Типологія засобів «відмивання грошей»

1.2 Типологія засобів «відмивання грошей»

 

Аналіз останніх досліджень тенденцій у легалізації злочинних доходів, що проводилися Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), Егмонтською групою органів фінансової розвідки та регіональними групами з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (APG, MONEVAL, CFATF, GAFISUD) дозволяє зробити висновок, що під терміном «засоби відмивання грошей» треба розуміти складну категорію, що в логічно-конструктивному плані складається з трьохмірної структури таких понять, як: а) послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; б) інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; в) інституціональні структури, що експлуатуються для цілей відмивання грошей [34, c. 7].

Розглянемо наведену типологію більш детально.

Перший сегмент типології – послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей у структурованому вигляді поділяються на складові:

1)  банківські послуги on-line;

2)  електронні перекази;

3)  приватна банківська справа [34, c. 9].

Банківські послуги on-line. Доступ до таких послуг через Інтернет може використовуватися злочинцями для «відмивання» грошей. Три основних характеристики Інтернету обумовлюють цей ризик: легкість доступу до послуг через Інтернет; відсутність фізичного контакту між клієнтом і установою банку; швидкість електронних операцій.

Електронні перекази. Розвиток систем електронних переказів як на валовому так і роздрібному рівнях надає більше територіальне охоплення та ефективність у проведені переказів. Система SWIFT здійснює все більше банківських переказів, а в роздрібному банківському секторі послуги телефонного та електронного банкінгу дозволили клієнтам здійснювати фінансові операції без особистого контакту з працівниками фінансової установи.

Попри всі переваги електронних переказів, існують слабкі місця, які є привабливими для використання їх у відмиванні грошей або фінансуванні тероризму. По перше, це відмінності в законодавчому полі з питань протидії легалізації в різних країнах, а конкретно відмінність вимог до обов’язкових реквізитів документів за електронними переказами.

По друге, використання множинних переказів з метою створення складного або заплутаного фінансового сліду з метою уникнення виявлення.

По третє, використання фальшивих документів ідентифікації особи, підставних осіб або компаній-оболонок для забезпечення «чистих» реквізитів при проведенні переказів.

Для цілей протидії відмиванню грошей через використання електронних переказів необхідно: а) впровадити неухильне дотримання країною Спеціальної Рекомендації FATF VII «Грошові Перекази»; б) встановити граничну суму переказу для подання звітів національному органу фінансової розвідки; в) розробити чіткі критерії використання електронних переказів злочинцями. Такі критерії повинні використовуватись у програмному забезпеченні для автоматичного відслідковування операцій за ключовими словами.

Приватна банківська справа. Під приватною банківською справою розуміється надання банками спеціальних послуг своєму або відомому чи високопоставленому клієнту. Послуги для таких клієнтів характеризуються більшою волею і конфіденційністю, ніж для звичайних клієнтів.

Уразливим місцем зазначених відносин є можливість використання банку корумпованими високопоставленими особами для «відмивання» своїх доходів. Ці особи можуть також контролювати або мати власні фінансові установи для цих цілей [29, c. 37].

Другий сегмент типології – інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей. У структурному вигляді цей сектор, також, як і попередній, поділяється на три складові:

1)  готівка, телеграфні перекази та ін.;

2)  цінні папери та інші інструменти;

3)  кореспондентські банківські рахунки [34, c. 8].

Готівка, телеграфні перекази, електронні гаманці, смарт-картки і WAP-технології. Хоча готівка – це найбільш анонімний актив, злочинці через міри, що починаються в країнах у боротьбі з «відмиванням» грошей, намагаються вивезти їх в інші країни, з надією розмістити в іноземну фінансову систему. Тому контрабанда грошей стає більш популярною.

При телеграфних перекладах і безготівкових платежах експертам важко виявити факти «відмивання» у всій масі проведених операцій. Звичайно вони спираються на інші, зв'язані з такою операцією фактори, такі як звіти про підозрілі операції, звіти про рух через кордон коштів чи інформації, що міститься в SWIFT-повідомленнях.

Електронні гаманці, смарт-картки і WAP-технології є новими платіжними технологіями, що зараз не носять масового характеру, але мають потенціал у застосуванні у схемах «відмивання» грошей. Так, WAP-технології надають доступ до Інтернету з мобільного телефону. У цьому випадку можуть починатися ті ж дії, що й у банківському on-line.

