Реорганізація господарських товариств

3. Реорганізація господарських товариств

3.1 Реорганізація господарських товариств шляхом злиття, приєднання, розподілу, виділення, приєднання

Злиття – це форма реорганізації, при якій припиняють існування два або більш суб'єкта господарювання - юридичних осіб, а їх майно (права й обов'язки) переходять до знову створеного єдиного суб'єкта господарювання.

Приєднання – це форма реорганізації, при якій припиняється існування однієї юридичної особи, а її майно (права й обов'язку) переходить до вже існуючої юридичної особи - правонаступникові.

Чинне законодавство України не визначає порядок здійснення реорганізації шляхом злиття або приєднання, що особливо актуально для комерційних організацій. В Україні Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації суспільств від 30 грудня 1998 р. визначений порядок злиття й поділу тільки для акціонерних товариств. З обліком особливостей, що мають місце, він може застосовуватися за аналогією при реорганізації шляхом злиття або приєднання суб'єктів інших організаційно-правових форм.

Злиття комерційних організацій, як і приєднання, визнане антимонопольним законодавствам видом економічної концентрації, тому що в результаті цього може збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, відбувається укрупнення суб'єктів підприємництва. Це може суттєво впливати на монополізацію ринків певних товарів, територій, обмежувати конкуренцію. Тому однією з головних умов здійснення як злиття, так і приєднання є згода органів Антимонопольного комітету, що передбачене антимонопольним законодавством.

Злиття й приєднання мають і відмітні риси. По-перше, їх відрізняє кількість осіб, що припиняють своє існування. При злитті припиняють існування дві й більш юридичні особи, а при приєднанні - тільки одна, яка приєднується. У цьому випадку відбувається свого роду поглинання, що характерно для ринкової економіки, коли слабкий поглинається більш економічно сильним суб'єктом господарювання[4].

По-друге, вони різниться способом створення юридичної особи - правонаступника. При злитті воно засновується споконвічно й починає господарську діяльність на основі майна, отриманого від підприємств, що злилися. При приєднанні правонаступник не засновується споконвічно, він уже існує й продовжує діяльність на основі майна, збільшеного на розмір активів і пасивів особи, що влилася.

Зазначені відмінності злиття й приєднання істотні й тому чи навряд можна погодитися з висловленим у літературі судженням, що приєднання є часткою случаємо злиття.

Виділення й поділ є протилежностями злиття й приєднання.

Виділення – це форма реорганізації, при якій зі складу існуючої організації виділяється одна або кілька організацій з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом.

Поділ можна визначити як форму реорганізації, при якій припиняється існування юридичної особи, а на його базі створюються дві й більш юридичні особи з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом.

Не можна погодитися з визначенням поділу як ліквідації підприємства (об'єднання) з одночасним створенням на його базі двох і більш нових самостійних підприємств (п. 2.1 Положення про порядок роздягнула підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділі й одиниць). Таке визначення суперечить сутності поділу суб'єкта як форми його реорганізації з обов'язковим переходом майна до правонаступників відповідно до розділювального балансу (ч. 6 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні"). Таким чином, необґрунтовано ототожнюється реорганізація із властивим їй правонаступництвом прав і обов'язків і ліквідація, якій це не властиво.

У цей час в Україні порядок поділу встановлений підзаконними нормативними актами: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарчих товариств, частка держави яких у статутному фонді становить 75 і більш відсотків, - Положенням про порядок роздягнула підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділів і одиниць; для акціонерних товариств - Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації товариств, що згадувалися раніше.

Кожний зі створених у результаті поділу суб'єктів господарювання не може відповідати одночасно двом умовам: мати організаційно-правову форму й назву розділюваної організації. При цьому господарюючий суб'єкт, який реорганізовується шляхом поділу, припиняє своє існування.

Поділ і виділення як способи реорганізації подібні тим, що в обох випадках створюється нове підприємство. Відрізняються поділ і виділення тим, що, по-перше, при виділенні досить створення однієї юридичної особи, а при поділі створюється не менш двох нових осіб, по-друге, при виділенні суб'єкт господарювання, що реорганізовується не припиняє свого існування - він і далі здійснює підприємницьку діяльність, зменшується лише розмір його майна, а при поділі особа, що реорганізовується припиняє існування й на її майновій базі створюються нові, що не існували до цього суб'єкти господарювання.

Слід підкреслити, що виділення нових підприємств зі складу державних було одним зі способів створення нових суб'єктів підприємництва. Вони могли створюватися на майновій базі одного або декількох структурних підрозділів підприємства або об'єднання за рішенням їх трудових колективів і за згодою власника (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні")[6].

