Види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

1.3 Види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства

Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, кожний має право на безпечно для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Навіяного конституційному праву громадян кореспондує обов'язок їх, закріпленій у ст. 66 Закону країни, Відповідно до якої «кожний зобов'язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку ії нанесення – відшкодовувати нанесені збитки. З приведених конституційних норм впливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності іх заподіяння.

Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно – правових актах природноресурсового законодавства. Так, згідно ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року з наступними численними змінами і доповненнями, порушення законодавства про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства.

Кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена у розділі 7 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року, який цілком присвячений злочинам проти довкілля. Зазначений розділ чинного кримінального кодексу передбачає відповідний перелік найбільш небезпечних кримінальних правопорушень у сфері використання природних ресурсів і охорони довкілля. До них відносяться: порушення правил екологічної безпеки-ст. 236; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення ст. 237; приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення-ст. 238; забруднення або псування земель – ст. 239; порушення правил охорони надр – ст. 240; забруднення атмосферного повітря – ст. 241; порушення правил охорони вод – ст. 242; забруднення моря – ст. 243; порушення законодавства про континентальний шельф України – ст. 244; знищення або пошкодження лісових масивів - ст. 245; незаконна порубка лісу – ст. 246; порушення законодавства про захист рослин – ст. 247; незаконне полювання – ст. 248; незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – ст. 249; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів – ст. 250; порушення ветеринарних правил – ст. 251; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду – ст. 252; проектування чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля – ст. 253; без господарське використання земель – ст. 254. У чинному Кримінальному кодексі без достатньої уваги залишилися кримінально-правові засоби охорони окремих природних об’єктів та їх ресурсів, не говорячи вже про захист суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб на їхнє використання, і насамперед, на засадах права власності. Зміст складів злочинів, закріплених у 6 розділі Кримінального кодексу – злочину проти власності, свідчить про те, що в ньому немає жодної статті, спеціально присвяченої охороні природних об’єктів та захисту права власності чинів, закріплених і на них. Навіть традиційно жорстке огородження права державної власності на природні ресурси залишено без належної охорони кримінально – правовими засобами. Безумовно, може мати місце знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу, незаконна порубка лісу чи присвоєння його окремих ресурсних компонентів, порушення законодавства про захист рослин шляхом збору « червоно-книжкових» чи «зелено-книжкових» ресурсів рослинного світу, незаконне полювання чи незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з метою присвоєння об’єктів тваринного світу або проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, що завдають їм значної шкоди або навмисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду. В аналогічних випадках будуть мати місце не злочини проти власності, а злочини проти встановленого правопорядку використання багатств та охорони довкілля[8]. До особливостей покладання мір кримінальної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства варто віднести і те, що вони застосовуються тільки в судовому порядку на підставі розгляду матеріалів розслідуваної кримінальної справи. Позасудова кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення застосовуватися не може.

Найбільшу теоретичну і практичну складність викликає розмежування протиправних дій у сфері природокористування і природо охорони на кримінальні злочини й адміністративні провини. Найчастіше одні і ті ж порушення правил природокористування чи вимог охорони навколишнього природного середовища тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, а в інших – адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року з наступними численними змінами і доповненнями. Останній містить спеціальну главу 7, в якій передбачені «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури». Адміністративна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена й в інших главах Кодексу про адміністративні правопорушення. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, тобто винне, протиправне діяння, що порушує екологічний правопорядок в суспільстві, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Це визначення адміністративного правопорушення випливає із змісту ст. 9 Кодексу про адміністративні правопорушення. [9]Адміністративні відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, які допускають суспільно шкідливі вчинки у галузі використання природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища. У більшості випадків для застосування відповідальності в адміністративному порядку не потрібно визначення розміру заподіяної шкоди. Для іі покладення достатнім є сам факт здіснення адміністративного правопорушення, зокрема в сфері природокористування і природо охорони.

Найбільш розповсюдженими видами адміністративно карних екологічних правопорушень є невиконання вимог екологічної безпеки. До них відносяться недотримання екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві й експлуатації промислових об’єктів, здійсненні транспортування, збереження, переробки та знищення промислових та побутових відходів, здіснення порушень правил використання і вимог охорони окремих видів природних об’єктів та іх ресурсів.