Цінні папери на пред'явника та інші інструменти, що переуступаються (чеки на пред'явника, дорожні чеки, банківські чеки і банківські тратти). Можливість сховати справжнього власника цінних паперів обумовлює уразливість такого типу фінансових інструментів – на пред'явника – до їх використання при «відмиванні» грошей. Ця ж особливість являє собою можливість злочинного використання чеків (виписаних чи індосованих на пред'явника) і банківських тратт. Дорожні чеки використовуються в схемах «відмивання» грошей через можливість у деяких країнах не декларувати ці інструменти при перетинанні границі.

Кореспондентські банківські рахунки. Найбільш уразливі для відмивання грошей – міжнародні кореспондентські відносини банків.

При кореспондентських відносинах банк-кореспондент не має інформації про ідентифікацію клієнтів банку-респондента. Тим самим банк-кореспондент вірить у те, що банк-респондент почав усі необхідні міри (ідентифікація клієнта, операцій і т.д.) по недопущенню реалізації злочинної схеми [38].

Третій сегмент типології – інститути, що використовуються для цілей відмивання грошей. У структурному вигляді цей сегмент поділяється на такі складові: організації (трасти, неприбуткові організації, страхові компанії), професії (юристи / нотаріуси, бухгалтери та інші професіонали), альтернативні системи переказу грошей.

Перша із складових цього сегменту – організації. Приватна природа трасту дозволяє під завісою твердих правил чи захисту таємниці приватного життя сховати особистість бенефіціарія чи власника трастового майна. Трасти також можуть допомогти сховати активи від законних кредиторів, захистити майно від вилучення при юридичних діях або замаскувати зв'язку в грошових потоках, зв'язаних з «відмиванням» чи грошей ухилянням від сплати податків.

Неприбуткові організації використовуються злочинцями, часто терористами, для акумулювання коштів за допомогою отримання благодійних внесків, членських зборів тощо. Неприбуткові організації також використовують для переміщення грошей з однієї країни в іншу. Такі операції підлягають менш суворому моніторингу через задекларований специфічний вид діяльності неприбуткової організації

Страхові компанії. До методів відмивання грошей в страховому секторі можна віднести наступні. На стадії розміщення страховий бізнес використовується для придбання страхових продуктів за кошти злочинного походження. При цьому злочинці експлуатують факт, що страхові продукти продають брокери, які здійснюють свою діяльність без безпосереднього контролю та без нагляду з боку компанії, що надає продукт.

Інший метод відмивання через страхові поліси полягає у здійсненні злочинцем одного або декількох виплат страхових премій з подальшою вимогою сплати відшкодування на користь третьої особи. Також до потенційних ознак відмивання відносять часту зміну вигодонабувачів, використання страхового полісу як активу на пред’явника або застави за іншими фінансовими операціями [38].

Друга складова – професії (юристи/нотаріуси, бухгалтери та інші професіонали). якщо злочинець сам не є професіоналом, використовуються консультації легальних професіоналів: бухгалтерів, юристів, фінансових консультантів і т.д.

Третя складова – альтернативні системи переказу грошей. Альтернативні системи переказу грошей засновані на специфічних етнічних, культурних або історичних факторах і в деяких випадках є традиційним способом руху коштів, що передують розвитку західної банківської системи в XIX і XX вв.

У світі існують багато альтернативних систем переказу грошей, що мають схожі характеристики: а) відсутність записів по операціях; б) відсутність ідентифікації клієнта і нагляду з боку влади; в) потенціал для використання в злочинних схемах [38].

Отже, сутність терміну відмивання грошей полягає в тому, що, як показав проведений нами аналіз, в міжнародній практиці такі дії визначаються у наступних чотирьох елементах:

1)  перетворення і передача майна, знаючи, що це майно отримане в результаті злочинної діяльності або в співучасті в такій діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження коштів, або надання допомоги будь-якій особі, втягненій в таку діяльність, з метою запобігання юридичних наслідків цієї діяльності;

2)  приховування або маскування дійсних джерел, місцезнаходження, розміщення, переміщення, приналежності прав або власності майна, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

3)  придбання, володіння або користування майном, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

4)  співучасть, надання допомоги, спроби щодо здійснення або надання допомоги в здійсненні, підбурюванні, сприянні або наданні порад щодо здійснення дій, зазначених у попередньому пункті.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дає змогу узагальнити структуру кримінально-економічного циклу і звести її до трьох структурно-послідовних дій: а) генерування кримінального доходу; б) легалізація кримінальних коштів; в) використання легалізованих кримінальних коштів.

