Класична школа політичної економії та її еволюція

КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

зміст

Загальна характеристика класичної політичної економії

У. Петті як основоположник класичної політичної економії в Англії

Ізіократи - представники класичної політичної економії у Франції. "Економічна таблиця" Ф. Кене

Економічне вчення А. Сміта

Економічне вчення Д. Рікардо

Передумови трансформації класичної політекономії на межі ХVШ-ХІХ ст. Економічні теорії Р. Мальтуса

Політична економія Ж.Б. Сея. Вчення про три фактори виробництва

Загальна характеристика класичної політичної економії

Дійсно науково-економічна школа виникає дещо пізніше теорії меркантилістів. Її батьківщиною стала Англія - країна, де почалася перша в світі технічна революція, країна, яка дала світу систему фабричного виробництва з використанням системи машин, країна, яка в кінці XIX ст. виробляла 50% світового промислового виробництва і займала перше в світі місце за обсягом міжнародної торгівлі.

Для розуміння ідей класичної школи треба детально розглянути роботи її найвидатніших представників: У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо в Англії, П. Буагільбера та Ф. Кене у Франції. Даючи ж її загальну характеристику, треба зазначити такі найважливіші риси:

1) економісти цієї школи перенесли аналіз джерел багатства суспільства із сфери обміну (торгівлі) в сферу виробництва;

2) якщо меркантилісти описували лише видиму частину економічних явищ, то класики намагаються знайти сутність економічних процесів, проникнути в їх глибину, знайти їх певні закономірності;

3) в основі економічного світогляду представників цієї школи лежить розуміння об'єктивності економічних законів, які не залежать від волі або бажання людини, але впливають на її економічну поведінку;

4) саме економісти класичної школи відокремили економічну теорію від інших наук, створили таку науку, як політична економія;

5) економісти класичної школи створили теорію трудової вартості і показали, що дійсним джерелом багатства суспільства є праця людей, зайнятих у сфері матеріального виробництва.

У. Петті як основоположник класичної політичної економії в Англії

У. Петті (1623-1687 рр.) - англійський економіст, який заклав основи класичної школи політичної економії. Його роботи: "Трактат про податки і збори" (1662 р.), "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1676 р.), "Різне про гроші" (1682 р.).

Основні теоретичні ідеї У. Петті:

1.  У. Петті намагається проникнути в суть економічних явищ і процесів, знайти причинно-наслідкові зв'язки між ними, внутрішні закономірності їхнього розвитку.

2.  У. Петті в історії економічної науки почав використовувати математичний і статистичний аналіз.

3.  У пошуках відповіді на питання про джерела суспільного багатства У. Петті вводить у науковий обіг широко відомий вираз: "Труд - батько багатства, а земля - його мати". Він вважає, що джерелами багатства країни виступають насамперед праця людей, а також природа, земля, що дає ресурси для виробництва.

4.  У. Петті ввів поняття ринкової і природної ціни. Він показав, що природна ціна товарів залежить від витрат праці на їхнє виробництво, а ринкова ціна (У. Петті називав її "політичною" ціною) - це ціна ринку, і вона змінюється разом зі змінами в природній ціні, а також зі змінами ринкової ситуації.

5.  У. Петті не був послідовним у своїй теорії трудової вартості. Його погляди ще знаходилися під впливом меркантилізму. Він вважав, що праця є джерелом багатства не у всіх галузях виробництва, а тільки в галузях видобутку золота і срібла. Тобто золото і срібло (гроші) мають вартість тому, що на їхній видобуток було витрачено багато людської праці. Всі інші товари мають вартість лише тому, що вони обмінюються на золото і срібло, що і визначають їхню вартість.

6.  У. Петті ще не розрізняє між собою такі фактори товару, як вартість і споживча вартість. Звідси він змішує абстрактну працю, як джерело вартості, з конкретною працею, як джерелом споживчої вартості. Дійсно в створенні споживчої вартості беруть участь і праця, і земля. Однак джерелом вартості, відповідно до теорії трудової вартості, може бути тільки праця.

