3. Система законодавства України: теперішній стан та шляхи вдосконалення

Інтенсивний розвиток сучасних суспільних відносин відповідно вимагає ефективного та якісного їх правового регулювання. Це зумовлює необхідність оптимізації процесу реформування системи законодавства України, спрямованого на забезпечення реалізації проголошених принципів правової держави, де людина, її права та свободи є найвищою соціальною цінністю. Очевидним є той факт, що, незважаючи на безумовні досягнення, залишається багато державотворчих і правових проблем, які вимагають термінового законодавчого вирішення.

З прийняттям Верховною Радою Конституції України розпочався якісно новий етап розвитку та вдосконалення національного законодавства. Ми переконуємося на власному досвіді, наскільки це складні та неоднозначні процеси. Не існує ідеального закону, який би одразу нормалізував усі суспільні процеси, поставив все на свої місця і тим самим створив своєрідну ідилію. Життя завжди вносить свої корективи, це рух вперед, це постійна потреба вдосконалення, пошук нового. Адже відбувається постійний розвиток, виникають нові суспільні відносини, які вимагають правового регулювання. Тому необхідно не лише забезпечити ефективне правове регулювання існуючих суспільних відносин, а й передбачати їх подальший розвиток. Таким чином, на сьогодні актуальним і важливим є дослідження як самого феномена «система законодавства», так і питання забезпечення дієвості та ефективності системи національного законодавства, яке б відповідало потребам правового регулювання.[12;40 – 41]

За роки незалежності України вітчизняні вчені неодноразово зверталися до окремих питань теоретичного осмислення закономірностей функціонування системи законодавства України. Суттєвий доробок у розвиток цієї проблеми внесли С. Бобровник, О. Богінич, В. Грищук, М. Козюбра, А. Колодій, О. Копиленко, В. Котюк, В. Копейчиков, М. Кравчук, Ю. Оборотов, В. Опришко, П. Рабинович, М. Цвік, О. Шевченко, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш та ін. Заслуговують на увагу монографії Н. Оніщенко «Правова система: проблеми теорії», «Правова система і держава в Україні», в яких здійснено комплексний аналіз правової системи як особливого феномена соціальної реальності, запропонована цілісна концепція розвитку правової системи України, що охоплює весь комплекс взаємодії правових норм, інститутів, відносин, діяльності, свідомості та культури, а також висвітлюються особливості взаємодії демократичної, соціальної правової держави та правової системи України .

Також значним доробком є дисертаційне дослідження О. Лисенкової «Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика», у якому подана комплексна структурно-функціональна характеристика системи законодавства, розкриваються особливості функціонування законодавства як високоорганізованої багаторівневої системи взаємопов'язаних елементів.

Таким чином, вітчизняними науковцями зроблено значний крок у дослідженні закономірностей та особливостей функціонування системи законодавства України. Разом із тим актуальність подальшого наукового аналізу основних характеристик системи національного законодавства, стану та шляхів його вдосконалення в сучасних умовах зростає. Тому дослідження особливостей та проблем функціонування системи законодавства є потребою сьогодення, яка випливає із сучасного рівня правових знань, потреб законодавчої діяльності та юридичної практики.

Здійснюючи загальнотеоретичну характеристику законодавства України як системи, ми використали філософський підхід до розуміння системи. У даному випадку система розглядається як цілісна множина пов'язаних між собою елементів, що має той чи інший вид упорядкованості за певними якостями та зв'язками. Таке поняття системи стосовно законодавства найкраще розкриває такі його характеристики, як сукупність певних компонентів, взаємозв'язок та взаємодія цих компонентів, які утворюють структурну, органічну цілісність, що всебічно впливає на суспільні відносини. Характерним є те, що такий вплив є взаємним: адже ефективна система законодавства краще регулює суспільні відносини, і навпаки - характер суспільних відносин визначає характер законодавства, його соціальну спрямованість. Таким чином, відтворення цілісної картини механізму функціонування законодавства як системи сприятиме оптимізації заходів, спрямованих на його вдосконалення.[12;42]

У сучасній юридичній науці та юридичній практиці категорія «система законодавства» є однією з найпоширеніших. Особливістю цього поняття є його використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формою та рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, що приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядними організаціями. Слід зазначити, що існує декілька підходів до визначення терміна «законодавство»:

• сукупність законів, тобто нормативно-правових актів вищої юридичної сили;

• сукупність усіх діючих у державі нормативно-правових актів;

• сукупність нормативно-правових актів вищого законодавчого органу, Президента й Уряду України.

