Розв'язання проблем зовнішньоекономічної політики України в умовах світової економічної кризи

3.1 Розв'язання проблем зовнішньоекономічної політики України в умовах світової економічної кризи

 

Велике значення має матеріальний зміст державної влади, так як основою і джерелом влади є відносини власності (поняття "влада" невіддільне від поняття "власність", сила влади пропорційна величині власності). Власність є не стільки категорією політичною чи юридичною, скільки категорією політичною, адже вона нерозривно пов'язана з усім "світом політики". Власність завжди пов'язана з владою, хоча відносини влади і власності в умовах різних культур та цивілізацій можуть бути різними, але ніщо так не розколювало у всі часи суспільство, як відносини з приводу власності.

Однієї із спеціальних функцій державного управління є економічна функція. Сутність цієї функції є:

- державні прерогативи в галузі грошового обігу6 грошова емісія, контроль за грошовою масою, запровадження обмінних курсів;

- діяльність у галузях прикладних досліджень (продуктивність праці, капіталовкладення, кредит, ціни, оподаткування, зовнішня торгівля) у різних секторах економічного життя: в енергетиці, в промисловості, транспорті, телекомунікаціях, тощо;

- загальна координація економічної політики (зовнішньої та внутрішньої).

Світова економічна криза призвела до згортання виробництва, скорочення обсягів експорту та імпорту. Вітчизняні підприємства в силу відсутності грошових коштів, падіння попиту на готову продукцію, здороження кредитів нарощують кредиторську заборгованість. Більшість промислових підприємств знаходяться на межі зупинки виробництва. на деяких підприємствах запроваджено трьох – чотириденний робочий тиждень (завод "Арсенал", "Артем" тощо).

Незважаючи на те, що вступ України до СОТ відкрив для українських підприємств нові перспективи, скорочуються зовнішні ринки збуту української металургійної промисловості (в Україні призупинено роботу всіх 18 доменних печей).

Найбільш сильно страждають від світової фінансової кризи експортно-орієнтовані галузі – хімічна та машинобудівна. Такі великі компанії як MAN і Scania вже скоротили закупівлю українських деталей на 10%.

Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення світового попиту. Такі тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність української економіки від експорту, частка якого у валовому внутрішньому продукті становить понад 47 %, негативно позначаються на динаміці розвитку експортного виробництва, а також на галузях, які безпосередньо й опосередковано залежать від експорту. Так, за 11 місяців 2008 року проти аналогічного періоду 2007 року коефіцієнт покриття експортом імпорту знизився з 0,82 до 0,78 [ 43 ].

У промисловості за підсумками 2008 року отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1 %. Така ситуація спричинена різким скороченням обсягів виробництва у ІV кварталі 2008 року – на 24,9 %. Найбільше падіння порівняно з відповідним кварталом 2007 року спостерігалось на підприємствах гірничо-металургійного комплексу – на 39-45 %, хімічної промисловості – на 32,5 %, машинобудування – 29,2 % [ 43 ].

У добувній промисловості випуск продукції зменшився на 2,4 %, у тому числі на підприємствах з добування металевих руд – на 7,2 %. Не досягнуто рівня виробництва 2007 року у легкій та хімічній промисловості, металургійному виробництві, виробництві коксу та продуктів нафтопереробки, виробництві та розподіленні електроенергії [ 43 ].

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України за січень – листопад 2008 р. становив 63 046,2 млн. доларів США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007 року на 41,7 %, імпорту – відповідно 80 757,1 млн. доларів США і збільшився на 49,4 %. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами досягло 17 710,9 млн. доларів США (за січень – листопад 2007 року – 9 555,7 млн. доларів США). [ 43 ]. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України у 2008 році, як і раніше склали недорогоцінні метали та вироби з них, мінеральні продукти, механічне та електричне обладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості.

Негативно позначилось на експорті продукції і встановлення високих митних ставок на імпорт продукції з України, в першу чергу Туреччиною, Індією, Росією й деякими країнами Європи. Так. з 1 січня в Туреччині, одному з ключових ринків для української металургії, було збільшено мита на імпорт плаского прокату на 8-15 %. Як ще один приклад можна навести Росію, яка ввела п'ятнадцяте відсоткове імпортне мито на прутки для армування.

Уряд Індії ввів контроль за імпортом окремих видів металопродукції, які було внесено до списку забороненої до ввезення до країни продукції. В цілому на сталь було встановлено 5 % ввізне мито. Це відразу понизило потік металу з України.

В жовтні Євросоюз ввів мита на імпорт зернових: на пшеницю – 95 євро за тонну, ячмінь – 93 євро, жито – 24,16 євро, кукурудза – 8,68 євро. Термін дії цих ставок – два роки. Крим того, на імпорт української пшениці діють обмеження. Єгипет же зовсім відмовився від купівлі українського зерна до нового урожаю [ 41 ].

Передумовами виникнення проблеми є:

-  неефективна, низькотехнологічна структура експорту;

-  прив'язка зовнішньоекономічних контрактів до долара США;

-  значна залежність економіки країни від імпортованих енергоносіїв;

-  не насиченість внутрішнього ринку товарами українського виробництва, в першу чергу товарами експортної групи;

-  відсутність прогресивних змін в структурі експорту та імпорту країни;

-  наявність домовленостей щодо зниження мита країнами-членами СОТ;

-  світова фінансова криза, яка була започаткована урядом США;

-  низька інвестиційна привабливість галузей економіки;

-  відсутність ефективних механізмів стимулювання експорту готової продукції з глибоким ступенем переробки;

-  політична нестабільність у державі, яка не кінчається з початку незалежності України;

-  значна залежність виробництва експортної продукції від залучення кредитних ресурсів та інвестицій;

-  відсутність стабілізаційних програм розвитку важливих, експортно-орієнтованих галузей економіки;

-  спад або відсутність попиту на продукцію вітчизняних підприємств (гасло "Купуй українське" без необхідної якості продукції та низьких цін так і залишиться гаслом);

-  низькі темпи впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Проявами проблеми є:

-  суттєве перевищення імпорту над експортом;

-  зростання залежності динаміки українського експорту від цінової кон'юнктури на чорні метали на зовнішніх ринках;

-  встановлення високих митних ставок на імпорт продукції з України (в першу чергу Туреччиною, Індією, Росією й деякими країнами Європи);

-  прив'язка гривні до долара США;

-  Існування обмежень та нетарифних бар'єрів, що перешкоджають доступу вітчизняних товарів на світові ринки, зокрема на ринок Європейського Союзу, - які впливають на :

-  інвестиційну привабливість експортно-орієнтованих секторів економіки;

-  стан розвитку економіки країни, в першу чергу експортно-орієнтованих галузей;

-  обсяг надходжень до державних та місцевих бюджетів;

-  стан платіжного балансу країни;

-  курс гривні до долара;

-  насиченість внутрішнього ринку держави товарами;

-  зайнятість населення.

Досвід подолання аналогічних прояв свідчить про необхідність захисту інтересів вітчизняного товаровиробника від дій інших країн, що суперечать домовленостям, шляхом ініціації антидемпінгових розслідувань, розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів з метою посилення ролі внутрішнього виробництва. Це безпосередньо й опосередковано підтримає розвиток металургійної галузі, виробництва коксу, добувної промисловості, хімічної, нафтопереробки, харчової, а також торгівлі та транспорту. Враховуючи, що основою кризи є відсутність платоспроможного попиту, заходи боротьби із кризою повинні поєднувати фінансові вливання із стимулюванням виробництва продукції для внутрішнього споживання, в першу чергу через зменшення цін на готову продукцію для збереження споживачів та підприємств, а також шляхом залучення інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, що є можливим в контексті проведення фіналу чемпіонату з футболу Євро-2012.