Не менш розповсюдженими є правопорушення у виді самовільного заняття та використання природних ресурсів. В умовах роздержавлення і приватизації природних об’єктів кількість таких видів правопорушень істотно збільшилася під самовільним заняттям та використанням природних об’єктів розуміється оволодіння і використання об’єктів природи або природних ресурсів без іх передачі, надання, виділення, відводу, надання дозволу компетентними на те державними органами або органами місцевого самоврядування. Умови передачі об’єктів природи у власність або надання в користування, в оренду, а також порядок видачі ліцензій і дозволів на використання природних багатств країни, передбачено чинним природноресурсовим законодавством. Виходячи з вимог ст. 24 Кодексу про адміністративні правопорушення в залежності від характеру, змісту і виду природноресурсового правопорушення, можуть застосовуватися наступні адміністративні стягнення: винесення попередження; покладення штрафу; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права займатися діяльністю, пов’язаною з використанням природних об’єктів та іх ресурсів; залучення до виправних робіт; застосування адміністративного арешту. У зв’язку з цим ст. 25 Кодексу про адміністративні правопорушення підрозділяє адміністративні стягнення, на основні і додаткові. Так, оплатне вилучення об’єкту природи чи конфіскація предметів, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, можуть застосовуватися в якості основних і додаткових стягнень. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути покладено основне або основне і додаткове стягнення. Однак у даний час наведене положення вступило в деяке протиріччя з вимогами ст. 61 Конституції, що передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення».

Попередження, як захід адміністративного впливу за природноресурсове правопорушення, вноситься в писемній формі. Воно вручається правопорушнику під розпис і про це вноситься запис в облікові документи природоохоронних органів. Штраф є самим розповсюдженим видом адміністративної відповідальності у сфері природокористування і природо охорони. Він являє собою стягнення з правопорушника визначеної грошової суми. Розміри адміністративних штрафів у даний час обмежуються кількістю не оподатковуваних мінімумів громадян та посадових осіб[10].

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилучені і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику за винятком витрат по реалізації вилученого предмета. Це може мати місце, наприклад, при здійсненні адміністративного правопорушення вперше й усвідомленні його наслідків. Конфіскація предмета, який став знаряддям скоєння природноресурсових правопорушень може застосовуватися, як основний або додатковий захід адміністративної відповідальності. До них відносяться знаряддя лову чи відстрілу, засоби видобутку та пристосовування збору, технічні засоби і спеціальні знаряддя.

Позбавлення спеціального права займатися діяльністю, пов’язаною з використанням природних об’єктів та іх ресурсів, як міра адміністративного стягнення, також передбачено в КпАП. Воно може застосовуватися за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, зокрема за порушення правил полювання. Позбавлення цього права може мати місце терміном до 3-х років. Однак позбавлення права на полювання не може застосовуватися до осіб, для яких зайняття полюванням є основним джерелом або засобом існування. Безумовно, за природноресурсові правопорушення можуть застосовуватися міри адміністративних стягнень як виправні роботи й адміністративний арешт. Але іх застосування на практиці зустрічається досить рідко. Це пояснюється ускладненою процедурою їхнього застосування та іх низькою ефективністю в сфері забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Передбачене ч. 3 ст. 68 екологічного закону безоплатне вилучення незаконно добутих природних ресурсів та виготовленої з них продукції не відноситься до мір адміністративної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства. Адміністративному законодавству відомо, як оплатне так і безоплатне вилучення предмета адміністративного правопорушення. Однак при безоплатному вилученні незаконно добутих природних ресурсів, наприклад, видобутку корисних копалин, заготівлі деревини, вилову риби має місце вилучення у правопорушника того, що йому не належить на законній підставі. Вилучена продукція, що виготовлена з незаконно добутих природних ресурсів, а також стягнення отриманих доходів від її реалізації, спрямовуються у місцеві фонди охорони навколишнього середовища.

