Юридичний склад природноресурсового правопорушення

1.2 Юридичний склад природноресурсового правопорушення

Природноресурсовому правопорушенню, також як і будь-якого іншого протиправної поведінки, притаманні певні ознаки, що утворюють його юридичний состав. Он включає в себе об'єкт і об'єктивну сторону правопорушення, суб'єктів і суб'єктивну сторону природноресурсового правопорушення. [4] Об'єктами природноресурсових правопорушень являються суспільні відносини, закріплені чинним законодавством та пов'язані з використанням природних ресурсів та охороною навколишнього середовища, збереженням належних умов життєдіяльності суспільства і забезпеченням якості навколишнього природного середовища. При цьому правове закріплення цих відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і відповідати доступним науково-технічним вимогам використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Чинне законодавство дозволяє виділити природноресурсове загальні та спеціальні об'єкти протиправного посягання. До загальних об'єктів екологічних правопорушень слід віднести протиправні посягання, спрямовані на збереження безпечного для існування живої та неживої природного середовища, захисту життя і здоров'я населення країни від негативного впливу природного середовища, збереження гармонійної взаємодії суспільства і природи, забезпечення раціонального використання, своєчасного відтворення і ефективної охорони природних ресурсів як залучених у господарський обіг, так і невикористовуваних в народному господарстві. У цьому сенсі загальним об'єктом протиправного посягання являються не державні інтереси, а природне середовище як місце, засіб і умова життя національної спільноти і територіальних спільнот міст і селищ. Таким чином, загальним об'єктом природноресурсового правопорушення є закріплений чинним законодавством природноресурсовий правопорядок у суспільстві. Тому будь-яке посягання на цей правопорядок виступає у вигляді правопорушення. Основу загального об'єкта природноресурсового правопорушення становлять ставлення суспільства до раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. Виділення спеціального об'єкта природноресурсового правопорушення обумовлено однорідністю або близькістю суспільних відносин в галузі використання і охорони земельних ресурсів, корисних копалин, водних об'єктів, лісових багатств і зелених насаджень, об'єктів природно-заповідного фонду та ресурсів морської економічної зони і континентального шельфу, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря. До спеціальних об'єктах протиправних посягань слід віднести відносини власності українського народу на природні ресурси, закріплені в ст. 13 Конституції, відносини державної, комунальної та приватної власності на природні об'єкти, яких припускаються земельним, природно-заповідним і фауністичних законодавством. Характерним як для загальних, так і для спеціальних об'єктів природноресурсових правопорушень являються протиправні посягання на суспільні відносини, врегульовані еколого-ресурсовим законодавством. Вони, як правило, виступають у формі правопорушень у сфері раціонального використання природних ресурсів та забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується протиправністю поведінки правопорушника, зазіхає на встановлений державою екологічний правопорядок у суспільстві. Цей правопорядок являє собою систему суспільних відносин, що склався в результаті дії норм природноресурсового законодавства. Протиправність може виявлятися у формі активних дій або пасивного поведінки у формі бездіяльності ігнорують приписи природноресурсового законодавства. Об'єктивним результатом природноресурсового правопорушення є заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або конкретним природним об'єктам або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди. При цьому загальне поняття природноресурсового шкоди включає в себе пряму дійсну шкоду, заподіяну матеріальним об'єктам природи, компенсацію матеріальних витрат і грошових коштів на їх відновлення та відшкодування збитків, завданих у зв'язку з погіршенням або втратою якісних навколишнього природного середовища. Екологічний шкода може завдаватиметься спільними діями кількох осіб і послідовними діями кількох осіб. Відмінність між заподіянням екологічної шкоди спільними і послідовними діями кількох осіб полягає в тому, що в першому випадку винні особи будуть нести солідарну відповідальність за його відшкодування, а у другому-пайову пропорційно до ступеня вини кожного. Складність складу шкоди, що завдається в протиправним поведінкою в області природноресурсових відносин, призвело деяких дослідників цієї проблеми до виділення економічного (матеріального) шкоди та средозащітного шкоди. Економічний шкоду заподіюється конкретним природним об'єктам: земля, надра, водам, лісам, тваринам та рослинному світу, природно-заповідному фонду і носить, як правило матеріалізований характер у формі їх погіршення, загибелі, знищення, викрадення. Екологічну шкоду безпосереднім чином пов'язаний із заподіянням шкоди якості природного середовища. Протиправні посягання в даному випадку можуть порушувати обмінні процеси в природі, забруднювати середовище проживання, виснажувати ресурси природи, підвищувати антропогенний вплив на життєдіяльність суспільства і людини, створювати загрозу виникнення генетичних змін живих організмів. Складність складу шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу протиправними діями або бездіяльністю, передбачає і способи встановлення його розмірів. Особливістю його визначення є таксова принцип обчислення екологічної шкоди. В даний час такси обчислення розміру відшкодування заподіяної шкоди, передбачені для лісових об'єктів, об'єктів природно-заповідного фонду та рослинного світу, відшкодування шкоди, заподіяної наземним і водним тваринам, рибним запасам та іншим об'єктам дикої фауни.