Таким чином, традиційна практика дозволяє підійти до вирішення проблеми шляхом розширення внутрішнього споживання, проведення антидемпінгових розслідувань, розширення обсягу державних капітальних вкладень, підвищення інвестиційної привабливості країни, запровадження захисних заходів для внутрішнього ринку країни, утримання курсу гривні від подальшої девальвації.

Розв'язання зовнішньоекономічних проблем сприятиме зростанню експорту, залученню іноземних інвестицій, у першу чергу у флагманів української економіки, сприятиме формуванню позитивного сальдо платіжного балансу, забезпечить збереження діючих підприємств, сприятиме збільшенню надходжень доходів до державного та місцевих бюджетів.

Прогноз розвитку ситуації за обставин подолання проблеми (результати):

1.  Зростання обсягу експорту. збільшення коефіцієнта покриття імпорту експортом;

2.  Насичення внутрішнього ринку продукцією власного виробництва, скорочення обсягів імпорту;

3.  Зростання позитивного сальдо платіжного балансу;

4.  Збільшення надходжень доходів до державного та місцевих бюджетів від зовнішньоекономічних операцій та експортних галузях економіки;

5.  Зростання інвестицій;

6.  Стабілізація курсу гривні, початок її ревальвації.

В наслідок неприйняття рішення Україна матиме продовження скорочення обсягів експорту, насичення внутрішнього ринку імпортною продукцією (товарами), зростання негативного сальдо платіжного балансу, істотне падіння надходжень доходів до державного та місцевих бюджетів та низька інвестиційна привабливість економіки країни.

При пошуку шляхів розв'язання зовнішньоекономічних проблем проаналізовано різні варіанти запровадження захисних засобів, реалізації імпортно-замінної політики (політики насичення внутрішнього ринку продукцією вітчизняного виробництва), експортно-стимулюючої політики.

Розгляну три комплексні можливі варіанти розв'язання проблеми. Варіант 1 передбачає розробку та впровадження захисних засобів, що покликані обмежити імпорт у країні, захистити інтереси національного виробника на зовнішніх та внутрішньому ринках; варіант 2 передбачає реалізацію імпортно-замінної політики, пов'язаної із стимулюванням власного виробництва товарів імпортної групи; варіант 3 передбачає розробку та реалізацію експортно-стимулюючої політики, пов'язаної із забезпечення вітчизняних підприємств фінансовими ресурсами.

Варіант 1. Запровадження захисних засобів.

Запропонований комплекс заходів спрямований на обмеження доступу на внутрішній ринок імпортних товарів, захист інтересів вітчизняного товаровиробника як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, стимулювання перенесення виробництва на територію України, залучення інвестицій.

Організаційні заходи спрямовані на розв'язання проблеми:

1.  Проведення антидемпінгових розслідувань;

2.  Запровадження заборонних мит на окремі групи товарної структури імпорту;

3.  Розробка та впровадження державних стандартів якості продукції харчової групи;

4.  Запровадження преференції інвесторам для проведення інвестицій у економіку країни в частині впровадження ресурсозберігаючих, природоохоронних та інноваційних технологій у виробництво, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження на підприємствах, що їх запровадили;

5.  Кредитна підтримка інноваційно-інвестиційних проектів, в тому числі через механізм фінансування державних програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Строки реалізації політичної пропозиції 3 роки.

В наслідок фінансового аналізу реалізація політичної пропозиції потребуватиме фінансових витрат для надання преференції інвесторам, впровадження заборонних та державних стандартів якості призведе до скорочення обсягу імпорту неякісних товарів, а от же і до обсягу платежів до державного бюджету. Водночас, втрата доходів держаного бюджету прогнозується компенсувати зростанням надходжень від наповнення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва.

Реалізація варіанту сприятиме залученню інвестицій у виробничий сектор країни, в першу чергу для розвитку інфраструктурних об'єктів, а також сприятиме захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту товарів. Комплекс пропонованих рішень буде розміщено на сайті Міністерства економіки України для громадського обговорення, для розробки комплексу заходів буде утворено міжвідомчу робочу групу. Слушні пропозиції та зауваження будуть враховані при формування остаточного комплексу заходів.

Аналіз політичних аспектів рішення дозволяє визначити наступні ризики, негативні наслідки та потенційні складнощі, які можуть виникнути під час розв'язання проблеми: політична нестабільність у державі, відсутність підтримки громадськості, зловживання преференціями з боку інвесторів, непрозорість розподілу коштів, шляхом запобігання яких є громадське обговорення інвестиційно-інноваційних проектів, відкритий конкурсний відбір компаній для участі у реалізації проектів, фінансування найбільш перспективних і важливих для регіону проектів, проведення незалежної експертизи інвестиційних проектів.

Варіант 2. Реалізація імпортно-замінної політики (політика насичення внутрішнього ринку продукцією вітчизняного виробництва).

Комплекс заходів, спрямованих на витіснення з внутрішнього ринку імпортних товарів, розвиток внутрішнього ринку шляхом залучення інвестицій у економіку країни, стимулювання внутрішнього ринку шляхом залучення інвестицій у економіку країни, стимулювання внутрішнього виробництва.

Організаційні заходи спрямовані на розв'язання проблеми:

1.  Стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій у виробництво.

2.  Кредитна підтримка інновацій у виробництві.

3.  Стимулювання залучення інвестицій у виробничий сектор економіки.

4.  Розробка та впровадження державних стандартів якості продукції.

Строки реалізації політичної пропозиції 3 роки.

Реалізація політичної пропозиції потребує фінансових втрат в частині створення сприятливого інвестиційного клімату, кредитної підтримки.

Регуляторний вплив пов'язаний із відбором секторів економіки, які будуть зазвати впливу державного регулювання, залучатимуться інвестиції та реалізовуватиметься кредитна підтримка інновацій.

Аналіз політичних аспектів рішення дозволяє визначити наступні ризики, негативні наслідки та потенційні складнощі, які можуть виникнути під час розв'язання проблеми: політична нестабільність у державі, низька інвестиційна активність, зловживання в ході отримання кредитної підтримки для впровадження інновацій, шляхами запобігання яких є: створення прозорого механізму відбору інноваційних проектів для кредитування, залучення інвестицій, запровадження ресурсозберігаючих технологій, проведення незалежної експертизи інвестиційних проектів.

Варіант 3. Реалізація експортно-стимулюючої політики.

Комплекс заходів спрямований на розвиток експортно-орієнтованих секторів економіки, залучення в експортні сектори економіки інвестицій, кредитних ресурсів.

Організаційні заходи спрямовані на розв'язання проблеми:

1.  Розміщення державного замовлення на експортно-орієнтованих підприємствах;

2.  Розробка механізмів кредитної підтримки експортно-орієнтованих секторів економіки, в першу чергу інноваційних та ресурсозберігаючих технологій, інноваційно-інвестиційних проектів;

3.  Стимулювання залучення інвестицій на підприємства експортних галузей економіки, підвищення інвестиційної привабливості галузей;

4.  Розробка та фінансування державних програм розвитку експортних секторів економіки.

Строки реалізації політичної пропозиції 3 роки.

Реалізація політичної пропозиції потребує додаткових фінансових витрат, пов'язаних із розміщенням державного замовлення на підприємствах-експортерах, фінансування державних програм розвитку експортних секторів економіки, підвищення інвестиційної привабливості експортних галузей.