Типологія засобів відмивання коштів а) послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; б) інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; в) інституціональні структури, що експлуатуються для цілей відмивання грошей.

 

2. Роль банків у боротьбі з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом

відмивання гроші злочинний банк

2.1 Аналіз діяльності банків з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

 

Розглядати систему протидії відмиванню грошей банками на Україні слід у розрізі нормативно-правових актів, що регулюють дане питання. Основними законами і підзаконними актами у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, є:

1.  Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» (далі – базовий закон) [3].

2.  Закон України «Про банки і банківську діяльність» [4].

3.  Кодекс України про адміністративні правопорушення [1].

4.  Кримінальний кодекс України [2].

5.  Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

6.  Укази Президента України:

-  від 10.12.2001 №1199/2001 «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [12];

-  від 22.07.2003 №740/2003 «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» [13].

7.  Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі – ФМ) та інші нормативно-правові акти з питань ведення ФМ Національного банку України (НБУ):

-  Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 14 травня 2003 року №189 [17];

-  Постанова Правління НБУ «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» від 14 липня 2006 року №267 [18];

-  Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок накладення адміністративних штрафів» від 29 грудня 2001 року №563 [19].

8.  Міжнародні стандарти і рекомендації:

-  Сорок рекомендацій [21], а також спеціальні рекомендації групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей – FATF;

-  Директиви Європейського парламенту та Ради;

-  стандарти Базельського комітету [33].

Базовим Законом визначено структуру системи протидії відмиванню грошей в Україні, яка є дворівневою і складається: із державного рівня та первинного.

Відповідно до базового закону, сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України – це обов’язковий фінансовий моніторинг. Діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом», фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів – є внутрішнім фінансовим моніторингом [3].

Суб’єктами держaвного ФМ є:

-  центральні органи виконавчої влади та Національний банк України;

-  спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань ФМ – Державний комітет фінансового моніторингу (далі – ДКФМ).

Суб’єктами первинного ФМ є:

-  банки, страхові та інші фінансові установи;

-  платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові фінансові установи;

-  товарні, фондові та інші біржі;

-  професійні учасники цінних паперів;

-  інститути спільного інвестування;

-  гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

-  підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

-  підприємства і об’єднання зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

-  інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції [3].

Суб’єкти державного ФМ: НБУ, Державна комісія з ЦП та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, здійснюють функції нагляду та контролю за відповідними суб’єктами первинного ФМ. Суб’єкти первинного ФМ контролюють безпосередньо операції клієнтів і повідомляють про операції, які підозрюються у легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Згідно статті 10 базового закону у обов’язки суб’єктів державного фінансового моніторингу, за виключенням ДКФМ, входить:

-  вимагати від суб’єктів первинного ФМ виконання завдань та обов’язків передбаченим базовим законом;

-  проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього ФМ, вживати заходів передбаченим базовим законом;

-  під час здійснення нагляду перевіряти дотримання норм законодавства, вживати заходів, передбаченим базовим законом;

-  інформувати ДКФМ про виявлені випадки порушення законодавства суб’єктами первинного ФМ;

-  забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб’єктів первинного та державного ФМ і правоохоронних органів;

-  погоджувати з ДКФМ нормативні документи, що стосуються питань пов’язаних з виконанням вимог базового закону;

-  надавати ДКФМ інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань, окрім інформації щодо особистого життя [3].

Що ж стосується банківського сектору то наглядовим органом тут виступає НБУ, який, відповідно, і виконує наглядові та регулятивні функції покладені на нього, як на суб’єкта державного ФМ, згідно базового закону, а також Закону України «Про Національний банк України» [5], «Про банки і банківську діяльність» [4].

