, постійно озираючись на начальника й дотримуючись його вказівок... Нехай людська душа звикає зовсім не вміти робити що-небудь окремо від інших людей, і навіть не розуміти, як це можливо. Нехай життя всіх людей завжди буде якомога більш згуртованим і спільним. Тому що немає й ніколи не буде нічого кращого, у справі досягнення успіху, а також перемоги на війні. Вправлятися в цьому треба з дитячих років... Треба старшувати над іншими й самому бути в них під началом. А безвладдя треба усунути з життя всіх людей, і навіть тварин, підвладних людям” [37, c. 31-33].

Для Платона не існує окремої людської особистості – вона мислиться тільки як єдине ціле з усіма. Є тільки спільні інтереси. Однак є ще одне розуміння словосполучення “ідеальна держава” “Ідеальне” для Платона означає не тільки найкраще, але й таке, що несе певну мету предмета. Для Платона “ідея” й “ейдос” означають сутність, форму, вид, вигляд предмета. Це внутрішня форма речі, а не та, що безпосередньо сприймається органами чуття. Ідеї-форми не мають тіл. Останні перебувають у постійному рухомому світі. Наш розум намагається знайти сутність усіх речей, приховану від нього. Сутність є вихідною причиною змін речового буття. Таким чином, розум розрізняє явище й сутність Насправді те, що здається нам реальним, не є таким, а тільки причетним до нього, тому що виявляє ідеальне й досконале (“ідея”, “сутність”). За Платоном, треба завжди розрізняти дві речі: те, що існує завжди й не стає ніколи, і те, що завжди стає, але не може існувати. Сократ, а слідом за ним і Платон, намагаються розрізняти красиві предмети, до яких вони зараховують ліру, кухонний горщик, коня, і красу, прекрасну саму по собі. “Ідея” у Платона – це те, що є:

а) причина, джерело буття речей, те, що дає їм життя, волю до життя, викликає їхнє буття;

б) зразок, дивлячись на який, деміург створює предметний світ, наслідуючи “ідеальний”;

в) мета, до якої треба прагнути як до верховного блага;

г) модель, породжувальна структура, принцип речі [37, c. 34].

Платон, створюючи трактат «Держава», намагався зрозуміти, якою є ідея держави в нашому світі, яким зразком керувалися правителі при створенні своїх держав.

Для сучасної людини зрозуміло, що Платон створив зразок не “ідеальної”, а тоталітарної держави. Однак треба враховувати, що філософ жив у зовсім інші часи, у нього були зовсім інші культурні цінності.