Найбільш розповсюдженим є застосування адміністративних стягнень за порушення природноресурсового законодавства державними органами та їхніми інспекціями і спеціально уповноваженими посадовими особами. До них відносяться центральні та місцеві органи державного санітарного нагляду, ветеринарного контролю, охорони земельних і водних ресурсів, рибоохорони й охорони мисливського господарства, лісової охорони та карантинної служби рослин, охорони навколишнього природного середовища, архітектурно-будівельного контролю, стандартизації, метрології та сертифікації, а також їхні керівники та посадові особи, уповноважені чинним законодавством на застосування відповідних заходів адміністративного впливу на правопорушників.

Справи про адміністративні правопорушення у сфері природноресурсового законодавства можуть розглядатися колегіально зазначеними органами або одноосібно уповноваженими особами згідно з наданим протоколом про скоєне правопорушення. Стягнення покладаються відповідно до прийнятого рішення, що підлягає виконанню в порядку, встановленому адміністративним законодавством. Цивільна відповідальність за допущенні порушення природноресурсового законодавства й особливості її застосування передбачені у ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Правову основу цивільно-правової відповідальності за природноресурсові правопорушення складають положення природноресурсових кодексів і вимоги природоохоронних та середовище захисних законів, які відсилково вказують на можливості застосування цього виду відповідальності. Але конкретні міри цивільно-правової відповідальності застосовуються відповідно до норм чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Шкода заподіяна в наслідок порушення законодавства про використання природних ресурсів підлягає компенсації, як правило в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Цивільна відповідальність за природноресурсові правопорушення в основному носить компенсаційний характер. Вона полягає в покладанні на заподіювача шкоди природним ресурсам або природному середовищу несприятливих наслідків майнового характеру у виді цивільно-правових санкцій. Застосування цивільно-правових мір відповідальності за заподіяння шкоди природі має цілий ряд особливостей. Природа, як відомо, не є майном у цивільно-правовому розумінні, хоча окремі природні об’єкти поступово повертаються у майновий цивільно-правовий обіг, а деякі з них піддані грошовій оцінці. Екологічна шкода, що заподіяна природному середовищу, проявляється в погіршені якості довкілля, що не піддається повному відшкодуванню. При відшкодуванні шкоди, заподіяної природним ресурсам, стягненню підлягають майбутні витрати власників та природо користувачів задля поновлення природних компонентів, відтворення природних ресурсів або відновлення якості природного середовища.

Природне походження об’єктів довкілля та відсутність їхнього вартісного виразу в трудових витратах обумовлюють застосування таксового методу обчислення заподіяної шкоди, умовно враховуючи розмір збитку природному середовищу та шкоди, завданої матеріалізованим об’єктам природи. Але, природноресурсове законодавство не передбачає такси і методики обчислення розміру збитку, заподіюваного усім видам природних об’єктів та їх ресурсів. Тому часто доводиться застосовувати загально цивільні методи встановлення розміру шкоди, заподіяної природним об’єктам та природному середовищу. Забезпечення повної компенсації природноресурсової шкоди юридичним і фізичним особам може бути досягнуто відшкодуванням збитків і стягненням неустойки. У таких випадках цивільно-правова відповідальність за правопорушення носить субсидіарний характер, що заповнює прогалини природноресурсового законодавства. Тому в подібних випадках норми цивільного права застосовуються для регулювання природноресурсових відносин, якщо вони не врегульовані спеціальним законодавством. Особливістю застосування цивільно-правової відповідальності до правопорушників природноресурсового законодавства є відшкодування шкоди, заподіяної власником джерела підвищеної небезпеки. Згідно ч. 3 ст. 69 екологічного закону особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

