Епістемічний світ та епістемічний стан мовця

3.1 Епістемічний світ та епістемічний стан мовця

Епістемологія як галузь науки, предметом якої є феномен знання, вбирає в себе напрацювання багатьох гуманітарних наук - філософії [59], логіки [60], психології [61] тощо. Не може обійти цю проблему й лінгвістика, для якої епістемологія - це насамперед знання суб'єкта мовлення про об'єкти мовлення [62, 33; 63, 323], які повстають в двох ракурсах - когнітивному та епістемічно-модальному.

Епістемологія має безпосереднє відношення до однієї з головних функцій мови - гносеологічної (акумулятивної), сутність якої полягає в накопиченні, збереженні та презентації знання. Епістемічний модус є ставленням мовця до того, чи відповідає його висловлювання істині (істинному знанню), а якщо відповідає, то в якій мірі. Він слугує свого роду фільтром, за допомогою якого перевіряється відповідність інформативного змісту висловлювання критеріям істинності або хибності з метою його подальшої передачі / непередачі до скарбниці людського досвіду, де категорія істинності виступає як феномен, що характеризується тільки відповідністю знання дійсності [61, 105].

Знання індивіда можна уявити собі наступним чином. Припустимо, що ми можемо скласти список усіх мислимих суджень (в цілому цей список буде нескінченним). Цей список відображається в системі знань кожного індивіда по-своєму, відображаючи його індивідуальну систему знань (епістемічний світ) про навколишню дійсність. У кожного суб'єкта свій власний епістемічний світ, який може співпадати, співпадати лише частково або не співпадати взагалі з епістемічним світом іншого індивіда. Частковим проявом епістемічного світу є епістемічний стан мовця - його ставлення до проблеми істинності щодо висловлюваної ним думки.

В людському спілкуванні епістемічний компонент виявляється дуже важливим чинником. Про це свідчить лише один той факт, що він може відтворюватись як невербальним (міміка, жести тощо), так і вербальним способами.

Епістемічний компонент знаходить своє втілення практично на всіх рівнях мовної системи - фонетичному, граматичному, лексичному, де він, в свою чергу, може набувати як експліцитного, так й імпліцитного вигляду. Як зазначає Н.К. Рябцева, надати висловлюванню необхідну епістемічну визначеність, певне епістемічне значення можна за допомогою ментальної лексики (експліцитно) або ментальної граматики (імпліцитно) [64, 51].

Розгалужена система засобів вираження епістемічної модальності -епістемічного стану мовця - дозволяє говорити про наявність в мовній системі досить чіткої градації, яку можна з певними обмеженнями охарактеризувати як епістемічну шкалу у вигляді "ЗНАЮ — ПРИПУСКАЮ — НЕ ЗНАЮ". Така, шкала, відображає, по-перше, обов'язкову наявність суб'єктивного моменту -фактору мовця ("я"), а по-друге, в ній фіксується епістемічний стан мовця в момент мовлення - яке б знання не сигналізував мовець, воно практично зводиться до трьох епістемічних можливостей - достовірне знання, недостовірне знання, незнання.

Епістемічний світ і епістемічний стан мовця є категоріями, які характеризуються індивідуальністю і мінливістю в часі. Кожне висловлювання кваліфікується в системі знань окремого суб'єкта з точки зору тільки одного з трьох можливих епістемічних станів. Вельми вірогідно, що багато суджень будуть взагалі неактуалізованими в епістемічному світі того чи іншого індивіда, оскільки вони ним ніколи не формулювались і, можливо, формулюватись не будуть, а тому взагалі незрозумілі. Зокрема, в системі знань неосвіченої людини судження типу "Теорія гравітації Ньютона правильна" або "Теорія еволюції Дарвіна застаріла'' будуть фігурувати як неактуалізовані судження типу НЕ ЗНАЮ (невизначено), у той же час ці ж судження в епістемічному світі фізика або просто освіченої людини матимуть позначку ЗНАЮ. А висловлювання типу "Риба живе у водоймищі" буде актуалізованим судженням за типом ЗНАЮ як для зазначеного контингенту мовців, так, напевно, й для більшості представників мовного колективу, а судження "Коала - це, мабуть, різновид ведмедів" може свідчити про незадовільну обізнаність мовця в тваринному та рослинному світі (ПРИПУСКАЮ). Заглянувши в енциклопедію, той же мовець може тим самим перевести своє знання відносно поняття коала із сфери невизначеності в сферу визначеності (ЗНАЮ), зі всією впевненістю стверджуючи, що "Коала - ije сумчастий ведмідь".

Отже, можна вважати аксіомою висновок про те, що кожна репліка, кожне природномовне висловлювання сигналізує про стан знань мовця в момент мовлення. Цілком зрозумілим є те, що індивідуальний епістемічний світ змінюється в часі, а отже й те, що одні й ті ж самі висловлювання можуть з часом переходити із однієї графи епістемічної шкали в іншу. Ці положення видаються вельми важливими для природних мов, оскільки окрім зазначеної в них мається досить складна шкала переходу від достовірного до недостовірного знання та серія досить таки невизначених градацій усередині самих сфер "достовірного" та "недостовірного". Розглянемо епістемічну шкалу більш докладно.

