Романо-германська правова система

Курсова робота

З дисципліни: «Теорія держави й права»

на тему:

«Романо–германська правова система»

План

Вступ

1. Загальна характеристика поняття – правова система

1.1 Сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій

1.2 Класифікація правових систем

2. Характеристика романо-германської правової системи

2.1 Формування та основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї

2.2 Структура права в романо-германській правовій системі

2.3 Поняття норми права

3. Роль та особливість судового прецеденту в романо-германській правовій системі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Романо-германська правова сім'я має тривалу історію. Вона пов'язана з правом Стародавнього Риму, але більш ніж тисячолітня еволюція значно віддалила не тільки матеріальні і процесуальні норми цього права, але і саму концепцію права і правової норми від того, що було визнане за часів Августа і Юстініана. Романо-германські правові системи як би продовжують римське право, вони результат його еволюції, але жодним чином не є його копією. Останнє тим більше вірно, що багато їх елементів мають інші джерела, ніж римське право. В даний час романо-германська правова сім'я розсіяна по всьому світу. Вона вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії і розповсюдилася на всю Латинську Америку, значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію. Ця експансія пояснюється частково колонізацією, частково — тими можливостями, які дала для рецепції юридична техніка кодифікування, загальноприйнята романськими правовими системами в XIX столітті. Широке розповсюдження даної сім'ї і сама техніка кодифікування заважають побачити елементи єдності, що зв'язує ці різні правові системи, які на перший погляд носять суто національний характер і повністю відмінні одна від одної.

Романо-германська правова система є, мабуть, найбільш древньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не лише її історичними коренями. Система відрізняється нормативною упорядкованістю й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням строгої юридичної техніки. Носіями і рушійною силою даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоріччя тому Римська імперія, а потім зароджуються й розвиваються держави Європи -Франція, Німеччина й інші, їхній вплив на життя Європи й країн інших континентів, як у культурологічному змісті, так і у військово-політичному й економічному, був беззаперечним. Романо-германская система права набула характеру універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу.

1. Загальна характеристика поняття – правова система

1.1 Сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій

Під правовою системою розуміється сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних, соціально однорідних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких публічна влада надає регулятивно-організуючу і стабілізуючу дію на загальні відносини, поведінку людей і їх об'єднань (закріплення, регулювання, дозвіл, зобов'язання, заборона, переконання і примус е, стимулюванні і обмеженні, превенції, санкціях, і т.д.).

Це комплексна, інтегруюча категорія, що відображає всю правову організацію суспільства, цілісну правову дійсність. По влучному виразу французького правознавця Ж. Карбоньє правова система — це «вмістище, осереддя різноманітних юридичних явищ». Він відзначає, що юридична соціологія вдається до поняття «правова система» для того, щоб охопити весь спектр явищ, що вивчаються нею. Якби вираз «правова система» був лише простим синонімом об'єктивного (або позитивного) права, то його значення було б сумнівним.

Сучасну правову дійсність стало важко відображати за допомогою старих, часом дуже вузьких конструкцій. Потрібні ширші побудови (комплекси), що дозволяють проводити відповідно і гнучкіші і адекватніші наукові операції, досягати вищих рівнів узагальнення, абстракції. Одна з таких категорій — правова система, що дає можливість аналізувати й оцінювати всю правову реальність в цілісному вигляді, а не окремі її компоненти. При цьому немає необхідності в заміні концепції правлячи концепцією правової системи. Просто концепція права повинна стати складовою частиною концепції правової системи як найбільш широкої і багатоаспектної.

Право — ядро і нормативна основа правової системи, те, що зв’язує і цементує ланку. Вони співвідносяться як частина і ціле. По характеру права в даному суспільстві легко можна судити про сутність правової системи цього суспільства, правову політику і правову ідеологію держави. Крім права як стрижньового елементу правова система включає безліч інших доданків: правотворчість, правосуддя, юридичну практику, нормативні, правозастосовчі і право тлумачні акти, правовідносини, суб'єктивні права і обов'язки, правові установи (суди, прокуратура, адвокатура), законність, відповідальність, механізми правового регулювання, правосвідомість і ін.

