Політика перших представників династії Романових

5.  Політика перших представників династії Романових

Під час правління перших царів Романових – Михайла Федоровича і Олексія Михайловича в Росії стався ряд подій, що залишили яскравий слід в історії країни.

Романови відстояли незалежність країни. Сил воювати з супротивниками у Михайла не було. Треба було миритися з тими, з ким це було можливо. Зі шведами домовитися було неважко. Їм не потрібні були болотисті російські землі на півночі країни. Їх метою було - відрізати Росію від Балтійського моря. У 1617 р. зі Швецією був укладений Столбовський мир. Швеція повертала Новгород, але залишала за собою узбережжі Балтійського моря. Поляки були стомлені довгою війною і пішли на перемир'я. У 1618 р. на 14,5 років було укладено Деулінське. Поляки повернули росіянам батька царя митрополита Філарета та інших бояр, але залишили за собою Смоленськ - найважливішу російську фортецю на західному кордоні і інші російські міста. Таким чином, Росія втратила значні території, але незалежність Росії Романови відстояли.

Романови покінчили зі злочинністю в країні, застосувавши найжорстокіші заходи. Так, велику небезпеку для царя Михайла Федоровича представляли загони козаків отамана Івана Заруцького. Загін І. Заруцького бродив по країні і не визнавав Михайла Романова царем. Романови стали переслідувати І. Заруцького. Яїцькі козаки видали І. Заруцького і Марину Мнішек (яка приєдналася до І. Заруцького) московській владі. І. Заруцький був повішений в Москві, а Марина Мнішек була заточена в Коломні, де й померла.

Романови наповнили державну казну: вони обклали податком всі нові категорії населення; уряд різко підвищував ціни на сіль (сіль була найважливішим продуктом харчування, населення купувало її у великих кількостях); карбували мідну монету замість срібної; брали в борг у великих монастирів і не повертали боргів; активно освоювали Сибір - 1/3 всіх прибутків приносила скарбниці продаж за кордон сибірської хутра. Ці основні заходи дозволили Романовим вивести країну з найглибшої політичної та економічної кризи. Наслідки Смути Романови змогли подолати за 30 років.

За правління перших Романових відбулися найважливіші події російської історії: прийняття Соборного уложення 1649 р., церковні реформи патріарха Никона 1653 р., возз'єднання України з Росією 1654р.

Прийняття Соборного уложення 1649 року. Впродовж всього правління царя Олексія Михайловича (1645-1676 р.) країна була охоплена дрібними і великими повстаннями міського населення. Необхідно було зміцнити законодавчу владу країни, і на початку 1649 року був прийнятий новий звід законів - Соборне уложення. Якщо безпосередньою причиною створення Соборного уложення 1649 послужило повстання 1648 р у Москві (Соляний бунт) і загострення класових і станових суперечностей, то глибинні причини лежали в еволюції соціального і політичного ладу Росії та процеси консолідації основних класів - станів того часу: селян, холопів, посадських людей і дворян, - а також, що почався перехід від станово-представницької монархії до абсолютизму. Восени 1948 р. в Москві відкрився Земський собор, а в січні 1649 комісія Н.І. Одоєвського представила собору новий кодекс законів, що отримав найменування Соборного Уложення. Уложення було першим друкованим зведенням законів. Соборне Уложення складалося з 25 глав, що включали в себе 967 статей. У ньому були систематизовані правові норми, що діяли й раніше. Крім того, були й нові правові норми. Для зручності главам передує докладний зміст, що вказує зміст глав і статей. Як кодекс права, Уложення 1649 у багатьох відношеннях відобразило тенденції подальшого процесу розвитку феодального суспільства. У сфері економіки воно закріпило шлях утворення єдиної форми феодальної земельної власності на основі злиття двох її різновидів - помість і вотчин. У соціальній сфері Уложення відобразило процес консолідації основних класів - станів, що призвело певної стабілізації суспільства і в той же час викликало загострення класових протиріч і посилення класової боротьби, на яку безумовно впливало встановлення державної системи кріпосництва.

Церковні реформи патріарха Никона. Під час правління Олексія Михайловича в 1653 р. патріархом Никоном були проведені церковні реформи. Вони потрясли Російську Церкву. Патріарх Никон (в миру Микита Мінов) був видатною особистістю. Особистий друг і порадник Олексія Михайловича, він у 1652 р. був обраний патріархом. Никон сприйняв ідеї ченця Філофея про Москву як третій Рим. Після унії з римською католицькою церквою, після падіння Візантійської імперії престиж Константинополя, як центру світового православ'я, різко впав. У той же час, після зведення московського митрополита в сан патріарха престиж Російської Церкви на православному Сході різко зріс. І патріарх Никон став розвивати ідеї Філофея - він став прагнути до того, щоб Росія, Російська Православна Церква стала центром світового православ'я. Олексій Михайлович підтримав патріарха, так як в уряду були плани об'єднання православних церков України та Балканських країн з Російською Церквою. Отже, патріарх Никон прагнув до того, щоб Російська Церква відігравала ту роль у православному світі, яку грала Константинопольська. Але для цього було потрібно перейти на грецький церковний статут, привести тексти богослужбових книг у відповідність з грецькими зразками. Книгодрукування давало таку можливість. У 1653 р. Никон почав проводити реформу. Російська Церква стала переходити на грецький церковний статут, богослужбові книги мали відповідність з грецькими. Але реформи викликали різкий протест частини суспільства - боярства, духовенства, народу. Прихильники старих обрядів - старообрядці - відмовлялись визнати реформи Никона і закликали повернутися в дореформені порядки. Головою старообрядців став протопоп Аввакум. В цей же час на країну обрушилися голод і моровиця. Народ порахував ці лиха карою Божою за відступ від віри предків. Тисячі селян, посадських людей втікали на Помор’я, Північ, в Заволжя, на Урал, до Сибіру. Протопоп Аввакум і його прихильники були заслані на Північ у м. Пустозерск. Там в земляній тюрмі у зоні вічної мерзлоти вони провели 14 років. Але від своєї віри Аввакум не зрікся. За це він і його однодумці були спалені на вогнищі. Патріарх Никон також впав у немилість царя. У 1666 р. на церковному соборі він був зміщений з поста патріарха і засланий під Вологди. Після смерті Олексія Михайловича Никона було дозволено повернутися з заслання. У 1681 р. він помер під Ярославлем. З тих пір єдина Російська церква розколота на дві - Руську Православну Церкву (никоніанскую) і Російську Православну Старообрядницьку Церкву.