Останнім часом спостерігаються спроби переосмислення широкого розуміння законодавства, яке об'єднує в єдине ціле закони і підзаконні акти, що значно принижує роль закону, створює підстави для підміни його управлінськими рішеннями. А це не прийнятно для правової держави, шлях до якої - підвищення ролі закону. У даному випадку йдеться лише про правовий закон, який є гарантом реалізації та захисту основних прав і свобод людини та громадянина. Іншими словами, такий закон, в основі якого лежить природне право, а держава через законодавчий механізм повинна забезпечити його реалізацію.

М. Кравчук стверджує, що в юридичній літературі немає єдиного підходу до питання про законодавство, тому важливо з'ясувати сутність понять «законодавство», «система законодавства», «структура законодавства».

У широкому значенні поняття «система законодавства» може бути визначене як форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та об'єднання у конкретні статті, нормативні приписи, нормативно-правові акти, інститути, галузі законодавства.

А. Венгеров вважає, що система законодавства - це упорядкована за різними об'єктивними критеріями, зумовлена потребами соціального регулювання, життєдіяльності суспільства певна множина нормативних актів, що формується для найбільш ефективного використання правових норм, тобто це не просто сукупність нормативно-правових актів, а їх диференційована система, заснована на принципах субординації та координування її структурних елементів. І наскільки ця система є цілісною та стабільною, наскільки тісний взаємозв'язок між її структурними елементами, настільки визначається ефективність дії правового механізму, що впливає на формування та розвиток суспільних відносин у всіх сферах життя. Звичайно, цей зв'язок має і зворотну дію. Іншими словами, загальна ситуація в країні, рівень економічного та політичного розвитку держави істотно впливає на стабільність національного законодавства, на його правову спрямованість.

Сучасна ситуація в розбудові України має непростий характер. Країна переживає перехідний період і виробила поки що не досить повний законодавчий масив. Навіть за умови наявності насиченої законодавчої бази важливим аргументом є саме ефективність правового регулювання існуючих суспільних відносин, тобто важливого значення набуває реалізація правових приписів. Тому на перший план виходить не кількість нормативно-правових актів, а їх можливість реально врегулювати ту чи іншу конкретну ситуацію. Слід зазначити, що до проголошення незалежності майже 80 % суспільних відносин регулювалося союзним законодавством. Відповідно стають зрозумілими обсяг і складність завдань у створенні та розвитку української законодавчої системи, що постали перед нами сьогодні. Адже вдосконалення та впорядкування законодавства - характерна ознака процесу розвитку будь-якої цивілізованої правової держави. На нашу думку, це має бути безперервний процес, спрямований на вдосконалення, поліпшення та оптимізацію правового регулювання існуючих суспільних відносин.[12;42 – 43]

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що це не просто сукупність нормативних актів, а система, що має багаторівневу та високоорганізовану структуру, яка функціонує одночасно в єдності трьох структурних утворень - ієрархічної (вертикальної), галузевої (горизонтальної) та республіканської (унітарної). Під вертикальною структурою законодавства України ми розуміємо характеристику нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили, тобто вона визначається ієрархією та компетенцією правотворчих органів. Ця класифікація базується на поділі нормативно-правових актів на закони та підзаконні нормативні акти.

Слід зазначити, що основну роль в ієрархічній структурі законодавства відіграє Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання. Вони мають найвищу юридичну силу, є першоосновою всього законодавства. Основа галузевої структури окреслюється предметом правового регулювання, що зумовлений конкретними суспільними відносинами. У цьому зрізі виділяють такі елементи, як нормативно-правовий припис, нормативно-правовий акт, інститут законодавства, галузь законодавства.