7.  У. Петті аналізує також такі категорії, як заробітна плата, земельна рента, банківський відсоток. Він вважає, що заробітна плата - це ціна праці працівника, і пропонує підприємцям платити мінімальну заробітну плату, яка б забезпечила мінімум засобів існування працівника.

Земельну ренту У. Петті розглядає як різницю між вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво. Ціна землі тим більше, чим більшу земельну ренту вона приносить.

Банківський відсоток, відповідно до поглядів У. Петті, залежить від величини земельної ренти.

У цілому погляди У. Петті ще мають суперечливий характер, хоча він і намагається з'ясувати сутність економічних явищ.

 

Ізіократи - представники класичної політичної економії у Франції. "Економічна таблиця" Ф. Кене

У Франції класична економічна школа була представлена теорією фізіократів. Франція тих часів була аграрною країною, в якій 90% населення було сільським.

Теорія фізіократів ("фізіо" - природа, "кратос" - влада) - виходить з того, що єдиним джерелом багатства країни є праця людей, зайнятих у сільському господарстві. Саме природа, земля примножує це багатство, оскільки здатна плодоносити і давати нові врожаї. В усіх інших галузях виробництва, вважали фізіократи, нічого нового не створюється, а лише переробляється те, що створено в сільському господарстві. Найвидатнішим представником школи фізіократів у Франції був Франсуа Кене (1694-1774 рр.). Його основна робота має назву "Економічна таблиця" (1758 р.).

Найголовніші ідеї Ф. Кене:

1. Ф. Кене критично ставився до теорії меркантилістів, вважаючи їх погляди поверхневими. Він намагається створити цілу систему економічних ідей, які б складали певну економічну концепцію.

2. Ф. Кене вважає, що в економічному житті суспільства діють такі ж об'єктивні економічні закони, як і в природі. Водночас Ф. Кене ще не бачить різниці між законами природи та економічними законами.

3. Ф. Кене поділяє все суспільство на три великі класи:

виробничий клас, до нього належать фермери, селяни;

клас земельних власників (феодалів);

безплідний клас, до якого він відносить ремісників, купців, банкірів, лихварів.

4. Найважливіша заслуга Ф. Кене полягає в тому, що в своїй "Економічній таблиці" він проводить першу в історії економічної науки спробу розглянути процес суспільного відтворення і те, як відбувається обмін виробленої продукції між цими трьома класами, реалізується вироблена продукція і створюються умови для початку нового виробничого процесу.

5. Ф. Кене одним з перших вводить в економічний обіг поняття "чистий продукт" як різницю між повною вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво. Але "чистий продукт", за Кене, створюється лише в сільському господарстві.

6. Ф. Кене поділяє вкладений капітал на основний та обіговий. Основний капітал (Кене називає його "початкові аванси") - це витрати на знаряддя праці, сільськогосподарські споруди, придбання худоби, на те, що використовується протягом декількох років.

Обіговий капітал ("річні аванси" по Кене) - це витрати на посівний матеріал, робочу силу.

Отже, Ф. Кене вводить багато правильних категорій і проводить їх досить ґрунтовний аналіз. Але його погляди обмежуються лише сільським господарством, і це дало підставу для критичного ставлення до теорії фізіократів з боку найвидатнішого представника англійської класичної економічної школи Адама Сміта.

Економічне вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723-1790 рр.) - один з найвідоміших і найшановніших економістів світу, і хоча його ідеї були розроблені більш ніж 200 років тому, вони й зараз ще не втратили своєї актуальності.

