1.  Вони мають право вносити до КМУ пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування районів.

2.  Порушувати перед ВРУ питання щодо: встановлення і зміни меж АРК, області; перенесення адміністративних центрів, перейменування районів; встановлення і зміна меж районів, міст і міських округів; зарахування населених пунктів до категорії міст районного, республіканського значення; утворення і ліквідація районів у містах, найменування і перенайменування районів у містах і населених пунктах.

3.  Прийняття рішення щодо: зарахування населених пунктів до категорії селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміна їх меж; реєстрація сільських та міських округів; взяття на облік і зняття з обліку населених пунктів; ведення Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць; видачі Державного акту встановлення і зміни меж селища міського типу, селища, села, міського округу.

Щодо Київської та Севастопольської міських рад, то вони, як і обласні ради, вносять до ВРУ подання щодо встановлення і зміни меж міста, міської округи, утворення районів у місті та їх найменування і пере найменування, а також про найменування та перенайменування інших населених пунктів, що входять до округ цих міст. Поряд із цим вони самостійно приймають рішення про встановлення і зміни меж районів у місті, також про зарахування населених пунктів, що входять до міської округи, до селищ міського типу, сіл, селищ, зміну їхніх меж та інші питання.

Повноваження районних, міських рад та республіканського, обласного значення зводиться в основному до внесення до ВР АРК, обласної ради пропозиції щодо тих питань, які вирішують ці ради або порушують питання про їх вирішення перед ВРУ, відповідно ВРи АРК, обласною радою. [8; 607-610]

Як вже було вище зазначено територія України поділяється на певні адміністративно-територіальні одиниці, тому спробуємо розглянути їх докладніше.

Область – вища ланка в системі адміністративно-територіального поділу України, утворена з метою оптимального врегулювання відносин на регіональному рівні. Вона характеризується певним механізмом організаційним відособленням, цілісністю, економічною та соціальною самодостатністю, місцевими особливостями і традиціями. Область складається з районів, міст обласного значення та об'єднань міста з навколишніми селами, селищами, містечками, юрисдикцією міста зі збереженням їхнього статусу як самостійних адміністративно- територіальних одиниць. Особливості її конституційно-правового статусу в системі адміністративно-територіального поділу України визначається ч.2ст.133 Конституції України, в якій закріплено поіменний перелік усіх областей в Україні.[15; 241-242]

Поряд з областю регіональні завдання та функції, проте вже у дещо вужчому обсязі, виконують райони. Ці адміністративно територіальні одиниці розглядають як середню ланку в системі територіального устрою України. Він представляє спільність адміністративних одиниць первинного порядку (сіл, селищ, міст) і, водночас, забезпечує цілісність області, оскільки є її органічною складовою частиною.

Через район здійснюється державна політика на місцях, вирішується основний обсяг питань життєдіяльності місцевого населення, район представляє спільні інтереси самоврядних територіальних громад і забезпечує їх зв'язок з обласними і центральними органами влади. Він являє собою сформовану модель сільської спільності людей, на його основі мають вирішуватися питання відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури.

На відміну від району, область займає вище положення в системі адміністративно-територіального поділу. Її конституційно-правовий статус додатково врегульовує не лише Конституція, а й окремі Закони України (наприклад, Закон № 1250-IV від 18 листопада 2003р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області»; Закон №356-XIV від 24 грудня 1998р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку в Чернігівській області» та ін.[20;245- 246]

Конституційно-правовий статус міста, району у місті, села та селища зумовлений їх правосуб'єктністю; функціями та компетенцією органів публічної влади, юрисдикція яких поширюється виключно на території деяких адміністративно-територіальних одиниць; механізмом здійснення функцій міста, району у місті, села, селища; гарантіями реалізації їх прав та юридичною відповідальністю, яку можуть нести відповідні органи публічної влади.

Відсутність закону «Про адміністративно-територіальний устрій України» створює низку проблемних моментів по врегулюванні конституційно-правового статусу міста, району в місті, села та селища.

До прийняття Конституції України 1996р. порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою врегульовувався Положенням «Про прядок вирішення питань адміністративно- територіального устрою Української PCP», яке було затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981р.

