Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД

4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД

 

Розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі або ворожнечі. Міжнародній правовою базою, яка визначає порядок ставлення до людей за расовими, національними або релігійними ознаками, є Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього від 30 листопада 1973 р., Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р., Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин від 18 грудня 1992 р. та ін. Даний злочин закріплений, як злочин проти безпеки людства кримінальними кодексами наступних держав: Казахстану (ст. 164), Узбекистану (ст. 156), Білорусії (ст. 130).

Безпосереднім об'єктом даного злочину є безпека людства.

Об'єктивну сторону злочину утворюють дії, спрямовані на збудження расової, національної, релігійної ворожнечі або ворожнечі, на приниження національної честі та гідності.

Законодавець не конкретизував дії, що розглядаються як порушення ворожнечі або приниження честі і гідності, оскільки способи вчинення даного злочину можуть бути найрізноманітнішими: від усних висловлювань до образу діями або осквернення. Загальним для всіх проявів розпалювання ворожнечі або ворожнечі є те, що вони: є засобом впливу на суспільну свідомість і носять публічний характер, тобто здійснюються в присутності великої кількості людей або здійснюються у відсутність людей, але розраховані на сприйняття цих дій у подальшому, а також мають на меті порушити у населення вороже ставлення до якої-небудь групи людей, визначеної за расовими, національними або релігійними ознаками. Прояв ворожості або ворожнечі може бути різним: від ізоляції до фізичного знищення відповідних груп населення. Конкретними способами вчинення даного злочину можуть бути, наприклад, публічне або з використанням засобів масової інформації поширення поглядів або ідей про винятковість власної або неповноцінності іншої раси, національності або релігії тощо.

В основі тверджень про неповноцінність тієї чи іншої раси, національності або релігії можуть лежати ідеологічні теорії, всілякі вигадки і провокації. Об'єктивне викладення інформації про негативні прояви, риси, факти або події расового, національного чи релігійного порядку не розглядається як розпалювання ворожнечі або ворожнечі, приниження честі і гідності, крім випадків, коли на підставі тенденційного підбору відповідної інформації пропагується ущербність окремої раси, національності або релігії, формулюються заклики до обмеження прав їх представників і т.п.

Приниження честі та гідності конкретних осіб за расовими та іншими ознаками може спричиняти відповідальність по даній статті тільки в тому випадку, якщо прояв ворожості чи ненависті до окремих осіб є лише засобом осквернення раси, національності або релігії як таких. Не є розпалюванням расової та іншої ворожнечі або ворожнечі обмін думками відповідного змісту в колі знайомих або однодумців.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи вдалося винному фактично розпалити расову, національну або релігійну ворожнечу або ворожнечу, тобто має формальний склад.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона характеризується двома обов'язковими ознаками - навмисного формою вини при здійсненні винних дій і спеціальною метою порушити расову, національну, релігійну ворожнечу або ворожнечу, принизити честь і гідність представників певної нації.

Кваліфікований склад цього злочину утворює вчинення тих же дій, поєднаних з насильством, або їх вчинення службовою особою з використанням своїх службових повноважень.

Особливо кваліфікований склад утворюють дії на розпалення цієї ж ворожнечі але вчинені групою осіб, або спричинили по необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки.

До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені викликані діями винного масові безлади, погроми, вбивства, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, руйнування культових споруд або пам'яток історії та культури тощо. [22, c. 481-484]

Ще одним злочином проти безпеки людства, який не закріплений в усіх державах СНД є клонування, за яке передбачене покарання в Кримінальному Кодексі Молдови (ст. 144).

Безпосереднім об'єктом клонування є суспільні відносини, що забезпечують гідність людини як представника людського роду, індивідуальну цілісність і недоторканність особистості. Це так званий основний безпосередній об'єкт. Однак тут слід говорити і про ряд додаткових. Такими будуть життя і здоров'я сурогатної матері, порядок регулювання медичної діяльності.

