Визначення феномена “торгівля жінками”
Причини поширення торгівлі жінками в Україні
Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками
Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні
Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми
Вступне слово ведучого
Навигация
Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні
Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками
108753
знака
15
таблиц
0
изображений
2.1.2 Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні
Проблему боротьби з торгівлею жінками не можна вирішувати відокремлено від питань, пов'язаних із становищем жінок в українському суспільстві. Тому державні механізми запобігання торгівлі жінками та насильству стосовно жінок повинні враховувати і базуватися на вже існуючих в Україні інституціях, через які і зусиллями яких впроваджується жіноча політика в Україні. Так, у структурі Кабінету Міністрів України функціонує сектор у справах жінок, охорони сім'ї, материнства та дитинства, який створено для того, щоб спільно з міністерствами та відомствами, громадськими організаціями та вченими розробляти заходи по забезпеченню соціальних та правових гарантій рівних можливостей жінок у сфері праці, підвищенню престижу сім'ї в суспільстві, механізми вдосконалення системи державної допомоги сім'ям з дітьми.
У 1996 році було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Одним з головніших завдань його діяльності є визначення стратегій та пріоритетних напрямів державної політики стосовно жінок, а також відпрацювання конкретних заходів, спрямованих на покращення становища жінок у сім'ї та суспільстві, на створення рівних можливостей для чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства [6, 221].
Українське законодавство сьогодні вже має певну нормативну базу, котра дозволяє боротися як із проблемою торгівлею людьми загалом, так із проблемою торгівлі жінками зокрема. Боротьба із торгівлею людьми у суспільстві здійснюється у наступних напрямках:
- боротьба безпосередньо із торгівлею людьми, котра відповідає сукупності ознак заволодіння, продажу та злочинного використання;
- боротьба із заволодінням особою - викраденням або вербуванням людей ;
- боротьба із незаконним переміщенням людей - незаконною міграцією;
- боротьба із незаконним використанням людей: експлуатацією праці, незаконним усиновленням, незаконною трансплантацією органів, звідництвом, експлуатацією проституції, використанням у збройних конфліктах, рабством тощо [9, 185].
Відповідно до наведених напрямків суспільного реагування на торгівлю людьми українську законодавчу базу складають такі основні джерела.
Перший напрямок:
а)Кримінальний кодекс України (ст. 149);
б)Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми. Затверджена постановою КМ № 1768 від 25 вересня 1999 р.
Другий напрямок:
а)Конституція України (ст. 29);
б)Кримінальний Кодекс України (ст. 146, 447);
в)Указ президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”.
Третій напрямок:
а)Кримінальний кодекс України (ст. 331, 332);
б)Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р. (ст. 2, 10);
Четвертий напрямок:
а)Конституція України (ст. 28, 52);
б)Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 46, 47);
в)Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р.;
г)Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.;
д)Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775 від 20 липня 1996 р. [18, 65].
Крім цього, до законодавчої бази України належать діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною радою України: Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 року; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р.; Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.; Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930 р.; Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. та Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. та ін.[9, 189].
До березня 1998 року в правовому полі України був відсутній такий вид злочину, як торгівля людьми. В березні 1998 року Верховна Рада проголосувала за прийняття закону «Про внесения змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України». Кримінальний кодекс України було доповнено статтями, які стосуються покарання за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) та за торгівлю людьми.
Стаття 124 КК «Торгівля людьми» передбачала відповідальність за відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої доплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.
Президент України підписав цей Закон 13 квітня 1999 року. Прийняття цього Закону поклало основу створення системи законодавчого захисту українських громадян від торгівлі. І уже на червень 2000 року по Україні було заведено 24 кримінальні справи за цією статтею Кримінального кодексу України[2, 55].
На сьогодні новий Кримінальний кодекс є найбільш сучасним та дієвим джерелом, спрямованим на боротьбу із торгівлею людьми та супутніми явищами в Україні. Боротьбі із загальним явищем торгівлі людьми присвячено ст. 149, котра розміщується у розділі III цього документа. У ст. 149 Кримінального кодексу закріплено три самостійні форми злочину: продаж людини, інша оплатна передача людини та здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди (крім продажу та іншої оплатної передачі). Не поглиблюючись у аналіз цієї норми, зауважимо, що вона є досить складною для сприйняття і тлумачення та перевантажена зайвою інформацією. Тому її застосування матиме певні проблеми.
Напрямку боротьби із заволодінням людиною присвячено статті 149 та 447 Кримінального кодексу, котрі передбачають відповідальність за незаконне позбавлення волі чи викрадення людини та за вербування найманіив з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності.
Боротьбі зі злочинним використанням людини присвячено дуже велику кількість статей. Це такі статті як: незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 КК), примушування чи втягнення у заняття проституцією (ст. 303 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та експлуатація дітей (ст. 150 КК). Статті 331 та 332 КК працюють у напрямку протидії незаконній міграції і передбачають відповідальність за незаконне перетинання державного кордону та організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Більшість названих статей є новими для кримінального законодавства або новою є їх редакція, що обумовлює певні труднощі у їх застосуванні. Інші, крім Кримінального кодексу, законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні яких настає кримінальна відповідальність[2, 57].
Велика кількість прав та свобод людини чи інтересів держави, котрі порушуються у процесі вчинення торгівлі людьми, обумовлює дуже широкий спектр напрямків суспільного реагування на поширення цього явища та вимагає від суспільства комплексного підходу до боротьби з цією проблемою.
Похожие работы
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
... переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства: · систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури; · ...
... ій, процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя дітей, забезпечення сприятливих умов життя і діяльності тощо )“[4, с138,] Соціальний педагог здійснює соціально-педагогічний захист дитинства у таких напрямках: -загальноосвітній (допоміжний, позашкільний, і професійний), де створюються умови для інтелектуального ...
... лому. Культура та освіта, будучи ресурсами розвитку, орієнтують на критичний підхід, перманентну переоцінку цінностей, діяльності та стосунків. Всі перераховані вище фактори сприяють розвитку соціальної інфраструктури України, яка перебуває у тісному зв'язку з виробничою сферою. 2. Характеристика елементів соціальної інфраструктури України Соціальна інфраструктура включає установи освіти, ...
0 комментариев