Малий бізнес – базується на особистій власності декількох осіб або на їх оренді;

1. малий бізнес – базується на особистій власності декількох осіб або на їх оренді;

2. спільне підприємство – базується на колективній власності або на різних формах власності.

Дана форма підприємництва організується у вигляді: ТзОВ, ТзПВ, КД, СП та ін. [13, 176].

Переваги:

- ширші можливості діяльності;

- більша фінансова незалежність;

- ефективне управління та використання прибутку.

Недоліки:

- загроза членам підприємства майнової відповідальності;

- більший господарський ризик, більша кількість помилок.

Корпорація (акціонерне товариство) – майно підприємства формується за рахунок акцій, які вільно обертаються на ринку, а управління здійснюється акціонерами.

Переваги:

- залучення необхідних інвестицій;

- можливість постійно нарощувати обсяги діяльності;

- обмежена відповідальність акціонерів;

Недоліки:

- розбіжності між функцією управління, функцією контролю і функцією виробництва;

- сплата більших податків;

- посадові особи можуть впливати на діяльність корпорації у власних інтересах

Моделі підприємництва.

1. Класична – орієнтується на ефективне використання ресурсів та досягнення мети.

2. Інноваційна – орієнтується на використання інноваційних рішень(техніка, технологія, економіка та ін.).

Дана модель передбачає вивчення зовнішнього середовища прибутку стратегій діяльності, впровадження НТП.

2. Залежно від того які функції, у якій сфері діяльності виконує підприємство, розрізняють такі типи підприємства: виробниче, посередницьке і фінансове.

Виробниче підприємство

1. Основне – виробництво продукції або послуг;

2. Допоміжне:

- консалтингова діяльність;

- лізингова діяльність;

- маркетингова;

- проектувальна;

- інжинірингова.

Посередницьке підприємство – це спрямоване на координацію інтересів виробників і споживачів.

- агентування;

- торгово-комерційна діяльність;

- аукціон;

- біржі.

Агентування – здійснюють діяльність за допомогою агентів (осіб, які мають певні права функції і обов’язки)

Розрізняють таких агентів:

1. агенти-представники - уповноважені, які представляють інтереси однієї чи декількох фірм;

2. агенти-збутовики – допомагають збути продукцію;

3. агенти-закупівельними – допомагають формувати необхідний асортимент товарів.

Залежно від повноважень і організацій агенти можуть мати такі різновиди:

- дистриб’ютори;

- дилери;

- консигнанти;

- брокери.

Торгово-комерційна діяльність здійснюється гуртовими базами і гартівнями, гуртовими домами, окремими видами агентів (дистреб’юторами, брокерами).

Аукціонна торгівля – оприлюднені торги з попереднім оголошенням стартової ціни і лоту (неподільна партія товару). Є два види аукціонів: внутрішньодержавні і міжнародні.

Біржова торгівля – форма постійно-діючого оптового ринку:

- товарів – товарні біржі;

- сировини - сировинні біржі;

- цінних паперів – фондова біржа;

- валюти, золота, металів, каміння – валютна біржа;

- праці – біржа праці [22, 189].

Фінансове посередництво – діяльність підприємців у сфері надання фінансових послуг:

- банки і банкові установи;

- інвестиційні компанії та фонди;

- страхові компанії.

Правовою формою підприємництва є договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов’язки та відповідальність сторін.

Є два види договорів:

1. Установчий – документ, який засвідчує взаємне бажання осіб (фізичних або юридичних) до заснування нового підприємства.

2. Підприємницький договір – засвідчує згоду сторін до здійснення вибраної підприємницької діяльності, форми бізнесу.

Різновид підприємницького договору:

У сфері купівлі-продажу

- договір на поставку товарів;

- договір про аукціонний продаж;

- договір продажу майна;

- договір оренди майна;

- договір лізингова угода – право на користування машинами та обладнання.

У сфері розрахунків і кредитів

- лізинговий договір – договір, який укладається між власником конкретної інновації і особою, що буде її використано плата – роялті.

- договір поручительства – угода між трьома сторонами (кредитором, боржником і позичальником), за якої поручитель зобов’язується відшкодувати позичену суму замість боржника.

Договір страхування – угода між страховиком і страхувальником, яка зводиться до оплати страхувальником виплат до страховика у випадку необхідності.

- договір страхування від нещасних випадків;

- страхування майна;

- договір медичного страхування.

Колективний договір – укладається у сфері трудових відносин адміністрації з найманими працівниками; обумовлює права і обов’язки, режим праці, відповідальність і винагороди. Також можуть укладатися контракти про наймання працівників.

Підприємницькі договори мають приблизно однаковий зміст. Їх укладанню передують переговори під час яких висловлюють пропозиції та наміри сторін (оферта).

Включають:

1. Преамбули – містить інформацію про назву договору, місце і час укладання, факт укладання і повну назву сторін.

2. Основну частину:

- специфічні умови – предмет договору, якість, ціна, терміни, відповідальність сторін і застереження.

- загальні умови – фосмажорні обставини, арбітражний припис.

3. Завершальна частина – необхідні додатки, зразки, схеми, юридичні адреси сторін і підписи.