Тепер до уваги беруться міжнародно-правові стандарти регулювання статусу населених пунктів. Зокрема слід звернути увагу на положення Міжнародної хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеція, 1964р.), Рекомендації ЮНЕСКО про збереження і сучасну роль історичних ансамблів (Варшава - Найробі, 1976 р.), Міжнародної хартії про охорону історичних міст (Вашинська хартія, 1987р.), Рішення Конвенції ООН по населеним пунктам (Хібітат П) в Стамбулі (Туреччина, 3-14 червня 1996р.), Єреванської декларації про децентралізацію, Загальної класифікації територіальних одиниць для статистики (NUTS) від 26 травня 2003р.

З метою класифікації населених пунктів доцільно брати до уваги такі критерії, як: чисельність населення, функціональне призначення населеного пункту в державі, його адміністративне та соціально-економічне значення, внутрішній територіальний устрій, порядок здійснення публічної влади та форми управління, час та причини виникнення.

Творчо розглянувши дані критерії та не порушуючи чинної Конституції, можна розробити та прийняти низку законів, зокрема, «Про статус міста в Україні», «Про міста - обласні центри», «Про міста - районні центри», «Про малі міста України», «Про історичні міста України» прийняття таких актів лише сприятиме більш конкретному визначенн конотитуційно-правового статусу міста в Україні та зміцненню його економічного І політичного потенціалу. [20; 247-250]

Місто – великий населений пункт, адміністративний, промисловий, торгінсльний і культурний центр. У теоретичному значенні категорія «місто» є неоднозначним і багатоплановим явищем. Наприклад, соціальна теорій (М.П. Анциферов) визначає місто як «місце, пристосоване для спільного прожинання соціальної групи складного характеру, внутрішньо диференційованої та набутої певної правової форми». Політично-адміністративна теорія (М.Ю. ІІІапонал) визначає місто як поселення з певною територією, якому держаною владою надані особливі адміністративні прана. В своїй діяльності місто як «територіальна і публічно-правна одиниця» відірване під «прямого зв'язку з природою» та виконує «вищі соціальні функції» - передусім «організовує державу». [25;725]

Необхідно зазначити, що міста в Україні дуже суттєво різняться. Так, за данними статистики, найменше місто України має менше двох тисяч жителів, а найбільше – понад 2 мільйони осіб [21; 166]. За підрахунками Шкабаро В. М., 20 міст мають населення менше 2,5 тисяч осіб [22; 74].

Селище і село визначають як адміністративно-територіальну одиницю, населений пункт в Україні. [26; 455,457]

Ще у 2003р. Президент України доручив Кабінету Міністрів підготуиати законопроект «Про адміністративно-територіальний устрі».

До міста районного значення в проекті віднесено міста з чисельністю населення, як правило, не менше 10 тис. чоловік. Зазначено, що район може утворюватися, як правило, з населенням не менше 50 тис. чоловік. При цьому передбачається врахувати історичні, економічні, екологічні, географічні, демографічні особливості відповідних територій, а також етнічні і культурні традиції населення. Передбачається, що райони у місті утворюються, кількість населення яких не менша 300 тис. чоловік, а у районі в місті має проживати не менше 100 тис. чоловік. Автори проекту пропонують визначити, що село є адміністративно-територіальною одиницею з чисельністю населення, як правило не менше 100 чоловік, а селище - не менше 5 тис. чоловік. При прийнятті такої пропозиції невеликі поселення, чисельність населення яких не відповідатиме зазначеним критеріям, пропонується включати до складу найближчих населених пунктів відповідного району.[3; 86-88]

унітарний держава конституційний устрій

ІІІ. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України

 

Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки в її складі знаходиться територіальна автономія – Автономна Республіка Крим. Під автономією (від грецького «автономія» - «незалежність») в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.

Наявність автономії у складі унітарної держави є досить поширеним явищем у світовій практиці державного будівництва. Автономії існують у складі таких унітарних держав, як Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Фінляндія та інші. Наприклад, у Данії статус автономії мають такі її адміністративно-територіальні одиниці, як Гренландія і Фарерські острови, у Китаї – Тибет, Синьцзянь, Внутрішня Монголіята ін. Автономії існують і у федеративних держава, наприклад, у Російській Федерацій .

У науці державного будівництва під автономією розуміють самоврядування певної території в державі. Щодо тих об'єктивних характеристик, яким має відповідати ця територія, то існують два підходи до їх визначення: комплексно – територіальний і національно – територіальний.

