Визначення феномена “торгівля жінками”
Причини поширення торгівлі жінками в Україні
Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками
Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні
Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми
Вступне слово ведучого
Навигация
Визначення феномена “торгівля жінками”
Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками
108753
знака
15
таблиц
0
изображений
1.1 Визначення феномена “торгівля жінками”
Торгівля людьми визначається як “всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:
а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);
б) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству” [8, 92] .
Основними елементами в акті торгівлі є:
- ошукування;
- насильство;
- боргова кабала;
- експлуатація заради корисливої мети.
Поняття “торгівля людьми” охоплює широке коло соціальних явищ. Об'єктами цього злочину можуть бути будь-які особи незалежно від статі та віку: чоловіки - з метою понадексплуатації, діти - з метою використання у жебрацтві, будь-які особи - для вилучення та трансплантації органів.
Складовою частиною злочину “торгівля людьми” є торгівля жінками.
Метою торгівлі жінками можуть бути:
- примусовий шлюб;
- примусова праця;
- сервітюд;
- насильницьке використання в домашньому господарстві;
-насильницьке використання в промисловому або сільськогосподарському секторах;
- народження дитини примусово або на замовлення;
- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі [16, 160].
Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН “Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами”, яка була прийнята у 1949 році [20, 62] .
На сьогодні навколо визначення феномена “торгівля жінками” тривають дискусії. Дискусійними є навіть підходи до вивчення цього явища, які існують серед науковців. Виділяють шість основних підходів для визначення цього феномена: торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю, як проблема легальної та нелегальної міграції, як проблема праці, моральна проблема, проблема, що пов’язана з проституцією, порушення прав людини. Розглянемо ці підходи більш детально.
Торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю. Коли торгівля жінками визначається як проблема боротьби зі злочинністю, метою стратегії боротьби з нею є застосування суворішого покарання, розвиток міжнародної координації дій поліції та інші заходи, які дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею жінками обмежується боротьбою зі злочинністю. Практика європейських держав свідчить, що багато жінок мають негативний досвід після контакту з поліцією. Такий підхід несе значний ризик для жінок – через використання їх як свідків в інтересах боротьби з організованою злочинністю без надання певного захисту чи підтримки. Переслідування злочинців не завжди включає захист та дотримання прав жертв, навпаки, у більшості випадків інтереси жінок повністю підлягають інтересам переслідування. Такий підхід використовують у своїй діяльності представники, перш за все, поліції та правоохоронних органів.
Торгівля жінками як проблема міграції. В останні роки торгівля жінками все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи. В межах цього підходу запобігання торгівлі означає і запобігання в’їзду потенційних жертв. Боротьба проти торгівлі жінками стає боротьбою проти нелегальної міграції.
Репресивними заходами щодо міграції, які характерні для всіх країн, є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, пильніший нагляд за змішаними шлюбами тощо. Фактично такі заходи мають за мету захист країни від нелегальних мігрантів, а не захист жінок від насильства та зловживань, та служать більше інтересам країни, ніж інтересам жінки. В цьому випадку позиція жінок протиставляється державі: для жінок перебування в іншій державі – це нелегальний статус, недостатні легальні можливості міграції (у поєднанні з попитом на робочу силу в нелегальному секторі) та відсутність роботи в рідній країні, що робить торгівлю прибутковою справою і змушує жінок до нелегальних переїздів, які супроводжуються насильством та експлуатацією.
Торгівля жінками як проблема зайнятості. З точки зору жінок, головною мотивацією пошуків щастя в розвинутих країнах є можливість та право працювати за відповідну зарплату при нормальних умовах. Коли торгівля жінками, примусова праця та рабовласницька практика визначаються як проблема праці, ці практики можна розглядати як результат низької юридичної та соціальної позиції жінок та робочих мігрантів. У межах цього поняття торгівля жінками пов’язана з процесами фемінізації трудової міграції. Торгівля жінками – це розвиток різних форм експлуатації жіночої праці у неформальних жіночих робочих секторах, таких як хатня робота та пов’язаний з цим комерційний ринок фіктивних шлюбів [21, 130].
Торгівля жінками як моральна проблема. Найтрадиційнішим підходом до торгівлі жінками є моральний підхід, який засуджує проституцію. З цієї позиції торгівля жінками розглядається як зло, яке неминуче супроводжує проституцію. Боротьба з торгівлею жінками в такому контексті означає боротьбу з проституцією.
Торгівля жінками як проблема, що пов’язана з проституцією. Цей підхід близько стоїть до морального. Але, досліджуючи цю проблему, потрібно проводити межу між проституцією та примусовою проституцією. В багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус жінки до заняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, в Німеччині та Нідерландах. Але дозвіл на заняття проституцією в цих країнах мають тільки жінки країн Європейського Співтовариства. Це означає, що жінки–мігранти, в тому числі з країн Східної Європи, підлягають покаранню та депортації. Це примушує їх до перебування на нелегальному стані, і навіть коли порушують їхні права, вони бояться звертатися до поліції.
Торгівля жінками як проблема порушення прав людини. Багато представників неурядових організацій вважають торгівлю жінками та практику рабовласництва порушенням прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом в утвердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 р., де вперше насилля проти жінок було визначено як порушення прав людини.
