"Нова економіка" як інноваційно-інформаційна модель економічного зростання

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Економічний факультет

Кафедра банківської справи

Контрольна робота

з курсу: Актуальні проблеми економічної теорії

на тему: «Нова економіка» як інноваційно-інформаційна модель економічного зростання

Київ – 2010

Вступ

Новий уряд України активізує зусилля із формування соціальної ринкової економіки та пошук нової моделі економічного розвитку. Лише на цій основі можливе успішне вирішення нагромаджених соціально-економічних проблем. Необхідно не лише оновити та модернізувати вкрай застарілий парк технічного обладнання традиційних галузей, а й розбудувати сучасну структуру економіки, відповідний господарський механізм, подолати відставання від високо розвинутих країн. Тільки таким чином будуть створені передумови для входження України на паритетних засадах до європейського та світового співтовариства. При цьому необхідно врахувати, що все це відбувається на тлі швидкого розвитку процесів глобалізації, інтенсифікації переходу розвинутих країн до інформаційного суспільства постіндустріальної доби з характерною для нього «новою економікою».

Метою дослідження є виявлення головних рис «нової економіки», форм її прояву, умов становлення і формування нової моделі економічного зростання.

«Нова економіка є результатом четвертої промислової революції і базується на широкому впровадженні в практику господарської діяльності сучасних інформаційних та комунікаційних технологій, становленні мережної економіки, формуванні економіки високих технологій та економіки знань. Ці сфери дуже тісно переплетені, взаємопов’язані і проникають одна в одній, забезпечуючи розвиток іншої. Кожна з них виконує свою функцію у цій тріаді.

1. Основні складові «Нової економіки»

«Нова економіка є результатом четвертої промислової революції і базується на широкому впровадженні в практику господарської діяльності сучасних інформаційних та комунікаційних технологій, становленні мережної економіки, формуванні економіки високих технологій та економіки знань. Ці сфери дуже тісно переплетені, взаємопов’язані і проникають одна в одній, забезпечуючи розвиток іншої. Кожна з них виконує свою функцію у цій тріаді.

Передумовами переходу до нової економіки є

·  лібералізація ринків;

·  посилення мобільності капіталу;

·  глобалізація міжнародних економічних відносин;

·  поява нового інформаційного простору як нової комунікаційної моделі.

Останній період у розвитку світової економіки в цілому і передових країн, зокрема на межі ХХ і ХХІ ст., характеризується значним поширенням інформаційних і комунікаційних технологій, комп’ютеризацією всіх сфер людської діяльності і в першу чергу господарської. На цій основі посилюються процеси глобалізації, формується безперервний інформаційно-інноваційний потік, створюється інформаційний простір. Одночасно модифікуються процеси створення вартості. Більшу її частину починає становити нематеріальна складова – інформація, знання, інтелектуальний продукт. Відбувається процес переходу від економіки матеріального товару, економіки відносин до спочатку економіки менеджменту, потім економіки послуг, а так і мережної економіки і економіки знання. Це знаходить своє відображення у формуванні нового стану економіки, який узагальнюється поняттям «нова економіка».

Спочатку термін «нова економіка» використовувався для характеристики економіки США наприкінці 90-х років ХХ ст. Остання вирізнялася сталими темпами економічного розвитку, високим рівнем зайнятості і низькою інфляцією. Це вважалося наслідком інтенсивного впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема Інтернету у практику господарської діяльності. Потім цей термін починає застосовуватись для характеристики практик електронного бізнесу та мережної економіки, як цілісного комплексу, системи народногосподарських процесів на основі Інтернет-технологій. Досить часто як синонім використовувались терміни «інформаційно економіка», «цифрова економіка». Одночасно визріває підхід, що нова економіка – це результат формування постіндустріального технологічного способу виробництва і що вона є основою інформаційного суспільства. Згодом долучається розуміння того, що «нова економіка» - це економіка, яка базується на знаннях.

Поява «нової економіки» не стала чимось випадковим. Це був результат розвитку НТП у другій половині ХХ ст. За своєю сутністю це була четверта промислова революція, внаслідок якої виникає четвертий сектор – мережна економіка і сучасні цифрові технології, що пронизують всі сфери економічної діяльності. Якщо раніше конкурентоспроможність на світовому ринку і темпи економічного зростання визначали такі галузі, як сільське господарство і добування корисних копалин, потім внаслідок промислової революції ця роль перейшла до переробної промисловості і згодом до сфери послуг, то тепер в ХХІ ст. першочергового значення набуває четвертинний сектор економіки. На його основі відбувається формування сучасного високотехнологічного сектора економіки та економіки знань.

«нова економіка» може бути представлена як синтез трьох сфер – мережної, інформаційної економіки, економіки високих технологій, економіки знань. Економіка знань створює умови продукування інтелектуального продукту. Мережна, інформаційна економіка – інфраструктуру його поширення, а економіка високих технологій – безпосереднє використання і формування попиту на нього.

