Навигация
"Кароліна" як кодекс феодального права Німеччини
33076
знаков
0
таблиц
0
изображений
Вступ
Тема моєї контрольної роботи: «Кароліна» - кодекс феодального права Німеччини».
«Кароліна» стала одним із джерел Німецького карного права. Уклав її Карл V. На мою думку, актуальність даного дослідження полягає в тому, що даний карний кодекс зафіксував перехід до розшукового процесу. Також його можна назвати практичним керівництвом для суддів. Важливим є і той аргумент, що «Кароліна проіснувала понад 300 років. Актуальність дослідження даного питання можна пояснити і тим, що в Німеччині, починаючи з ХII по ХIII століття було право різних територіальних утворень, міст. Тут можна відмітити право Магдебурга. Також існувало імперське законодавство по окремих актуальних питаннях. Дана тема добре висвітлена в історичних джерелах, але завжди можна дослідити ще більше найрізноманітнішими методами.
Під час розкриття теми використано різноманітні літературні джерела, зокрема підручники з історії держави і права зарубіжних країн різних авторів. Автор Хома Н.М. у праці «Історія держави і права зарубіжних країн» висвітлює структуру «Кароліни». Проаналізувавши дану інформацію, можна стверджувати, що «Кароліна» зафіксувала перехід до розшукового процесу. Також добре досліджені види злочинів. Зокрема проти релігії, проти власності, особи, моралі, проти порядку здійснення правосуддя, проти держави, проти порядку торгівлі, тощо. У додатках містяться витяги з документів, наприклад «Саксонське зерцало», «Земське право» книга 1, 2. Проаналізувавши цю інформацію, можна характеризувати джерела права Німеччини. Федоров у однойменній праці розкриває суть «Саксонського зерцала», а також «Кароліни». Шевченко подає вирізки із цих документів. За допомогою Хрестоматії з історії держави і права зарубіжних країн маємо змогу ознайомитись із документами. Дуже багато дослідників цікавились і цікавляться історією держави і права зарубіжних країн. І на основі їхніх напрацювань ми маємо змогу систематизувати, аналізувати, вивчати та порівнювати історію права. Зокрема об’єктом вивчення у нас є «Кароліна», як кодекс феодального права Німеччини.
Цікаво досліджувати право Німеччини, тому, що дуже багато відмінностей в порівнянні з правом інших країн. Так, у Франції з XIII ст. норми права, що регулюють васально-ленні відносини, діяли в тісному взаємозв'язку з іншими нормами феодальної правової системи, а в Німеччині традиційним став розподіл права на земське (право землі, території ) і ленне. Тобто у німецькій правовій системі відокремлювалися правові норми, що стосуються вищого феодального стану, що називається ленним правом.
Джерела права феодальної Німеччини надзвичайно різноманітні. Це «Саксонське зерцало», закони Магдебурга, та ін. Дуже цікаво їх порівнювати і вивчати. Адже слова відлітають – написане залишається. Німецьке право запозичували інші країни.
Цікавим є факт, що на основі "Кароліни" утворилося загальне німецьке кримінальне право.
Мета мого дослідження – проаналізувати джерела феодального права Німеччини, ознайомитись із феодальним кодексом даної країни – «Кароліною», зокрема дослідити кримінальне право за даним кодексом. А також – процес за Кароліною.
Завдання – за допомогою різних методів дослідження висвітлити феодальний кодекс Німеччини.
Методи дослідження: хронологічний, метод порівняння, аналізу та узагальнення.
Високий ступінь однаковості складався в німецькому феодальному міському праві. Тут право декількох ведучих міст широко запозичалося іншими. Наприклад, закони Магдебурга діяли в більш ніж 80 містах. Навіть на території України є чимало міст, де діяло магдебурзьке право. Особливе місце в праві феодальної Німеччини посідає кодекс “Кароліна». Видана як загальний імперський закон, "Кароліна" проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування "нерозумних і дурних" звичаїв у карному судочинстві в "місцях і краях". Кодекс був загальновизнаним як джерело права у всіх землях.