Перелічені вище методологічні підходи можна розділити на дві групи. Перша об’єднує репресивні підходи щодо боротьби з торгівлею жінками. Вони спрямовані на придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Друга об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу жінок в суспільстві, зміцненні їх прав [31, 42]. Відповідно до обраного підходу формуються не тільки визначення феномена торгівлі жінками, його основні риси, але й заходи по боротьбі з ним та запобігання цьому, залучаються державні структури, які займаються боротьбою з цим явищем.
1.2 Історичний огляд проблеми торгівлі жінками
Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворюючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.
Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.
З давніх часів у деяких державах були поширені рабство й работоргівля як одна з форм торгівлі людьми. Але тоді і рабство, і работоргівля були законними явищами. Рабство було окремим видом існування людини (раба), а работоргівля виступала засобом придбання та продажу людей на тодішніх спеціальних ринках рабів. У рабстві й работоргівлі були зацікавлені работорговці й рабоутримувачі, однак на самих рабів це лягало страшним тягарем, оскільки максимально обмежувало їхні права. Раб був істотою, з якою можна було робити що завгодно: бити, ображати, катувати і навіть вбити. Закони давали таку можливість. Сам же раб не мав змоги захистити себе, оскільки був швидше річчю, ніж людиною. Минали тисячоліття, але рабство й торгівля рабами не зникали, змінюючи хіба що форму існування [5, 47].
У римському праві, як і у правових джерелах Сходу, не передбачалась відповідальність за торгівлю людьми. Навпаки, продаж людини свого часу був одним із заходів покарання. Так, таблицею III “Законів XII таблиць” передбачалося, що боржники, які не примирилися з кредитором і не сплатили борг, піддавалися смертному покаранню або продавалися за кордон.
Римському праву був притаманний інститут самопродажу людини в рабство, як, власне, і за часів Стародавньої Русі. Наприклад, титул V “Про стан людей” Дігест Юстініана у ст. 21 містив таке: “Вільна людина, яка продала себе в рабство і потім була звільнена від рабства, не повертається до становища, від якого вона відмовилася”. У цьому ж титулі наводилося тлумачення понять “свобода” і “рабство”.
“Руська правда” київського князя Ярослава Мудрого у своїх статтях містила відомості про наявність купівлі-продажу людей. Одразу слід зазначити, що поняття “торгівля людьми” у “Руській правді”, як, власне, і в подальших правових джерелах, не визначалося.
Хто взагалі нічим не володів, займав найнижчу сходинку в суспільстві, існував як раб. За часів Київської Русі таке становище мали холопи. Вони були позбавлені практично всіх прав, тому навіть у випадках вчинення ними будь-якого злочину відповідальність ніс їхній господар, оскільки холопи належали йому за правом власності.
Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як “незіпсованих” та “нехитрих”. За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).
Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала “дівкою-бранкою”, доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях [3, 76].
Магдебурзьке право за доби козаків містило не стільки закони, скільки звичаї. Злочини проти натури, що часто зустрічалися у запорізьких козаків, вважалися і каралися як найтяжчі з-поміж злочинів. Про такий злочин, як торгівля жінками, історія Запорізької Січі не згадує. Відома була тільки відповідальність за статеві злочини проти жінок. Тих, кого впіймали на вчиненні цього виду злочину, прив’язували до стовпа, і вони гинули під ударами тих, хто повз них проходив. Усе майно покараного переходило у власність війська.
Артикул воїнський 1715 р. Петра І. здійснив значний внесок у вирішення питань збільшення кримінально-правового захисту людини та її прав, закон однаково захищав права всіх людей без винятку. Наприклад, у ньому не вирізнялися положення про вільних і підневільних.
Рішучий крок у напрямі юридичного забезпечення права людини на свободу було зроблено під час Селянської реформи 1861 р., яка скасувала кріпосне право. Виходячи з того, що цю реформу було проведено відповідно до положень Зводу законів Російської імперії, норми якого забороняли продаж людини, можна зробити висновок, що селяни не могли бути предметом незаконних угод купівлі-продажу з боку будь-кого. Винні ж у торгівлі людьми підлягали кримінальному покаранню. Отже, реформою було зруйновано протиправний механізм, коли людина була об’єктом права власності[15, 44].
Тільки в XIX – на початку XX ст. купівля-продаж людини та інші незаконні угоди щодо передання людини привернули до себе увагу як елементи протиправної діяльності. З огляду на нечуване поширення цього явища, держави змушені були приймати відповідні закони на міжнародному рівні, які передбачали б кримінальну відповідальність за вчинення таких дій.
Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз [10, 8].
Історично-правовий огляд свідчить, що такі явища, як рабство, работоргівля й торгівля людьми були відомі здавна. Але до певного часу вони не розглядалися як кримінальні злочини. Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.
Похожие работы
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
... переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства: · систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури; · ...
... ій, процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя дітей, забезпечення сприятливих умов життя і діяльності тощо )“[4, с138,] Соціальний педагог здійснює соціально-педагогічний захист дитинства у таких напрямках: -загальноосвітній (допоміжний, позашкільний, і професійний), де створюються умови для інтелектуального ...
... лому. Культура та освіта, будучи ресурсами розвитку, орієнтують на критичний підхід, перманентну переоцінку цінностей, діяльності та стосунків. Всі перераховані вище фактори сприяють розвитку соціальної інфраструктури України, яка перебуває у тісному зв'язку з виробничою сферою. 2. Характеристика елементів соціальної інфраструктури України Соціальна інфраструктура включає установи освіти, ...
0 комментариев