Навигация
Особливості індійської моделі економічного розвитку
40164
знака
0
таблиц
1
изображение
3. Особливості індійської моделі економічного розвитку
Починаючи з 1991 р., Індія обрала модель лібералізації та активного включення до міжнародного поділу праці. Вже на початкових етапах реалізація цієї моделі забезпечила підвищення темпів економічного зростання з 4-6% у 1980-1990-х рр. до 10,3% у 2005 р. та 11% у 2007 р. Зростання спостерігається у всіх галузях виробництва, як товарів, так і послуг, особливо у сфері високотехнологічних послуг, зокрема, телекомунікацій, роздрібній торгівлі, фінансовому секторі. Підвищення доходів населення стимулює внутрішнє споживання, проте його рівень значно відстає від рівня споживання у Китаї. Якщо на одну тисячу населення у Китаї припадає 14 автомобілів, 59 мотоциклів, 416 телевизорів та 85 абонентських підключень до Інтернету, то в Індії ці показники становлять 10 авто, 39 мотоциклів, 104 телевізора та лише 6 абонентських підключень [10, 23].
Індія, як і Китай, має можливість застосування стратегії галузевої диверсифікації на відміну від інших економік тихоокеанського регіону з меншим населенням. Обрання країною стратегії розвитку галузей нової економіки, зокрема біотехнології, інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), передбачають необхідність формування в країні базових компонент моделі економіки, що базується на знаннях. У цих галузях Індія володіє високим рівнем міжнародної конкурентоспроможності, що підтверджується наступними даними. Провідним сектором індійської економіки, який забезпечує експортоорієнтоване зростання, є сектор ІКТ. Річний обсяг доходу цього сектору у 2007 р. становив 47,8 млрд. дол. США, з яких 67% - від експортних операцій. У першому десятилітті ХХІ ст. спостерігається щорічне зростання галузі на рівні 28%. У ній зайнято близько одного мільйона осіб. Виробництво компонент для автомобілів та інших автоматизованих механізмів із значною часткою послуг щодо розроблення дизайну та інжинірингу щорічно приносить країні 10 млрд. дол. США. Фармацевтична галузь генерує дохід в обсязі 8 млрд. дол. США на рік, з яких 31% - від експорту, а підприємства галузі біотехнології мають щорічний дохід в обсязі 705 млн. дол. США. Разом з тим, значну загрозу інтересам експортерів становить ревальвація рупії, рівень якої у 2007 р. досяг 12%.
Основою розвитку в Індії високотехнологічних виробництв є потужна система створення знань, яка включає розгалужену систему навчальних закладів, серед яких 380 університетів та 11200 коледжів. Щорічно на ринок праці вступають 50 тисяч спеціалістів в галузі комп’ютерного забезпечення та 360 тисяч інженерів. Разом з тим, рівень заробітної плати цих фахівців є значно меншим за рівень заробітної плати вчених в провідних країнах світу (для порівняння в абсолютному вимірі середня річна заробітна плата індійського вченого в обсязі 11.526 дол. США у 6,5 разів менша за аналогічний показник у США та у 7,5 менший за показник у Японії). Витрати Індії на НДДКР становлять лише 1% від ВВП, що є найнижчим показником серед країн БРІК. Бразилія та Китай витрачають 1,2% ВВП, а лідирує РФ із значенням 1,3% ВВП. З метою розвитку науково-дослідної діяльності корпорацій, що зареєстровані в Індії, уряд запровадив ряд пільг, зокрема усунення мита на ввезення обладнання для проведення досліджень та зразків стандартизованої фармацевтичної продукції; включення витрат на НДДКР до валових витрат та відповідне зменшення прибуткового податку; запровадження 10-річних податкових канікул для приватних науково-дослідних установ; застосування 40% норми амортизації на інвестиції у обладнання або будівництво виробничих потужностей на основі технологій, які розвинуто в країні. Навчальні заклади, науково-дослідні установи та асоціації отримали 125% звільнення від оподаткування прибутковим податком. Компанії із 100% національним володінням, які виробляють продукцію за технологією, розвиненою в Індії та запатентованою в США, Японії та принаймні в одній з європейських країн, звільняються від сплати мита на три роки. З метою спрощення режиму експорту у 2005 р. був запроваджений ПДВ у розмірі 12,5% (на окремі товари- 4%), що дозолило експортерам звільнятись від оподаткування цим податком в інших країнах та оптимізувати витрати.