У обов’язки суб’єктів первинного ФМ входить:

-  проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає ФМ відповідно до базового Закону, або відкриває рахунок, або за наявності підстав, що інформація щодо клієнта потребує уточнення;

-  забезпечувaти виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають ФМ;

-  надавати ДКФМ інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому ФМ, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

-  сприяти працівникам ДКФМ у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому ФМ;

-  надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит ДКФМ, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом ФМ, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

-  сприяти суб'єктам держaвного ФМ з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають ФМ;

-  вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається ДКФМ, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);

-  зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з базовим законом підлягає ФМ, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції [4].

Розглядаючи систему протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в банківській системі, банк може виступати як активною сутністю системи протидії легалізації доходів, так і пасивною. З точки зору кожного із вищезгаданих підходів у банка є свої специфічні завдання, а також об’єкт і суб’єкт.

Регулювання питань ФМ в Україні відбувається низкою нормативно-правових актів:

1.  Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. №638 [6].

2.  Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. №249 [3].

3.  Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664 [7].

4.  Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ [4].

5.  Сорок рекомендацій Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також спеціальні рекомендації, введені в дію загальною постановою Кабінету Міністрів України і Правління НБУ від 28.08.2001 р. №1124 [15].

6.  Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р. №189, зі змінами та доповненнями [17].

Окрім вищенаведених документів слід віднести ЗУ «Про національний банк» [5], в якому виписуються основні положення щодо здійснення Національним банком своїх обов’язків по нагляду за банками.

Відповідність національного законодавства Сорока рекомендаціям FATF є необхідною умовою для визнання України, як країни, що бореться з відмиванням грошей і фінансуванням терористичної діяльності.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» безпосередньо ФМ торкається глава 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації» та глава 11 «Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [4]. Окремо слід відмітити статтю 71 «Інспекційні перевірки банків», яка описує права та обов’язки банків при перевірці їх співробітниками НБУ [4].

Основним законом при боротьбі з відмиванням грошей у банківському секторі виступає Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», що був прийнятий наприкінці 2002 року і став ключовим фактором при виключенні України із «чорного списку» FATF у 2003 році. У базовому законі окрім описаних основних положень у сфері боротьби з легалізацією доходів, що були отримані злочинним шляхом, описана система ФМ, що присутня в Україні, а також розписані фінансові операції, які підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ. Описуючи існуючу систему протидії відмиванню грошей у банківській сфері слід більш детально зупинитися саме на операціях, що підлягають під ФМ у банках.

Базовий Закон описує операції, що підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ, зокрема, до обов’язкового ФМ відносять операції, що перевищують 80000 гривень, або еквівалент у іноземній валюті, та має наступні ознаки [3]:

-  переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон. Що стосується другої частини даної ознаки, то слід відмітити, що Розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 24 лютого 2003 року №77-р, відповідно до пункту 18.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» такий перелік встановлений;

-  купівля або продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

-  зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту, проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн і території затверджується Кабінетом Міністрів України, на основі переліків, що затверджені міжнародними організаціями. На даний момент у списку не має жодної країни, що встановлено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України;

-  переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

-  зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

-  зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

-  відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

-  переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

-  обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

-  проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

-  придбання особою цінних паперів за готівку;

-  виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

-  виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

-  розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

Що стосується обов’язкового ФМ, то операції, які сюди відносяться достатньо чітко описані і можуть бути піддані автоматизації.

Розглянемо операції, що за базовим законом підлягають під внутрішній ФМ [3]:

-  заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема:

1) прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного ФМ за тотожними вкладами або операціями на поточний момент;

2) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

3) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та більше рахунки інших осіб;

4) представлення клієнтом банку інформації, яку неможливо перевірити;

5) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття;

6) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного ФМ;

7) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;

8) прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;

9) настання страхового випадку протягом короткого терміну, який визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, після укладення страхової угоди;

-  невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зокрема:

1) не пов'язане з діяльністю особи істотне збільшення залишку на рахунку, який згодом перераховується іншому суб'єкту первинного фінансового моніторингу або використовується для цілей купівлі іноземної валюти (з переказом на користь нерезидента), цінних паперів на пред'явника;

2) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

3) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного ФМ;

4) регулярне представлення чеків, емітованих банком-нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така діяльність не відповідає діяльності особи, відомій суб'єкту первинного ФМ;

5) зарахування на рахунок особи значної кількості платежів від фізичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену базовим законом на рівні 80000 грн., у тому числі через касу суб'єкта первинного ФМ, якщо діяльність особи не пов'язана з наданням послуг населенню, збором обов'язкових або добровільних платежів;

6) істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі;

7) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінансову операцію на таку суму;

8) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в погашення простроченої заборгованості контрагента перед особою;

-  виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового ФМ, передбачених базовим законом, зокрема:

1) регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юридичної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) коштів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного ФМ, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента;

2) передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (посередник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту з суб'єктом первинного ФМ.

