Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження:

Ø  розгляд поправок;

Ø  виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту;

Ø  ухвалення в порядку першого, другого, третього читання;

Ø  розгляд альтернативних проектів.

У необхідних випадках — винесення проекту:

а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.;

б) на всенародне обговорення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки - протягом 15 днів після отримання закону, беручи його до уваги. Разом з тим глава держави має право вето.

Вето ( від. лат. veto – забороняю) – акт, що зупиняє набрання чинності рішенням будь – якого органу, зокрема відхилення главою держави прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне вето – остаточне відхилення закону, та відкладне вето, за яким Президент України за ст.94 Конституції України наділений правом повернення закону зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі накладення Президентом України вето на прийнятий закон виникає потреба у додатковій стадії законодавчого процесу – розгляді президентського вето. Якщо на цій стадії закон буде прийнято кваліфікованою більшістю голосів (не менше ніж дві третини від конституційного складу парламенту), глава держави повинен його підписати і обнародувати.

Слід підкреслити, що в Україні зазначена ситуація складається таким чином : кожні п’ять років, тобто за період скликання Верховної Ради, Президентом накладається вето на декілька десятків прийнятих законів і в більшості випадків парламенту не вдається подолати його (вето). І навіть у разі подолання парламентом вето Президент, як правило, не підписує закон, якщо він суперечить Конституції України.

У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку (15 днів) не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульгується.

В Україні — це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульгується.

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур’єр»).

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звертатися до Регламенту Верховної Ради України - нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту. Але при цьому необхідно звернути увагу на деякі особливості Регламенту від 27 липня 1994 року. Оскільки цей акт не приймався за встановленою конституційною процедурою прийняття законів, не надсилався на підпис Президенту України, набув чинності на підставі Постанови Верховної Ради України, зміни до нього вносилися також постановами парламенту, слід визнати, що Регламент за своїм юридичним статусом не є законом, хоча у ньому (ст.1.0.2.) й зазначено, що акт має силу закону. Дослідники цього документа підкреслюють : «Регламент Верховної Ради України мав, таким чином, із самого початку форму своєрідного «парламентського закону», що за юридичним статусом був вищим від звичайної постанови Верховної Ради, але не був законом у конституційному значенні».

Література

1.  Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Преса України, 1997 р.;

2.  ЗУ «Про внесення змін до Конституції України» №2222–VI від 8 грудня 2004 р.;

3.  Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Регламенту Верховної Ради України» від 16.03.2006;

4.  Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно – правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. №503/97

5.  Гончаренко В.Г. Юридичні терміни. Тлумачний словник. – К.:Либідь, 2003

6.  Ковальський В.С., Козінцев І.П. Правотворчість : теоретичні та логічні засади. – К. : Юрінком Інтер, 2005;

7.  Лисенков С.Л. Теорія держави і права. – К.: Хрінком Інтер, 2002;

8.  Опришко В.Ф. Правознавство. – К.: КНЕУ, 2003

9.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Ескада 2001;

10.  Скакун О.Ф. Терміни і поняття в законодавстві України : науково – практичний словник – довідник. – Х.: Ескада, 2003;