Інформаційна економіка складається з:

·  промисловості зі створення комп’ютерної і комунікаційної техніки; виробництва програмног забезпечення; діяльності, пов’язаної із забезпеченням функціонування електронних мереж і в першу чергу Інтернет;

·  сукупність електронних практик (електронної комерції ведення бізнесу) на основі Інтернет-технологій;

·  всі сфери і галузі, що створюють, перероблюють і поширюють інформацію і знання. До останніх можна віднести:

o  виробництво науково-технічної інформації, створення комерційної інформації в інтересах приватного бізнесу;

o  створення і поширення ділової інформації;

o  створення цифрового, інформаційного продукту споживчого призначення.

Інформаційний сектор економіки є одним з найбільш динамічних. Відбувається не лише швидке нарощування обсягів виробництва і послуг, регулярна зміна моделей і модифікацій, але й постійне підвищення ефективності виробництва. Одночасно відбуваються два взаємопов’язаних процеси – різке зниження цін на товари і послуги, що пов’язані з сучасними технологіями, і стрімке поширення інформаційних технологій в виробничих системах і сфері домашнього господарства.

Головною рисою «нової економіки» є те, що визначальна роль належить інформаційному обміну. Так, в США ще на початку 1995 року на долю інформаційного фактору припадало ¾ доданої вартості, що створювалася в промисловості.

Завдяки інформаційним і комунікаційним технологіям створюється новий економічний простір – мережний (network economics). Це породжує нові форми взаємозв’язків, нові форми здійснення бізнесу на основі web-технологій – web-практики. Мережні технологі впливають на способи господарювання, привносять нові методи і технології як у виробництво, так і у обмін і розподіл продукту. Електронний бізнес (e-business) і електронна комерція (e-commerce) стають однією з основ «нової економіки».

Електронна торгівля здійснюється у двох головних форматах – онлайнової гуртової (оптової) торгівлі В2В (business-to-business) та роздрібної торгівлі В2С (business-to-commerce). У світовому цифровому просторі вже сформовано абсолютно весь інструментарій комерції з притаманною їй інфраструктурою – банки, електронні платіжні системи, склади, комунікації, ярмарки, магазини, правові інститути, маркетингові служби, страхові компанії тощо.

Електронна комерція створює низку суттєвих переваг:

·  з’являються можливості з реалізації раніше небачених, віртуальних моделей господарської діяльності;

·  суттєво зменшуються трансакційні витрати; розширюється аудиторія потенційних клієнтів та партнерів (вступає в дію ефект мережі – число можливих партнерів зростає по експоненті);

·  усуваються просторові та часові обмеження (послуги надаються в режимі реального часу – онлайн);

·  відбувається індивідуалізація створюваного продукту, його формування в режимі реального часу під запит споживача (так званий браузер ний – зпрограмований продукт);

·  спрощується процес поширення продукції, взаємодія з постачальниками, маркетинг, рекрутинг, консалтинг;

·  створюється можливість одночасного надання разом з реалізацією товару цілої гами додаткових послуг;

·  оскільки умови взаємодії для всіх однакові, то нові невеликі і агресивні компанії можуть на рівних конкурувати з великими і добре відомими тощо.

Електронні форми обміну розвиваються з разючою швидкістю. Так, в США обсяги роздрібної торгівлі через Інтернет в 2002 році перевищили 45 млрд. дол., що було на 22% більше у порівнянні з попереднім роком.

Одночасно зростає коло об’єктів електронної комерції. Через роздрібну електронну торгівлю можна придбати не лише різноманітні товари (одяг, комп’ютерну і побутову техніку, книжки, відео і аудіо продукцію та ін.), але й замовити авіаквиток, туристичну путівку, купити ювелірні вироби, нерухомість тощо. На електронному ринку отримують широке розповсюдження також вен дорні послуги – лізинг програмного забезпечення. Вен дорні компанії, або як їх ще називають APS-компанії (Application Service Provider) – здають в оренду окремі програмні продукти. У споживача тепер немає потреби купувати дуже дорогі програми, йому достатньо подати лише необхідні дані, а APS-компанія зробить необхідні розрахунки та дії. В 2002 році обсяг ринку вендорних послуг досяг 5 млрд. дол..

Бурхливий розвиток електронної торгівлі супроводжується розвитком фінансових інструментів і механізмів, що її обслуговують. Виникають електронні гроші, які включають в себе електронні платіжні системи на основі пластикових карток і електронні платіжні системи на основі віртуальних грошей. Постійно розвивають функції електронних грошей, та зростає їх роль і значення в економіці. Підвищується швидкість грошового обігу, спрощуються рахунки, які можуть здійснюватись цілодобово, без посередників.

Постійно зростає практика застосування «Інтернет-банкінгу» - обслуговування клієнтів через Інтернет шляхом надання різноманітних послуг фінансового і консультаційного характеру. Через Інтернет відкриваються депозити, купується і продається валюта, цінні папери, здійснюються перекази, отримуються виписки з рахунків, проводяться платежі. Інтернет-банкінгу притаманний цілий ряд переваг: підприємець має можливість керувати своїм рахунком з будь-якого місця і у будь-яку пору доби. У банків відпадає потреба створювати дорогі філії і витрачати при цьому значні кошти.

