Навигация
2. Всесвітня культура
Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв’язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Необхідно відзначити, що проблеми культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності – від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу.
Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності – працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні і розвитку способу життя людини виявляється через дію особистісно-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що впливають на характер поведінки, форми і стиль спілкування людей, цінності, зразки, норми поведінки. Гуманістичний спосіб життя, орієнтований не на пристосування до наявних умов, а на їхнє перетворення, передбачає високий рівень свідомості і культури, підвищує їхню роль як регуляторів поведінки людей і способу їхнього мислення.
Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.
Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини – її погляд спрямований до все більш глибокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, залучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової культури.
Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні галузі, сфери: звичаї і побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому розумінні говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури створює або безкультур'я, або «рафіновану культуру».
Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т.д.
Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За висловом М. Бахтіна, «культура завжди лежить на межах» з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури – єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підпорядкована твердому процесу еволюції, фази якої – народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і захід. Питирим Сорокін розвивав учення про «інтегральну» соціологію, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різні періоди історії ці системи знаходяться на різних фазах розвитку. У той самий час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем більш низького рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії панівні супер системи соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості і заміняються альтернативними світоглядами, перехід цих систем супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтегративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, бідуваннями.
Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура – це безліч самобутніх культур, які знаходяться в діалозі і взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, але й по осі «минуле-майбутнє».
Але культура – це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити «оптимістичний» і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є істинними. Песимісти, починаючи від Шпенглера, на противагу, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу, кризи.
Панорама культури XX ст. вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури й одна третина з 5 млрд. чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація і інституціоналізація.
Ці інститути – щось на кшталт тканини зі звичаїв, звичок, зі сплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина змінюється під різким або плавним впливом історії.
Процес програмування інституціоналізації культурних змін, що почався в минулих століттях, нині швидко розширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їхніх творців. Навчання стає усе більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою держави; людська поведінка на усіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм та іспитів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття якоїсь сталості культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному розумінні тепер відбувається незвичайний зсув культури як середовища убік культури як горизонту.
Сучасна науково-технічна культура являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд факторів сучасного світу – прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, погроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, збільшувана взаємозалежність і взаємозв'язок усіх країн та ін. Усі ці фактори приводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства.
На думку колишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредерика Сарагоси, «установлення справжнього культурного плюралізму – єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростальній однаковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації». Цей шлях повинний розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що являє собою мету усякого розвитку. Без культури не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тім, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їхнє вирішення – у розвитку культури.
Сьогодні намічаються два протилежних шляхи вирішення подолання кризових явищ у культурі. Один – це надія розв’язати кризові явища культури на шляхах розуму, науки, освіти, за рахунок розумної організації життя, виробництва, свідомого підходу до усього, зміна орієнтирів розвитку науки і технології. Іншими словами, першорядне значення повинні мати цілі духовного і морального удосконалювання людини, а також поліпшення її матеріальних умов. Другий (т. зв. «альтернативний») шлях розв’язання кризових явищ – повернення роду людського або до різних модифікацій релігійної культури, або до форм життя, більш «природних» для людини, і життя – з обмеженими здоровими потребами, відчуттям єдності з природою і космосом, форм буття людини, вільної від влади техніки.
Ці два підходи існують, але одночасно набирають силу і кризові явища. На жаль, зауважує Ф. Майор, «світ у багатьох відносинах продовжує рухатися в напрямку, що аж ніяк не веде до виправлення нинішніх недоліків. Більш того, суспільство перебуває в такому душевному стані, що його не хвилюють викриття, якими б обґрунтованими й аргументованими вони не були». Але, з іншого боку, змінюються і розширюються рухи окремих груп і громадян, рухи «зелених», що реалізують альтернативні форми життя: наприклад, ті, що практикують східний або західний езотермізм або часткову відмову від благ нашої цивілізації.
Характерний момент у розвитку сучасної культури – поява і формування поряд із традиційним її образом, нового. Традиційний образ світової культури пов'язаний насамперед з ідеями історичної й органічної цілісності, уявленнями про традиції. Новий образ культури усе більше асоціюється з космічними, екологічними, етичними ідеями єдності Людства і його долі. Планетарні категорії висуваються на перший план так само, як і етичні.
Сьогодні усе більше людей приходять до усвідомлення неблагополуччя свого і сучасного життя взагалі і шукають вихід з існуючого стану. Рух «зелених», екологічні рухи, пошуки нової моральності, рухи за нову тілесність (натуропатичне харчування, музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т.д.) – усе це паростки альтернативної культури.
Сьогодні має місце формування нового типу культурної взаємодії, що включає відмову від спрощених раціональних схем вирішення культурних проблем. Усе більшого значення набувають здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критичний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності і чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії усе більше має потребу в культурних складових і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.
Похожие работы
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... . Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. 1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе ...
... поділяється на два основний етапи, вододілом між якими служить акт визнання національне> державного суверенітету України. З урахуванням цього можна виділити наступні етапи формування політичних партій в Україні: I етап (1990–1991) – період жорсткого протистояння легальних демократичних організацій України з КПУ, формування перших національних рухів і політичних партій; II етап (1992–1994) – ...
... нших не тільки стабільнішою політичною системою в цілому, а й вищим рівнем економічного розвитку, більш демократичними засадами в управлінні й більш розвиненим громадянським суспільством. Становлення багатопартійності в України Етапи поступу Історичний досвід показує, що сучасне цивілізоване суспільство не може функціонувати без політичної демократії, яка також неможлива без багатопартійності. ...
0 комментариев