Головна робота А. Сміта має назву "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.), або просто "Багатство народів". Ця робота складається з п'яти великих книг і має таку структуру:

1 книга - аналіз вартості товару і додаткової вартості, а також: її конкретних форм - прибутку та земельної ренти;

2 книга - аналіз природи капіталу, його накопичення та функціонування;

3 книга - аналіз розвитку економіки Західної Європи в епоху феодалізму та становлення капіталізму;

4 книга - аналіз та критика теорії меркантилістів і фізіократів;

5 книга - аналіз фінансів держави, її видатків та доходів.

Основні теоретичні ідеї А. Сміта:

1. Політична економія у А. Сміта формується в цілісну систему наукових поглядів як закінчена система, в якій одне положення логічно випливає з іншого.

А. Сміт поглиблює і розвиває теорію трудової вартості: по-перше, на відміну від У. Петті та фізіократів, Сміт підкреслює, що праця є джерелом багатства в усіх галузях суспільного виробництва; по-друге, він розрізняє споживчу вартість товару та його мінову вартість і показує, що в основі пропорції обміну одного товару на інший лежать витрати праці на їх виробництво; по-третє, А. Сміт розглянув дію закону вартості, хоча й вважав, що цей закон діяв лише до капіталізму.

3. Водночас теорія трудової вартості А. Сміта носить суперечливий характер. Відкривши дію закону вартості, А. Сміт не зміг пояснити на основі цього закону створення додаткової вартості (прибутку). Якщо робітник продає підприємцю свою працю, то, згідно з законом вартості, він має отримувати таку заробітну плату, яка б дорівнювала вартості його праці. Але якщо віддати робітникові всю вартість товару, створеного його працею, то підприємець не матиме прибутку. Звідси А. Сміт робить висновок, що закон вартості діяв лише до капіталізму. При капіталізмі закон вартості вже не діє, а вартість товару визначається як сума доходів трьох основних класів суспільства: робітників, підприємців і землевласників.

Вартість товару = заробітна плата + прибуток + земельна рента.

Ця формула отримала в економічній літературі назву "догма Сміта".

Як бачимо, А. Сміт не включає у вартість товарів вартість засобів виробництва, оскільки вважає, що вартість останніх також складається із заробітної плати, прибутку та земельної ренти. Це пояснюється тим, що А. Сміт не розумів подвійного характеру праці, а саме того, що конкретною працею робітник переносить вартість засобів виробництва на товар і створює його споживчу вартість, а абстрактною працею створюється нова вартість.

Недоліком теорії трудової вартості А. Сміта є також те, що він не розрізняв індивідуальну та суспільну вартість товарів.

Теорія трудової вартості А. Сміта мала величезне значення, оскільки Сміт розумів під багатством країни продукт, який створюється працею людей в усіх галузях матеріального виробництва. Виходячи з цих теоретичних поглядів, А. Сміт створює систему практичних рекомендацій, спрямованих на економічний розвиток країни.

Практичний аналіз в теорії А. Сміта

1. В своїх практичних рекомендаціях А. Сміт виходив з того, що головний мотив економічної діяльності людини - це її своєкорисний інтерес, егоїзм суб'єкта, який веде своє господарство, щоб задовольнити свою жадобу до багатства.

Задача держави полягає в тому, щоб створити всі умови для реалізації цих особистих інтересів, для свободи підприємницької діяльності. При цьому держава не повинна втручатися в процес підприємницької діяльності, виконуючи лише роль "нічного сторожа".

Коли підприємець отримує можливості для організації своєї виробничої діяльності, він діє як "економічна людина", оскільки виробляє ті товари та послуги, які задовольняють потреби всього суспільства, і роблять багатшими і підприємця, і суспільство в цілому.

3. Сміт вважає, що стихійне виробництво товарів і послуг багатьма підприємцями не приведе до їх перевиробництва або недовиробництва, оскільки в економічному житті діє "невидима рука" економічних законів, які скеровують дії людей в потрібне русло і роблять непотрібним втручання держави.