В основу галузевої системи законодавства покладено два критерії: система права і система галузей державного управління. Наявність унітарної структури зумовлена особливістю форми державного устрою Української держави. Відповідно до Конституції України вона є унітарною державою, що має у своєму складі автономне утворення у формі Автономної Республіки Крим. Таке положення характеризує структуру системи законодавства, яка відповідно складається із законодавства Української держави та законодавства Автономної Республіки Крим, що відповідає основним положенням законодавства України. Горизонтальна, ієрархічна та унітарна структури законодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства.[7;219]

Ми погоджуємося із твердженнями П. Рабіновича, який вважає, що система законодавства, її основні параметри зумовлюються значною мірою системою права. Тому й удосконалення системи законодавства має своєю передумовою пізнання та використання специфічних системно-структурних закономірностей права. Отже, законодавство не діє автоматично. Якщо брати за основу таку властивість законодавства, як його стабільність, то фактором, що позитивно діє на нього, можна назвати загальне становище в країні. Іншими словами, побудова системи законодавства детермінується (визначається) об'єктивними умовами соціально-економічного розвитку суспільства.

Як свідчить світовий досвід, системи законодавства всіх основних держав континентальної Європи (на відміну від системи судових прецедентів, що превалюють в країнах англо-американської правової системи і систем, заснованих на звичаях та релігійно-моральних нормах, які складаються в країнах мусульманського або традиційного права) будуються на принципах і формах упорядкування нормативно-правових актів, що видаються законодавчими та вищими виконавчими органами влади держави. А оскільки Україна вже має досвід формування власної системи законодавства, найкращі традиції у цій сфері потрібно продовжувати. Закріплення в Конституції України загальнолюдських принципів, ідеалів сучасного демократичного суспільства та держави зобов'язує до використання досвіду розвинутих країн і міжнародного співтовариства у формуванні якісно нової системи українського законодавства. Разом із тим слід визнати, що велику цінність має вітчизняний досвід. Орієнтація на західні ідеали, яка призводить часом до механічного застосування досвіду інших країн (якими б розвинутими вони не були), не має твердої основи у нашій дійсності. До того ж, досвід міжнародного співтовариства вироблявся не без участі України, тому необхідно поєднувати та враховувати і передовий досвід зарубіжних країн, і мудрість, знання, доробки наших пращурів. Це сприятиме становленню нашої держави, зокрема, активному вдосконаленню системи законодавства України.

На сучасному етапі законодавство України потребує оновлення, своєрідного очищення. Можна виокремити такі тенденції вдосконалення та розвитку системи законодавства: по-перше, це необхідність забезпечення верховенства правового закону в усіх сферах життя суспільства, його стабільності та інтенсифікації; по-друге, це спеціалізація законодавства з його різноманітними формами прояву (диференціація, конкретизація, деталізація); по-третє, це правова уніфікація та супутні їй процеси (інтеграція, генералізація, універсалізація, видання комплексних нормативних актів). За необхідності такої реконструкції системи законодавства ще раз переконуємося у надзвичайній важливості аналізу історичних процесів державо- та правотворення в Україні для вироблення досвіду, а також у необхідності своєчасних висновків.

Перш за все це пов'язано з потребою систематизації законодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованою на впорядкування і вдосконалення законодавства, приведення його у логічну, внутрішньо узгоджену, злагоджену систему. Вдосконалення та впорядкування законодавства є характерною ознакою процесу розвитку цивілізованої правової держави. Адже систематизація сприяє звільненню від суперечливих норм, усуненню в законодавстві застарілих норм, правових прогалин. А це, у свою чергу, підвищує ефективність використання законодавчих актів, що відповідно позначається на ефективності впливу законодавства на суспільні відносини та якість їх правового регулювання. Отже, систематизація законодавства є тим дієвим інструментарієм, що дозволяє оптимізувати процес формування якісної законодавчої бази, яка б відповідала інтересам громадянського суспільства. Позитивне значення систематизації законодавства має й інший аспект. Вона сприяє доступності законодавства, що є надзвичайно важливим з точки зору його правильного застосування, а також зважаючи на актуальність правового виховання та підвищення юридичної культури населення.[12;42]

Великого значення в сучасних умовах значної активізації законодавчої діяльності набуває вдосконалення структури законодавства, що передбачає зміцнення принципу верховенства права і закону, підвищення питомої ваги серед нормативно-правових актів законів, які характеризуються стабільністю та дієвістю. В сучасних умовах порушується питання про прискорення кодифікаційних робіт. Адже кодекси та інші кодифіковані акти більш повно регулюють ту чи іншу сферу суспільних відноси, сприяють кращій оглядовості законодавства, мають тенденцію до стабільності правових приписів. Кодекси характеризуються цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності.