Податкова система Індії спрямована не лише на розвиток науково-дослідної діяльності, а й є дуже сприятливою для іноземного інвестора. З метою розвитку конкурентоспроможних у глобальному масштабі виробництв активно використовується механізм вільних економічних зон. Всім інфраструктурним проектам також надано можливість користування режимом податкових канікул. Деякі штати надають додаткові податкові пільги, субсидії та зменшення тарифів на оплату енергії. Всі галузі національної економіки, крім ядерної енергетики, лотерей та тоталізаторів, є відкритими для іноземних інвесторів. У 2007 р. Індія отримала інвестицій в обсязі 19,5 млрд. дол. США, залишивши попереду лише Китай.
У 2004 р. уряд запровадив політику розвитку зовнішньої торгівлі (Foreign Trade Policy 2004-2009) з метою подвоїти за п’ять років обсяги експорту. Для виконання цього завдання було ініційовано розвиток вільних економічних зон, надання пільг іноземним інвесторам на національному та регіональному рівнях. Станом на квітень 2007 р. в Індії функціонувало 92 вільні економічні зони, в яких було створено 18 тисяч робочих місць та залучено 3,1 млрд. дол. США. Ще 50 вільних економічних зон перебувають у різних стадіях формування. До них планується залучити 9,2 млрд. дол. США, створити 1,5 млн. робочих місць. У 2009 р. планується досягти обсягу експорту з цих зон до 200 млрд. дол. США.
Основними імпортерами індійської продукції є США (14,9% від загального обсягу експорту Індії), ОАЕ (9,5%). Китай (6,6%) та Сінгапур (4,8%). Зростає роль інших азійських країн як торговельних партнерів та поступово зменшується частка західних країн. Тому зусилля щодо розвитку бренду «Зроблено в Індії» слід спрямовувати не лише на ринок США, а, насамперед, на ринок азійських країн.
В структурі індійської економіки досі зберігається висока частка сільського господарства у ВВП (18,6% у 2007 р.), в якому зайнято 62% працюючих. Частка промислового виробництва в структурі економіки на протязі першого десятиліття ХХІ ст. стабільно зростає на рівні 8% на рік. Основною ланкою економічної системи Індії є сфера послуг, яка становить 63% ВВП та забезпечує 68,6% зростання ВВП. Дефіцит бюджету країни у 2007 р. становив 3,1% ВВП та планується його зменшення до 2,3% у подальші роки. Зменшується зовнішній борг країни (з 28,7% ВВП у 1990 р. до 15,8% у 2006 р.) У країні накопичено золотовалютних резервів на суму 222 млрд. дол. США. Зростає частка державних витрат на соціальне забезпечення та покращення якості життя населення.
З метою вирішення енергетичної проблеми уряд Індії запровадив Нову політику ліцензування видобутку природних ресурсів (New Exploration Licensing Policy), яка передбачає встановлення прийнятих на міжнародному рівні фінансових та інших контрактних умов у процесі видобутку та виробництва вуглеводородів. Також планується створення стратегічного резерву нафтопродуктів в обсязі п’ять мільйонів тон, підвищення конкуренції на ринку видобутку вугілля шляхом укладання контрактів із 16 компаніями та активізація міжнародного співробітництва щодо будівництва нафтогонів Іран-Пакістан-Індія, Мньянма-Бангладеш –Індія та Туркменістан-Афганстан-Індія. У 2005-2009 рр. планується витратити понад 350 млрд. дол. США на інфраструктурні проекти, які крім енергетичних проектів включають розвиток транспортної системи (будівництво доріг, портів, аеропортів та розвиток морської справи (Проект Сагармала) та іригаційні заходи з метою підвищення ефективності сільського господарства, яке досі у значній мірі залежить від природних чинників та призводить до різких щорічних коливань обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.