4. Створення умов для свободи підприємницької діяльності передбачає:

вільну купівлю-продаж на ринку всіх видів ресурсів: землі, робочої сили, засобів виробництва;

відміну всього, що обмежує мобільність робочої сили і, насамперед, відміну кріпосного права;

повну свободу зовнішньої торгівлі, проведення політики фритредерства (вільної торгівлі);

повну свободу торгівлі всіма видами товарів і послуг, відміну будь-якої державної регламентації в діяльності промисловців та торговців.

5. А. Сміт вважав, що в основі зменшення вартості товарів лежить збільшення продуктивності праці. А в основі зростання останньої велике значення має поглиблення суспільного розподілу праці, спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів товарів і послуг.

На сьогодні ідеї А. Сміта звучать дуже актуально для України, де йде процес формування ринкової економіки, свободи підприємництва і де задача держави полягає в проведенні такої економічної політики, основи якої були закладені ще в роботах Адама Сміта.

політична економія класична школа

Економічне вчення Д. Рікардо

Давид Рікардо (1772-1823 рр.) виступає як завершувач англійської класичної політичної економії. Головна робота Д. Рікардо "Початки політичної економії та податкового обкладання".

Теоретичні ідеї Д. Рікардо:

1. Д. Рікардо значно поглибив теорію трудової вартості:

розрізнив поняття споживчої вартості та вартості товару;

показав, що мінова вартість - це лише форма виразу вартості товару;

ввів поняття величини вартості товару і показав, що величина вартості товару прямо пропорційна продуктивності праці;

на відміну від А. Сміта, показав, що закон вартості діє і при капіталізмі і визначає пропорції, в яких одні товари обмінюються на інші у відповідності з суспільно-необхідними затратами праці.

2. Д. Рікардо, як і А. Сміт, вважає, що заробітна плата - це ціна праці робітника. Він показав, що сума заробітної плати і прибутку в кожен даний період - величина стала. Тому збільшення заробітної плати не приведе до збільшення вартості товару, а лише зменшить прибуток капіталіста. Тому він рекомендує підприємцям для збільшення їх прибутків зменшувати заробітну плату.

3. Позичковий відсоток банкіра та земельну ренту землевласника Д. Рікардо розглядає як форми прибутку підприємця, який віддає частину свого прибутку банкіру чи земельному власнику за використання позичкового капіталу або землі.

4. Д. Рікардо, розглядаючи природу грошей, виходить із кількісної теорії грошей і вважає, що купівельна спроможність грошей залежить від кількості грошей, які знаходяться в обігу.

5. Д. Рікардо, аналізуючи процес суспільного відтворення та реалізацію виробленої продукції, приходить до висновку, що економічні кризи при капіталізмі не можливі, оскільки ця система забезпечує повну реалізацію товарів і послуг на основі суспільного розподілу праці, коли продукція одних підприємств є лише вихідною сировиною для інших.

6. В сучасній економічній літературі Д. Рікардо найчастіше згадується як автор теорії "порівняльних економічних переваг" у світовій торгівлі. Аналізуючи процес світової торгівлі на прикладі Англії та Португалії, Д. Рікардо показав, що багатій країні вигідно торгувати з бідною або менш економічно розвиненою за умови, якщо кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, альтернативна вартість виробництва яких у неї нижча.

Передумови трансформації класичної політекономії на межі ХVШ-ХІХ ст. Економічні теорії Р. Мальтуса

В кінці XVIII ст. - на початку XIX ст. виникають нові напрямки економічної думки, представники яких не погоджуються з висновками класичної школи, розвивають свою власну систему економічних поглядів. Передумовами цього стає подальший розвиток виробництва, його ускладнення та трансформація, а також загострення класової боротьби між робітниками та їх роботодавцями.

Представники нових поглядів намагаються пом'якшити процес класової боротьби, знайти компроміс та злагоду між різними класами, пояснити існуючі соціально-економічні проблеми як такі, що виникають незалежно від бажань та свідомості будь-якого класу чи держави.