1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПРАВА НІМЕЧЧИНИ
В основі права Німеччини лежали принципи, які мали стійкий характер. Пунктуальністю та принциповістю характеризується німецьке населення сьогодні.
Основними принципами у період з V по VII століття були: святість звичаю, колективне правосуддя. Спочатку існувала кревна помста, але поступово цю жорстокість витіснило грошове відшкодування. Символічні обряди були різноманітними. Але були вироблені певні правові принципи, які складали основу «загального права» Німеччини. Ці принципи були визнані різними політичними одиницями добровільно. Так називані "статути миру", які періодично видавалися імператором і рейхстагом у XII-XIII ст., містили загальні норми, що відносяться до охорони власності і життя й загрожуючи викрадачам, паліям, вбивцям і іншим "порушникам миру" різними покараннями. У період з 1103 по 1235 р. таких "статутів миру" було видано близько 20. Серед них найбільш відомим був Майнцський статут 1235 року, що неодноразово підтверджувався згодом. Він проголошував деякі загальні принципи "установленого права" для жителів усієї Німеччини, включаючи принцип обов'язкового судового розгляду з метою "захисту тіла і майна" замість помсти і самосуду [1].
Міське право гарантувало громадянам особисту свободу, право на власність, честь, недоторканість життя, а також вільну економічну діяльність. Це створювало в суспільстві, де війна та ворожнеча були щоденними проявами, в межах міських стін мирну атмосферу. Відчутним залишається вплив «Саксонського зерцала» й на українських землях, котре разом з магдебурзьким правом, в теорії та практиці, протягом століть творило підвалини для встановлення сучасної правової системи не лише в державах західної Європи, але й в східноєвропейських державах, та в Україні зокрема, й заслуговує на проведення подальших наукових досліджень. «Саксонське зерцало», «Швабське зерцало», «Франконське зерцало» - норми звичаєвого права, в яких також було враховано судову практику. Вони діяли далеко за межами місць, де були видані, що сприяло уніфікації права. Тобто у сферу міжнародного права включаються всі норми, що регулюють громадсько-правові відносини з іноземним елементом. Зокрема, "Саксонське зерцало" одержало визнання в багатьох німецьких землях і містах, де на нього нерідко продовжували посилатися аж до 1900 року. "Саксонське зерцало", написане в 1220-і роки шеффеном Ейке фон Репгау, об'єднало найбільш розповсюджені норми звичайного права і судової практики північно-східної Німеччини. Трактат був розділений на дві частини: перша була присвячена земському праву, інша - ленному праву. "Право землі" містило норми як звичайного права, так і імператорського законодавства, що застосовувалися в земських судах по відношенню "неблагородних" вільних. Ленне право регулювало вузьке коло васально-ленних відносин між "шляхетними" вільними. У роботі практично не містилося посилань на римське, міське чи торгове право і малися рідкі згадування норм канонічного права і права інших земель [6].
Важливе значення у створенні правових норм мала і законотворча діяльність німецьких імператорів у XII - першої третини XIII ст., що потім фактично припинилася й активізувалася тільки в XVI ст. [9].
Найбільшу популярність одержали норми магдебурзького права, послані в Бреслау в 1261 році (64 статті) і в Герліц у 1304 році (140 статей). У XIV ст. систематизоване магдебурзько-бреслауське право було видано в п'ятьох книгах, які містили біля п'ятисот статей. Перша книга була присвячена міським суддям, по порядку їхнього введення в посаду, їхньої компетенції, правам і обов'язкам. Друга книга охоплювала питання судочинства, третя відносилася до різних позовів, четверта була присвячена сімейному і спадкоємному праву, п'ята (незавершена) - різним рішенням, що не розглядалися в інших книгах [8].