У цей час ця норма вимагає уточнень. Рішення трудового колективу за згодою власника повинне бути закріплене в якості підстави для виділення зі складу тільки державного, комунального підприємства або зі складу підприємства, створеного при приватизації державного майна, у якому частка участі держави або місцевої ради народних депутатів становить більш 50 відсотків. В інших випадках питання реорганізації повинні вирішуватися власником або уповноваженим ним органом. Таке уточнення зазначеної норми дозволить погодити її з нормою ч. 3 ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні", що визначила права трудового колективу підприємства.

Реорганізація шляхом поділу або виділення може бути добровільною або примусовою. Згідно зі ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму й недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. примусовий поділ допускається при зловживанні суб'єктом господарювання монопольним становищем на ринку. У цих випадках рішення приймає антимонопольний орган, але воно не є рішенням про реорганізацію підприємств, а виступає підставою для її здійснення. Разом з тим, захищаючи інтереси підприємства, законодавство передбачає випадки, коли примусовий поділ не допускається (ч. 2 ст.16 Закону).

Суб'єкт підприємництва вибирає самостійно, які заходи дозволять усунути його монопольне становище на ринку, у тому числі й реорганізацію.

Однак збереження монопольного становища після закінчення встановленого строку (який не може бути менше шести місяців) надає право антимонопольному органу звернутися до суду з вимогою примусового поділу господарюючого суб'єкта (ч. 3 ст. 16 Закону).

Чинні законодавчі акти не визначають чітку послідовність дій при поділі, що викликає на практиці деякі труднощі. Так, не встановлені вимоги до складання розділювального балансу, який названий підставою передачі майнових прав і обов'язків реорганізованого підприємства (ч. 6 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні"),відсутні які або вимоги до способу роздягнула майнових прав і обов'язків. Зокрема , з норм законодавства незрозуміло, чи повинні борги ділитися пропорційно переданим майновим активам або розділ активів і пасивів може здійснюватися на розсуд осіб, що підписують розділювальний баланс; чи може цей документ, при наявності розбіжностей по порядку поділу, оскаржуватися в суду, якщо може, то ким? Зазначені прогалини дозволяють сьогодні зловживати правом на реорганізацію, коли поділ або виділення здійснюються для того, щоб уникнути примусового банкрутства, відповідальності перед кредиторами і т.д. Тому в законодавстві слід передбачити чіткі вимоги до способу поділу, зокрема положення про те, що боргові зобов'язання повинні ділитися пропорційно переданому обсягу майна[8].

Перетворення, поряд із традиційними способами реорганізації - злиттям, виділенням, поділом, приєднанням, уперше знайшло відбиття в законах СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)" від 30 червня 1987 р. (ст. 23) і "Про підприємства в СРСР" від 4 червня 1990 р.

У науковій літературі висловлені різні судження відносно того, чи є перетворення способом реорганізації. Переважає точка зору, згідно з якою перетворення - це спосіб (форма) реорганізації. Однак є й інші думки. Так, В. С. Мартемянов уважає, що створення підприємства шляхом перетворення одного в інше на основі перетворення форми власності не належить до звичайної реорганізації. В той же час він допускає можливість визнати спеціальним видом реорганізації перетворення державної власності в ході приватизації. Говорячи про форми реорганізації, В. Залеський у певній мері підтримує В. С. Мартемянова: "Перетворення стоїть дещо особняком: по суті тут відсутнє правонаступництво, залишається існувати той самий суб'єкт цивільного обороту, що змінив лише внутрішню структуру".

Така розбіжність у думках пов'язане з відсутністю в законодавстві чіткого визначення перетворення як способу реорганізації, і зокрема вказівки на те, що саме повинне змінитися в статусі організації, щоб реорганізація відбувалася шляхом перетворення.

В. У Лаптєв зв'язує перетворення тільки зі зміною організаційно-правової форми підприємства. В. С. Щербина думає, що перетворення має місце при зміні форми власності майна підприємства. Разом з тим у книзі "Господарське право України" він зв'язує перетворення підприємства зі зміною форми власності (наприклад, державної на колективну) і зміною його організаційно-правової форми.

Л. Т. Єфімова зв'язує перетворення зі зміною форми власності або організаційно-правової форми підприємства. Висловлена думка, що при перетворенні юридична особа одного виду "перетворюється" у юридичну особу іншого виду, тобто відбувається зміна організаційно-правової форми".