На початку ХХІ ст. Індія проголосила стратегію формування економіки знань, ключовими для розвитку якої є сприятливий економічний та інституційний режим, освічена та висококваліфікована робоча сила, ефективна інноваційна система та динамічна інформаційна інфраструктура. З метою покращення якості інформаційної інфраструктури уряд має гарантувати стабільність регуляторного середовища, що має сприяти конвергенції існуючих й нових технологій та розвиткові нових послуг. Оптимізація тарифів на програмне забезпечення та комп’ютерне обладнання дозволить підвищити рівень комп’ютеризації та інформатизації населення, адже ринок мобільних телефонів, послуг мобільного зв’язку, Інтернет-послуг перебуває в Індії на початкових етапах розвитку. Доцільною є адаптація програмного забезпечення для внутрішнього ринку, зокрема з використанням рідної мови, що дозволить підвищити рівень комп’ютерної грамотності, зокрема й у сільській місцевості. Велике значення для індійської економіки та суспільства відіграватиме розвиток електронного врядування, що покращить комунікацію та рівень координації між органами влади та місцевими громадами різних штатів, а також сприятиме консолідації суспільства в цілому.
Стратегія створення ефективної інноваційної системи в Індії передбачає:
· сприяння міжнародному трансферу технологій з метою отримання доступу до зростаючих обсягів глобального фонду знань.
· підвищення ефективності впливу прямих іноземних інвестицій на розвиток науково-дослідної діяльності у країні;
· залучення видатних науковців з числа експатріантів до керівництва провідними національними науково-дослідними установами;
· створення мотиваційних механізмів для залучення індійських науковців, які працюють у США та інших розвинених країнах, до створення на контрактних засадах науково-дослідних підрозділів ТНК в Індії;
· запровадження системи моніторингу ефективності НДДКР з метою покращення алокації ресурсів та їх релокації;
· підвищення рівня практичної підготовки студентів шляхом покращення взаємодії між університетами та промисловістю;
· проведення реструктуризації та модернізації університетів та науково-дослідних установ;
· запровадження програм навчання менеджменту науковців з метою активізації підприємницької активності;
· належне фінансове забезпечення науковців, сприяння розвиткові венчурного капіталу та створення національного фонду підтримки інновацій.
Базовою для побудови ефективної інноваційної системи є система освіти, основними напрямками реформування якої в Індії є посилення взаємодії навчальних закладів із підприємницькими структурами, активізація міжнародного співробітництва університетів, запровадження моделі навчання впродовж життя, забезпечення відповідності між різними рівнями навчання та дотримання високої якості на всіх рівнях, запровадження новітніх методик та програм навчання. Висока якість освіти, що була доступна незначному відсотку населення, нині має бути поширена на широкі верстви населення. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом надання дозволу на створення приватних навчальних закладів та збереження за державою функції надання початкової освіти, вищої освіти у непривабливих для приватних закладів регіонах та надання фінансової підтримки обдарованим дітям. Незначною є частка вищих навчальних закладів у проваджуваних наукових дослідженнях (менше 3% від всіх витрат на НДДКР). 70% витрат на НДДКР зосереджено в державних установах, 27% у приватному секторі, у той час як у провідних країнах приватний бізнес фінансує 50-60% витрат на НДДКР. Саме реформа системи освіти може стати найбільшою перепоною на шляху до формування економіки знань в Індії.
Висновки
«Нова економіка» формує принципово новий механізм економічного зростання, оскільки базується на знаннях і передових технологіях. На перший план виходять інтелектуальні складові товарів і послуг. Успіх компаній, величина прибутків визначаються тепер оригінальністю ідей, технологіми, методами ведення бізнесу. Відповідно наукомісткість продуктів стає вирішальним фактором економічного зростання.
Вартість компанії все більше починає визначатись нематеріальними активами (ідеї, технології, стратегії об’єднання, знання персоналу, інформаційні ресурси компанії). Тому особливого значення починає набувати не фізичний капітал, а людський, зокрема його інтелектуальна і соціальна складова.
Епоху «нової економіки» досить часто називають періодом революції знань, коли здатність виробляти, придбати і використовувати знання стає найважливішим чинником конкурентоспроможності як окремої фірми, так і національної економіки в цілому. Саме тому в найбільш розвинутих країнах інвестиції в знання (науково-дослідні і конструкторські розробки, освіту, інформаційні технології) доганяють і навіть переганяють за своїми обсягами інвестиції в основний капітал.
Отже, в основі розвитку «нової економіки» лежать інформація, знання, які починають бути не просто дуже важливим, але й головним економічним ресурсом, що забезпечує економічне зростання і подальший розвиток. Тому в основі нової моделі економічного зростання лежать інвестиції в людський та інтелектуальний капітал, в економіку знань. Ці зусилля повинні бути підкріплені формуванням національної інноваційної системи, інформаційної економіки, сектора високих технологій. Значна роль при цьому відводиться державі. Саме вона повинна сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку, взяти на себе відповідну частку фінансувань, забезпечити правову базу перетворень, стимулювати ті чи інші види діяльності.