У рамках міського права поступово виділяється ще більш універсальна система - торгове право, чи "право купців", що із самого початку здобуло національний характер. Значна кількість норм торгового права містилося в статутах міського права XIII ст. м. Любека, Брюгге, інших німецьких міст - учасників Ганзи. Широкий авторитет у всіх країнах Балтії придбали закони Вісбі (близько 1350 року) - порту на острові Готланд у Балтійському морі, у яких регулювалися питання морського перевезення і морської торгівлі. У цьому портовому місті свої асоціації мали німецькі, шведські, латиські, новгородські купці, але найбільший вплив на розвиток права Вісбі зробили міські статути Гамбургу і Любека [2].
Значний розвиток торгове право одержало у північно-італійських землях Німецької імперії, де утворилися міські комуни, об'єднані в так звану Ломбардську лігу (Верона, Венеція, Бергамо, Мілан, Парма, Болонья й ін.). Тут уперше була проведена систематизація торговельних порядків ("Книга звичаїв" Мілана 1216 року), здійснювався запис рішень торгових судів різних видів (морських, ярмаркових і т.п.) [7].
Важливим джерелом німецького торгового права стали і міжнародні договори з іншими містами, їхніми союзами і навіть іноземними монархами для надання режиму "найбільшого сприяння" у торгівлі. Відомий, наприклад, подібний договір між м. Кельном і англійським королем Генріхом II, у якому король обіцяв купцям Кельна аналогічне Відношення (тобто надавав їм "національний режим") [5].
У XIV-XVI ст. установленню визначеної правової єдності в Німеччині стали сприяти рецепції римського права. Наприкінці XV ст. Дігести Юстиніана, оброблені з урахуванням потреб часу, були визнані керівним джерелом права для заснованого в 1495 році Вищого імперського суду. У XVI ст. римське пандектне право одержує авторитет імперського закону і продовжує діяти в якості "загального права" Німеччини аж до прийняття Німецького цивільного укладення 1900 року [2].
Важливий внесок у створення загально-німецьких принципів карного права був внесений у 1532 році виданням карного і карно-процесуального укладення Карла V ("Кароліни"). Видана як загальний імперський закон, "Кароліна" проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування "нерозумних і дурних" звичаїв у карному судочинстві в "місцях і краях". Разом з тим вона допускала збереження для курфюрстів, князів і станів їхній "споконвічних і справедливих звичаїв". Однак оскільки укладення цілком відповідало як політичним інтересам князівської верхівки, так і сучасним вимогам карного права і процесу, воно було загальновизнано як джерело права у всіх землях. На основі "Кароліни" утворилося загальне німецьке кримінальне право [6].
Незважаючи на зазначений процес уніфікації німецького права, норми "загального німецького права" мали в основному рекомендаційний характер і залежали від ступеня їхнього "визнання" у німецькій землі. Правові системи складалися переважно по окремих територіях Німеччини.
Особливо широку популярність одержав Прусський земський збірник, виданий в 1784 році. Його джерелами послужили "Саксонське зерцало", римське право, Магдебурзьке і Любекське право, практика берлінського верховного суду. Укладення складалося з двох частин. Перша була присвячена цивільному праву. В другій частині містилися головним чином норми державного і карного права, а також норми про положення станів, про школи і церкву. Як данина "просвященному абсолютизму" кодекс містив деякі елементи сучасної йому трактування власності і "природних прав" людини.
Як відзначалося, постанови центральних органів імперії в XII-XIII ст. мали своєю основною функцією підтримку "земського миру". Відповідно загальноімперське право традиційне містило в основному кримінально-правові норми [8].