Перетворення як спосіб реорганізації широко застосовується в процесі приватизації державного майна. При цьому є певні особливості, що дозволило О. М. Винник обґрунтовано виділити перетворення державних підприємств як спеціального процесу реорганізації.

Представляється, що саме зміна форми власності при перетворенні господарюючих суб'єктів у процесі приватизації певним чином вплинуло на те, що перетворення найчастіше зв'язується зі зміною форми власності. Однак чи навряд це є головною відмітною ознакою перетворення. При перехід до економічних відносин ринкового типу дійсно переслідувалася мета демонополізувати державну власність на засоби виробництва. Проте ця мета досягалася в першу чергу шляхом створення суб'єктів господарювання, відмінних від державних. Вони мали суттєво інші організаційно-правові особливості, які визначалися різним правовим режимом майна. Разом з тим у цих випадках зміна форми власності на майно було не причиною, а наслідком зміни організаційно-правової форми суб'єкта господарювання. І тому при перетворенні форма власності на майно може, але не обов'язково повинна змінюватися. У той же час збереження форми власності на майно не завжди свідчить про відсутність перетворення суб'єкта господарювання.

Якщо зв'язувати перетворення тільки зі зміною форми власності, то збереження колективної форми власності при реорганізації ЗАТ у ТОВ, кооператив, повне товариство і т.д. не повинне вважатися перетворенням, що нелогічно, тому що в наявності зміна правової форми організації зазначених суб'єктів, їх внутрішньої структури, обсягу відповідальності і т.д.

Таким чином, визнання зміни форми власності визначальною рисою перетворення приводить до необґрунтованого звуження поняття перетворення як способу реорганізації. Якщо зв'язувати перетворення зі зміною виду юридичної особи, то тільки перетворення комерційної організації в некомерційну буде перетворенням і, отже, поняття перетворення ще більш звужується[10].

Вищевикладене, на нашу думку, дозволяє вважати зміну форми власності на майно приватним випадком, а не відмітною рисою перетворення як форми реорганізації. У той же час зміна організаційно- правової форми колективного суб'єкта господарювання завжди є перетворенням.

У правових нормах України і юридичній літературі зміна виду акціонерного товариства - закритого або відкритого - визнається перетворенням. Так, ст. 25 Закону України "Про господарчі товариства" від 19 вересня 1991 р. вказує, що закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите. Порядок перетворення акціонерного товариства визначений Положенням про реєстрацію випуску акцій при реорганізації від 30 грудня 1998 р. Тому що закон не містить яких-небудь заборон, то, на думку В. С. Щербини, і відкрите акціонерне товариство може бути реорганізоване (перетворене) у закрите.

Іншої думки із приводу зміни виду акціонерного товариства дотримується В. В. Лаптєв. Він зауважує, що, хоча на практиці при зміні типу акціонерного товариства звичайно використовують термін "перетворення", у дійсності тут немає перетворення як форми реорганізації, а має місце зміна типу товариства, оскільки відкриті й закриті товариства являють собою різні види (типи) єдиної організаційно-правовий форма - акціонерного товариства.

Законом не встановлені граничні строки здійснення реорганізаційних процедур для всіх форм (способів) реорганізації, за винятком примусової реорганізації. Разом з тим ч. 4 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. моментом припинення підприємства як при ліквідації, так і при реорганізації встановлює момент його виключення з Єдиного державного реєстру. Таке ігнорування особливостей припинення підприємства шляхом його реорганізації веде до того, що до виключення з державного реєстру реорганізованого підприємства де-юре існують паралельно реорганізоване й створені в результаті реорганізації підприємства.

При поділі, злитті, виділенні, перетворенні реорганізація фактично закінчується днем державної реєстрації створених суб'єктів господарювання - правонаступників. Тому цілком обґрунтовано ч. 6 ст. 57 ЦК РФ установлене, що юридична особа вважається реорганізованою, за винятком випадків реорганізації у формі приєднання, з моменту державної реєстрації знову створених юридичних осіб. При реорганізації юридичної особи у формі приєднання до неї іншої юридичної особи перша з них уважається реорганізованою з моменту внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про припинення діяльності приєднаної юридичної особи.

3.2 Етапи проведення реорганізації господарських товариств (приєднання товариств)

господарський товариство реогранізація

Основні етапи процедури:

1. Укладання договору приєднання між товариством, що приєднується, і товариством, до якого здійснюється приєднання.

2. Прийняття рішення загальними зборами акціонерів товариства, що приєднується і товариства, до якого здійснюється приєднання, про реформування у вигляді приєднання, про затвердження договору приєднання про затвердженні передатного акта.