У процесі вдосконалення системи законодавства постає питання і про уніфікацію законодавства. Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавства шляхом об'єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їх змісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності, внутрішню будову.

Ефективність правового регулювання суспільних відносин досягається шляхом не тільки посилення процесу систематизації, а паралельного інтенсивного розвитку тенденції його уніфікації. У даному випадку систематизація й уніфікація є двома взаємозумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу, привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації.

У сучасних умовах особливого значення набуває потреба вдосконалення структури українського законодавства. Як зазначає Г. Шмельова, концепція розвитку законодавства України має передбачати створення такої системи законодавства, яка б відповідала сучасним потребам розвитку суспільства і характеризувалася такими показниками, як узгодженість, точність, визначеність, стабільність, динамізм, оглядовість тощо. Майбутнє законодавство України має бути досконалим за змістом і за формою.

Умовою створення досконалої системи законодавства є пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, які потребують правового регулювання. Основним засобом формування та вдосконалення системи національного законодавства як цілісної системи є, насамперед, законодавча діяльність, яка паралельно із систематизацією забезпечить злагодженість та дієвість законодавства. А це, у свою чергу, позначиться на якості правового регулювання суспільних відносин. І тому роль законодавця полягає у творенні норм права, виходячи із реально існуючих суспільних відносин і при цьому передбачаючи та обов'язково враховуючи їх подальший поступовий розвиток. М. Козюбра вважає, що юридичні норми, які недооцінюють, а то й просто ігнорують реальні умови життя, не витримують випробування життям. Юридичні норми не можуть виходити за рамки тих соціальних умов, що складалися на конкретному етапі існуючого суспільного ладу. Іншими словами, норми права повинні повністю задовольняти об'єктивно виправдані інтереси суб'єктів. А це, у свою чергу, сприятиме уникненню протиріч, пов'язаних із конкретним суспільним відношенням, і буде максимально наближеним до реалій та потреб життя. Які б не були ідеальні норми, але якщо вони не відповідають рівню розвитку конкретного суспільства, то вони приречені. Таке право є мертвим. Тому й удосконалення системи законодавства, по суті, є безперервним процесом, що має на меті забезпечення постійної відповідності її елементів (починаючи від початкового - нормативного припису) реально існуючим суспільним відносинам. Все це зумовлює необхідність суттєвої активізації заходів, спрямованих на приведення законодавства у відповідність із Конституцією України, забезпечення його стабільності та дієвості. Світовий досвід переконливо свідчить, що країни, в яких створені громадянське суспільство і правова держава або розвиток яких здійснюється в такому напрямі та пов'язаний з послідовним вирішенням відповідних завдань, приділяють велику увагу підтримці системи чинного законодавства в належному стані. Тому подальший розвиток законодавства України як цілісної органічної системи потребує поєднання таких ознак, як узгодженість, гармонійність, визначеність, стабільність та динамізм усіх її елементів. Не викликає сумніву, що законодавство будь-якої цивілізованої держави, в тому числі України, не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно пов'язані, узгоджені та взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Правовим фундаментом цієї системи є Конституція як Основний Закон держави. Саме Конституція України є основою системи права і системи законодавства нашої держави. Відповідно національне законодавство розвивається на основі її принципів і норм.[12;43]

Постійний розвиток економічних, політичних, соціальних та інших відносин вимагає від законодавця оптимального врахування цих якісних змін у законодавчій діяльності.

Актуальним залишається процес гармонізації національного законодавства з міжнародним правом, який є певною мірою програмою подальшого розвитку системи законодавства України. Сьогодні міжнародне право справляє значний вплив на розвиток національного законодавства, який посилюється конституційним визнанням пріоритету норм міжнародного права. Однак це не повинно бути «сліпим» запозиченням та перенесенням зарубіжних концепцій і норм на вітчизняне законодавство. Такий процес потребує врахування особливостей та специфіки законодавчої діяльності, наукового підходу до розв'язання актуальних проблем правового регулювання.

Слід зазначити, що система законодавства лише до певної міри є результатом специфічної діяльності суб'єкта нормотворення; це своєрідна інтегрована характеристика політичного стану суспільства, яке набуло необхідної усталеності, стабільності, визначеності та здатне забезпечити певний нормативний порядок. Система законодавства не утворюється лише швидким продукуванням нормативних актів. Утворення системи законодавства практично тотожне ствердженню реальної, ефективної державності. Суто документотворча робота має супроводжуватися складною, постійною діяльністю з реалізації встановлених норм, їх корекції на основі певних тенденцій, соціальних змін тощо. Ці та інші чинники утворюють гармонізоване, цілісне, життєздатне, належним чином оформлене інституційне утворення, яке можна назвати «системним законодавством».