4. Підприємницька діяльність декількох суб’єктів здійснюється на основі партнерських зв’язків. Форми співробітництва залежать від особливостей бізнесу і пропозицій партнерів [12, 157].

Розрізняють такі основні форми співробітництва.

1. Виробництво

- Виробниче кооперування – співпраця декількох підприємців з приводу виготовлення кінцевої продукції.

- Проектне фінансування – один партнер фінансує проект іншого, який його реалізує.

- Управління за контрактом – один підприємець передає іншому право управляти ( ноу-хау ).

- Спільне підприємство.

- Підрядне підприємство.

2. Торгівля

- Звичайні поставки

- Форвардські угоди – термінова поставка усієї партії

- Експорт товарів

- Імпорт товарів

- Про встановлення прями зв’язків.

3. Товарообмін

- Бартерні поставки – обмін товарів певної номенклатури і кількості.

- Зустрічна торгівля – поставка одних товарів взамін на інші.

- Комерційна тріангуляція – бартерні операції у яких беруть участь три чи більше сторін.

4. Фінансові відносини.

- Факторинг – взаємовідносини між підприємцями, фактор-фірмами(банками), які беруть на себе дебіторську заборгованість або борги підприємця і оперують ними.

- Комерційний трансферт – партнери придбають капітал у національній валюті за договірною ціною а потім зараховують її на рахунок покупця в національному банку країни подавця.

5. Міжнародний бізнес – взаємокорисне співробітництво міжнародних партнерів у сфері науки, техніки, виробництва, торгівлі, фінансування, інвестування.

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є:

1. фізичні особи;

2. юридичні особи;

3. структурні одиниці (дочірні фірми, філії, представництва);

4. спільні підприємства.

Регулювання міжнародного бізнесу здійснюється різними органами:

1. Вищим законодавчим органом України (ВРУ).

2. Центральним виконавчим органом України (Урядом, КМУ).

3. Національним Банком.

4. Міністерством економіки і зовнішньо-економічних зв’язків і Міністерством фінансів

До міжнародного бізнесу також причетні: міжнародні організації(МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, БМР, ЮНЕСКО, ЮНІДО) [17, 189].

Найбільш розповсюдженими формами міжнародної підприємницької діяльності є:

1. Здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій (експорт, імпорт, лізинг).

2. Міжнародна корпорація.

3. Спільні підприємства.

4. Територіально-виробничі, прикордонні райони (вільні економічні зони, міжнародний консорціум, корпорації).

2.3 Капітал підприємства. Основні засоби та ефективність їх використання

ринок конкурентний підприємницький засоби

Для ведення діяльності кожне підприємство формує ресурси – сукупність матеріальних і нематеріальних грошових цінностей і робочої сили, які можуть бути використані у процесі виробництва і усієї господарської діяльності. Для формування ресурсів підприємство вкладає капітал (власний, позичений і залучений).

Ресурси підприємства – це те, чим підприємство може розпоряджатися, його економічні потенціали, який не завжди може використовуватися.

Наприклад: підприємство може мати будівлі, які простоюють або здані в оренду.

Ресурси підприємства діляться на чотири групи: матеріальні, нематеріальні, трудові і фінансові.

Більш детально враховуючи особливості використання ресурси можна поділити так:

1. Просторові – це будівлі, споруди, земельна ділянка, під’їзні шляхи.

2. Технічні – машини, обладнання, інструменти, сировина, товари, паливо.

3. Технологічні – це технології, ліцензії патенти, ноу-хау .

4. Інформаційні – доступ до джерел інформації, ЕОМ, програми, бази даних і ін. інформація, яка є комерційною таємницею.

5. Кадрові ресурси – чисельність працівників, склад та їх якісні характеристики (вік, стать, кваліфікація, ділові якості).

6. Комунікації – засоби зв’язку, способи передачі інформації.

7. Фінансові – грошові кошти, цінні папери, інвестиції.

8. Інформація про ресурси міститься у балансі, у технічній документації, паспортах обладнання у статистичній та оперативній звітності.

Ресурси підприємства (капітал), які використовуються і приносять дохід називаються активними. Склад активів підприємства можна зобразити так:

Рис. 2. Активи підприємства

Основні засоби – будівлі, споруди, машини та ін.

Оборотні засоби: сировина, товари, гроші.

Інше майно соціального призначення: виробництво будівлі, дитсадки, будівлі відпочинку, їдальні та ін.

Об’єкти промислової власності: винаходи, промислові зразки, фірмові знаки.

Об’єкти інтелектуальної власності: авторські права, суміжні права.

Нетрадиційні об’єкти: ноу-хау, раціоналізаторські, комерційна таємниця.

Враховуючи різноманітний склад ресурсів їх завдань в єдине ціле за допомогою вартісної оцінки [14, 178].

Використання трьох видів вартісної оцінки:

1. Балансова вартість – визначається на основі балансу підприємства, який складається щоквартально:

 (1)

ОЗ – основні засоби;

ОбЗ – оборотні засоби;

ФОП – фонд оплати праці(5 разів на рік).

 

 ₍₂₎

Оборотні засоби розраховуються аналогічно.