Так, Роберт Мальтус (1766-1834 рр.), англійський священик, намагається в своїй праці "Досвід про закон народонаселення" пояснити причини бідності та злиднів у суспільстві. Він вивчає процес збільшення населення країни, темпи його приросту і зіставляє їх з темпами приросту виробництва. Отже, він приходить до висновку, що приріст населення країни відбувається в геометричній професії, тоді як приріст засобів існування відбувається в кращому випадку лише в арифметичній професії.

Звідси він робить висновок, що засобів існування в країні недостатньо тому, що бідні люди дуже швидко розмножуються, народжують багато дітей, а відтак, бідняки самі винні в своїй бідності, оскільки створюють перенаселення в країні.

Для того, щоб ліквідувати диспропорцію між засобами існування людей та їх швидко зростаючою кількістю, Мальтус пропонує вважати позитивними явищами війни та епідемії, які знищують людей.

Більш того, Мальтус розглядає перенаселення як позитивне економічне явище, оскільки воно, на його погляд, породжує конкуренцію між робітниками і примушує лінивих від природи робітників більше працювати.

На думку Р. Мальтуса, посилює процес перенаселення і дія закону спадаючої родючості ґрунту, згідно з дією якого все більші вкладення капіталу в землю приносять все меншу віддачу у вигляді приросту обсягів сільськогосподарської продукції.

Р. Мальтус виступає найбільш одіозною фігурою в історії економічної думки, оскільки робить досить вражаючі висновки. Звичайно, не можна погодитися з такими поглядами.

По-перше, для побудови своєї теорії і відомої прогресії Мальтус бере короткочасний період в історичному розвитку США, коли в цій країні швидкі темпи зростання населення були пов’язані з масовою еміграцією в цю країну людей з інших країн. Статистика жодної іншої країни світу такої геометричної прогресії зростання населення не підтверджує.

По-друге, Мальтус не враховує технічного прогресу, який відбувається в сільському господарстві і приводить до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з року в рік.

По-третє, Мальтус не враховує, що при створенні достатньої кількості робочих місць люди зможуть самі створити потрібні їм предмети споживання, якщо не буде безробіття. Мальтус не зміг з позицій закону народонаселення пояснити існування безробіття, з'ясувати його дійсні причини та наслідки.

Політична економія Ж.Б. Сея. Вчення про три фактори виробництва

Одним з найвідоміших економістів XIX ст. був Жан Батист Сей (1767-1832 рр.). Його найвідоміші роботи: "Трактат політичної економії" (1817 р.), "Курс політичної економії" (1830 р.).

Теоретичні погляди Ж.Б. Сея

1. Сей виходить з того, що на всіх етапах розвитку суспільства діють однакові економічні закони. Цей погляд на економічні закони з позицій антиісторизму складає базу інших ідей Сея.

Сей розглядає розвиток економіки лише з позицій розвитку продуктивних сил, удосконалення засобів виробництва. Виробничі відносини, відносини власності випадають з його економічного аналізу.

3. Сей не погоджується з теорією трудової вартості і не вважає абстрактну працю єдиним джерелом вартості. На противагу теорії трудової вартості він аналізує свою відому теорію трьох факторів виробництва.

Сей вважає, що в процесі виробництва беруть участь три рівнозначних фактори: праця, капітал та земля. Кожен з них виконує свою функцію в процесі виробничої діяльності і приносить власнику цього фактору певний доход: на працю - заробітну плату; на капітал - процент або прибуток; на землю - земельну ренту.

Звідси Сей робить висновок про те, що ніякого привласнення чужої праці при капіталізмі не існує, кожен отримує доход згідно з вкладеним фактором виробництва. Крім того, праця, земля та капітал - це вічні фактори виробництва, вони були, є і будуть завжди.

Тому існуючий суспільний устрій є справедливим та вічним. Але Сей не розуміє того простого факту, що без праці земля і капітал "мертві", тобто вони не здатні функціонувати, якщо праця людини не приводитиме їх в дію.