Злочин клонування можливо тільки у формі дії, причому дане діяння включає в себе цілу сукупність актів людської поведінки: з клітки будь-якої частини людського організму (соматичної, тобто нестатевий) видаляють ядро. Одночасно ядро видаляється і з жіночої статевої клітини (яйцеклітини). Потім ядро соматичної клітини вводиться в оболонку яйцеклітини. Яйцеклітина з новим ядром піддається дії електричного струму, що стимулює поділ. Таким чином з'являється ембріон. Ембріоном визнається зародок людини на стадії розвитку до 8 тижнів. Потім клонований ембріон імплантується в матку сурогатної матері, яка виношує його аж до природно-біологічних пологів.

Особливістю злочину клонування є то, що виконання об'єктивної сторони однією особою на практиці не можливо. За оцінками фахівців для проведення цих дослідів необхідна принаймні невелика група вчених, мінімальні лабораторні умови і бюджет у 1-2 мільйони доларів США. Крім того, специфіка здійснюваної медичної та наукової діяльності виключає непоінформованість про характер і цілі вироблених дослідів і про спільності скоєння злочину з іншими учасниками. Таким чином, тут слід говорити про співучасть.

Склад даного злочину слід вважати матеріальним – злочин буде закінченим лише з моменту настання передбачених диспозицією злочинного результату – появи життєздатної клонованої людської істоти.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони клонування є причинний зв'язок між злочинним діянням і злочинними наслідками його.

Діяння буде перебувати в причинному зв'язку зі злочинним результатом, якщо:

1)  Здійснення всіх дій об'єктивної сторони передувало в часі суспільно небезпечних наслідків. Причому часовий проміжок тут не може бути довільним, тому що він пов'язаний з розвитком природних фізико-біологічних процесів. Мінімальний термін вагітності після якого можлива поява на світ життєздатного дитини становить 28 тижнів або 196 днів. Максимальний же термін визначено в ч. 3 ст. 47 Сімейного Кодексу Республіки Молдова, відповідно до якої визнається батьківство, якщо дитина народиться в термін, що не перевищує 300 днів з моменту розірвання шлюбу або смерті чоловіка матері. Значить, створення ембріона людини шляхом клонування і його імплантація в матку сурогатної матері повинна передувати за часом моменту народження дитини на термін від 196 до 300 днів.

2)  Дії винних осіб повинні не тільки передувати за часом, але і створювати реальну можливість настання передбачених диспозицією статті наслідків у момент його вчинення, щоб настало наслідок було результатом саме цього, а не іншого діяння (наприклад, природно-біологічного запліднення або запліднення in vitro).

3)  Дії винних осіб повинні тягти за собою настання злочинного результату.

Суб’єкт злочину загальний, фізична особа, що досягла 16 років.

Вчинення клонування людини при обов'язковій співучасті виключає необережну форму провини. Ст. 41 Кримінального Кодексу Молдови прямо вказує на умисел як форму вини при співучасті. Саме він робить злочинну діяльність співучасників спільною. При цьому умисел може бути лише прямий.

Інтелектуальний момент умислу в співучасників у цьому злочині відрізняється від такого у особи, що діє сама. Він не тільки має на увазі свідомість суспільно небезпечного характеру своєї діяльності і передбачення її суспільно небезпечного результату у вигляді клонованої народження дитини, а й вимагає взаємного знання про спільності злочинної діяльності з іншими особами. Усвідомлення кримінально-правової протиправності, яка є юридичним вираженням суспільної небезпеки, у формулу умислу традиційно не включається в силу стародавньої юридичної презумпції: Ignorantia legis neminem excusat. Крім тих випадків, коли особа не могла усвідомлювати, що здійснюване ним діяння є суспільно небезпечним і забороненим кримінальним законом, воно не підлягає кримінальній відповідальності.

Вольовий момент характеризується єдиним наміром вчинити один і той же злочин (клонування людини) та бажанням участі в такої спільної злочинної діяльності та досягнення наміченого суспільно небезпечного наслідки.