Суть першого підходу полягає в тому, що згідно з ним, суб'єктом автономії може бути територія, яка відрізняється своїми історичними, географічними, економічними, мовно-культурними, релігійними, національно-етнічними та іншими особливостями.

Відповідно до національно-територіального підходу суб'єктом автономії визнається територія, що виділяється особливостями побуту та національним складом населення.

У радянській літературі національний фактор при визначенні автономії являвся провідним, оскільки автономія розглядалася ще й як ефективна форма здійснення права нації на самовизначення. Ця обставина, у свою чергу, давала можливість розглядати кожне автономне національно- територіальне утворення не як звичайну форму децентралізації державної влади за умов унітарної держави, а як державно-політичне утворення, тобто як одну з форм державності. Так у практиці державного будівництва виник феномен державно-політичної (автономна республіка) та адміністративно-політичної (автономна область, автономний округ) автономії, а також федерації, заснованої на автономії таких її суб'єктів.[8; 611-612]

Відповідно до іншої точки зору, статус автономії надається окремим частинам держави, які суттєво відрізняються від інших адміністративно- територіальних одиниць історичними, географічними, економічними, національними, мовними, соціальними, культурними умовами, побутом, звичаями, традиціями тощо. За таких умов держава, із метою вирішення проблем децентралізації державного управління чи національного питання, або для уникнення проблем сепаратизму, за ініціативи населення щодо утворення автономії проголошує або сприяє проголошенню автономії певної адміністративно-територіальної одиниці або території.

Залежно від походження, автономії поділяються на національні, територіальні та змішані, тобто за визначальним чинником сутності та змісту автономії її домінуючим чинником, що призвів до її утворення. В АРК традиційно проживали представники багатьох національностей: українці, росіяни, татари, греки, караїми, гагаузи та ін., тому утворенню автономії на території Кримського півострову сприяли переважно територіальні чинники – історичні, географічні, економічні, побутові та ін.

АРК є територіальною автономією у складі України, невід'ємною її часткою, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави.

Надання АРК відповідного статусу також має свою історію. Вперше статус автономії Крим отримав у першій половині XX ст., коли 18 жовтня 1921р. було утворено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРФСР, яка проіснувала до 1945р. і була перетворена на Кримську обл. у складі РРФСР. Цьому передувала примусова депортація з півострова кримських татар та жителів інших національностей у віддалені регіони СРСР.

У 1954р. Кримську обл. було передано до складу УРСР. На підставі ст. 14 чинної на той час Конституції СРСР 26 квітня 1954р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР, яким затвердила Указ Президії Верховної Ради від 19 лютого 1954р. про передачу Кримської обл. зі складу РРФСР до УРСР.

Це відбулося на підставі рішень Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954р. та Президії Верховної Ради УРСР. Крім того, Законом СРСР від 26 квітня 1954р. було внесено зміни до ст.ст. 22,23 Конституції СРСР, за якими Кримська обл. була виведена зі складу РРФСР і віднесена до складу УРСР. Відповідні зміни були внесені і до Конституцій РРФСР та УРСР. Таким чином у 1954р. на законних підставах був встановлений статус Кримської обл. як української території та адміністративно-територіальної одиниці. У цьому статусі Кримська обл. проіснувала до поч. 90-х років XX ст.

З розпадом колишнього СРСР виникло питання визначення адміністративно-територіального статусу Криму. 20 січня 1991р., за ініціативи жителів Криму, відбувся загальнокримський референдум щодо поновлення автономії Криму. За результатами загальнокримського референдуму Верховна Рада УРСР прийняла ЗУ«Про відновлення Кримської Автономії Радянської Соціалістичної Республіки» від 12 лютого 1991р. за яким Кримській обл. було надано статус автономної республіки, а Кримська обласна Рада народних депутатів набула статусу Верховної Ради Кримської Автономної Республіки.

Верховною Радою України були також внесені відповідні зміни до чинної на той час Конституції України (ст. 75) та прийнято 29 квітня 1992р. ЗУ«Про статус Автономної Республіки Крим», які законодавчо визначали новий конституційно-правовий статус Криму як автономної республіки у складі України.

Таке рішення було прийнято з урахуванням історичного і культурного розвитку населення на території Криму, його багатонаціональності та багатоконфесійності.