Регуляторний вплив запропонованого рішення спрямований на залучення інвестицій у експортні сектори економіки, забезпечення їх фінансовими ресурсами для проведення технологічного оновлення та впровадження ресурсозберігаючих технологій

Аналіз політичних аспектів рішення дозволяє визначити наступні ризики, негативні наслідки та потенційні складнощі, які можуть виникнути під час розв'язання проблеми: політична нестабільність у державі, непрозорість відбору інвестиційних проектів для кредитування, підприємств для розміщення державного замовлення, проведення антидемпінгових розслідувань щодо вітчизняних виробників, шляхами запобігання яких є відкритий конкурсний відбір компаній для участі у реалізації проектів, проведення незалежної експертизи інвестиційних проектів, активне відстоювання інтересів вітчизняних виробників на зовнішніх ринках, вживання активних дій щодо дотримання вимог СОТ державами-учасниками.

Оптимальним варіантом є запровадження захисних засобів.

З метою вирішення проблем зовнішньоекономічної політики в умовах світової економічної кризи потребує відновлення економічного зростання, що має бути головною метою регулювання розвитку зовнішнього сектору країни. Тому запропонований комплекс заходів спрямований на обмеження доступу на внутрішній ринок імпортних товарів, захист інтересів вітчизняного товаровиробника як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, стимулювання перенесення виробництва на територію України, залучення інвестицій, оптимізацію структуру експорту, розширення асортименту його товарів, підвищення частки високотехнологічної продукції у загальному обсязі експорту.

Реалізація варіанту потребуватиме додаткових фінансових витрат для забезпечення реалізації інвестиційного проекту, фінансування державних програм стимулювання капіталовкладень, надання преференції інвесторам. Впровадження заборонних мит та державних стандартів якості призведе до скорочення обсягу імпорту, як наслідок – до зменшення обсягу платежів до державного бюджету. Водночас, втрата доходів державного бюджету прогнозується компенсувати зростанням надходжень від наповнення внутрішнього ринку якісними товарами вітчизняного виробництва.

Джерела погашення витрат – кошти державного бюджету, кошти інвесторів, кошти підприємств. Можливі шляхи і строки компенсації витрат: кошти (кредитні ресурси, інвестиції), залучені до реалізації проектів, забезпечать вихід на нульовий рівень рентабельності через 2-4 роки.

Аналіз негативного розвитку ситуації за обставини, що може виникнути в наслідок неприйняття або часткового прийняття запропонованого рішення:

1.  Зростання негативного сальдо платіжного балансу, продовження скорочення обсягів експорту;

2.  Відсутність зовнішніх інвестицій у розвиток економіки країни, зупинка виробництва, низка інвестиційна привабливість економіки країни;

3.  Значний обсяг втрат потенційного доходів державного та місцевого бюджетів;

4.  Насичення внутрішнього ринку імпортною продукцією.

Ціна або фактори посилення проблеми в наслідок відкладення рішення: падіння курсу гривні, руйнація експортного потенціалу країни, насичення імпортом внутрішнього ринку, зупинка більшості підприємств, що постачають продукцію на внутрішній ринок, зростання безробіття, зростання витрат державного бюджету на реалізацію соціальних програм, значні втрати державного бюджету від зупинки виробництва у країні.

Консультації (зацікавлені групи): політичні партії України (обрані до парламенту), громадські організації України, найбільші підприємства-експортери, Асоціація промисловців та підприємств України.

Погодження: Міністерство юстиції України, Міністерство фінансів України, Антимонопольний комітет України, Міністерство закордонних справ України, Державна митна служба України.

Позиція заінтересованих груп:

1. Політичні партії України – підвищить ефективність функціонування експортних галузей економіки, сприятиме розвитку вітчизняного виробництва.

2. Громадські організації України – викликає занепокоєння дотримання підприємствами домовленостей щодо зниження цін на готову продукцію.

3. Асоціація промисловців та підприємців України – не враховуються інтереси підприємців-імпортерів готової продукції, тиск на мале підприємництво.

4. Найбільші підприємства-експортери – впровадження ресурсозберігаючих, природоохоронних та інноваційних технологій у виробництво буде здійснюватись поетапно, оскільки потребує значних капіталовкладень.

Позиція заінтересованих органів виконавчої влади:

1. Міністерство фінансів України – потребуватиме значних обсягів видатків з державного бюджету, кошти Стабілізаційного фонду можуть бути спрямовані на впровадження інноваційних та інвестиційних проектів.

2. Антимонопольний комітет України – в кризовій ситуації запровадження захисних мит має стимулювати вітчизняні підприємства до нарощення обсягів виробництва, буде забезпечено проведення антидемпінгових розслідувань.

3. Міністерство закордонних справ України – комплекс заходів не суперечитиме взятим країною зобов'язанням.

4. Державна митна служба України – реалізація запропонованого комплексу заходів спричинить зменшення надходжень до державного бюджету від імпортних операцій, очікується зростання поступлень від експортних операцій.

5. Міністерство юстиції України – відповідає національного та міжнародному законодавству.

Оцінка взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади: повна адміністративна підтримка. Органи виконавчої влади, з якими не вдалося достигнути згоди, відсутні.

Запропонований варіант пропонується, оскільки порівняно з іншими він дозволяє (фінансові та функціональні аспекти пропозиції):

1.  Сприятиме зайнятості населення;

2.  Стимулюватиме впровадження у виробництво природоохоронних, інноваційних, ресурсозберігаючих технологій;

3.  Сприятиме залученню іноземних інвестицій у країну;

4.  Сприятиме збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів;

5.  Ліквідує негативне сальдо торгівельного балансу країни;

6.  Збільшить довіру до влади.

У результаті впровадження запропонованого варіанту стане можливим досягнення (показники чи симптоми, що свідчать про вирішення питань, усунення причин проблеми):

1. Підвищення ефективності функціонування експортних секторів економіки, зростання обсягу експорту, збільшення коефіцієнта покриття імпорту експортом;

2. Насичення внутрішнього ринку продукцією власного виробництва, скорочення обсягів імпорту;

3. Збільшення надходжень доходів державного та місцевих бюджетів від зовнішньоекономічних операцій та експортних галузей економіки;

4. Зростання інвестицій у економіку країни;

5. Стабілізація курсу гривні, початок її ревальвації.

Також запропонований комплекс заходів створює умови для розвитку суміжних галузей економіки, в першу чергу будівництва та машинобудування.

3.2 Антикризова програма та антикризове управління державою

Стрімкий розвиток світової фінансово-економічної кризи, зокрема в Україні, негативно позначився на роботі підприємств. Так в листопаді-грудні 2008р. було зафіксоване значне невиконання плану обсягів реалізації продукції по підприємствах, в подальшому очікується погіршення ситуації, що вимагає оперативного антикризового реагування органів державної влади.

Процес виведення підприємств з кризового стану має відбуватися не хаотично та безсистемно, він має бути належним чином організований та скоординований. Розуміння цього обумовлює доцільність визначення основних документів, що повинні розроблятися у процесі антикризового управління.

Антикризове управління - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємств в довгостроковому періоді або сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести країну до фінансового оздоровлення.

Основний документ, який повинні розробити органі державної влади країни, що опинилося в кризовому стані, є антикризова програма .