Достовірне знання віддзеркалює по меншій мірі три когнітивні настанови -істина, неправда, абсурд - і сигналізується в мові різними епістемічними показниками (маркерами), в першу чергу, власне епістемічними дієсловами kennen та wissen, до яких примикають дієслова denken, glauben, meinen [65, 142] та близькі їм за своїм значенням sehen, (be)merken, verstehen, а також епістемічними прислівниками evident, klar, natürlich, offensichtlich, selbstverständlich з семантикою очевидності. "Наявність у знанні моментів очевидного в основному змісті за присутності також і неясного, невідрефлексованого характеризує знання як достовірне" [59, 123]. Для достовірного знання важливим видається питання про його джерело, у цьому відношенні воно може бути чуттєвим (емпіричним, фактологічним, досвідним), асерторичним, або вивідним ("достовірний хід думки"), та смисловим ("в цьому можна побачити певний сенс"), а за вихідною основою свого формування воно може бути суб'єктивно та об'єктивно визначеним (обґрунтованим). Суб'єктивно обґрунтована достовірність може бути охарактеризована як віра (glauben) [66, 399] або впевненість (sicher sein, (fest) überzeugt sein) [67, 107], а об'єктивно обґрунтована - як власне достовірність.

Якщо ознаки очевидності присутні в знанні непевно, проблематично, якщо вони не пов'язані із суттєвими моментами змісту, то подібні знання переходять у ранг недостовірних (припустимих, вірогідних, гіпотетичних, непевних). І хоч вважається, що більшість наших знань може бути охарактеризована як достовірна, саме недостовірне знання представлене в мові найбільш розгалуженою системою засобів свого відтворення з різним ступенем достовірності - від дуже низького (на межі достовірності) до дуже високого (на межі незнання). Таким чином, на відміну від достовірності, де визначальним видається джерело знання (надійний -ненадійний), недостовірність співвідноситься з якістю знання. Серед засобів відтворення недостовірного знання фігурують лексичні маркери - дієслова типу ahnen, (er)warten, hoffen, befürchten, vermuten, annehmen, schätzen, епістемічний статус яких базується на компоненті "вірогідність", ціла низка модальних слів, які отримали в спеціальній літературі назву "показників достовірності" [68, 116]: offenbar, sicher, möglicherweise, zweifellos, wahrscheinlich, eventuell, vielleicht, kaum, wirklich, а також частки ja, doch, wohl, denn [69, 105]. Крім того, спеціалізованими маркерами епістемічної недостовірності виступають як лексико-граматичні (конструкції "модальне дієслово + інфінітив", "scheinen І glauben + zu + Inf' тощо), так і граматичні засоби (деякі види кон'юнктиву).

Феномен незнання виступає нульовим епістемічним станом мовця і є за своєю суттю актом визнання ним факту своєї некомпетентності або браку інформації ("епістемічний провал" [62, 33]). Вважається, що незнання може також підлягати градуюванню за шкалою: невідомо, сумнівно, невизначено [70, 136]. Мовним еквівалентом незнання виступають вже зазначені дієслова в сполученні з запереченням (nicht + kennen, nicht + wissen тощо).

У будь-якому випадку мова обмежує кількість прямих показників епістемічної модальності одним. Зокрема, епістемічні маркери не застосовуються при очевидних твердженнях (*Я знаю, що світить сонце або ^Безперечно, сонце світить). При цьому мова накладає заборону на застосування не тільки суперечливих показників епістемічного стану (*Ми знаємо /Ми не знаємо, що Петро, .мабуть, купив машину), де знати та мабуть не узгоджуються за ознакою достовірність / недостовірність інформації, але й на застосування його узгоджених показників (*Ми знаємо, щоПетро, безперечно, купив машину), де епістемічні маркери знати та безперечно стосуються достовірного знання.

Є підстави вважати, що епістемічно-модальні імпульси проходять через кожне без виключення висловлювання природної мови, а отже епістемічний стан мовця може сигналізуватись не тільки спеціальними лексико-граматичними маркерами, але й бути наявним в тих висловлюваннях, де не мається видимих епістемічних показників, тобто імпліцитно. В такому разі між певним епістемічним станом мовця та певним типом речення має бути пряме співідношення.

Для перевірки цієї гіпотези зосередимо наші зусилля на складному реченні з каузальним значенням. Отже, до кола завдань даного розділу входить з'ясування двох питань: по-перше, яким чином мовець сигналізує засобами каузальних таксисів про свій епістемічний стан; по-друге, яким чином епістемічний стан мовця може впливати на епістемічний світ слухача.