3. Державна реєстрація випуску цінних паперів, розміщуваних при приєднання, і звіту про результати випуску цінних паперів.

4. Внесення змін - у статут акціонерного товариства, якого здійснено приєднання, пов'язане з підвищенням його статутного капіталу на номінальну вартість розміщених додаткових акцій, збільшенням кількості розміщених акцій і зменшенням числа оголошених акцій відповідних категорій (типів). За винятком випадків конвертації акцій приєднаного акціонерного товариства чи обміну часткою учасників приєднаного товариства чи акціонерні товариства з обмеженою(додатковою) відповідальністю, паїв членів приєднаного кооперативу в акції, придбані і (чи) викуплені акціонерним суспільством, до якому здійснюється приєднання, і (чи) що надійшли у розпорядження цього акціонерного товариства.

На першому етапі відповідно до ст. 17 Закону "Про акціонерні товариства" у договорі про приєднання обов'язково слід визначити лад і умови приєднання, і навіть порядок конвертації акцій товариства, що приєднується на акції та (чи) інші цінних паперів суспільства, якого здійснюється приєднання.

На другому етапі рішення загальних зборів акціонерів товариства, що приєднується і товариства, до якого здійснюється приєднання, про реформування, у вигляді приєднання, про затвердження договору приєднання, про затвердженні передатного акта приймаються лише з пропозиції Ради директорів (спостережної ради) кожного товариства.

При цьому зазначені рішення загальних зборів приймаються більшістю у трьох чверті голосів акціонерів - власників голосуючих акцій, що у загальному зборах акціонерів.

На третьому етапі здійснюється державна реєстрація випуску цінних паперів, розміщуваних із приєднання, і звіту про результати випуску[9].

На четвертому етапі у разі, якщо конвертування акцій приєднаного АТ чи обмін часткою учасників приєднаного товариства чи акціонерні товариства з обмеженою (додаткової) відповідальністю, паїв членів приєднаного кооперативу здійснюються у додаткові акції АТ, якого здійснюється приєднання, у його статут мусять бути внесені зміни, пов'язані з збільшенням статутного капіталу на номінальну вартість розміщених додаткових акцій, збільшенням кількості розміщених акцій і зменшенням числа оголошених акцій відповідних категорій (типів).

Висновки

Припинення діяльності суб'єктів господарювання - юридичних осіб може здійснюватися двома способами - шляхом реорганізації або ліквідації в добровільному або примусовому порядку. Внаслідок реорганізації суб'єкт господарювання припиняє своє існування, однак його майно (сукупність майнових прав і обов'язків) не розподіляється між його учасниками (як при ліквідації), а переходить до створеного в результаті реорганізації іншому суб'єктові. Таким чином, на відміну від ліквідації, реорганізації властиве правонаступництво.

Як відомо, правонаступництво може бути не тільки загальним (універсальним), при якому усе майно (сукупність майнових прав і обов'язків) переходить до правонаступника (правонаступникам), але й обмеженим (сингулярним). В останньому випадку до правонаступника переходить лише частина майна (майнових прав і обов'язків) особи, яка реорганізовується.

При реорганізації має місце загальне (універсальне) правонаступництво. Це випливає із ч. 2 ст. 37 ЦК УРСР, частин 5, 6 і 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 58 ЦК РФ, норми яких закріпили перехід усього майна (сукупності прав і обов'язків) особи (осіб), що реорганізовується - правопопередника до господарюючих суб'єктів (суб'єктові), створеним у результаті реорганізації, - правонаступникам. У той же час універсальне правонаступництво при реорганізації суб'єктів господарювання - юридичних осіб суттєво відрізняється від універсального правонаступництва в цивільно-правових відносинах спадкування. Відмінності полягають, по-перше, в обсязі відповідальності правонаступника, по-друге, у способах і порядку захисту інтересів кредиторів і правонаступників.

При реорганізації правонаступник відповідає по боргах реорганізованої особи в повному обсязі, незалежно від обсягу отриманих їм активів. Такої позиції дотримується й Вищий арбітражний суд України, що вказав у п. 10 Роз'яснень "Про деякі питаннях практики вирішення спорів, пов'язаних зі створенням, реорганізацією й ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р.: "Нові підприємства, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть по них майнову відповідальність і у випадках, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів в обсягах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника".