Вичерпний їх перелік дати скрутно, оскільки правова система — складне, багатошарове, різнорівневе, ієрархічне і динамічне утворення, в структурі якої є свої системи і підсистеми, вузли і блоки. Багато її складових виступає в вигляді зв'язків, відносин, станів, режимів, статусів, гарантій, принципів, правосуб'єктності і інших специфічних феноменів, створюючих обширну інфраструктуру або середовище функціонування правової системи. Якщо говорити про її блоки, то можна виділити такі, як нормативний, правотворчий, доктриналъний (науковий), статистичний, динамічний, блок прав і обов'язків і ін. Між ними існують багаточислені горизонтальні і вертикальні зв'язки і відносини. Все це відображає складний правовий устрій даного суспільства.

Категорія правової системи відносно нова в нашій літературі, вона увійшла до наукового вжитку лише в 80-і роки і раніше практично не використовувалася, хоча зарубіжні дослідники, особливо французькі і американські, вже давно і активно оперують цим поняттям. Сама ця конструкція майже не представлена в учбових програмах і курсах по теорії держави і права, іншим дисциплінам.[13;179 – 180]

Найбільш крупною роботою, присвяченою сучасним правовим системам, є книга відомого французького юриста Рене Давида.

Цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає додаткові (і чималі) аналітичні можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Це новий, вищий рівень наукової абстракції, інший зріз з правовою дійсністю а, отже, інша площина її розгляду. Перевага названого підходу полягає в тому, що, будучи гранично широким, він покликаний відобразити в цілісному вигляді загальну панораму правового простору — той складний юридичний світ, в якому постійно знаходяться, обертаються учасники соціального спілкування.

Це дозволяє повніше виявити найбільш істотні кореляційні, субординаційні та інші зв'язки і відносини між цілим і його частинами, а також останніх між собою, точніше визначити місце і роль кожної ланки системи в загальній роботі всього правового механізму, що знаходиться у розпорядженні держави. Тому інтеграційний підхід до правової системи — єдино можливий.

Вхідні в правову систему компоненти неоднакові за своїм значенням, юридичній природі, питомій вазі, самостійності, ступеню дії на суспільні відносини, але в той же час вони підпорядковані деяким загальним закономірностям, характеризуються єдністю.

Перед нами не випадковий конгломерат різнорідних і не пов'язаних один з одним елементів, а складна, динамічна, багаторівнева державно-правова освіта. Природно, що і функціонування такої системи — складний процес. Тому сучасна теорія права повинна піднятися на такий рівень узагальнення, щоб можна було більш глибоко і всесторонньо аналізувати і оцінювати виниклу сьогодні нову правову реальність як цілісний феномен, як систему.

По-перше, окремі компоненти юридичного середовища вже досить добре вивчені (право, правовідносини, правосвідомість, законність, правопорядок, суб'єктивні права, нормативні акти і т.д.). Прийшов час синтезувати все це в одному понятті — правова система суспільства, щоб дістати можливість краще відобразити і представити загальну картину, з урахуванням тих, що постійно відбуваються у вказаній системі складних інтеграційних і дезинтеграционных процесів. По-друге, виникли нові завдання, в рішенні яких повинні бути задіяні всі правові важелі в їх узгодженому, а не роз'єднаному вигляді. Тільки комплексна, сукупна їх дія на суспільні відносини може дати бажаний соціальний ефект, привести до досягнення поставленої мети.

По-третє, дане поняття дає можливість творчо застосувати системно-структурний підхід до дослідження правової дійсності, а також використовувати порівняльний метод. Системне ж бачення будь-якого явища — застава його адекватного і глибокого осмислення.

Все це дозволяє зіставити правову систему з іншими такими ж широкими системами — економічної, політичної, моральної, виявити їх специфіку, можливості, форми взаємодії як однопорядкових по своєму рівню явищ.

