Політико-юридична культура стародавнього світу

2. Політико-юридична культура стародавнього світу

римське право романістика політична

Політико-юридична культура Стародавнього світу. Найдавніша стабільна модель, державно-політичного устрою - централізована самодержавна монархія - виникла ще в Стародавній Месопотамії й проіснувала тисячоліття (подекуди вона тримається й у нашому сьогоденні). Дана модель полягала в примусовому підкоренні суспільства одноосібній царській владі, а також у підкоренні якнайбільшого числа інших народів, у тяжінні до всесвітнього панування царя.

Цар мислився не лише грізним, але й справедливим. Найбільш результативна спроба-дати суспільству лад і право вплинула на весь Дальній схід, Це Закони Хаммурапі у Вавілоні. Хаммурапі виявив мудрість правителя, не тільки об'єднавши Шумер і Аккад, але й написавши перший історії людства звід законів.

Суть законів можна звести до формулювання: око за око, зуб за зуб. Так, лікареві, який невдало зробив операцію повноправному громадяни ну, відрубували руку (проте у випадку невдалої операції, зробленої рабові, потрібно було лише сплатити хазяїну вартість раба.

Закони Хаммурапі стали великим кроком вперед порівняно із законами, нами Шумеру й Аккаду. Наприклад, тут встановлюються різні покарання, за навмисне та ненавмисне вбивство, тобто враховуються вже не самі лише дії, але й наміри.

Політичний лад та суд у Стародавньому Єгипті дуже подібний до того, що було у Дворіччі. На чолі держави стояв фараон, який визначав правителів областей, що спиралися на численне чиновництво й військові сили.

Особливу роль відіграла в Єгипті каста жерців, які були хранителями знань, правлячим класом, винахідниками писемності та різних наук: У жерці брали здібних людей із різних верств суспільства. В Єгипті стабільно функціонувала теократія (влада жерців). При цьому жерці не замикалися у своїй касті: якщо їхні діти не були достатньо здібними, вони ставали ремісниками або ще кимсь на цей кшталт; зате обдаровані діти простолюду змалку відбиралися у жрецькі школи. Такий приплив свіжої крові запобігав виродженню: на чолі країни завжди стояли талановиті, життєздатні й освічені люди.

Свою цивілізацію єгиптяни споконвічно вважали створеною богами; до земних царів Єгиптом нібито правили боги, потім - напівбоги. Тому, не дивно, що і єгипетські царі обожнювались. Фараон вважався сином, бога в плоті (його іменували також "сином Сонця") і був верховним жерцем, який цілковито належав до своєї касти.:,'

Самодержавна монархія в Єгипті, таким чином, коригувалася класом жерців. Коли, наприклад, Ехнатон силоміць встановив єдинобожжя (культ Атона), розігнавши жрецтво і позакривавши храми інших богів, то після смерті фараона саме ім'я його було всюди знищене, а традиційні структури - поновлено.

Селяни та ремісники нещадно експлуатувалися. Сільська община дещо нагадувала колгосп, що не був володарем результатів Своєї праці й підлягав тиранії чиновника, особливо ж, коли рік видавався неврожайним:

якщо зерна не було, селянина били палицями й пальмовими прутами.

Скоцюрбленого у своїй комірчині ремісника, який тяжко працював від зорі до зорі, також постійно били, якщо він не виконував волі наглядача.

Влада трималася на жорстокості.

Суд вершили владні особи; вважалося, що вони захищали інтереси всіх громадян, а не тільки верхівки. Кожна людина, викликана на суд, мала захищати себе сама.

У кожному місті був свій власний суд ("кенбет"). Судді здійснювали також поїздки в селища. Згодом з'являються суди вищого ступеню, що тримали назву "суди слухачів". Найвищими вважалися два Верховних суди (відповідно у Верхньому та Нижньому Єгипті), в яких головували візирі.

Політичний устрій та закони Стародавньої Індії типологічно подібні. Раджі (князі), що виділилися колись як вожді, обрані аріями, спиралися на озброєних воїнів-дружинників (кшатрії), тримали в покорі варну простолюд (вайшья) і місцеве чорношкіре населення (шудр). Поступово раджі перетворилися на царів, які володарювали над окремими областями Індії.

Другою панівною групою (власне, теоретично навіть першою) були жерці-брахмани, які постійно конфліктували з воїнством у боротьбі за вплив у суспільстві, За твердженням брахманів, нібито сам бог Брахма поділив суспільство на соціальні групи (ва'рни²). Таких груп було чотири, і приналежність до них успадковувалася від народження:

-  брахманів (жерців), яких Брахма створив зі своїх уст;

-  кшатраїв (воїнів), створених з плечей та рук Брахми;

-  вайшіїв (землеробів, ремісників та купців), створених зі стегон Брахми;

-  шур (місцеве чорношкіре населення, фактично перетворене на рабів, та військовополонені), створених зі ступнів Брахми, що стикаються із землею.

Перші дві Варни („білих”) були панівними, третя умовно вважалася за „білошкіру” (насправді простолюд становили нащадки давно змішаних рас), а найнижчою вважалася варна шур. Їх називали нечистими і навіть спілкування з шурами оскверняло вищі Варни, а їхнє життя цінувалося не більше за життя кішки чи собаки. Обов`язком шудр було прислуговуватись вищим варнам. Якщо шудра суперечив брахманові, йому заливали рота розплавленим сріблом.

Такі позиції закріплено в законах Ману та деяких інших подібних кодексах, у яких зафіксовано й соціальне гноблення, і суто расистські принципи (диференціація „чорних” і „білих”, на поділ Варни тощо). Але закони Ману закликають і захищати слабких від сильних. Оплотом справедливості вважають царя.

Політична культура та право в Стародавньому Ірані пронизані ідеєю божественності влади царя. Священна книга зороастризму Авеста формулює моральні максими та політичні декларації.

Царі, як і у Вавилоні та Єгипті, мисляться охоронцями закону та порядку. У Стародавньому Ірані склалася така ж деспотична централізована монархія, що спиралася на бюрократично-військовий апарат, як і в Месопотамії чи Єгипті (типова форма політичної культури) Стародавнього Сходу). Тут обожнюються царі, а всі піддані вважаються їх рабами.

Царська влада в Ірані була вкрай деспотичною й спиралася на жорстокий примус. У мови різних народів увійшло слово сатрап (намісник царя в даній області) як синонім свавільної тиранії. Покарання жорстокою смертю (наприклад, здирання шкіри з живих людей) стало тут звичайним явищем.

Водночас в аристократичних колах існував культ чесності й справедливості.

Цікавою є формула яка передає атмосферу політичного життя та характер судочинства в Давньому Ірані: найбільш наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали „очі й вуха царя”.

Натомість закони в іранців ретельно виконувалися. Існувала приказка, що невинна дівчина з мішком золота за плечима може пройти всю країну наскрізь, і ніхто її не скривдить.

Політико-юридична структура Стародавнього Китаю мало відрізняється від усіх згаданих систем. Влада імператора – Сина Неба – вважалася божественною, тільки він мав право вбиратися в жовте – колір Сонця.

Небо сповіщає імператорові свою волю, підлеглі мусять сприймати слова імператора, як волю неба. Це була необмежена монархія, що утверджувала свою владу вкрай жорстокими методами.

Численні народні повстання протягом китайської історії свідчать, що влада трималася на тотальному насильстві.