Антикризова програма - це спеціальним чином підготовлений документ, у якому систематизовано викладається перелік основних заходів, що планується здійснити в межах держави для досягнення поставленої мети - виведення країни з кризового стану.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємств (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємств і потребує негайного проведення антикризових заходів;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємств і призводить до їх реорганізації або ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

Існує два види реакції на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції;

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, освоєння нових предметів праці, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Оцінка можливостей та способів подолання кризи починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первинні бухгалтерські документи, виконання фінансово-господарських планів тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також фінансовий стан.

Виходячи з суті антикризової програми в період її розробки та реалізації, актуальним завданням залишається розробка песимістичного плану господарсько-фінансової діяльності в традиційному розумінні його змісту та структури. Таке планування господарсько-фінансової діяльності виступає як один з інструментів управління, за допомогою якого створюються передумови для досягнення цільових показників, встановлених антикризовою програмою.

Керівництву пропонується розробити песимістичний план фінансово-господарської діяльності, який повинен початися з розгляду ймовірності виконання плану обсягів реалізації продукції та послуг на 2009-2010 рр. в разі посилення дії фінансово-економічної кризи в Україні та накопичення внутрішніх проблем.

Для подолання кризової ситуації керівництвом розробляється стратегія фінансового оздоровлення. Її завдання – визначити основні напрями антикризових заходів і загальну очікувану ефективність. На основі плану фінансового оздоровлення розробляються більш конкретні документи: плани маркетингу, виробничі плани, графіки робіт та ін.

Внутрішня структура антикризової програми не потребує формалізації (чіткого та однозначного визначення окремих розділів), оскільки буде визначатися стадією кризи та суттю заходів, що включаються до її складу. План антикризових заходів розробляється на підставі антикризової програми й являє собою форму її конкретизації та трансформації. Має містити перелік конкретних заходів, які передбачається здійснити, строки початку та закінчення, необхідні ресурси (кошти) та очікуваний результат реалізації, а також визначати відповідальну особу та виконавців.

Антикризова програма та план антикризових заходів мають такі вимоги:

 - забезпечувати комплексне вирішення питань фінансового оздоровлення та відновлення працездатності цілісного організму країни;

 - бути підпорядкованим стратегічним інтересам держави в цілому;

 - бути привабливими для зовнішніх інвесторів та забезпечувати залучення зовнішніх коштів, необхідних для їх здійснення;

 - встановлювати цілі, які кількісно вимірюються та можуть контролюватися;

 - містити рішення, що усувають існуючі проблеми і загрози;

- конкретизувати завдання міністерствам та відомствам, центральним органам виконавчої влади;

- передбачати змістовні (кількісні та якісні) наслідки запропонованих заходів, можливі терміни їх отримання.

Мета антикризової програми вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень країна виходить з кризи.

З поміж багатьох різних заходів, можна рекомендувати такі:

1. Організаційно-правові та соціальні :

1.1 Підвищення рівня відповідальності перших керівників;

1.2 Збір конкретних антикризових заходів від управлінського персоналу, їх аналіз та запровадження;

1.3 Систематичне ознайомлення населення із поточною ситуацією;

1.4 Виважена кадрова політика, підготовка кадрів, соціальний захист;

1.5 Впровадження гнучкого планування антикризових заходів як на 2009 рік, так і на перспективу 2010, 2011р.р., враховуючи зміни фінансово-економічної ситуації в країні, регіоні;

1.6 Співпраця з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями в питаннях антикризової діяльності.

2. Фінансово-економічні :

2.1 Розробити плани роботи без залучення додаткових фінансових ресурсів (пролонгація строків сплати заборгованості, самофінансування, лізинг, продаж неефективних активів і придбання нових під ефективні нечутливі до кризи виробництва тощо);

2.2 Із залученням інвестицій (фінансова допомога, позики, які мають державне значення - державні кредити \ фінансова допомога);

2.3 Оптимізація податків (наприклад, висока інфляція поточного року дозволяє провести суттєву індексацію вартості основних фондів, за рахунок чого в наступному році можна буде економити при сплаті податку на прибуток);

2.4 Невідкладне скорочення витрат (у тому числі оптимізація персоналу);

2.5 Розробка дієвих заходів економії всюди і у всьому (конкретно для кожного міністерства, відомства, центрального органу виконавчої влади, персоналу тощо);

2.6 Затвердження заходів по енергозбереженню;

2.7 Пошук та формування фінансових ресурсів для проведення антикризових заходів.

3. Стратегічне планування та розроблення політики

Діяльність міністерства повинна здійснюватися на основі стратегічного плану. Стратегічне планування – це процес вироблення довгострокової стратегії розвитку галузі, що фокусується на довгостроковій перспективі діяльності міністерства (та уряду загалом) у певному секторі державного управління і визначає цілі та засоби, за допомогою яких цілі можуть бути досягнути, та очікувані результати розвитку.

Відповідно до стратегічного плану потрібно розробляти державну політику в певному секторі державного управління. Процес розроблення політики повинен проходити етапи:

3.1 Виявлення проблеми. На цьому етапі відбувається аналіз подій і фактів, що свідчать про існування суспільних проблем, їх осмислення та політичну інтерпретацію.

3.2 Розроблення можливих варіантів заходів для вирішення суспільних проблем. На цьому етапі повинно бути розроблено й розглянуто кілька якісних альтернативних варіантів політики.

3.3 Вибір, затвердження та організація виконання державної політики. Роль міністра у цьому питанні – ключова. Міністр (самостійно чи у складі уряду) повинен обрати оптимальний варіант вирішення проблеми і легітимізувати його.

4. Моніторинг і контроль державної політики.

Результати моніторингу є основою для оцінювання політики, тобто для визначення її корисності для суспільства загалом, окремих суспільних груп і галузей. Моніторинг та оцінювання дають змогу оперативно виявити нові суспільні проблеми, розробляти пропозиції щодо їх вирішення та організувати розроблення і затвердження нової державної політики або змін до наявної. Структурно-організаційна схема розроблення та здійснення державної політики міністерством повинна виглядати таким чином:

4.1 Аналітичні підрозділи апарату міністерства на основі моніторингу стану і змін у своїй галузі повинні виявляти проблеми, розробляти варіанти їх вирішення і за потреби організовувати їх обговорення, а також розроблення проектів політичних документів.

4.2 Міністр надає розроблені міністерством пропозиції на вищих рівнях державної влади (Кабінет Міністрів України, Верховна Рада) для ухвалення відповідних рішень або сам ухвалює такі рішення в межах своєї компетенції.

4.3 Апарат міністерства конкретизує ухвалені норми, перетворюючи їх на конкретні заходи, і організує здійснення цих заходів.

4.4 Система міністерства (передусім урядові органи) реалізовує державну політику, виконує закони та інші правові акти.

4.5 Контрольно-аналітичні підрозділи міністерства розробляють і здійснюють моніторинг змін, що відбувається у відповідній галузі в результаті виконання державної політики та, в разі потреби, звертають увагу на проблеми, що потребують вирішення.

Можна виділити такі основні складові економічної безпеки:

1. Фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки фінанси за ринкових умов господарювання є «двигуном» будь-якої економічної системи. До фінансової складової економічної безпеки входять такі елементи, за якими оцінюється стан загрози: аналіз загрози негативних дій щодо політико-правової складової економічної безпеки; оцінка поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки; оцінка ефективності запобігання можливій шкоді від негативних дій, пов'язаних з антикризовими явищами; планування комплексу заходів і розробки рекомендацій щодо фінансової складової економічної безпеки за рахунок бюджетних та корпоративних ресурсів; оперативна реалізація рекомендацій національної програми з антикризових явищ в фінансово-господарській діяльності.