Умисел в злочині клонування людини буде заздалегідь обдуманим (між виникненням наміри і його реалізацією буде певний досить значний проміжок часу) і простим конкретизованим (винні особи чітко і ясно уявляють собі наслідок своїх дій – поява на світ клонованої людської істоти).

Екоцид закріплений кримінальним законодавством всіх держав СНД. Безпосередній об'єкт цього міжнародного злочину – безпека природи як середовища проживання людини.

Його предметом є рослинний світ (живі рослини та їхні частини, у т. ч. насіння і гермоплазма), тваринний світ(біологічні об'єкти, що віднесені до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі тварини, у т. ч. домашня і дика птиця, хутрові тощо.), атмосфера (природна суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень), водні ресурси (усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води, а також водні живі ресурси), а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.

З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Склад цього злочину у перших двох його формах має матеріальний склад. Склад злочину у третій формі сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.

Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід розуміти повне знищення флори та/або фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та/або тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів - поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. [14, c.197-199]

Також слід визначити поняття біоциду. Біоцидом – є застосування атомної, водневої, нейтронної, хімічної та іншої зброї масового знищення з метою незворотного зруйнування оточуючого природного середовища. Кримінальна відповідальність за який, як за окремий злочин передбачена Кримінальним Кодексом Таджикистану (ст. 399). Для нього важливими є засоби його скоєння – зброя масового знищення.[20, c. 676]

Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або незворотні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичайно небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території (аварія на ЧАЕС).

Суб'єкт екоциду загальний, фізична особа, що досягла 16 років.

Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу. Для біоциду обов’язковою ознакою є мета незворотне руйнування оточуючого природного середовища. [14, c. 274-275]

Геноцид відповідальність за нього визначена в усіх державах-учасницях СНД. Основним безпосереднім об'єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Його додатковим обов'язковим об'єктом у різних формах цього злочину є життя, здоров'я, воля, честь і гідність особи, права і свободи людини і громадянина.

Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб - як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд - обмеження прав громадян за расовою ознакою.

Вчинення діянь, ззовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в певній державі у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві і тому не повинна перебувати під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство» або «Аум синрике»), не створює геноциду.

З об'єктивної сторони злочин проявляється у таких формах: позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі, насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу, публічні заклики до вчинення перелічених дій, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій, розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій.

Наслідки у вигляді смерті та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень охоплюються складом геноциду і не потребують додаткової кваліфікації. Строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу.

Суб’єкт загальний фізична особа, що досягла 16 років.

Застосування зброї масового знищення заборонене законодавством всіх держав СНД. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека людства. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, власність, довкілля тощо.

Предметом злочину є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами.

До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів: хімічної, біологічної, ядерної.

Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміється використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї.

За змістом міжнародних договорів, не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів: у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях, у цілях, безпосередньо пов'язаних із захистом від хімічної зброї, у воєнних цілях, які не пов'язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни, у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу із заворушеннями у країні, застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях, так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях. Випробування зброї масового знищення кваліфікується, як її виробництво.

Суб'єкт злочину загальний.

Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Відповідно до конструкції складу, суб'єкт злочину може як передбачати тяжкі наслідки свого діяння і бажати або свідомо припускати їх настання, так і ставитися до них необережно.

Кваліфікованим видом злочину є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей треба розуміти загибель двох або більше осіб. [15, c. 817-820]

Злочини проти безпеки людства – це депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, що здійснюються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням громадянського населення, вбивство, зґвалтування тощо. Міжнародно-правовим джерелом даного злочину є Римський статут Міжнародного кримінального суду. Відповідальність дані злочини закріплені в національному кримінальному законодавстві Білорусії (ст. 128), Азербайджану (ст. 105-113) .

Безпосередній об'єкт злочину безпека людства. В якості потерпілих виступають жертви нелюдського поводження з числа цивільного населення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якого з альтернативних дій, таких як: депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, або інакше – поневолення, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, зґвалтування, вбивство та ін. злочини передбачені міжнародними нормами.