Спочатку механізм підтримки миру полягав у тому, щоб зв'язати безстроковим зобов'язанням (присягою) не робити насильства в його будь-якій формі всім підданим імперії. У пізніших статутах норми про охорону життя і власності придбали імперативний, незалежний від присяги характер і стали охоплювати досить широкий спектр відносин. Так, у Майнцському статуті порушеннями світу визнавалися і підлягали покаранню непокора церковної юрисдикції, незаконне стягування дорожніх і інших мит і зборів за охорону і супровід, які перешкоджали вільному і безпечному пересуванню німців і іноземців, незаконну заяву претензій, що ущемляють різні права громадян [2]. Підлягали покаранню і "класичні" злочини, серед яких особливо відзначалися підробка грошей, захоплення заручників, убивство (особливе батьковбивство), державна зрада.
Статути миру вимагали, щоб потерпілі не вершили самосуду, а зверталися в суд для дозволу справ "по справедливості відповідно до розумних звичаїв земель". Порушення цього принципу як з боку потерпілих, так і з боку суддів карався як мінімум штрафом, тому що "де кінчається влада права, панує жорстока сваволя". Незаконна помста без звертання в суд, порушення перемир'я, укладеного перед судом, захоплення майна в забезпечення боргу без дозволу судді могли привести до оголошення винного "поза законом". Разом з тим самосуд (з дотриманням визначених правил) вважався законним, якщо сторони не були задоволені судовим рішенням.
Особлива увага приділялася в статутах принципам організації і діяльності судів. Проголошувалася необхідність заміщення посади судді тільки гідними людьми, затверджувався принцип суду рівних, за участю вищих по положенню чи рівних свідків. Судове засідання випливало проводити щодня, крім неділь і свят, у відношенні "прав і власності" підданих, за винятком князів і інших "високих осіб". Найбільш важливі справи залишалися на розгляд імператора. При юстиціарії передбачалася посада спеціального нотаріуса з мирян, що відав би прийомом і збереженням заяв і скарг, веденням протоколів і записами рішень в імператорському суді. Особливо рекомендувалося записувати спірні справи з указівкою місцевості, відповідно до звичаїв якої було винесене рішення [7].
Статути миру були частиною імператорського права, призначеного для власне німецьких територій імперії. Для Італії ж видавалися набагато більш великі і розроблені зводи законів, що могли спиратися на централізовані установи нормандського сицилійського королівства.
Отже, слід відмітити «Саксонське зерцало», «Швабське зерцало», «Франконське зерцало» - норми звичаєвого права, в яких також було враховано судову практику. Вони діяли далеко за межами місць, де були видані, що сприяло уніфікації права. У статутах миру велика увага приділялась принципам організації і діяльності судів. Важливий внесок у створення загально-німецьких принципів карного права був внесений у 1532 році виданням карного і карно-процесуального укладення Карла V "Кароліни".
Похожие работы
... усю країну. Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки. Видатні мислителі-утопісти: започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства; ...
... станово-представницької монархії в Англії. 50. Характеристика Великої Хартії Вольностей 1215р. 51. Судова система феодальної Англії та ії розвиток. 52. Джерела та особливості англо-саксонської системи права. 53. Утворення та особивості розвитку феодальної держави в Німеччині. 54. Органи станово-представницької морархії у Німеччині. 55. Золота Булла 1356р. (Загальна характеристика). 56. ...
... меншин 1992 року. Держави зобов'язані охороняти «на їхніх відповідних територіях існування і самобутність» таких меншин і заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності. Висновки Підводячи підсумок цього дослідження присвяченого праву націй на самовизначення, на мою думку є сенс сформулювати декілька важливих тез: 1. Нації є етно-політичними або політичними спільнотами, що ...
... de Don Alfonso el Sabio", яка містить більше чотирьох сотень пісенних зразків галісійським діалектом. Іспанські кантиги постають у ряд музично-поетичних творів свого часу, подаючи тип мистецтва, споріднений з новими формами, що розвивалися у різних країнах Західної Європи ХІІ – ХІІІ століть. Тексти цих пісень часто поетично образні, поєднують звеличення почуттів у хвалі Діві Марії – та простоту ...
0 комментариев