2. Інтелектуальна і кадрова складова визначає в першу чергу інтелектуальний та професійний склад кадрів. На початковій стадії цієї складової має здійснюватися оцінювання загроз негативних дій і можливої шкоди від таких дій. В подальшому має бути визначений можливий негативний вплив антикризових факторів за наявності працівників чи структурних підрозділів, які не здатні приносити максимальну користь своєму органу державної влади.

У сучасній спеціальній літературі відсутня єдність поглядів на процес антикризового управління державою, тобто послідовність дії, які повинні бути здійснені з метою виведення держави зі стану кризи. Базуючись на викладених вище теоретичних засадах, проблемах та шляхах їх подолання, антикризове управління державою, на мою думку, має здійснюватись поетапно. Зміст кожного етапу процесу антикризового управління полягає у нижчезазначеному.

1 етап – діагностика кризового стану. Може здійснюватися безпосередньо співробітниками аналітичних підрозділів або зовнішніми незалежними експертами. Але найкращим варіантом я вважаю спільну комісію з державних службовців та незалежних недержавних аудиторів, бізнес-консультантів та інших професійних фахівців (бухгалтерів, фінансових аналітиків, тощо). При цьому спеціалісти та посадові особи держави повинні сприяти роботі експертів, створювати сприятливі умови роботи. Створена аналітична група повинна бути підпорядкована особі, що ініціює діагностику, і має відповідний правовий статус та визначені в Законі (наказі) повноваження. На цьому етапі роботи необхідно:

1) здійснити комплексний аналіз результатів політичної, економічної та фінансової діяльності уряду та реального стану справ в Україні, вивчити динаміку найважливіших обсягів (ВВП, доходів та витрат бюджету тощо);

2) оцінити розміри та періодичність виникнення дефіциту бюджету;

3) визначити обсяг, структуру і час погашення зовнішнього та внутрішнього боргу України;

4) визначити основні причини виникнення та поглиблення кризи;

5) оцінити масштаб і можливі наслідки подальшого поглиблення кризових явищ, ймовірність і терміни виникнення ситуації середини 90-х років;

6) здійснити аналіз і прогнозування розвитку ринкової ситуації для визначення сприятливого зовнішнього середовища для подолання кризи;

7) оцінити внутрішні можливості країни щодо локалізації та подолання кризових явищ.

2 етап – визначення мети і завдань антикризового управління. Результати проведеної діагностики дозволяють визначити глибину кризи , яка охватила державу, а от же визначити мету та завдання антикризового управління. Розрізняють поточні (актуальні) та наступні завдання антикризового управління. Поточне (актуальне) завдання визначається після проведення діагностики кризи та відповідає певній фазі кризи. Поточні (актуальні) завдання є головними або першочерговими, їх виконання свідчить про зменшення глибини кризи і припускає перехід до виконання наступних завдань антикризового управління (за ступенем черговості), аж до повного виходу з неї. Тобто кожне наступне завдання у наведеному ланцюгу завдань стає актуальним після реалізації завдань попереднього етапу.

3 етап – визначення суб'єкта антикризової діяльності. На цьому етапі роботи необхідно визначити суб'єкт, який бере на себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, встановити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми. Проблематичною, на мою думку, визначається розробка заходів щодо виведення України з кризи тими ж особами (або командою осіб), діяльність або бездіяльність яких зумовила її появу. Тому, як правило, успішна нормалізація діяльності можлива за умови зміни вищого керівництва держави або, як мінімум, шляхом залучення до розробки антикризової програми людину яка вважається фахівцем, визначається своїм досвідом і професіоналізмом в сфері державного управління.

Антикризовий керуючий повинен володіти такими рідкісними якостями: високий професіоналізм; досвід практичної діяльності; спроможність до активних, не популістських рішень щодо виведення держави з кризи; мати високу відповідальність за доручену справу; вміння працювати в команді та прислухатися до думки фахівців. Крим особистих якостей, ефективність діяльності антикризового керуючого визначається певними чинниками, які мають бути створені для нього:

-  повна передача повноважень і відповідальності за результати діяльності в період проведення антикризових процедур;

-  доступ до всієї інформації, що стосується антикризової діяльності.

4 етап – оцінка часових обмежень процесу антикризового управління, які визначаються часом, наявним у країни до виходу з кризи і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва (можливо навіть введення надзвичайного стану). Часові обмеження антикризових процедур визначаються інтенсивністю поширення кризових явищ. Розуміння цього обумовлює недопущення подальшого поглиблення кризи, оскільки подолання більш глибокої кризи пов'язане з більш значними витратами і труднощами.

5 етап – оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління. Основними видами ресурсів є: технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні, фінансові тощо. Оцінюючи ресурсний потенціал держави у процесі антикризового управління, необхідно звернути увагу на таки його характеристики:

- достатність ресурсів для вирішення поставлених завдань та комплектність ресурсного потенціалу;

- гнучкість і адаптованість ресурсного потенціалу, що визначає спроможність держави до інновацій;

- перспективність ресурсного потенціалу або наявність життєздатного ядра (можливість вивільнення ліквідних коштів, можливість одержання додаткових зовнішніх фінансових ресурсів або одержання відстрочки повернення (пролонгація) отриманих раніше).

6 етап – розробка антикризової програми, яка являє собою сукупність заходів, що мають бути вжиті для досягнення визначених цілей та задач антикризового управління, її зміст обумовлюється результатами проведеної діагностики, часовими та ресурсними обмеженнями антикризового процесу. У складі програми зазвичай виділяються окремі антикризові політики, тобто сукупність дій, засобів та інструментів досягнення певних завдань.

Чітке ранжирування тих, чи інших антикризових заходів за терміном не є відправним і життєздатним. У практичному житті неможливо чітко визначити день "Х", що є межею їх застосування. Залежно від фази кризи, жорсткості часових та ресурсних обмежень в антикризовій програмі держави має бути знайдене оптимальне поєднання оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Раціональне співвідношення між оперативними, тактичними і стратегічними щодо виведення держави з кризи пропонується визначити залежно від характеру прояву часових і ресурсних обмежень антикризового процесу.

7 етап – впровадження антикризової програми і контроль за її виконанням. Найважливішою управлінською функцією на етапі безпосереднього проведення запланованих заходів є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації або корегування раніше розробленої політики (процедур, заходів) у зв'язку з не прогнозованими збуреннями у внутрішньому і зовнішньому середовищі та поведінкою окремих кредиторів (наприклад Росії або США).

Система контролю має забезпечувати, по-перше, відстеження динаміки зовнішніх проявів кризових явищ, причин і факторів розвитку кризи, інтегральних показників кризового стану; по-друге, оцінку результатів вжитих антикризових заходів (за їх характером, термінами, наслідками реалізації).

8 етап – розробка і реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторення кризи. Метою цього етапу антикризового управління є створення або модернізація основних систем протидії кризі на рівні держави, розробка та реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторення кризи в майбутньому.