У 1995р. ВРУ прийняла ЗУ «Про Автономну Республіку Крим», яким до повноважень АРК були віднесені такі питання, як: прийняття, тлумачення законів АРК та контроль за їх дотриманням; вирішення питання територіального устрою АРК, встановлення і зміна меж районів, населених пунктів до категорії міст, найменування і перенайменування міст, сіл; визначення повноважень і порядку діяльності республіканських органів та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; визначення структури і пріоритетних напрямів розвитку економіки республіки, забезпечення науково-технічного процесу, створення й функціонування вільних економічних зон відповідно до законодавства України тощо.

Остаточне закріплення статусу АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України [11; ст. 133] і залишається невід'ємною частиною України [11;ст. 134] з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно- територіальними одиницями.

21 жовтня 1998р. Верховна Рада АРК прийняла Конституцію, а 23 грудня 1998р. ВРУ прийняла ЗУ «Про затвердження Конституції АРК», який надав чинності Конституції АРК як законодавчого акта.

Конституцією України 1996р. до відання АРК віднесено широке коло питань політичного, соціально-економічного, екологічного, культурного та іншого характеру.

У політичній сфері АРК сприяє реалізації політичних прав і свобод громадян України та вирішує інші питання політичного характеру. Зокрема, це організація та проведення місцевих референдумів; призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів.

У соціально-економічній сфері – управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного розвитку тощо.

У культурній, екологічній та інших сферах – забезпечення функціонування й розвитку державної та національних мов та культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії, розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон їх санітарної охорони; ініціювання ведення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

Конституцією та законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

Крім того, АРК має Конституцію АРК та здійснює нормативне регулювання низки питань соціального та господарського значення. При цьому, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК не можуть суперечити Конституції і законам України.

До повноважень АРК згідно зі ст. 137 Конституції України також віднесено здійснення нормативного регулювання з питань: сільського господарства і лісів; меліорації і кар'єрів; мисливства і рибальства; санітарної і лікарняної служби; містобудування і житлового господарства; громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва; туризму, готельної справи та ярмарків; транспорту загального користування, автошляхів та водопроводів; музеїв, бібліотек, театрів та інших закладів культури та історико- культурних заповідників.

В цьому переліку основних сфер життя півострова, що підлягають правовому регулюванню і забезпеченню, враховано особливості географічного положення Криму, специфіку цієї рекреаційної зони, можливість місцевих органів більш досконало і ефективно здійснювати керівництво провідними галузями економіки і культури.[1;186]

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів з цих питань не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються на їх виконання. Дія таких нормативно-правових актів з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України може бути зупинена Президентом України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Зазначені питання становлять коло конституційних повноважень АРК, у межах яких представницькі та виконавчі органи здійснюють свою діяльність самостійно. Крім того, законами України та Конституцією АРК (II розділ) передбачаються деякі інші повноваження.

АРК має відповідні органи влади і місцевого самоврядування, які здійснюють визначені Конституцією України, Законом України «Про Верховну Раду АРК» від 10 лютого 1998р., Конституцією АРК [10; ст. ст. 21 - 33].У Конституції АРК, на відміну від попередніх законодавчих актів, визнано Верховну Раду як представницький, а не законодавчий орган влади, що відповідає ст.75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є виключно парламент України – Верховна Рада України.

Верховна Рада АРК складається зі 100 депутатів, які відповідно до ЗУ «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 4 квітня 2004р., обираються за пропорційною виборчою системою. Депутати ВР АРК обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами АРК [5; п. 7 ст. 2].

ВР АРК працює сесійно. Для ведення нормотворчої роботи, підготовки та подальшого розгляду рішень і постанов з питань, віднесених до повноважень ВР АРК, з числа їх депутатів утворюються постійні комісії.

Конституцією АРК [10; п. 2 ст. 26] до повноважень ВР АРК віднесено, зокрема, прийняття Конституції АРК, призначення чергових виборів депутатів її Верховної Ради, прийняття рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму, затвердження бюджету АРК та інші.

Органом виконавчої влади АРК є уряд – Рада міністрів АРК. Відповідно до ст. 136 Конституції України, Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду та звільняється з посади ВР АРК за погодженням з Президентом України.

З питань виконання державних функцій і повноважень Рада міністрів АРК, Голова Ради міністрів АРК, його заступник, керівник відповідних міністерств і республіканських комітетів АРК підзвітні і підконтрольні Кабінету Міністрів України, а керівники місцевих державних адміністрацій – Раді міністрів АРК [10; п. 5 ст. 35].