Поняття правової системи і правової надбудови дуже близькі, але не ідентичні, не взаємозамінні. Правова система гнучкіше і повно відображає структуру правової матерії, всі її найдрібніші зв'язки, «капіляри», тоді як правова надбудова традиційно розуміється як єдність трьох компонентів: поглядів, відносин, установ.

Правова система і правова надбудова розрізняються за своїм змістом, елементним складом, гносеологічним функціям, соціальним призначенням, роллю в суспільному житті, характером детермінації матеріальними і іншими чинниками, генезису. Правова система — більш дробова і більш диференційована категорія; вона многоэлементна, поліструктурна, ієрархічна.

Якби вказані поняття співпадали, то сама ідея правової системи не виникла б. Але суть якраз в тому, що однієї категорії надбудови виявилося недостатньо, щоб можна було адекватно відобразити правове життя, що ускладнилося. Для складнішого об'єкту знадобилася і складніша, комплексна категорія, вона була виявлена перш за все потребами практики. Наука одержала в своє розпорядження ефективний інструмент системно-структурного аналізу. Предмет віддзеркалення один, але відображається він вказаними поняттями неоднаково (по ракурсу бачення, глибині, об'єму, цілям і т.д.).[13;182]

Категорія надбудови «розкриває місцеположення правових явищ перш за все відносно економічного базису; поняття ж правової системи служить головним чином для виразу внутрішніх зв'язків, їх організації, структури». Іншими словами, якщо правова надбудова як філософська категорія показує, що первинно і що повторно, підкреслює детермінованість юридичних фактів матеріальними чинниками, то правова система фіксує правову реальність в іншій площині — з боку її внутрішньої до зовнішньої організації, структурних елементів, динамічного стану, механізму дії, ефективності. Вона включає весь юридичний інструментарій, що знаходиться у розпорядженні держави, відображає сферу, що охоплює все правове в суспільстві.

Правова система за своїм змістом ширше, багатше, складніше. Це те, що можна назвати юридичною формою даного способу виробництва, даного суспільного устрою.

Поняття правової надбудови і правової системи охоплюють в принципі однакові рамки правової реальності, проте вони не можуть замінити один одного, бо характеризують, по-перше, різні аспекти одного і того ж моменту реальності, а по-друге, різні і рівень проникнення в неї. Надбудова відображає найзагальніший рівень правової системи, тому тут увага концентрується на найбільш узагальнених проявах правової дійсності -правових ідеях (правосвідомість), правовій діяльності (правовідносини), правових інститутах (правові норми).

Право, як вже підкреслювалося, — епіцентр правової системи. Юридичні норми, будучи обов'язковими еталонами суспільно необхідної поведінки, спираючись на можливість державного примусу, виступають інтегруючим і цементуючим початком. Це свого роду каркас, що несе конструкції правової системи, без яких вона могла б перетворитися на простий конгломерат елементів, не зв'язаних між собою єдиним нормативно-вольовим початком. Узгодженість і координація між ними виявилися б значною мірою ослабленими.

Особливо це стосується конституційних норм, що грають в правовій системі опорну пріоритетну роль. Сама Конституція вінчає собою все законодавство, виступає правотвірним ядром, встановлює види юридичних актів, їх співвідношення, субординацію, способи дозволу колізій між ними, служить головним орієнтиром в справі організації правового регулювання в країні.[8;156]

Норми права разом з породжуваними ними правовідносинами — це необхідні кріплення, зв'язки правової системи. Але право — теж система, і притому найбільш стійка і дисциплінуюча, що містить в собі чіткі оціночні критерії. Це — базова система і системі. Будучи первинними клітинками правової системи, юридичні норми і складають її першооснову, додають їй життєві сили. Саме через ці норми досягаються перш за все основні цілі правового регулювання.

Право домінує в правовій системі, грає в ній роль консолідуючого чинника, «центру тяжіння». Всі інші її елементи є фактично похідними від права. І всякі зміни в ньому неминуче породжують зміни у всій правовій системі або принаймні в багатьох її частинах.