Якщо до конкретного плану антикризових заходів то він, на мою думку, може бути наступним:

1. Підготовка пропозицій центральним органам виконавчої влади (у т.ч. щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства, нормативних актів Кабінету Міністрів України, Національного банку України) щодо:

1.1 повернення вексельних розрахунків по податку на додану вартість при митному оформленні імпортних товарів для підприємств, які виробляють продукцію (забезпечить сталу роботу підприємств);

1.2 введення спеціального тарифу на електроенергію для підприємств, які виробляють продукцію та введення мораторію на підвищення тарифів (стабілізація роботи промислових підприємств);

1.3 створення умов для широкого застосування фінансового лізингу для виробництва та реалізації автотранспортних засобів шляхом ініціювання створення державної лізингової компанії, відновлення системи кредитування банківськими установами процесу виробництва та реалізації вітчизняних автомобілів (збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції автомобілебудування);

1.4 внесення змін та доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо зменшення податкового тиску на суб'єктів господарювання, спрямуванню коштів на модернізацію виробництва, збільшення оборотних коштів підприємств тощо;

1.5 звільнення від сплати ввізного мита обладнання, комплектуючих виробів до нього та матеріалів, які не виробляються в Україні та ввозяться для технічного переобладнання та створення нових робочих місць на підприємствах, а також, які ввозяться як інвестиція у статутний фонд та звільнення від сплати податку на додану вартість операцій по передачі основних фондів, які вносяться як інвестиція (активізація інвестиційної діяльності, спрямування коштів на модернізацію виробництва);

1.6 поступове зменшення ставки податку на додану вартість у наступному порядку: з 01.06.2009 – 19 %, з 01.01.2010 – 17%, з 01.01.211 – 15% (забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників та поліпшення фінансового стану підприємств);

1.7 підтримки підприємств-експортерів шляхом надання пільгових кредитів на обсяг закупівель матеріалів та комплектуючих для виробництва продукції, що поставляється на експорт (збільшення обсягів експорту вітчизняної продукції);

1.8 доповнення Закону України "Про господарські товариства" (та ст. 31 Закону України "Про акціонерні товариства") статтею про заборону виплати господарськими товариствами дивідендів при наявності заборгованості із виплати заробітної плати, перед державними цільовими фондами та бюджетами всіх рівнів (забезпечить своєчасну виплату заробітної плати й розрахунками з бюджетом та державними цільовими фондами);

1.9 розроблення механізму надання державних дотації та субсидій, які передбачає їх спрямування на погашення заборгованості по заробітної плати, перед бюджетом та державними цільовими фондами (фінансова підтримка виробника);

1.10 перегляд ставок митних зборів у бік збільшення на товари, що імпортуються; введення системи квот на ввезення товарів, аналоги яких виробляються в Україні; заборони кредитування будь-яких імпортних закупівель, крім продовольчих товарів, які не виробляються. або виробляються в недостатньому обсязі в Україні, та життєво необхідних медичних препаратів, медичного обладнання, недопущення закупівель неякісної імпортної м'ясної продукції (захист вітчизняного товаровиробника);

1.11 повернення до нульової ставки ПДВ при оподаткуванні перевезень по території України суб'єктами підприємницької діяльності України, що виконуються автомобільним транспортом у міжнародному сполученні;

1.12 внесення змін до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" щодо включення до об'єктів державного цінового регулювання продукції тваринництва (молоко, м'ясо, яйця) та формування державного продовольчого резерву в обсязі не менше 20 % валового збору зернових культур врожаю 2009 року для викупу зерна (стабілізація розвитку тваринницької галузі, збереження та створення нових робочих місць);

1.13 вирішення питання про можливість повернення валютних кредитів у національній валюті за курсом НБУ (покрашення фінансового стану товаровиробників);

1.14 розширення переліку сіль господарської техніки на здешевлення кредитів та надання компенсації незалежно від потужності двигунів;

1.14 затвердження переліку підприємств державної власності, які до виходу із кризи не підлягають приватизації, з метою недопущення їх продажу за безцінь;

1.15 внесення змін до діючого законодавства щодо порядку адміністрування податку з доходів фізичних осіб, які б передбачали адміністративну відповідальність суб'єктів господарської діяльності за нарахування та виплату заробітної плати найманим працівникам нижче законодавчо встановленого мінімуму;

1.16 прискорення розгляду та прийняття проекту Закону України "Про державне обов'язкове медичне страхування" (зняття навантаження на місцеві бюджети в частині утримання установ охорони здоров'я);

1.17 внесення доповнень до Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 № 839 "Про затвердження Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт визнання такими, що втратили чинність деяких актів кабінету міністрів України", в частині організації громадських робіт за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на підприємствах, що потерпають від економічної кризи, та залучення всіх безробітних, які отримують допомогу по безробіттю і які не отримують допомоги по безробіттю; працівників, які знаходяться у відпусках без збереження заробітної плати, а також визначення дієвих механізмів стимулювання безробітних до участі у громадських роботах (забезпечить підтримку як безробітних і працюючих в умовах неповної зайнятості, так і підприємств);

1.18 збереження норми, передбаченої проектом Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (реєстраційний № 3000 від 15.09.2008) щодо встановлення з 01.01.2009 розміру мінімальної заробітної плати на рівні пожиточного мінімуму для працездатних осіб (збільшить розмір фонду оплати праці, підвищить фінансову стабільність бюджету Пенсійного фонду);

1.19 перегляд положень проекту Трудового кодексу з метою недопущення звуження змісту існуючих прав і повноважень профспілок;

2. У реальному сектору економіки:

2.1 провести роботу з промисловими підприємствами з підготовки пропозицій Кабінету Міністрів України щодо виділення коштів Стабілізаційного фонду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2008 № 961 "Питання використання коштів Стабілізаційного фонду" (забезпечить державну підтримку промислових підприємств);

2.2 провести інвентаризацію недобудованих багатоквартирних житлових будинків з визначенням ступеню їх готовності для подання пропозицій щодо будівництва житла за рахунок коштів Стабілізаційного фонду (залучення коштів для завершення будівництва житла);

2.3 підготувати перелік крупних інфраструктурних проектів територій для залучення коштів зовнішніх інвесторів, Стабілізаційного фонду (залучення коштів на реалізацію інфраструктурних проектів);

2.4 підготувати зміни та доповнення до Комплексної програми ефективного використання енергоресурсів, у тому числі посиливши її за такими напрямами: використання альтернативних джерел отримання енергії; впровадження енергозберігаючих систем опалення;

2.5 розробити та затвердити Стратегію залучення інвестицій в економіку (залучення іноземних інвестицій та створення сприятливого середовища на території України);

2.6 провести роботу щодо розширення зв'язків з країнами-членами СНД, Середньої Азії та інших країн з метою опанування нових ринків збиту продукції;

2.7 запровадити "гарячу" лінію для звернень суб'єктів підприємництва з питань отримання дозволів, реєстрації та надання адміністративних послуг (оперативно реагування на вирішення проблемних питань, пов'язаних з наданням адміністративних послуг, у т. ч. із видачею документів дозвільного характеру).

3. У житлово-комунальному господарстві:

3.1 Забезпечити своєчасне приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до економічно обґрунтованого рівня, з обов'язковим включенням інвестиційної складової та підвищенням якості цих послуг.

4. У соціальній сфері:

4.1 створити робочу групу за участю представників федерації роботодавців та ради профспілок для координації спільних дій, перш за все в секторах економіки, де вже мають місце прояви негативного впливу світової фінансової кризи на роботу підприємств галузі щодо можливого масового звільнення працівників (утримання безробіття на рівні не вищому за 7.5 % за методологією МОП);

4.2 розгорнути широкомасштабну інформаційно-роз'яснювальну роботу щодо виконання роботодавцями положень чинного законодавства про працю та зайнятість населення, прав працівників при скороченні та звільненні (попередить ускладнення стану соціально-трудових відносин).