Банківська діяльність в електронному середовищі може здійснюватись в двох формах – у формі «віртуальних банів» та у формі послуг, що надаються традиційними банками в онлайновому режимі. Обидві форми відкривають чудові можливості з поліпшення обслуговування клієнтів, надання їм додаткових сервісів при одночасній економії коштів за рахунок автоматизації усіх процесів. Прогнозується, що найближчим часом відбудеться суттєве збільшення банківських операцій як для корпоративних, так і для приватних осіб.

Поступово складається розвинута мережа електронних фондових бірж – ECN (Electronic Communication Network). Усім відомою є електронна система NASDAQ, в якій котируються акції високотехнологічних компаній.

Зростає практика виконання функцій держави по стягуванню податків з використанням Інтернет. Це не лише заповнення громадянами та фірмами податкових декларацій і відомостей, але й безпосередня сплата.

Під впливом інформаційних і комунікаційних технологій відбуваються зміни і в самій природі фірми. Виникають різноманітні форми «інтелектуальних» фірм, які взагалі можуть не мати виробничих фондів в традиційному розумінні, оскільки їх матеріальні активи починають витіснятися інтелектуальними, а поточні активи – інформацією.

Застосування web-практик окремими фірмами може також породжувати різноманітні форми праці на відстані – телепрацю – працю за межами фірми на основі використання інформаційних і комунікаційних технологій. Корпоративна мережа фірми в даному випадку забезпечує створення віртуального робочого місця.

Таким чином, розвиток інформаційної економіки виступає в якості нової «точки» економічного зростання, формуючи нові форми продукту, нові види виробництв, новий економічний простір і нові форми зайнятості. Зміни відбуваються як на макро-, так і на мікроекономічному рівні.

Іншою «точкою» економічного зростання виступають високотехнологічні галузі. Вирізняють декілька рівнів високотехнологічних галузей. Перший рівень – найвищий – ведучі високі технології, який включає оборонну промисловість, фармацевтичну промисловість і вироблення лікарських засобів, виробництво комп’ютерів, інфокомунікаційного і офісного обладнання, виробництво телерадіоапаратури і електронних компонентів, приладобудування. До другого рівня відносяться високотехнологічні галузі середнього рівня – хімічна промисловість, виробництво машин і обладнання загальноекономічного і галузевого призначення, а також побутової техніки, електротехнічна і автомобільна промисловість, залізничне машинобудування. Третій рівень складає собою сукупність високотехнологічних послуг – телекомунікації, фінанси і страхування, комп’ютерні послуги, маркетингові дослідження, консалтинг, інші інженерні і технологічні послуги тощо.

Головною особливістю високотехнологічного сектору є те, що він є сферою підвищеного попиту на інтелектуальний продукт, знання, а моделлю його розвитку стає інноваційна модель.

«Нова економіка» характеризується випереджаючою динамікою високотехнологічних галузей промисловості і послуг, збільшенням інноваційної активності всіх секторів економіки. Одночасно прискорені темпи НТП позначаються на скороченні життєвого циклу продуктів і послуг і особливо термінів проведення досліджень, розробок і впровадження інновацій. Наслідком даних процесів стали зрушення у структурі економіки розвинутих країн на користь інвестиційно-активних і динамічних галузей з коротким життєвим циклом продукції (виробництво ЕОМ, мобільних засобів зв’язку, побутової техніки) і скорочення частки галузей із довшим циклом (металургія, хімічна промисловість).

Про підвищення загальної ролі «нової економіки» як економіки знань свідчать деякі показники, що використовуються в якості індикаторів розвитку секторів підвищеного попиту на знання в Організації країн економічної співпраці. Так, в країнах OECD інвестиції в сектор знань, включаючи витрати на вищу освіту, наукові дослідження і дослідницько-конструкторські розробки, а також інвестиції в програмне забезпечення складають в середньому 4,7% ВВП, а з врахуванням всіх рівнів освіти – 10%. Причому, щорічні темпи приросту інвестицій в освіту в 1,5 разів вищі в порівнянні з інвестиціями в основні фонди. Зростає частка зайнятих у сфері науки і високих технологій. Зараз вона перевищує 25% всіх працездатних.

Отже, в основі розвитку «нової економіки» лежать інформація, знання, які починають бути не просто дуже важливим, але й головним економічним ресурсом, що забезпечує економічне зростання і подальший розвиток. Тому в основі нової моделі економічного зростання лежать інвестиції в людський та інтелектуальний капітал, в економіку знань. Ці зусилля повинні бути підкріплені формуванням національної інноваційної системи, інформаційної економіки, сектора високих технологій. Значна роль при цьому відводиться державі. Саме вона повинна сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку, взяти на себе відповідну частку фінансувань, забезпечити правову базу перетворень, стимулювати ті чи інші види діяльності