Возз'єднання Лівобережної України з Росією. У 1654 р. відбулася знаменна подія російської історії - Росія приєднала Лівобережну Україну. Україна в середині ХVII опинилася між трьома сильними державами - Річчю Посполитою, Росією, Османською імперією. У той час умов для створення незалежної української держави не було. Б. Хмельницький і запорізькі козаки розуміли, що їм не вижити в кільці настільки сильних держав, що їм потрібно одна з трьох держав в якості союзника. І козаки союзником вирішили вибрати Росію, але за умови, що вона не буде командувати козаками. Прохання про приєднання до Москви надходили з України з 20 - х рр. Але Польща була для Росії дуже сильним супротивником. Росія долала наслідки Смутного часу і відкрито виступити на стороні запорозьких козаків не могла. У 1653 р. прибули до Москви посли від Хмельницького з звісткою, що українці звертаються до московського царя з останньою проханням. На цей раз Олексій Михайлович зволікати не став. У 1654 р. зібрався Земський собор, на якому було вирішено взяти Україну під свій захист. У 1654 р. у м. Переяславі зібралася рада. Проте ця подія стала причиною ще однієї російсько-польської війни. Предметом боротьби були польські володіння на середньому Дніпрі. Війна тривала 10 років (1657-1667) і закінчилася Андрусівським перемир'ям на 13 з половиною років. Цар Олексій повернув Москві Смоленськ і Північні землі, взяті поляками в смутний час, приєднав Лівобережну Україну і на правому березі Дніпра - Київ (Київ уступили полякам на два роки, але залишився за Москвою назавжди). У зв'язку з польською війною перебували й інші війни того часу. Цареві Олексію довелося воювати з шведами, які втрутилися в польські справи. Шведська війна (1656-1659) закінчилася нічим: воюючі сторони залишилися при своїх володіннях. Так само як і шведи, в польські справи втрутилися і турки. Вони погрожували війною за Україну однаково і Польщі, і Москві (1672). Цар боявся сильної Туреччини і робив нагальні приготування до турецького нашестя, чекаючи турків під Києвом. Проте справа обмежилася невеликим зіткненням на лівому березі Дніпра. Мир з турками був укладений вже за його сина, царя Федора.

Возз'єднання України з Росією мало величезне значення для обох держав: звільнило народ України від національного і релігійного гніту, врятувало від поневолення Польщею та Османською імперією, сприяло формуванню української нації; сприяло зміцненню російської державності. Вдалося повернути смоленські й чернігівські землі. Це давало можливість почати боротьбу за Балтійське узбережжя. Крім того, відкривалася перспектива розширення зв'язків Росії з іншими слов'янськими народами і державами Заходу.

Висновок

Історична заслуга бояр Романових полягає в тому, що вони змогли піднятися над своїми інтересами розумінням загальнонаціональних завдань. Вони змогли побачити основні внутрішні та зовнішні проблеми Росії і вирішити їх. В епоху правління перших Романових відбулися такі важливі події, як прийняття першого друкованого законника Росії (Соборне Уложення), була проведена церковна реформа, відбулося возз'єднання України і Росії. Завдяки зусиллям Михайла Федоровича і Олексія Михайловича Романових, до кінця ХVII ст. Росія досягла політичної стабільності, певного економічного добробуту. Перші Романови змогли зміцнитися на престолі, і поклали початок другої правлячої династії в Росії - династії Романових.

Список використаної літератури

1.  Преображенский А.А., Морозова Л.Е., Демидова Н.Ф. Первые Романовы на Российском престоле. - М.: ООО "ТИД "Русское слово - РС", 2000.

2.  К. Валишевский. "Первые Романовы", Москва, 1993.

3.  Соловьев С.М. История России с древнейших времен. М.: Эксмо. 2006 г.

4.  Платонов С.Ф. Полный курс лекций по русской истории. С-П.: Кристалл. 1997

5.  Морозова Л. Смута: ее герои, участники, жертвы. М.: АСТ Астрель, 2004

6.  Иловайский Д. Новая династия. М. Астрель. 2003