5. Заходи для вирішення на території України:

5.1 забезпечити жорсткий особистий контроль за проведенням своєчасних розрахунків споживачами всіх категорій за спожити енергоносії та погашення заборгованості;

5.2 забезпечити своєчасну виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ;

5.3 забезпечити роботу мобільних груп для вивчення цінової ситуації та обґрунтованості підвищення цін на соціально значущі продовольчі товари.

3.3 Реформування органів державної влади

 

Питання щодо реформування органів державної влади піднімаються кожним урядом та кожної політичної партією, яка попадає у Верховну Раду України. У своєї роботі я об'єднав публікації, які знайшов на сайті Міжнародного центру перспективних досліджень [ 44 ], сайті Центру сприяння інституційному розвитку державної служби при Головному управлінні державної служби України [ 45 ], Програмі останнього уряду [ 11 ] та останніх антикризових заходах державної влади.

Головна мета реформування Кабінету Міністрів України – забезпечення конституційного статусу Кабміну як вищого органу в системі виконавчої влади. Концептуальною основою реформування повинно бути утвердження основоположного напряму його діяльності – формування державної політики, тобто визначення курсу реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави. Для підвищення відповідальності й ефективності роботи Кабінету Міністрів України потрібно, щоб:

-  уряд діяв відповідно до стратегії, визначеної у Програмі діяльності та обов'язково звітував про виконання/невиконання положень програми та відповідав за свої діяння або бездіяльність;

-  Кабінет Міністрів України зосередився лише на вирішенні стратегічно-політичних питань;

-  урядові рішення ухвалювалися колегіально на засіданнях Кабінету Міністрів України;

-  усі проекти урядових рішень попередньо розглядали в урядових комітетах.

У системі органів виконавчої влади не повинно бути органів, які б не були безпосередньо чи опосередковано підпорядковані уряду. Щоб зосередитися на питаннях вироблення політики, Кабінет Міністрів України повинен максимально делегувати або передати іншим легітимним способом свої повноваження адміністративного характеру органам виконавчої влади нижчих рівнів. Для ефективного здійснення функцій, пов'язаних з керівництвом органами виконавчої влади, за Кабінетом Міністрів України повинні бути закріплені повноваження щодо призначення і звільнення з посад міністрів, їх заступників, керівників органів виконавчої влади нижчих рівнів та скасування актів органів виконавчої влади нижчих рівнів.

Основна діяльність членів Кабінету Міністрів України повинна зосереджуватися на роботі в уряді та Верховної Ради України, у тому числі в парламентських комітетах. Участь у засіданнях Кабінету Міністрів України повинні брати лише члени уряду. Інших осіб можна запрошувати на засідання уряду тільки під час розгляду конкретних питань. Засідання Кабінету Міністрів України повинні бути закритими для забезпечення вільного та відвертого обговорення питань. Повноцінним інструментом політичного узгодження проектів урядових рішень повинні стати урядові комітети. Процедуру заочного візування проектів урядових рішень потрібно замінити на обговорення та узгодження за допомогою внутрішньої комп'ютерної мережі, тоді кожен учасник матиме можливість подавати свої зауваження та пропозиції до проекту і бачитиме пропозиції та зауваження інших учасників. Для цього потрібно створити внутрішні комп'ютерні мережі та перейти на електронний документообіг.

Необхідно усунути дублювання в діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів України і міністерств. Основну роботу з підготовки проектів законів та актів Кабінету Міністрів України повинні виконувати міністерства з власної ініціативи міністрів. Враховуючи, що Секретаріат Кабінету Міністрів України мусить зберігати інституційну пам'ять і наступництво в роботі, очолювати Секретаріат повинен державний службовець (Державний секретар Кабінету Міністрів України). Призначення та звільнення з посади керівника апарату повинен здійснювати Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу. Державний секретар Кабінету Міністрів України, як і інші державні службовці, не повинен звільнятися в разі формування нового складу Кабінету Міністрів України.

Реформування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (надалі - ЦОВВ) повинно спрямовуватися на: перегляд статусу та кількісного складу ЦОВВ, уточнення їхніх функцій; забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів розроблення політики у відповідних секторах державного управління; чітке розмежування політичного й адміністративного керівництва у міністерствах.

З урахуванням власного та міжнародного досвіду сьогодні життєво необхідно виділення в структурі міністерств "політичного блоку", до якого мають увійти міністр, один або кілька його політичних заступників та патронатна служба (політичний кабінет), та блоку "професійної державної служби", очолюваного державним секретарем, який повинен призначатися на професійній основі й бути достатньо захищеним законом. Державний секретар міністерства повинен бути підзвітний і підконтрольний міністру. Кількість департаментів у міністерствах потрібно суттєво скоротити. Внутрішня структура апарату міністерства мусить визначатися на основі ключових функцій (основних напрямів роботи) міністерства. Підрозділи апарату міністерства з обслуговування (канцелярія, відділ персоналу, бухгалтерія та інші, об'єднані у секретаріат) повинні утворюватися за однотипною структурою для всіх міністерств. Однім з центральних питань у реформуванні міністерств повинна стати зміна підходів до територіальної організації виконавчої влади. За загальним правилом більшість міністерств не потребуватимуть територіальної мережі власних підрозділів (органів), оскільки основне завдання міністерства як політичного органу – забезпечення діяльності міністра: розроблення державної політики, проектів нормативних актів та ін.

Окремо від міністерств повинні функціонувати ЦОВВ. Вплив Кабінету Міністрів України на них має бути обмеженим, зважаючи на положення Конституції, зокрема в неї виокремлено порядок призначення та звільнення керівників Антимонопольного комітету, Фонду державного майна та Державного комітету телебачення та радіомовлення. Ці органи, а також Служба безпеки України частину своїх повноважень повинні здійснювати "автономно" від уряду відповідно до законів. Такий вид ЦОВВ. як державні комітети, має бути ліквідовано.

Мета реформування місцевих органів виконавчої влади (обласні державні адміністрації) – сприяння розвитку місцевого самоврядування на основі передачі (децентралізації) максимально можливого обсягу публічних завдань органам місцевого самоврядування та чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади. Для цього на першому етапі діяльність обласних державних адміністрацій повинна бути спрямована на економічний і соціально-культурний розвиток регіону. Щоб поліпшити підпорядкованість місцевих державних адміністрацій уряду, доцільно змінити порядок призначення голів місцевих державних адміністрацій, надавши такі повноваження Кабінету Міністрів України (потребує змін до Конституції). На другому етапі, під час запровадження регіонального самоврядування, на базі обласних державних адміністрації мають утворюватися виконавчі органи обласних рад. Контроль за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування можуть здійснювати структурні підрозділи Міністерства юстиції, а для представництва інтересів держави у регіонах може бути створено нові координаційно-наглядові органи (територіальні підрозділи (органи) міністерств та інших органів виконавчої влади центрального рівня).

Діяльність районних державних адміністрацій (до внесення змін у Конституцію) має бути повністю підпорядковано політиці обласної державної адміністрації. Після внесення відповідних змін до Конституції районні державні адміністрації необхідно ліквідувати, оскільки запровадження повноцінного місцевого самоврядування на рівні району остаточно нівелює доцільність існування цього виду органів виконавчої влади.

Найбільших змін повинна зазнати організація та діяльність територіальних підрозділів (органів) міністерств. Основним видом органів виконавчої влади на місцевому рівні повинні стати територіальні підрозділи (органи) урядових органів, якщо їх утворення буде визнано потрібним у кожному конкретному випадку. Саме ці органи виконавчої влади мають здійснювати поточне адміністрування.