Депортація (вигнання, посилання), що виражається в насильницькому переміщенні осіб, що стали об'єктом виселення або інших примусових дій, з району, в якому вони законно проживають, без яких би то не було підстав, що допускаються міжнародним правом.

Незаконне утримання в ув'язненні – це приміщення людини в місце ув'язнення і утримання його там з порушеннями законного порядку відправлення правосуддя або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи з порушенням основоположних норм міжнародного права; Звернення в рабство, або інакше – поневолення. Під рабством розуміється положення або стан особи, щодо якого здійснюються деякі або всі повноваження, притаманні праву власності. Звернення в рабство означає встановлення над людиною права власності або окремих його правомочностей і може виражатися у використанні рабів і в работоргівлі. Під работоргівлею розуміються всі дії, пов'язані із захопленням, придбанням будь-якої особи або з розпорядженням ним з метою звернення його в рабство, всі дії, пов'язані з придбанням раба для продажу або обміну, всі дії з продажу або обміну особи, і взагалі всяке дію по торгівлі або переміщення рабів якими б то не було транспортними засобами. Торгівля людьми, продаж дітей, експлуатація проституції, а також примусова праця можуть бути визнані зверненням у рабство в разі встановлення над зазначеними особами прав власності.

Масове або систематичне здійснення страт без суду - одночасне вбивство багатьох людей чи багаторазово повторюване вбивство членів певних груп людей.

Викрадення людей, за яким слідує їх зникнення. Викрадення - це протиправне заволодіння людиною і його подальше утримання незалежно від способу викрадення. Викрадення можуть виражатися в арешти і затримання, здійснюваних державою або політичною організацією або з їх дозволу, за їх підтримки або за їх згодою. За викраденням слід зникнення, що в даному випадку означає відмову визнати факт викрадення, арешту або затримання або повідомити про долю або місцезнаходження потерпілих для позбавлення їх можливості отримати захист з боку закону протягом тривалого часу. До зникнення слід також відносити вбивство з приховуванням інформації про факт вбивства і місце поховання трупа;

Катування або акти жорстокості. Тортури означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, з метою отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу; або за будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державним посадовою особою або іншою особою, що виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або мовчазної згоди. У цьому міжнародному правовому визначенні одночасно роз'яснено зміст катування як насильства з метою отримати інформацію, і акту жорстокості як засоби впливу на громадян.

Перераховані дії відносяться до злочинів проти безпеки людства тільки в тому випадку, якщо вони відбуваються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням цивільного населення. Крім того, зазначені дії кваліфікуються за цією статтею тільки в тому випадку, якщо вони носять або, як планується, будуть носити широкомасштабний або систематичний характер. Одноразові і не спрямовані проти групи людей перелічені дії відносяться до загальнокримінальних злочинів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Винний усвідомлює, що здійснює вказані дії проти цивільного населення у зв'язку з його расової, національної, етнічної приналежності, політичних переконань і віросповідання.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.[22, c. 593-595 ]

Висновки

 

Дослідивши тему курсової роботи, можна сформулювати наступне визначення міжнародних злочинів, за яким злочини проти миру та безпеки людства – це суспільно небезпечні діяння, що спричиняють істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди й відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та відповідним розділом Особливої частини Кримінального Кодексу.

Слід зазначити, що лише з прийняттям кожної з держав-учасниць нових кримінальних кодексі вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. Характерною ознакою злочинів проти миру, безпеки людства є те що ці злочини носять конвенціальний характер, тобто дані злочини випливають з міжнародно-правових обов’язків держави.

Досить нагальною постає необхідність у створенні документа, який вирішив би одну з найбільших проблем міжнародної охорони правопорядку – уніфікацію кримінального законодавства. Ще у 1954 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН Комісія з питань міжнародного права розробила проект кодексу міжнародних злочинів. На черговій сесії у 1991 р. Комісія схвалила проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства в першому читанні. Цілком очевидно, що норми, закріплені в Кодексі, не будуть обов'язковими для суверенної держави, але підписання міжнародного документа стане своєрідним вираженням ставлення даної країни до тих правопорушень, які виходять за межі державних кордонів.