Конституцією АРК встановлено, що правосуддя здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України [10;ст.ст. 39 – 40]. Тобто суди загальної юрисдикції, що знаходяться на території АРК, є невід'ємною складовою системи судів загальної юрисдикції України, порядок організації і діяльності яких визначається ЗУ «Про судоустрій України».

Місцеве самоврядування АРК має здійснюватися у повному обсязі відповідно до Конституції України (розділ XI «Місцеве самоврядування»), ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та законів України з певними особливостями, що передбачені Конституцією АРК (розділ IV «Місцеве самоврядування в АРК»).

Ст. 139 Конституції України передбачено, що в АРК діє представництво Президента України, статус якого визначається законом України. Через цей орган Президент України здійснює контрольну функцію щодо органів влади АРК. Його основними завданнями є: здійснення повноважень щодо забезпечення проведення в життя Конституції і законів України з питань, що належать до відання Президента України як глави держави; забезпечення взаємодії органів державної виконавчої влади України з відповідними органами АРК; сприяння однаковому застосуванню актів законодавства з питань, віднесених до відання України, здійснення передбачених Конституцією України повноважень щодо забезпечення прав і свобод громадян, державного суверенітету України.[18; 34]

Конституція АРК також закріплює гарантії статусу і повноважень АРК (розділ V), тобто нормативно-правові і організаційно-правові умови і засоби організації і діяльності АРК, її органів, посадових і службових осіб.

До організаційно-правового механізму гарантій організації і діяльності АРК Конституція АРК відносить органи державної влади України, органи АРК, органи місцевого самоврядування в АРК, їх посадових і службових осіб та інших суб'єктів конституційно-правових відносин. [15; 312-313]

 

IV. Особливості конституційно-правового статусу міст Києва і Севастополя у складі України

 

У Конституції України існує декілька норм, які стосуються статусу Києва. Згідно з ч. 7 ст. 20; п.16 ч.1 ст.92; ст.ст. 118, 133 і 140 Київ є містом, яке має спеціальний статус. Специфіка цього статусу, зазначена в ч.2 ст. 118 та ст. 140 Конституції України, виявляється у тому, що це місто постає як одиниця державного управління, і як одиниця місцевого самоврядування[11].Особливістю Києва як міста є лише те, що Київ не входить до складу Київської області і безпосередньо взаємодіє з центральними органами виконанчої влади. Місто Київ як столиця України є:

1.  Політичним та адміністративним центром держави.

2.  Місцем розташування резиденції глави держави – Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади.

3.  духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України.

4.  місцем розташування дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні.[7; ст.1]

Однак лише тому, що Київ є адміністративним центром, столицею України, а виконання столичних функцій потребує спеціального регулювання, наявність державної виконавчої влади, місцеве самоврядування у місті Києві теж повинно мати специфіку. Київ посідає особливе місце в системі адміністративно-територіального устрою України, як місто загальнодержавного значення.

Щодо адміністративно-територіального устрою в місті Києві, то він має визначатися не тільки Конституцією, а й відповідно до п. 13 ч.1 ст.92 Конституції України законом України про територіальний устрій, який визначатиме порядок утворення і ліквідації районів у містах, встановлення та зміну її меж, найменування і перенайменування таких районів.

У ч. 1 ст.133, ч.4,5 ст. 140 Конституції України і відповідно в абзаці 3 ст.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», у ч.1 ст.2 ЗУ «Про столицю України – місто-герой Київ» район і район у місті визначаються як окремі адміністративно-територіальні одиниці, які мають різний правовий статус та інші відмінні ознаки.

Було розроблено кілька проектів організації місцевого самоврядування в місті Києві, у тому числі проект КМ України, проект народних депутатів В. Чемериса і В. Бондаренка, проект народних депутатів О. Лавриновича, В. Стретовича, Т. Стецьківа та інших народних депутатів. Загальним для всіх пойменованих проектів було те, що всі вони намагалися визначити специфіку столичних функцій, зумовленими цими функціями порядок формування бюджету міста Києва, режим комунальної власності, особливості реалізації місцевого самоврядування, дати гарантії здійснення столичних функцій. Спільним для них було й те, що вони визначали територію міста та його територіально-адміністративний поділ. Жоден із законопроектів не передбачав впровадження на рівні районів у місті Києві районних державних адміністрацій. Однак пропоновані моделі організації самоврядування мали суттєві розбіжності.[11, 20; 254,259,262]