Разом з тим у літературі були висловлені судження, що українське законодавство встановлює сингулярне (усічене) правонаступництво при перетворенні державних підприємств шляхом придбання цілісних майнових комплексів у процесі приватизації. Підтверджується це посиланням на ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. можливість, що допускає, непередачі боргів реорганізованого особи, оскільки відсутня заборона не включати в договір купівлі-продажу об'єкта приватизації умови про відшкодування боргів державного підприємства.

Представляється, що до деякої міри така позиція викликана суперечливістю норм приватизаційного законодавства у визначенні механізму переходу права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства при перетворенні державного підприємства в процесі приватизації. У цьому випадку ст. 28 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" установлює, що підставою переходу права власності є правонаступництво у зв'язку з реорганізацією державного підприємства шляхом його перетворення. У той же час ст. 27 цього Закону вказує іншу підставу переходу права власності – договір купівлі- продажу, який традиційно є способом передачі речових, а не майнових прав.

Метою реорганізації колективного суб'єкта господарювання є зміна його правового статусу. При цьому способи (форми) реорганізації можуть бути різні. Їхній перелік у різних правових нормах неоднаковий. Так, у нормах статей 37 і 39 ЦК УРСР вказуються три форми реорганізації юридичних осіб: злиття, поділ і приєднання. У спеціальних правових нормах комерційних організацій, що регулюють реорганізацію, що й містяться в законах України " Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ч. 1 ст. 34), "Про господарчі товариства" від 19 вересня 1991 р. (ч. 1 ст. 19), закріплено п'ять форм реорганізації: злиття, приєднання, поділ, виділення й перетворення. Поряд із загальними рисами, зазначені способи реорганізації мають і певні відмінності.

Наслідком будь-якої реорганізації, незалежно від її форми, є припинення суб'єкта. Однак як у літературі, так і в правових нормах в одних випадках вказується на припинення самого суб'єкта, в інших мова йде про припинення діяльності суб'єкта. У зв'язку із цим представляється слушним зауваження В. С. Щербини про необхідність розрізняти поняття "припинення підприємницької діяльності" і "припинення суб'єкта підприємництва". У той же час, аргументуючи відмінності між ними, зазначений автор, на наш погляд, необґрунтовано відносить тимчасове нездійснення підприємницької діяльності до її припинення. Це дозволяє зробити висновок, що тимчасове нездійснення підприємницької діяльності є приватним випадком припинення підприємницької діяльності. Однак правомірність ототожнення припинення й призупинення підприємницької діяльності викликає сумнів, тому що їм властиві різні правові наслідки. Думаємо, що тимчасове нездійснення підприємницької діяльності є її призупиненням, а не припиненням і тому не повинне спричинити здійснення процедур, властивих припиненню суб'єкта господарювання (принаймні , протягом певного періоду часу, якщо він установлений законом).

Непереконливим представляється й теза про те, що припинення суб'єкта підприємницької діяльності завжди спричиняє припинення підприємницької діяльності. Таке твердження слушне, якщо мова йде про громадянина як суб'єктові підприємницької діяльності. Однак, кажучи про діяльність спеціальної особи, якою є юридична особа, не можна ігнорувати той факт, що його діяльність здійснюється й через участь його майна у виробничому процесі. Тому припинення організації спричиняє абсолютне припинення діяльності тільки при його ліквідації. У той же час при реорганізації припиняє існування сама організація, але продовжує брати участь у господарській діяльності перейшовше до правонаступника майно, що дає підставу говорити про відносне припинення діяльності підприємства.

У зв'язку з переведенням боргу на правонаступника будь-яка форма реорганізації зачіпає інтереси кредиторів і акціонерів. Їх права можуть порушуватися в більшій або меншій мірі, що й повинне знаходити висвітлення в правових нормах.

Список використаних джерел та літератури

1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 2007. – 48 с.

2.  Господарський кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2005 р. – 210 с.

3.  Положення “ Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності “ ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 року )

4.  Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

5.  Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

6.  Підприємницьке право \ за ред. Старцева О.В. – К.: вид. «Істина», 2005 р. – 600 с.

7.  Господарське право України \ Булгакова І.В.:Навч. посібник. – К.: Прецедент, 2006.– 346с.

8.  Господарське право: Навч. Посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К: Кондор, 2003.- 400с.

9.  Щербакова Н. Становлення і розвиток законодавства України про злиття та приєднання господарських товариств // Правничий часопис Донецького університету. – 2005. – № 1 (13). – С. 38-44.

10.  Щербакова Н.В. Поняття реорганізації як способу припинення підприємств, його відмінність від ліквідації // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права (науковий часопис). – 2002. – № 2. – С. 65-69.