Соціальні девіації як причини злочинності

3.2  Соціальні девіації як причини злочинності

Маючи спільний генезис, різні форми девіантної поведінки певним чином взаємопов'язані. Наприклад, в результаті віктимологічних опитів ясно, що реальний рівень загальнокримінальної злочинності в 10-15 разів вищий за офіційно зареєстрований, що існує певний взаємозв'язок між рівнем і динамікою вбивств і самогубств, що цілком безперечно певним чином змінюється структура наркотичних засобів, що споживаються тощо.

Взаємовплив різних форм соціальних девіацій проявляється у наступному.

По-перше, відносно стійкий характер взаємозв'язків. Так, споконвіку в різних державах виявлялася стійка, нерідко зворотна кореляційна залежність між насильницькою і корисливою злочинністю, алкоголізацією і наркотизацією населення, вбивствами і самогубствами, жіночою злочинністю і проституцією тощо. Пік самогубств,що припадає на весну-літо, встановлений Е. Дюркгеймом на прикладі Франції XIX ст., фіксується і зараз в багатьох країнах.

По-друге, наочна залежність різних форм девіантної поведінки від середовища – економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і інших чинників. При цьому різні соціальні девіації по-різному реагують на середовище впливу. Відомо, наприклад, що під час воєнних дій знижується рівень самогубств, в періоди економічних криз зростає корислива злочинність і скорочується (абсолютно або відносно) насильницька. А економічний бум супроводжується вибухом насильницької злочинності. В сучасному світі ескалація[21] насильства нівелює цю тенденцію, проте вона все ж виявляється у відповідних умовах, хоч би і в згладженому вигляді.

По-третє, взаємозв'язки різних форм поведінки, що відхиляються, складні і суперечливі, часто не відповідають буденним уявленням. Нерідко спостерігається індукція форм соціальної патології, коли одне негативне явище підсилює інше (алкоголізація – хуліганство і деякі насильницькі злочини, наркотизм – корисливі, бюрократизм – посадові і господарські). Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтування за обставин, що обтяжують, майже 40% інших злочинів пов'язані з пияцтвом. Вбивства, пограбування, розбійницькі напади, заподія тяжких ушкоджень тіла у 70% випадків відбуваються особами у нетверезому стані; близько 50% усіх розлучень також пов'язані з пияцтвом. Проте емпірично встановлені і зворотні зв'язки, коли, наприклад, зростання алкоголізації супроводжується зниженням рівня злочинності, в зворотній кореляційній залежності знаходяться вбивства і самогубства.

Ряд вчених висловлюють думку про те, що не можна вважати, наприклад, вживання алкоголю прямою причиною неправомірної поведінки. Так, за словами Е.Гіденса, представляється некоректним досить поширене уявлення про те, що пияцтво – одна з причин злочинності. Вони співвідносяться не як причина і наслідок, але як такі, що стоять в одному ряду, суспільні явища з єдиними соціальними причинами. Різні форми соціальної патології можуть або збігатися, підсилюючи одна одну, або «розлучатися» в зворотній залежності, пригнічуючи одна другу («інтерференція» різних форм девіантної поведінки)[22].

Ця думка заслуговує певної уваги. Проте вивчення девіантної поведінки і взаємного впливу між різними її проявами заслуговує більшого емпіричного і теоретичного дослідження.

Висновки

Наявність норм, які регулюють відносини між людьми (моральні, соціальні, правові), є невід’ємною складовою кожного суспільства. Тому невід’ємним є і порушення та відхилення від цих норм.

Таким чином, підсумовуючи дану роботу, можна виділити основні її положення.

Вивчення девіантної поведінки в наукових розробках здійснювалося двома шляхами. По-перше, серед традиційних наук з середини XIX ст. почалося соціологічне осмислення соціальної реальності: соціологічна школа кримінального права, соціологічна спрямованість у вивченні алкоголізму і наркотизму, суїциїдальної поведінки і проституції. Інтенсивно проводилися емпіричні дослідження із застосуванням різних методів. По-друге, в кінці 60-х – на початку 70-х рр. ХХ ст. з’явилися перші праці, які поклали основу формування теорії девіантної поведінки з точки зору соціології. В результаті багаточисельних наукових досліджень були отримані (і продовжують накопичуватись) взаємодоповнюючі і уточнюючі одна одну відомості про різні форми девіантної поведінки.

Під девіантною поведінкою розуміють діяльність, що переступає узвичаєні норми. Уявлення про девіантність може змінюватися залежно від місця й часу; нормальна поведінка в одній культурній ситуації може бути названа девіантною в іншій. Важливим для розуміння відхилень є поняття норми. Це є межа, міра припустимого (з метою збереження і зміни системи). Можна виділити два типи девіантної поведінки. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих форм. Другий тип пов'язаний із процесом розвитку суспільства та є для нього позитивним.

До основних форм негативної девіантної поведінки належить делінквентна поведінка, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Делінквентна поведінка – це будь-яка поведінка, що порушує норми громадського порядку. Дана поведінка може мати форму дрібних порушень морально-етичних норм, що не досягають рівня злочину, а також злочинної поведінки.

Важливим елементом вивчення девіантної поведінки є дослідження причин її виникнення. Біологічні теорії девіації трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації. Психоаналітична теорія наголошує на о притаманній особистості внутрішній конфліктності, яка спричиняє девіацію. Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації, – остання настає як наслідок різних форм аномії, соціальної, культурної, групової, кримінологічної дезорганізації.

