Основи юридичної психології

План

юридичний злочинний угрупування психолог

1. Розкрити основні етапи розвитку юридичної психології як науки

2. Класифікація злочинних типів

3. Взаємозв'язок правосвідомості особистості та правової системи суспільства

4. Соціально-психологічні відмінності злочинної групи, злочинного угрупування і злочинної організації

5.  Компетенція експерта психолога

Література

1. Розкрити основні етапи розвитку юридичної психології як науки

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань.

І в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.

На зміну феодальному середньовічному пошуковому процесу приходить буржуазний змагальний процес із властивої йому гласністю й усністю. Важливого значення набувають показання свідків і дані про особистості підсудного, що потерпів позивача й відповідача. Безумовно, і тут для правильної оцінки показань зацікавлених осіб з'являється потреба залучення й використання психологічного знання.

У XVIII–XIX ст. зароджується кримінальна, потім — судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології злочинної поведінки, психології особистості злочинця і психології показань свідків широко вивчалися в Німеччині. Основоположник криміналістики австрієць Г. Гросс (1847–1915) створює фундаментальну працю "Кримінальна психологія" (він же творець першого в світі музею криміналістики в Граці). У Росії про необхідність ураховувати психологію злочинців висловлювався И.Т. Ціпків, що пропонував в "Книзі про вбогість і багатство" різні способи допиту обвинувачуваних і свідків. Він пояснював, як деталізувати показання лжесвідків, щоб одержати великий матеріал для їхнього викриття, рекомендував класифікувати злочинців щоб уникнути шкідливого впливу гірших на менш зіпсовані.

Поширення ідеї виправлення й перевиховання злочинця привело до обігу права й психології для наукового обґрунтування цих проблем, над якими на початку XIX століття в Росії працювали П.Д. Лодій, В.К. Єлпатьевский, Г.С. Гордіенко, Х.Р. Штельцер й інші вчені.

Наприкінці ХІХ ст. розширюються уявлення про психологічну сутність злочинної поведінки, а в ХХ ст. з’явилися фундаментальні дослідження з цієї проблеми: Р. Луваж "Психологія і злочин" (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох "Правова і кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон "Кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.) та ін.

У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології з’явилися праці І. Баршева "Погляд на науку кримінального законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології", А. Фрезе "Нариси судової психології", Л. Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях", в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. пов’язані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед — кримінального). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Коні та ін.).

З’явилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально-правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасовича "Кримінальне право" (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології — праця А. Фрезе "Нариси судової психології" (1874 р.).

Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопатології та правової психології, а також введення цих наук у курс юридичної освіти.

На початку XX сторіччя в теорії й на практиці все більшого значення набували експериментальні дослідження в юридичній психології. Значна кількість робіт цього періоду присвячено актуальній проблемі психології показань свідків. Це роботи И.Н. Холчева, Г.Р. Португалова, Е.М. Кумешера й ін. У цей же період часу значніше кількість робіт бути присвячено дослідженню психології особистості злочинця. Це роботи Л.Е. Владимирова, Г.С. Фельдштейна, М.Н. Гернета й інших.

У 1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свідків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спираючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки "забування є правилом, а спогад — винятком". Згодом В. Штерн створив персональну концепцію пам’яті, яка мала яскраво виражений ідеалістичний характер. Згідно з цією концепцією пам’ять людини не є відображенням об’єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистості, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбству тощо.

Значний внесок у розвиток юридичної психології в дореволюційний період вніс учений і практик А.Ф. Коні. Його праці, де розглядаються питання юридичної психології, якісно відрізняються від праць інших авторів тим, що, узагальнивши свій величезний досвід, він підходить до оцінці кожного явища з погляду його застосовності в практичній діяльності юриста. Велика увага А.Ф. Коні приділяла психології судової діяльності, психології свідків, потерпілих й їхніх показань. Він уважав, що для того, щоб займати суддівське крісло, необхідно володіти рисами характеру, що дозволяють протистояти натиску, проханням, тиску оточення, голосу "суспільної пристрасті", що маскується під голос "суспільної думки", і ін.

Значну увагу розвитку юридичної психології приділив великий вчений-фізіолог, психіатр і психолог В. Бехтерев (1857–1927). Під його керівництвом було здійснено перше експериментальне дослідження малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці "Про розумову працездатність малолітніх злочинців" (1903 р.) Саме він за допомогою експериментальних методів вивчав злочинність як психологічне явище і особистість злочинця.

Дозвіл методологічних проблем у юридичній психології тривало після встановлення Радянської влади. Вивчалася проблема застосування психологічного знання в дізнанні, попередньому наслідку й суді. У доказовому праві нової системи правосуддя експертиза, у тому числі й психологічна, посіла перше місце. Інтенсивні дослідження в той період проводилися психологом А.Р. Лурія. Їм вивчалися можливості застосування методів експериментальної психології для розслідування злочинів.

Розробляв питання юридичної психології й відомий росіянин і радянський учений, професор Московського університету С.В. Познишев. Його книга "Кримінальна психологія. Злочинні типи" стала підсумком здійснених досліджень особистості злочинця, причин злочинів, зроблених окремими особами.

Помилки й хвороби росту психології, кримінології для такої молодої сфери наукового знання, як юридична психологія, були неминучі, але переборні. Однак на рубежі 30-х років у нашій країні відбулися значні політичні зміни, які перешкодили подальшому позитивному розвитку юридичної психології. Почався відхід від ленінських принципів у державному, політичному й науковому житті. Нищівний удар був нанесений і по материнській для юридичної психології науці - психології. Були закриті або реорганізовані психологічні науково-дослідні установи, припинена розробка психологічних проблем у соціальній сфері, на виробництві, у керуванні й т.д. Психологія була фактично підлегла педагогіці й перебувала в такому стані біля тридцяти років. Зрозуміло, що в цей період ніякі психологічні дослідження на стику з юриспруденцією не велися й вестися не могли.

Психологів ізолювали від питань слідчої й судової діяльності. Їх вигнали навіть із криміналістики, що у попередні піввіку розвивалася за допомогою психології. Щоб оправитися після ударів, нанесених по психології й кримінології в 30-і роки, мало було наступних тридцяти років, необхідно була зміна соціальних умов, політичної й ідеологічної обстановки в країні.

Це відбулося тільки на початку 60-х років. Тоді й виникла необхідність розвитку соціальних наук, насамперед психології, соціології, і не заради їх самих, а для аналізу й оцінки процесів, що відбуваються в країні. В 1964 році була прийнята спеціальна Постанова ЦК КПРС "Про подальший розвиток юридичної науки й поліпшення юридичного утворення в країні", відповідно до якого вже в наступному навчальному році в програму підготовки юристів у вищих навчальних закладах був уведений курс "Психологія (загальна й судова)". Були розгорнуті прикладні психологічні дослідження для забезпечення цілей правоохоронної, правозастосовної й профілактичної діяльності.

Перебудова, що відбувається в нашій країні, послужила стимулом подальшого розвитку всіх наук, у тому числі і юридичній психології. Позитивні зміни спостерігаються в плані організації наукових досліджень. Зазначені процеси свідчать про вихід юридичної психології на новий, третій етап розвитку, що триває в цей час.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем:

-  загальні питання юридичної психології (система, методи, зв’язки з іншими науками);

-  психологічні проблеми протиправної поведінки;

-  психологія слідчого і слідчої тактики;

-  психологічні особливості неповнолітніх правопорушників;

-  психологія організованої злочинності тощо.