Вперше перелік міжнародних злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства: злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій), воєнні злочини (порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини), злочини проти людства (вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв’язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ін.).

Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (ст. 2).

Державами світу були укладені угоди, об’єктом яких стали міждержавні відносини щодо визначення деяких протиправних діянь як злочинів міжнародного характеру. Держави співпрацюють у запобіганні таких діянь і покаранні за їх вчинення. Подібні угоди отримали широке поширення після першої світової війни, але більшість із них укладено після другої світової війни. Важливо втілювати в життя вже прийняті міжнародно-правові норми в цій галузі та проводити імплементацію основних положень таких міжнародно-правових документів у вітчизняне законодавство України.

Держави-учасниці СНД між собою, тісно підтримують відносини у сфері міжнародних злочинів у питаннях нерозповсюдження зброї масового ураження, контролю за розповсюдженням звичайних озброєнь, боротьби з тероризмом тощо. І зараз ці держави стоять майже на одному рівні, проте слід зазначити, що на жаль, перелік, що зазначається в Кримінальному Кодексі України не охоплює деякі з розглянутих міжнародних злочинів. Не згадуються, зокрема, такі злочини як апартеїд, біоцид, систематичні та масові порушення прав людини та інші. Окрім того, деякі диспозиції статей сформульовані без врахувань усіх вимог норм міжнародного права.

Отже безумовно, проблеми міжнародних злочинів потребують подальшого осмислення і дослідження, як в Україні, так і в інших державах СНД. В них ще багато спірних і невизначених до цього часу питань. Зокрема, потребує вдосконалення система класифікації міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Потрібно чітко визначити коло таких суспільно небезпечних діянь, посилити та конкретизувати боротьбу із цими злочинами на міжнародно-правовій основі.

Список використаних джерел та літератури

1.  Конституция РФ. Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. по состоянию на 12 декабря 2008 г.

2.  Конституція України від 28 червня 1996 року станом на 1 вересня 2009 року.

3.  Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 року зі змінами і доповненнями станом на 1 вересня 2009 року.

4.  Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 14 мая 2009 года.

5.  Уголовный Кодекс Республики Казахстан от 16 июля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 13 ноября 2007 года.

6.   Уголовный Кодекс Республики Узбекистан от 25 апреля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 29 октября 2009 года.

7.  Уголовный Кодекс Республики Молдавия от 18 апреля 2002 с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 августа 2009 г.

8.  Уголовный Кодекс Азербайджанской Республики от 30 декабря 1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 17 июля 2007 года.

9.  Уголовный кодекс Российской Федерации от 24 мая 1996 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2009 года.

10.  Уголовный кодекс Республики Таджикистан от 21 мая 1998 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2007 года.

11.  Уголовный кодекс Киргизкой Республики от18 сентября 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 25 июня 2007 года.

12.  Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини від12 січня 1998 року.

13.  Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини щодо заборони клонування людей від 12 січня 1998 року.

14.  Гагаров А.Н. Экоцид – международное преступление – М.: Норма – М, 2004 – с. 310.

15.  Кадинков Н.Г. Уголовное право. Общая и особенная часть (Учебник) – М.: Пресс, 2006 – 911 с.

16.  Комментарий к Уголовному Кодексу РФ. Под ред. А.В. Наумова. М: «Юристъ» 2000 г. – с. 916.

17.  Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

18.  Міжнародне право навчальний посібник за редакцією Буроменського М.В., К.: Юрінком Інтер, 2006 – 336 с.

19.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001/ за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ “Канон” “А.С.К.” 2003. – 956 с.

20.  Науково-практичний коментар КК України, за загальною редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видавничий Дім ”Ін Юре” Київ, 2004. – 734 с.

21.  Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. А.И. Лукашова. Мн., 2001. – с. 515.

22.  Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. Н.А. Бабий, И.О. Грунтова. Мн., 2002. – с. 912.

23.  Уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник Под ред. Кадникова Н.Г. М.: Городец, 2006. - 944 с.