На сьогодні в Україні є два міста республіканського підпорядкування — Київ та Севастополь, що мають згідно з Конституцією України (частина третя ст. 133) спеціальний статус, який визначається законами України. Як було зазначен, вже прийнятий і діє Закон «Про столицю України — місто-герой Київ». Закон про місто Севастополь поки що не прийнятий. [8; 482]

Органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій:

1) створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ;

2) взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці;

3) виконання інших функцій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України тощо. [7; ст. 4 ]

Столичний статус міста покладає на органи місцевого
самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та
гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав [7; ст.5].

У зв'язку з забезпеченням здійснення містом Києвом столичних функцій
Київський міський голова має такі додаткові повноваження, наприклад, бере участь у вирішенні питань щодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру; вносить на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України тощо.

В бюджеті міста Києва окремо передбачаються кошти на фінансування витрат бюджетних установ та організацій за послуги, які надаються підприємствами життєзабезпечення міста. [7; ст.19]

Держава забезпечує здійснення містом Києвом столичних
функцій шляхом: виділення окремим рядком у Державному бюджеті України фінансування витрат на здійснення містом Києвом столичних функцій; надання органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування урядових телекомунікацій та каналів зв'язку, необхідних для здійснення столичних функцій;
надання власного загальноміського ефірного телевізійного,
а також загальноміського радіоканалу, каналу кабельного телебачення тощо.

Територіальній громаді міста Києва в установленому законом
порядку за поданням Київської міської ради компенсуються витрати,
а також збитки, завдані їй під час проведення заходів
загальнодержавного та міжнародного характеру, а так само шкода,
заподіяна в разі виникнення надзвичайних ситуацій з вини
суб'єктів, підпорядкованих органам державної влади.

У зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці
України Київська міська рада та Київська міська державна
адміністрація також мають додаткові права, Зокрема: придбавати у власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій; виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської державної адміністрації; брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста тощо. [7; ст. ст. 21,22]

Відповідно до ст. 1 проекту ЗУ «Про місто-герой Севастполь», воно є містом загальнодержавного значення із спеціальним статусом, що обумовлений: географічними, історичними та економічними особливостями міста; базуванням Військово-Морських Сил України і основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя;особливостями формування місцевого бюджету; особливостями здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування і органи державної влади у місті Севастополі забезпечують у межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких особливих функцій:

1) створення належних умов для базування Військово-Морських Сил України і основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя;

2) здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення;

3) виконання згідно із законом інших функцій міста Севастополя. [16; ст.1]

Витрати на утримання інфраструктури міста Севастополя, що використовується для забезпечення функціонування підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, розташованих на його території, компенсуються з Державного бюджету України.

Держава гарантує здійснення містом Севастополем особливих функцій шляхом: надання державних гарантій на інвестиції, що залучаються на розвиток інфраструктури міста; виділення місту необхідних ресурсів та компенсації витрат, пов'язаних з проведенням у місті заходів загальнодержавного та міжнародного значення; відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням рішень органів державної влади України; виділення цільових субвенцій на розвиток інфраструктури міста і збереження історико-культурної спадщини; передачі в установленому порядку до сфери управління Севастопольської міської державної адміністрації підприємств, установ та організацій державної власності, а також частки державного майна в господарських товариствах на території міста; затвердження стабільних, не менш ніж на два роки, бюджетних показників взаємовідносин Державного бюджету України і бюджету міста Севастополя; надання субвенцій, виділення необхідних ресурсів для виконання програм, проектів та на інші витрати, пов'язані з виконанням містом загальнодержавних функцій [16; ст.11].


Висновок

 

Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що за допомогою адміністративно-територіального устрою держави, а точніше у відповідності з ним утворюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, вирішуються численні управлінські та інші питання.

Сучасний світ уже звик до того, що поява на політичній карті нових держав унаслідок розпаду великих територіальних утворень супроводжується активними трансформаційними процесами. Як правило, вони починаються із облаштування кордонів і коригування структур територіальної організації. У такий спосіб вирішуються не лише завдання елементарної зручності, а й більш складні проблеми налагодження нормального співжиття мешканців.Нажаль, на підставі досліджуваного матеріалу, можна стверджувати, що Україна в цьому відношенні становить виняток, бо фактичний стан існуючого адміністративно-територіального устрою України не повною мірою відповідає Конституції та іншим нормативно-правовим актам, які регулюють питання адміністративно-територіального устрою. Тому, і фактичний стан, і нормативно-правова база потребують удосконалення та узгодження між собою.