Таким чином, реформування чинного законодавства повинно бути професійним та змістовним, спрямованим на створення та забезпечення ефективного механізму правового регулювання всіх сторін суспільного життя. Лише такий підхід забезпечить формування права як найвищої культурної цінності суспільства. А законодавство буде тим єдиним, дієвим та уніфікованим регулятором існуючих суспільних відносин, що, у свою чергу, забезпечить реалізацію проголошених принципів правової держави та громадянського суспільства.[12;43 – 44]


ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

Також потрібно сказати, що нормативно-правові акти можна класифікувати:

1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1.Ведєрніков Ю.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – К., 2005. – 224 с.

2.Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка. – Харків: Право, 2002. – 432 с.

3.Кельзен Г. Чисте правознавство – К.: «Юніверс», 2004 – 496с.

4.Конституція України // ВВР України – 1996 - №30 С 141.

5.Комаров С.А. Общая теория государства и права: Ученик. – М., 1998. - 400 с.

6.Коростей В. Подзаконные акты: реальность и перспектива // Право України – 2001. - №9 – С 61 – 62.

7.Лазнюк Н.В. Нормативно-правові акти центральних органів державного управління як джерело права // Держава і право – 2003. - №13 – С 215 – 219

8.Общая теория государства и права В 2т. Академический курс. Т.2: Теория права / За ред. Марченка М.Н. – М.: Зерцало, 1998. – 639 с.

9.Пархоменко Н.М. Юридична сила: Основна властивість та один з критеріїв класифікації правових актів // Правова держава – 2001. - №13 – С 55 – 62.

10.Плечій О. Загальнотеоретичні проблеми дії нормативно-правових актів у часі // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції – Львів, 2001. – С 25 – 27

11.Плечій О. Юридична сила нормативно-правових актів: загальнотеоретична характеристика // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції – Львів, 2003. – С 40 – 41.

12.Подковенко Т. Система законодавства України: стан та шляхи вдосконалення // Підприємництво, господарство, право : Науково-практичний господарсько-правовий журнал. -2005. -№9. - С 40-44.

13.Теорія держави і права: Навч. посіб. За ред. Волинка К.Г. – К., 2003. – 240 с.

14.Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – М., 2002. – 616 с.

15.Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 2001. – 776 с.

16.Цвік М. Про систему юридичних актів // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - №4. С. 14 – 24.


Информация о работе «Види нормативно-правових актів»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 65390
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
19373
0
0

... – правовой акт можно определить, как изданный в особом порядке официальный акт – документ компетентного правотворческого органа, содержащий нормы права. 2. Виды нормативно – правовых актов. Классификация нормативно – правовых актов производится по различным основаниям : по юридической силе; по содержанию; по объёму и характеру действия; субъектам, их издающим. По юридической силе все ...

Скачать
14729
0
0

... . Кроме того, перечень субъектов подготовки проектов указов законодательно не установлен, и по обыкновению они подготавливаются заинтересованными ведомствами или Правительством. Нормативно-правовые акты Правительства. Правительство Российской Федерации осуществляет исполнительную власть в стране и, реализуя эту задачу, принимает постановления и издает распоряжения. Решения, имеющие нормативный ...

Скачать
34017
0
0

... подготовительных мер , сязанных с реализацией содержащихся в них правовых положений, требуется гораздо больше времени и усилий, чем это необходимо в отношении менее ёмких и сложных нормативно – правовых актов. Важное значение имеют не только сроки, но и способы “вступления в силу” или “введение в действие” нормативно - правовых актов. В подовляющем большинстве случаев в настоящее время нормативно ...

Скачать
173121
0
0

... и конструктивный диалог между всеми ветвями власти и государственными органами. Главой государства принят целый ряд значимых мер по совершенствованию организационного механизма подготовки и принятия нормативных правовых актов в республике. К ним относится создание оптимальной системы координации нормотворческой деятельности, образование национальных центров в сфере нормотворчества и правовой ...

0 комментариев


Наверх