Водночас потрібно гнучкіше підходити до визначення територіальної мережі урядових органів. Варто передбачити можливість утворення територіальних підрозділів (органів) урядових органів спільно для кількох областей. Це повинно здійснюватися з урахуванням критеріїв доступності та зручності для громадян (наприклад, якщо завданням урядового органу є надання адміністративних послуг). Лише міністерства внутрішніх справ, фінансів та юстиції можуть мати власні територіальні органи на рівні області для координації та контролю за діяльністю територіальних підрозділів (органів) урядових органів у системі відповідного міністерства. Органи юстиції (після запровадження регіонального самоврядування) можуть також виконувати функцію державного контролю за законністю у діяльності органів самоврядування, а органи Міністерства фінансів – здійснювати функцію моніторингу у сфері публічних фінансів.

Органи виконавчої влади в Україні мають тенденцію до самозбільшення щодо чисельності своїх працівників, а це веде до збільшення витрачання коштів на утримання апарату з Державного бюджету України. Вказану проблему можна охарактеризувати як нову, але таку, що виникає знову ізнову, породжує нові або загострює вже наявні проблеми.

Чисельність органів виконавчої влади в Україні не відповідає стратегічному курсу держави до демократії та європейських стандартів належного надання послуг населенню органами виконавчої влади, оскільки їхня діяльність залишається малоефективною, схильною до корупції, внутрішньо суперечливою, надмірно централізованою, закритою від суспільства, громіздкою і відірваною від потреб простої людини. Внаслідок чого виконавча влада стала гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. Потрібно розуміти, що демократизація публічної адміністрації є передумовою інтеграції України до європейських і світових економічних та політичних структур, зокрема до Європейського Союзу. Влада повинна стати близькою до потреб і запитів кожного громадянина, а пріоритетом державної політики має бути забезпечення реалізації прав і свобод людини.

За умов, що склалися, органи виконавчої влади перетворилися, по суті, на джерело економічних, соціальних екологічних та політичних негараздів, а у світі останніх подій – і міжнародних. Тому простіше навести доводи „за”, ніж „проти” необхідності запровадження зменшення чисельності органів виконавчої влади.

Перш за все слід зазначити, що відповідальність за діяльність органів виконавчої влади – справа не тільки цих органів, а й всіх громадян України. Комплексні проблеми, що існують у державному секторі, не можуть бути вирішені самими органами виконавчої влади. Потрібна політична воля і підтримка з боку керівництва держави та всього населення України.

Так чи інакше ця проблема зачіпає все населення України, особливо так званих „платників податків”, кошти яких просто поглинаються величезною армадою чиновників. Є дані, що загальна чисельність чиновників різних мастей становить 400 тис. осіб. Точних даних не знає ніхто.

Отже, так чи інакше, зазначена проблема стосується всієї України, і не тільки, оскільки проблеми у державної сфері впливають, до речі негативно на економічну, політичну, екологічну, соціальну й міжнародну ситуацію. Причини зрозуміли: надто велика чисельність органів виконавчої влади, структурне перевантаження, майже повна нездатність впроваджувати у життя Закони України та байдужість до нужд та потреб населення країни, недієвість механізмів відповідальності за помилки. Це аж ніяк не сприяє підвищенню іміджу України на міжнародній арені.

У своєму дослідженні Центр Разумкова визначив негативні наслідки збільшення чисельності органів виконавчої влади. Ці наслідки реальні та містять у собі певну загрозу, тому я вважаю за доцільне навести їх тут [26].

Політична сфера.

Падіння авторитету і рівня довіри до органів виконавчої влади (а відтак, і загалом до державної влади) з боку населення; закритість органів виконавчої влади, масові порушення прав і свобод громадян; ускладнення відносин з іншими державами; зловживання посадовим становищем; політизація органів виконавчої влади та залучення їх до внутрішньої політичної боротьби, в т. ч. для здійснення впливу на хід і результати виборів (референдумів); вихід органів виконавчої влад з-під контролю глави держави; невизначеність розмежування функцій щодо вироблення державної політики між двома „центрами” – Президентом та урядом.

Економічна сфера.

Обтяжливість надмірно чисельних органів виконавчої влади для державного бюджету, гальмування економічного розвитку країни; зловживання і корупція внаслідок залучення органів виконавчої влади до контролю за економічної (господарської) діяльністю; втягування органів виконавчої влади у конкурентну боротьбу впливових бізнесових структур; зниження ефективності у боротьбі з економічною злочинністю; неефективне і нецільове використання бюджетних коштів, як наслідок – невиконання бюджетних програм, повторні витрати на ті ж самі цілі у майбутньому; переобтяженість органів виконавчої влади адміністративними питаннями; незавершеність розмежування політичного та адміністративного керування; надмірна організаційна залежність урядових органів від міністерств; необґрунтована чисельність органів виконавчої влади практично однакового статусу (наприклад Мінфін, Мінекономіки, Казначейство); низький рівень горизонтальної координації між міністерствами.

Соціальна сфера.

Зниження престижу державної служби; значний розрив між керівництвом силових структур і рештою працівників, а також між суспільством та державними службовцями загалом; небажання молоді приходить на державну службу; незадовільний морально-психологічний стан держслужбовців; велика плинність кадрів і неналежний професійний рівень службовців; незахищеність державних службовців від політичних впливів; низки та непрозорі заробітна плата державного службовця; фактична перевага прав та інтересів чиновника, формалізм, бюрократія, корупція; неефективний порядок оскарження рішень дії або бездіяльності чиновників.

Екологічна сфера.

Руйнівні екологічний наслідки від безконтрольності з боку державних органів – масштабні забруднення території, водних акваторій, повітря, ґрунтів і питної води, як наслідок – епідемії небезпечних хвороб серед населення або тварин (пташиний грип, ящур, сибірська язва тощо), великі аварії і катастрофи під час проведення військових навчань з жертвами, зокрема серед мирного населення; зниження контролю за збереженням і використанням боєприпасів і небезпечних речовин; неготовність МНС та інших структур надати допомогу населенню на випадок стихійних лих, техногенних аварій і катастроф (яскравий приклад – Президент України з лопатою на пожежі).

Державна сфера.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Структурна надмірність органів виконавчої влади, неоптимальний розподіл функцій між органами держави (дублювання одних і невиконання інших важливих функцій); надмірна чисельність органів виконавчої влади, помилкове визначення пріоритетів їх розвідку; недостатнє ресурсне забезпечення; падіння розвитку державної науки, рівня підготовки та перепідготовки державних службовців; повільність у проведенні державних реформ; небажання виконувати покладені на них обов’язки та завдання [26].

Консультації (зацікавлені сторони):

1. Центральні органі виконавчої влади України ( входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.)

Зміна політики (зменшення їх чисельності) викликатиме опір з боку перерахованих інституцій, прихований або відкритий. Знову є загроза того, що зміни носитимуть або декларативний, або поверховий, „косметичний” характер. Таке вже траплялося: змінювалась і кількість ЦОВВ, і чисельність їх працівників, змінювалась структура, точніше назва органів виконавчої влади. Навіть намагання змінити чи краще розподілити функції, повноваження призводили до змін „паперових”. Перемоги відомчі інтереси було і буде важко.

2.Верховна Рада України.

Є розуміння необхідних змін, їх важливості та невідкладності. На рівні промов і заяв є підтримка і готовність допомогти. На жаль, не завжди дії у цьому напряму мають позитивні наслідки і сенс. І не вистачає коштів на підкріплення проголошених змін. А без цього коштів не вистачатиме навіть на підтримання досягнутого. Ситуацію в цьому „таборі” змінити буде досить важко.