При цьому заподіяння шкоди перелічених видів природних об'єктів, занесених до Червоної книги України або до Зеленої книги України, тягне за собою більш сувору відповідальність, із застосуванням підвищених такс обчислення їх розмірів. В даний час, наприклад, діють Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, затверджені постановою Комітету Міністрів України № 1464 від 5 грудня 1996 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного видобутку (збору) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 19 січня 1998 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 21 квітня 1998, Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 8 квітня 1999 в редакції постанови № 1789 від 28 грудня 2001, Такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення судів, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 484 від 3 липня 1995 року в редакції постанови № 433 від 29 березня 2002 року. Однак чинне законодавство не містить вичерпного переліку таксова обчислення шкоди, заподіяної всім природним об'єктам. Не має таких такс, наприклад, для обчислення шкоди, заподіяної земельним ресурсам, корисних копалин надр землі, повітряному басейну. Тому для визначення розміру шкоди, що завдається в цих об'єктах неправомірними діями, застосовуються Методики підрахунку збитку, затверджені Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, реєструються Міністерством юстиції України. До них відносяться, наприклад, Методика обчислення розміру збитків, заподіяних внаслідок забруднення нафтою, затверджена урядовою постановою № 631 від 26 квітня 2003, Методика визначення розміру шкоди, зумовленого забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, методику розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджених указами Мінекоресурсів та зареєстрованих у Мін'юсті України. Тим не менше, таксова або методичні способи обчислення розмірів відшкодування шкоди також не формують особливу форму юридичної відповідальності за природноресурсове правопорушення. Вони є лише спеціальними способами визначення розмірів збитків, що охоплюють як економічний, так і екологічної шкоди. А у випадках, коли немає не такс, ні методик, обчислення заподіяної шкоди природним об'єктам або природному середовищу здійснюється на підставі застосування загальногромадянських способів визначення такої шкоди, виходячи з принципу його повного відшкодування. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення передбачає наявність причинного зв'язку між протиправним поведінкою і наступившим шкідливим результатом або створенням реальної загрози його настання. Причинним зв'язком прийнято вважати такий розвиток подій, які викликані протиправними діями або бездіяльністю, що є причиною шкідливих результатів і виступають як їх наслідки. Шкода природному середовищу заподіюється не лише внаслідок протиправних дій, але і правомірною поведінкою, що спричинила шкоду природному середовищу має місце. Наприклад, у випадках передбачених главою 24 Земельного кодексу, присвяченій відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема пов'язаних з погіршенням якості ґрунтового покриття земельних ділянок та приведення їх у стан, непридатне для подальшого використання. Суб'єктами природноресурсових правопорушень можуть вступати державні установи, громадські об'єднання та релігійні організації, об'єднання підприємств та організацій громадян. В окремих випадках природноресурсові правопорушення вчиняються іноземними підприємствами та фірмами, міжнародними об'єднаннями та організаціями закордонних держав. Слід зазначити, що суб'єкти природноресурсових правопорушень необов'язково повинні бути власниками природних ресурсів, природокористувачів або орендарями природних об'єктів. Вони взагалі можуть не перебувати у будь-яких природноресурсових правовідносинах, бо обов'язки нести відповідальність за скоєні правопорушення у рівній мірі залежать як від стану у правовідносинах, так і знаходження поза правовідносин. Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог природноресурсового законодавства може бути і держава яка не є юридичною особою. [5]Відповідальність держави за національним законодавством заснована на тому, що воно виконує в сучасних умовах важливі екологічні функції для суспільства. За невиконання або неналежне виконання державою цих функцій відповідають його виконавчі органи управління: Мінприроди, МОЗ, Держводгосп і їх регіональні та місцеві органи. Це може мати місце при порушенні ними законодавства про надання, вилучення або перерозподіл природних ресурсів, невжитті заходів щодо забезпечення природноресурсової безпеки населення. Суб'єктами природноресурсової відповідальності за аналогічні правопорушення можуть виступати виконавчі органи місцевого самоврядування. Суб'єктами юридичної відповідальності за природноресурсові правопорушення є посадові особи державних органів управління, керівники підприємств всіх форм власності, а також громадських об'єднань та інших недержавних організацій. Вони можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності за незаконне розпорядження природними об'єктами, надання їх у володіння та користування з перевищенням своїх повноважень, невжиття заходів щодо запобігання забруднення і оздоровлення навколишнього середовища. Громадяни, як суб'єкти відповідальності за природноресурсові правопорушення мають володіти деліктною дієздатністю, яка виникає в повному обсязі з настанням повноліття. Однак, ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу та ст. 12 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачають вік кримінальної та адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років. [6]Згідно з ч. 3 ст. 33 Цивільного кодексу, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років, несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним іншій особі, відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу, самостійно на загальних підставах.