У зв’язку з тим, що метою цивільно-правової відповідальності в природноресурсових відносинах є відшкодування шкоди природному середовищу, здоров’ю людини, компенсації збитків власникам і природо користувачам, то при відсутності таких видів шкоди немає підстав для застосування цивільно-правової відповідальності. Однак, цю обставину не слід змішувати з відшкодуванням збитків та втрат власникам природних об’єктів та природо користувачам, що заподіяні правомірними діями. У подібних випадках має місце не цивільна відповідальність, а сплата гарантованих компенсацій за неодержані доходи, понесені втрати та зроблені вкладення в природний об’єкт, виведення природного об’єкту з господарського використання. Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків у сфері раціонального використання природних ресурсів покладається відповідно до норм Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року з наступними змінами і доповненнями. [11] Однак слід зазначити, що дисциплінарна відповідальність за трудоправові порушення вимог природноресурсового законодавства може застосовуватися з дотриманням норм інших актів трудового законодавства. Підставою для покладення дисциплінарної відповідальності за трудоправові порушення природноресурсового законодавства є здіснення працівником дисциплінарної провини в процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків, що порушують встановлені природоохоронні вимоги. У трудовій діяльності робітників та службовців такі правопорушення можуть проявлятися в різноманітних діях або бездіяльності: у невиконанні покладених трудових функцій по охороні та використанню природних об’єктів та їх ресурсів, у порушені процесу виконання робіт, у недотриманні технологічної дисципліни виконання робіт.

Суб’єктами дисциплінарної відповідальності в природноресурсових правопорушеннях є робітники, службовці, посадові особи підприємств, установи й організації, які знаходяться з останніми у трудових відносинах. Отже, дисциплінарна відповідальність обумовлюється наявністю трудових правовідносин і поза них застосовуватися не можуть. Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосована тільки одна з мір стягнення: оголошення догани або звільнення з роботи. Отже дисциплінарна відповідальність працівників, в обов’язки яких входило виконання природоохоронних функцій, за загальними нормами трудового законодавства не може виходити за межі його вимог. Тому за допущені правопорушення екологічного правопорядку працівників можуть бути покладені тільки зазначені дисциплінарні стягнення. Однак статутами, нормами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення покладаються органом, якому надано право прийому на роботу працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть покладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені з посади тільки за рішенням органу, який обрав їх на посаду, і лише за підставами, передбаченими законодавством. Безумовно, при притягненні до дисциплінарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання працівником своїх природоохоронних функцій слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства, зокрема стосовно термінів та порядку застосування дисциплінарних стягнень. Покладаються вони у формі видання наказу або ухвалення відповідного рішення, які підлягають доведенню до працівника під розпис. У випадках вчинення дисциплінарної провини, що спричинило матеріальну шкоду довкіллю, може застосовуватися матеріальна відповідальність у розмірах, в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством. Таким чином, у подібних випадках має місце трудоправова матеріальна відповідальність, яка пов’язана з трудовими відносинами, а не майнова цивільно-правова відповідальність, що зумовлена деліктними зобов’язаннями, передбаченими у цивільному законодавстві.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, трудоправова матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог природноресурсового законодавства має цілу низку особливостей.

Вони полягають у наступному: працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі або організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків; при покладанні матеріальної відповідальності трудові права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності лише за пряму дійсну шкоду, лише у межах та в порядку, передбаченому законодавством, і за умови, якщо така шкода заподіяна підприємству.

Установі або організації винними протиправними діями працівника, трудоправова матеріальна відповідальність працівників, як правило, обмежується визначеною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; при наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної, чи кримінальної відповідальності; на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неотриманні підприємством, установою або організацією доходи та за шкоду, заподіяну працівником, який знаходився в стані крайньої необхідності; працівник який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її цілком або частково; за згодою власника або уповноваженого ним органу, працівник може передати для відшкодування заподіяної шкоди рівноцінне майно або виправити ушкоджений об’єкт.

При покладанні трудоправової матеріальної відповідальності на працівників за природоохоронні правопорушення слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства. Ними, наприклад, є: обмеження матеріальної відповідальності межами середньомісячного заробітку; визначення меж матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір заподіяної шкоди природним об’єктам перевищує її номінальний розмір: правомірне покладання повної матеріальної відповідальності; дотримання вимог визначення розміру шкоди та встановлення порядку її відшкодування. Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, відповідно до ч. 7 ст. 68 екологічного закону, за поданням державних органів охорони довкілля згідно з рішеннями їх уповноважених органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково[12].

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ ОБЄКТІВ ТА ЇХ РЕСУРСІВ