Очевидно, що реформування адміністративно-територіального устрою повинно базуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню стандартів життя, наближують надання певних послуг населенню, сприяють розвитку місцевого самоврядування. З географічної точки зору серед таких принципів можна зазначити: повсюдність, пропорційність, компактність, доступність, взаємодоповнюваність, гнучкість та адаптивність, саморегулювання тощо.


Список використаної літератури

1.  Балакірєва P.C. КПУ: Навч. пос. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 210с.

2.  Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 360с.

3.  Журавський B.C., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Концерм Видавничий Дім «1н Юре», 2004. -672с.

4.  Загальна теорія держави і права/За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук , професора В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.

5.  Закон України «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Відомості Верховної Ради України від 10 липня 2010 року. N 2487-VI

6.  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України від 21 травня 1997 року. N 280/97-ВР.

7.  Закон України «Про столицю України – місто-герой Київ» Відомості Верховної Ради України від 15 січня 1999р. №401-XIV//

8.  Конституційне право України. 3-є вид. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Т. Погорілка – К.: Наукова думка, 2002 – 734с.

9.  Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/За ред. академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора B.C. Журавського. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 544с.

10.  Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.

11.  Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996.

12.  Кравчук М.В. проблеми теорії держави і права (опорні конспекти) / Навч. посіб. для студентів вищих навч. заклад. – 2-ге вид., й доп. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 400 с.

13.  Лисенков C.JI. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.— К .: «Юрисконсульт», 2006. – 355 с.

14.  Письменицкий A.A., Слинько Д.В. Теория государства: Учебное пособие. – X.: Консум, 2004. -100 с.

15.  Погорілко В.Ф., Федоренко B.JI. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344с.

16.  Проект ЗУ«Про місто-герой Севастополь» від22 грудня 2005 року. N 3264-IV

17.  Скакун О.Ф.Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. — Харків: Еспада, 2006 – 776 с.

18.  Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Конституційне право України. Навчальний посібник – X.: Фірма «Консум», 1998. – 117.

19.  Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. Профессора В.Г. Стрекозова. – М.: «Интерстиль», 2000. – 382 с.

20.  Чушенко В.І, Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручн. – К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 488с.

21.  Шевчук Л. Т. Проблеми удосконалення адміністративно-територіального устрою України с. 163–176 // Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / За ред. Л. Т. Шевчук. – Львів, 2007. – 254 с.

22.  Шкабаро В. М. Конституційно-правовий статус міста в Україні: Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2004. – 243 с.

23.  Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005. – 568с.

24.  Щомісячний правовий часопис. Юридична Україна. 3(51)/2007 Борденко Василь, К.: «Юрінком Інтер», 105с.

25.  Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 2001. Т.3: К - М. 2001 – 792с.

26.  Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.5: П-С. 2003 – 736с.

27.  Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін – К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.6: Т-Я. 2004 – 768с.


Информация о работе «Конституційне закріплення адміністративно-територіального устрою України»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 58697
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
22786
0
0

... ів та їх кваліфікації. Основним ресурсом адміністративної реформи мають бути висококваліфіковані кадри, забезпечення якими можливе шляхом розвитку державної служби. Розділ 2. Концепція адміністративної реформи в україні 2.1 Реформа у системі органів виконавчої влади Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої ...

Скачать
510395
0
0

... ійних комісій Верховної Ради України; 5) сприяє народним депутатам України у здійсненні ними своїх повноважень і забезпечує їх необхідною інформацією; 6) здійснює контроль за додержанням Конституції України; 7) організує підготовку і проведення всенародних голосувань (референдумів), а також народних обговорень проектів законів України та інших найважливіших питань державного життя республіки; ...

Скачать
253231
0
0

... і та відносні, громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні) та ін. 3. Обов’язки громадян Відповідно до Концепції реформи адміністративного права України оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян потребує вжиття ряду конкретних заходів щодо вдосконалення адміністративного законодавства, а саме: - приведення у відповідність з вимогами ...

Скачать
77899
0
0

... відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмету. Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України. 4. ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних ...

0 комментариев


Наверх