Суб'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується наявністю вини, що спричинила шкоду. Вина виражає психічне ставлення суб'єкта правопорушення до скоєння протиправних дій або бездіяльності і таким, що наступив наслідків. Умисні форми вини при порушенні природноресурсових норм мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги природноресурсового законодавства і тим самим бажає заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним об'єктам, природним ресурсам або окремих компонентів природи. У подібних випадках у наявності прямий умисел, спрямований на заподіяння шкоди за допомогою правопорушення. Більшість умисних природноресурсових правопорушень здійснюється з непрямим умислом. Необережні форми вини при порушеннях природноресурсових норм проявляються в недбалому виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості на уникнення можливих шкідливих наслідків на навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів чи природних комплексів в результаті своєї діяльності або бездіяльності, але легковажно розраховує на їх запобігання або не передбачає наступ шкідливих наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачити. До необережним форм провини можна віднести недотримання правил пожежної безпеки в лісах, невиконання вимог щодо експлуатації очисних споруд, порушення правил використання агрохімікатів у сільському господарстві. Вина в природноресурсових правовідносинах у тій чи іншій формі, поряд з іншими ознаками складу цих правопорушень, є обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності. На це вказують всі законодавчі акти з природноресурсовим змістом. У сучасному українському ресурсово-екологічному законодавстві юридична відповідальність за заподіяння шкоди природному середовищу власником джерела підвищеної небезпеки не є єдиною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 154 Земельного кодексу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, а згідно з ч. 2 ст. 155 Земельного кодексу, збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видачі актів, які порушують їх права, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органами, що видали такі акти. Цивільний кодекс у ст. ст. 1173-1175 передбачає, що заподіяний у подібних випадках шкода підлягає відшкодуванню державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини органів державної влади або місцевого самоврядування, а також наявності вини їх посадових осіб. Його юридична природа полягає в тому, що в подібних випадках держава та територіальні громади добровільно беруть на себе відповідальність за діяльність своїх органів та їх посадових осіб. Неправомірне втручання зазначених органів та їх осадових осіб у здійснення власниками своїх повноважень або прийняття ними актів, що порушують права таких власників, можуть призводити не тільки до заподіяння майнової шкоди, але і породжувати в певних ситуаціях природноресурсовий шкоди, що підлягає відшкодуванню без наявності вини. Діючому природноресурсовому законодавству відомо і звільнення від відповідальності навіть у випадках здійснення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли протиправними діями завдається шкода окремим природним об'єктам з метою запобігання більш істотної шкоди навколишньому середовищу. Обов'язковою умовою поведінки при крайній необхідності, є вчинення таких дій, без яких неможливо було б запобігання виникла небезпеки заподіяння шкоди, діючи іншими способами і засобами, їх неможливо було б уникнути або запобігти. Однак, якщо, згідно зі ст. 39 Кримінального кодексу, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності не є злочином, і, отже, звільняє від кримінальної відповідальності, то крайня необхідність, відповідно до ст. 1170 чинного Цивільного кодексу, безпосередньо не звільняє від застосування цивільно-правової відповідальності. Облік і оцінка дій в умовах крайньої необхідності здійснюється судом, і в залежності від конкретних обставин заподіяння шкоди, суд може розподіляти розмір його відшкодування між спричинила шкоду і потерпілий в певних частинах або звільнити їх від його відшкодування частково або в повному обсязі. [7]