Найважливішим аспектом даної роботи є дослідження різних форм взаємного впливу соціальних девіацій між собою і, зокрема, на злочинність. Цей вплив має відносно стійкий характер. Проявляється він у стійкій, нерідко – зворотній залежності між насильницькою і корисливою злочинністю, алкоголізацією і наркотизацією населення, вбивствами і самогубствами, жіночою злочинністю і проституцією тощо. Також, наявна залежність різних форм девіантної поведінки від середовища – економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і інших чинників. Вплив певних форм поведінки, що відхиляється, одна на одну може бути як на збільшення та посилення, так і на послаблення.

Отже, дослідження взаємозв’язку і взаємовпливу соціальних девіацій і злочинності залишається актуальним для багатьох наук – соціології, психології, а також кримінології

Список використаної літератури

 

1.  http://winchesterpubguide.com/40-tipologiya-socialnix-vidxilen-ta-formi-deviantnoyi-povedinki.html

2.  Габиани А. Наркотизм (конкретно-социологическое исследование по материалам Грузинской ССР). Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – С.23;

3.  Гернет М.Н. Избранные произведения. М.: Юридическая литература, 1974. М. - С.441;

4.  Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. - М.: Юридическая литература, 1965. – С.46.

5.  Герцензон А.А. Преступность и алкоголизм в РСФСР / Под ред. Г.М.Сегала и Ц.М.Фейнберг. М.: Красный печатник, 1930. – С.12-27;

6.  Гилинский Я. И. Некоторые проблемы отклоняющегося поведения// Преступность и ее предупреждение. Л., 1971. Вып. 2. С. 95 — 102

7.  Гіденс Е. Соціологія: підр. – К.; Основи, 1999. – С. 250.

8.  Дюркгейм Е. “О разделении общественного труда. Метод социологии.” – М.: Наука, 1991. – С.572.

9.  ЖижиленкоА.А.Преступность и ее факторы. - Санкт.-Пб., 1922. – С.56-78;

10.  ЗаиграевГ.Г.Общество и алкоголь. - М: НИИ МВД РФ, 1992, - С. 123-130;

11.  Карпец И.И. Проблема преступности. - М.: Юридическая литература, 1969. – С.37-40;

12.  Кетле А. Социальная физика, или опыт исследования о развитии человеческих способностей, - К., 1991. – С.69.

13.  Ковалев В. В. Психиатрия детского возраста. - М., 1979. – С.47.

14.  Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. - М.: Юридическая литература, 1968. – С.14;

15.  Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. - М.: МГУ, 1969. – С.213.

16.  Левин Б.М. Мнимые потребности. - М.: Изд-во полит, лит., 1986. – С.231.

17.  ЛичкоА.Е.Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л.,1983.- С.52;

18.  Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты). – К.: Вид-во інституту соціології, 1996. – С.112.

19.  Нікітін А.В. Девіантна поведінка як предмет філософсько-правового аналізу. – К./ Проблеми філософії права. – 2004. – Том ІІ.

20.  Обозненко П.Е. Поднадзорная проституция Санкт-Петербурга по данным врачебно-полицейского комитета. Дисс. СПб., 1896.

[1] Обозненко П.Е. Поднадзорная проституция Санкт-Петербурга по данным врачебно-полицейского комитета. Дисс. СПб., 1896.

[2] Гернет М.Н. Избранные произведения. М.: Юридическая литература, 1974. М. - С.441;

[3] Заиграев Г.Г. Общество и алкоголь. - М: НИИ МВД РФ, 1992, - С. 123-130;

[4] Левин Б.М. Мнимые потребности. - М.: Изд-во полит, лит., 1986. – С.231.

[5] Габиани А. Наркотизм (конкретно-социологическое исследование по материалам Грузинской ССР). Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – С.23;

[6] Герцензон А.А. Преступность и алкоголизм в РСФСР / Под ред. Г.М.Сегала и Ц.М.Фейнберг. М.: Красный печатник, 1930. – С.12-27;

[7] . Жижиленко А.А. Преступность и ее факторы. - Санкт.-Пб., 1922. – С.56-78;

[8] . Герцензон А.А Введение в советскую криминологию. - М.: Юридическая литература, 1965. – С.46.

[9] . Карпец И.И. Проблема преступности. - М.: Юридическая литература, 1969. – С.37-40;

[10] Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии.- М.: Юридическая литература, 1968. – С.14;

[11] Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. - М.: МГУ, 1969. – С.213.

[12] Гилинский Я.И. Некоторые проблемы "отклоняющегося поведения" // Преступность и ее предупреждение / Отв. ред. М.Шаргородский. Л.: ЛГУ, 1971.

[13] Нікітін А.В. Девіантна поведінка як предмет філософсько-правового аналізу. – К./ Проблеми філософії права. – 2004. – Том ІІ.

[14] . Гилинский Я. И. Некоторые проблемы отклоняющегося поведения//Преступность и ее предупреждение. Л., 1971. Вып. 2. С. 95— 102

[15] http://winchesterpubguide.com/40-tipologiya-socialnix-vidxilen-ta-formi-deviantnoyi-povedinki.html

[16] Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л., 1983. - С.52;

[17] Ковалев В. В. Психиатрия детского возраста. - М., 1979. – С.47.

[18] Кетле А. Социальная физика, или опыт исследования о развитии человеческих способностей, - К., 1991. – С.69.

[19] Дюркгейм Е. “О разделении общественного труда. Метод социологии.” – М.: Наука, 1991. – С.572.

[20] Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты). – К.: Вид-во інституту соціології, 1996. – С.112.

[21] Ескалація (від лат. scala — сходи) — планомірне нарощування чого-небудь, в даному випадку мається на увазі збільшення насильства.

[22]Гіденс Е. Соціологія: підр. – К.; Основи, 1999. – С. 250.