Особливості взаємовпливу девіантної поведінки і злочинності

3.  Особливості взаємовпливу девіантної поведінки і злочинності

3.1  Причини соціальних девіацій і злочинності

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина – біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості – причина девіантної поведінки).

Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм – Дюркгейм; розрив у системі «цілі – засоби» – Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, суперечливість норм – Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими – Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).

Перше соціологічне пояснення відхилу дав Емiль Дюркгейм[19], який запропонував теорію аномії. Слово "аномія" буквально означає "вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативності". Цим терміном Дюркгейм позначив ситуацію, що складається для індивідів та суспільства, коли соціальні норми стають взаємно суперечливими, втрачають ясність або навіть (для деяких аспектів соціальної діяльності) взагалі зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такі ситуації складаються у часи криз та радикальних соціальних змін (наприклад, при спаді ділової активності та невпинній інфляції), коли люди втрачають впевненість в тому, що очікують, або коли їм важко формувати свої дії в поняттях узгоджених норм. У такі часи старі норми у дійсних умовах не видаються доречними, а норми, що тільки виникають, занадто двозначні та ще не досить ясно сформульовані, щоб забезпечити зрозумілі та ефективні настанови для поведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів поведінки, що відхиляється.

Перевірку цієї гіпотези він провів шляхом аналізу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економічних спадів та підйомів рівень самогубств стає вищим від звичайного. Дюркгейм пояснював це тим, що саме у часи швидких змін відбуваються "порушення колективного порядку" (як він це називав), соціальні норми руйнуються та відбувається дезорієнтація людей.

Хоча теорія Дюркгейма і піддавалась критиці, основна ідея, а саме – соціальної дезорганізації як принципу пояснення поведінки, що відхиляється, вважається загальновизнаною i тепер. Термін «соціальна дезорганізація» позначає теж саме, що й аномія, тобто такий стан суспільства, коли цінності, норми та соціальні зв'язки стають хиткими, суперечливими або взагалі зникають.

Це може відбуватися через змішування різних расових та етнічних, або релiгiйних чи «iдеологiйних» груп (тобто груп з різними iдеологiями; iдеологiйний – це те, що належить до ідеології; «ідеологічний» – це те, до чого належить ідеологія). Соціальна дезорієнтація спостерігається також при високому рiвнi мiграцiї.

Подальший розвиток теорія Дюркгейма отримала у працях відомого американського соціолога Роберта Мертона[20]. Мертон вважає, що причиною відхилу (девiацiї) є розрив мiж цілями суспільства та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазі така ситуація, коли у бiльшостi випадків соціально прийнятні засоби не дають можливості досягнути мети, що визначається цінністю культури.

Мертон ідентифікував п'ять типів реагування на дилему мети та засобів, чотири з яких є пристосуваннями до умов аномії, що відхиляються:

1. Перший – це конформізм. Він існує, коли люди приймають мету матеріального успіху та схвалені їхньою культурою засоби її досягнення. Така поведінка є основою стабільного суспільства.

2. Це – iновацiя, коли люди швидко просуваються до визначеної їхньою культурою мети, в той час коли вони відмовляються від схвалених культурою шляхів її досягнення. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.

3. Третє – ритуалiзм. Цей шлях включає відмову від фінансового успіху або різке зниження його суб'єктивної значущості. Але тут зберігається вірність соціально схваленим засобам дії. Наприклад, кінцева мета організації може бути недоречною для багатьох її службовців – чиновників, клерків. Замість цього вони культивують засоби своєї діяльності, роблять фетиш з процедур управління та канцелярщини.

4. Четверте – це рiтритизм – «відмова від суспільства». На цьому шляху люди відмовляються як від цілей, що пропонує культура, так й від схвалених суспільством засобів їх досягнення, й не замінюють їх новими нормами. Алкоголіки, наркомани, бродяги й такі інші – вони залишаються у суспiльствi, але вони «не з ним».

5. П'яте – це повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цiлi та засоби, що пропонує суспільство та замінюють їх для себе новими нормами. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими iдеологiями.

Способи індивідуальної адаптації стосуються не особистості, а ролевої поведінки. Таж сама особа – в залежності від ситуації – може вдаватися до того чи іншого шляху реагування. Концепція Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформізм та девiацiю в одному контексті, в одній системі спiввiдношення, а не як непов'язані категорії. Крім того, ця концепція показує, що відхилення не обов'язково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартів, як часто припускали раніше. Так, крадій не заперечує соціально схвалену мету досягнення соціального успіху. Він може ставитися до неї з таким ж захопленням, як і молодий службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, який культивує ритуалiзм, не відмовляється від загальновизнаних засобів дій, але доводить їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi – поведінка i вора i чиновника – девіантна, вiдхильна.

Теорія структурної напруженості привертає увагу до тих процесів, якими суспільство породжує девiацiю, відхили. Це дуже привабливий пiдхiд, тому що він дає підставу для оптимістичного погляду на людську природу. Злодії, з цієї точки зору, здійснюють злочини під суспільним тиском i вони можуть дотримуватись законів, якщо дати їм шанс. Вирішення проблеми злочинності, з цієї точки зору, полягає у реформуванні суспільства так, щоб наблизити його до ідеалів демократії та рівноправності.

Критики цього підходу мають досить підстав. Наприклад, якщо ця теорія коректна, правопорушнiсть має бути найбільшою, коли домагання (aspirations) є високими, а очікування – низькими. Це характерно для нижчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентруються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соціальною належністю та багатьма видами правопорушень дуже слабкий. Більш того, Мертон виходить з того, що в американському суспiльствi існує консенсус цінностей та цілей. Але критики зауважують, що американське суспільство є плюралістичним з досить великою кiлькiстю різних субкультур. Є значна кiлькiсть прикладів існування мов би «поведінки, що відхиляється», що може бути поясненим через непридатність застосування до них тих же самих норм, які спрямовують поведінку бiльшостi населення США (наприклад, деякі норми індіанців стосовно шлюбу).