Види нормативно-правових актів

Курсова робота

З дисципліни: «Теорія держави й права»

на тему: «Види нормативно-правових актів»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття нормативно-правового акта як форми вираження правових норм

2. Класифікація нормативно правових актів за різними критеріями

2.1 Класифікація за юридичною силою

2.1.1 Закони

2.1.2 Підзаконні нормативно-правові акти

2.1.3 Міжнародні договори

2.2 Класифікація за дією нормативно-правових актів в просторі і за колом осіб

3. Система законодавства України: теперішній стан та шляхи вдосконалення

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Нормативно-правовий акт є основною, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо- німецькою моделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути пояснена можливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів зміст нормативних приписів.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як в загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значною мірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового акта необхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значения поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.

На нашу думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О. Котюком, який визначає його як юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

Метою даної роботи буде проаналізувати види нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації. Також дати загальну характеристику системи законодавства України, проаналізувати сучасний його стан та шляхи його вдосконалення.

1. Поняття нормативно-правового акта як форми вираження правових норм

Нормативно-правові акти є основною і найбільш довершеною формою сучасного права. Їх велика питома вага порівняно з іншими формами пов'язана перш за все з підвищенням ролі держави в регулюванні суспільно значущих відносин. Крім того, їх широкому використанню «допомагають» такі якості, як здатність централізовано регулювати різні відносини, швидко реагувати на зміни потреб суспільного розвитку, чіткість і доступність викладу виражених в ньому розпоряджень. Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє безпосередньо і оперативно знайомити з їх змістом населення.

Нормативно-правові акти слід відрізняти від інших формально схожих (але не правових) актів, що містять типові нормативні Розпорядження, виражені в документально-письмовій формі (установчі документи політичних партій, різноманітні акти суспільно-політичних рухів і громадських організацій, інструкції по користуванню електронною технікою, побутовими приладами і т.д.). Ця відмінність виражається в наступному:

1) нормативно-правові акти виходять від держави, виражають збалансовану державну волю. При цьому вони є результатом правотворчої діяльності не всяких, а лише компетентних (уповноважених на те законом) державних органів. Приймати такого роду акти можуть також інші, недержавні організації (акціонерні суспільства, профспілки і т.д.), але лише з відома (попереднього або подальшого санкціонування) держави;

2) їх основний зміст складають типові нормативні-приписи, що володіють певною юридичною силою і встановлюють єдиний, державно-владний порядок регулювання суспільно значущих відносин, обмежений в часі, в просторі і по колу адресатів;

3) вони мають певну документально-письмову форму (закон, указ, ухвала і т.д.). Це офіційні акти-документи, що мають встановлені символи і реквізити. Їх зміст належним чином структурований і висловлюється стилем документів з використанням спеціальної і загальновизнаної термінології;

4) нормативно-правові акти приймаються і здійснюються юридично врегульованому процедурно-процесуальному порядку;

5) їх реалізація забезпечується комплексом заходів державної дії (економічними, організаційними, примусовими і т.д.).[15;379 – 380]

Нормативно-правові акти не слід ототожнювати не тільки з нормативними, але і з іншими правовими (правозастосовчими, інтерпретаційними) актами, що мають свою видову специфіку. Так:

• якщо нормативно-правовий акт направлений на регулювання найбільш типових, масових відносин, то акти застосування права регулюють конкретні життєві ситуації, одиничні випадки (вирок суду);

• якщо нормативно-правовий акт розрахований на невизначено велику кількість ситуацій, то акт застосування права — на одноразову реалізацію;

• якщо нормативно-правовий акт не персоніфікований, адресований невизначено великому числу людей, що потрапили в типову життєву ситуацію, то акт застосування має конкретного адресата.

На відміну від нормативно-правового інтерпретаційний акт (акт тлумачення) взагалі не містить норм права. Виконуючи допоміжні функції, він лише роз'яснює сенс і зміст нормативних розпоряджень, обслуговує нормативний акт.

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

По-перше, структура нормативного акта повинна включати назву акта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулювання), преамбулу (містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, а особлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні договори України.

По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передбачають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. Наприклад, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижневому інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».[2;297 – 298]

Отже нормативно-правовий акт можна визначити як виданий в особливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу, що містить норми права. I слід мати на увазі, що деякі переваги нормативно-правового акту можуть перетворитися на недоліки. Так, стереотипність, абстрактність форми не дозволяє деколи враховувати різноманіття життєвих реалій і перед правозастосувачем виникає проблема відсутності правового орієнтиру для вирішення спірної ситуації, наслідку вона розв'язується в процесі правотворчої діяльності, для цього необхідний час. Не усуває невизначеності і використання правової аналогії.

Суперечність права і конкретної дійсності систематично загострюється різними обставинами об'єктивного і суб'єктивного порядку, коли нормативні встановлення відстають від потреб сьогоднішнього дня, коли законодавець в результаті політичного компромісу створює суперечливі норми, використовує оціночні поняття, не розкриваючи їх змісту (розкрадання в особливо крупних розмірах, виробнича необхідність і т.д.), віддає на розсуд правозастосувача порядок і характер дозволу деяких життєвих ситуацій і т.д. Суд же не може відмовити в правосудді із-за неповноти або неясності закону.[15;381]