Список використаних джерел
1. Вайнштейн Г. От новых технологий к «новой экономике» //Мировая экономика и международные отношения. – 2002. - №10. – С. 22-29;
2. Далман К. Знаниеемкая экономика: концепции, тенденции, стратегии // Информацыонное общество. – 2002. - №5-6. – С. 27-33;
3. Климович Л. «Новая экономика» как тенденция развития мирового хозяйства // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2002. - №1. – С.34-35;
4. Мельянцев В. Экономический рост Китая и Индии: динамика, пропорции и последствия // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. - № 9. – с. 18-25;
5. Скороходова Н. Научно-технические достижения Индии // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. - № 5. – с. 112-117;
6. Семенець О.Є. Сучасна Індія: наука, технології, стратегічні сектори : Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – 208 с. – ISBN 966-574-879-3;
7. Медведкін Т.С. Становлення та оцінка ефективності інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання України // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонНУ. – 2005. – С.513-520 (0,5 д.а.);
8. Гвоздецький І. Феномен «нової економіки» у контексті економічного зростання // http://www.library.tane.edu.ua;
9. Авдокушин Е. Ф. «Новая экономика»: сущность и структура// Экон. Теория на пороге XXI века- 5. Неоэкономика/ Под ред. Ю. М. Осипова и др.,- М., Юристъ, 2001, 624 с;
10. Бузгалин А. В., Колганов А. И. Новая экономико-политическая реальность глобального мира: будущее России// Новая политика для новой экономики. Доклады и выступления. Под ред. А. В. Бузгалина, М., Слово, 2003.-408 с;
11. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы.- М., Логос, 2000.- 304 с;
12. Григорян А. Л. Проблемы определения термина «новая экономика» // Экономика и менеджмент: ученые записки.- Вып. 5.- Ч. 2.- Воронеж, 2007;
13. Білоцерківець В.В. Економіка і нова економіка: критерії розмежування /В.В. Білоцерківець // Економічна теорія. – 2005. – № 1. – С. 17–24;
14. Тарасевич В.М. Про цивілізаційне вимірювання світової кризи / В.М. Тарасевич // Економічна теорія. – № 2. – 2009. – С. 17–18;
15. Стрелец И.А. Новая экономика и информационные технологии /И.А. Стрелец. – М.: Экзамен, 2003. – С. 138; Шинкевич Н.Н. Экономика, моделирование, прогнозирование.: Сб. научн. тр. Вып.1 / Ред. совет: С.С. Полоник (гл.ред) и др. Обзор и анализ моделей экономического роста. _Минск: НИЭИ Мин_ва экономики Респ. Беларусь, 2007. — С. 210_224; Радіонова І. Економічне зростання за участю людського капіталу// Економіка України. — 2009. — № 1. — С. 19_30; Пахомов Ю. Развитие как коррекция инерционного курса в контексте глобальной конкуренции. // Економічний часопис_ХХІ. — 2004. — №3.
Похожие работы
... , що забезпечують сприятливе для інновацій соціально-економічне середовище; заходи, що ініціюють безпосередньо інноваційні процеси та регулюють їх. Проте на сьогодні механізми вироблення й реалізації державної інноваційної політики в Україні перебувають ще в стадії становлення. Регуляторна економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо ...
... утруднює роботу цих єдиних реально діючих інноваційних структур України. ВИСНОВОК В роботі досліджено основні проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності в Україні. Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваці ...
... економічного розвитку спонукала до подальших досліджень, результатом яких стали інноваційні теорії технологічних змін. Інноваційні теорії технологічних змін Роль інновацій в економічному розвитку людства й мотиви, що спонукають суб'єктів підприємницької діяльності відмовлятися від звичних методів роботи і, ризикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені багатьох країн. Найповнішою є теор ...
... , а також дослідно-конструкторські розробки. Такою діяльністю займаються академічні інститути, науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, наукові колективи, науково-дослідні підрозділи підприємств, лабораторії. 2. Оцінка та аналіз інноваційної діяльності підприємства Методологічні основи аналізу інноваційної діяльності полягають в організації інформаційної системи, яка включає ...
0 комментариев