Навигация
Психологічні теорії пам’яті
54063
знака
10
таблиц
0
изображений
1.1 Психологічні теорії пам’яті
Пам'яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам'яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, у своїй різнобарвності, доповнюючи одне одного. У енциклопедії сказано: пам'ять – це «здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки».
Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання й відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”.
І ще одне визначення: “Запам'ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю. В пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення й забування.”
З того, що міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:
1. Явища пам'яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
2. Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.
3. Пам'ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.
4. Те, що стало надбанням пам'яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.
5. Процеси пам'яті – запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам'яті, говорять про сприйняття, запам'ятовування, відтворення.).
Отже, пам'ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.
Головна та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров'я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам'яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам'яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам'яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам'яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.
Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам'яті, сприяє їх правильному рухові, але буває й заважає повноцінному функціонуванню пам'яті та її розвитку.
Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам’ятовування пов’язане із засвоєнням та накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення відтворення запам’ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб’єкта сприяє його збереженню, а не використання – забуванню. Запам’ятовування і зберігання ґрунтується на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновленні.
Теорії пам’яті: Психологічні теорії –підкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта у формуванні процесів пам’яті: теорія асоціанізму – розкриває залежність утворення зв’язків і особливостей об’єкта й водночас недооцінює роль суб’єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обґрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв’язках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки суб’єкта. На противагу асоціанізму теорія гештальтизму виходить із принципу цілісності відображувальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам’яті. Відповідно до цієї теорії головним у створені зв’язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. Нині дедалі більше визнання дістає теорія діяльності особистості. За цією концепцією поняття діяльності розглядається як фактор, що зумовлює процеси пам’яті. Сама пам’ять виступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв’язанню мнемічних задач на запам’ятовування, збереження й відтворення інформації в різних формах. Фізіологічні теорії механізмів пам’яті пов’язані з вченням Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Теорія нейронних моделей ґрунтується на просторово-часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об’єкт відображення. Біохімічні теорії пов’язанні з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам’яті на клітинному рівні.
Похожие работы
... ів емпатійних тенденцій ЕГ і КГ Така ситуація стала приводом до створення нами програми розвитку почуття емпатії у дітей молодшого шкільного віку. 2.2 Програма розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку Емоції відіграють у житті людини надзвичайно важливу роль. Емоції це особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами, мотивами, які відображають у ...
... об’єкті, у слабкому розподілі уваги, в її малій рухливості чи патологічній фіксації на певному об’єкті. Критерієм вихованості уваги є подолання всіх різновидів неуважності на основі формування мотивів учіння та праці. Розділ 2. Психологічні умови розвитку уваги в молодших школярів у процесі учбової діяльності 2.1 Психологічні особливості розвитку видів уваги у молодшому шкільному віці ...
... і дитини у молодшому шкільному віці. Цей період учені називають сенситивним, тобто найбільш сприятливим для розвитку образного мислення й уяви. Розділ ІІ Рівень розвитку пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку та прийоми його підвищення 2.1 Тестування та виявлення недоліків при формуванні пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку Були перевірені діти від 5,5 до 7 ...
... і зусилля для подолання утруднень у процесі виконання завдань, виховання емоційно-позитивного ставлення до навчання); контрольно-оцінний (формування вмінь здійснювати контроль та оцінку своєї навчально-пізнавальної діяльності). [10, 245] Розділ 2. Діагностики та методики формування пізнавальних здібностей молодших школярів 2.1 Особливості пізнавальних здібностей та стану рівня їх розвитку ...
0 комментариев