Що стосується операцій внутрішнього ФМ, то, з вищенаведеного можна зробити висновок, що операції описані в 12 статті базового закону носять «рекомендаційний» характер для виявлення банками спроб відмивання грошей, оскільки, немає чітко визначених подій при настанні яких банк повинен повідомити про це повноважний орган і при повідомленні ДКФМ про операції, що можуть мати підозру у відмиванні коштів, банки мають самостійно прийняти рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію. Ефективність такого підходу викликає сумніви, особливо серед категорії банків, що створюються для обслуговування невеликого кола клієнтів і, як правило, контролюються саме своїми основними клієнтами.

В теперішній час банки, що здійснюють діяльність на території України досить активно розвивають методи протидії відмиванню грошей через банківську систему. Сприяє цьому прихід на український ринок банків з іноземним капіталом із високорозвинених країн, оскільки саме ці банки мають достатньо розвинену структуру і високі стандарти протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Контролюючим органом у сфері ФМ у банках виступає Національний банк і за перевірками, що здійснюються ним, фіксуються порушення.

Так, для ДКФМ, інформація про підозрілі фінансові операції надходить від суб’єктів первинного ФМ, якими виступають [17]:

-  банки;

-  страхові та інші види фінансових установ;

-  товарна, фондова та ін. біржі;

-  ломбарди;

-  казино;

-  юридичні особи, які провадять будь-які лотереї;

-  інвестиційні фонди;

-  недержавні пенсійні фонди;

-  поштові відділення;

-  інші фінансові посередники.

Інформація від суб’єктів первинного ФМ може надходити по високошвидкісному з’єднанню, якщо відповідна установа підключена до загальної мережі ДКФМ, через Інтернет, використовуючи відповідні способи захисту інформації (брандмауери, антивіруси, обов’язкове шифрування тощо), чи на носіях електронної інформації, як то: дискети, цифрові диски та інші поширені носії даних. Інформація про фінансові операції може надходити до Уповноваженого органу також у паперовому вигляді з послідуючим скануванням, розпізнаванням і занесенням даних до електронної бази даних. Наступним кроком, після розшифровки і занесення до оперативної бази даних, отримана інформація проходить початкову обробку: вправлення наявних помилок і підготовка до формату, що може бути підданий електронній перевірці. Після цього до суб’єкта первинного ФМ надсилається повідомлення про прийняття отриманої від нього інформації. Після початкової обробки інформація проходить фільтрацію, що базується на спеціальних критеріях для ФМ по виявленню суб’єктів підозрілих операцій.

Після фільтрації інформації по фінансових операціях надходить до відділу зв’язків, де проходить початкову аналітичну обробку у ході якої, на основі відповідних критеріїв, проходить прийняття або неприйняття інформації, у другому випадку відсилається відповідний запит до суб’єкта первинного ФМ на додаткову або ж уточнюючу інформацію. До компетенції департаменту зв’язків ДКФМ також входить співробітництво з правоохоронними органами України та іншими міністерствами і відомствами.

На даний момент для підвищення ефективності і оперативності аналізу інформації ДКФМ створена Єдина інформаційна система (ЄІС), до якої входять:

-  Державний комітет статистики;

-  Державний комітет фінансових послуг;

-  Міністерство фінансів;

-  Державний комітет землевпорядкування;

-  Держпідприємництво;

-  Міністерство юстиції;

-  Держзв’язок;

-  Національний банк України (НБУ);

-  Фонд державного майна;

-  Міністерство економіки;

-  ГоловКРУ;

-  Служба безпеки України (СБУ);

-  Міністерство внутрішніх справ (МВС);

-  Державна митна служба;

-  Державна податкова адміністрація (ДПА);

-  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

-  Адміністрація Державної прикордонної служби.