Навигация
7. Про Софію і Софіївку
Немало було тих Потоцьких і за Польщі, і за Росії. Сотні літ визискували вони поневолених і закріпачених прабатьків наших. Але тільки ім’я одного з них – Станіслава Щенського (Фелікса) Потоцького – пов’язане з будівництвом парку «Софіївка». Маршал Торговицької конфедерації, генерал-аншеф російської армії, кавалер ордену Олександра Невського і обох польських орденів розпочав грандіозне будівництво диво-парку «Софіївка»у 1796 році який згодом подарував своїй дружині Софії.
Коли Софії було 13 років, мама-гречанка продала її і ще одну свою дочку польському послу, який колекціонував красунь для свого короля Станівлава Понятовського. Але довезти те чарівне створіння до Варшави виявилось не так просто. Дорогою її перекупив за тисячу злотих карбованців син кам’янець-подільського коменданта Йосиф Вітт. Софія не хотіла відповідати на пристрасті того майора просто так, і він був змушений з нею обвінчатися. Згодом молоде подружжя поїхало в Париж де сімнадцятирічна дружина майора повністю розпрощалась з «забобонами, які стримували її на шляху моралі і вірності чоловікові» [6]. В Парижі Софія мала багатьох відомих залицяльників, в тому числі і майбутнього короля Людовика XVIII. Та хіба тільки в Парижі! Хоч і стала вона вже матір’ю двох синів, а її чоловік комендантом Кам’янець-подільської фортеці, біля красуні продовжували впадати чоловіки з гарнізону, з міста, з околиць. Бувала Софія і в таборі Салтикова і в князя Потьомкіна, знали її і князь Ангольт-Бернбуржський, і принц Де-Лінь, і граф Браницький, і князь Нассау, і граф д’Амеас … ЇЇ чорні блискучі коси недбало розсипались на розкішних плечах, чорні іскристі очі прицінялись довгими шовковими віями. Хитра і енергійна жінка вміла вигідно торгувати своєю красою.
Знала Софію і імператриця Катерина ІІ. Не просто знала, а навіть подарувала їй маєток в Білорусії за те, що вона «оказала большие услуги русскому правительству». А послуги ці стосувались підготовки Торговицької конфедерації, в результаті якої було здійснено другий поділ Польщі. То ж зближення Софії з Потоцьким відбулось не без відома імператриці. Те зближення почалось в Яссах, де Софія виступила в ролі політичного агента, намагаючись кокетством примусити закоханого графа прийняти вимоги Росії. Хоч не один генерал-фельдмаршал Суворов радив Потоцькому не зв’язуватись з Софією: «Отошлите вы Виттиху мужу в степи, а сами возвращайтесь сюда, потому что любовь – это глупость, корда есть одиннадцать душ детей и уже таких взрослых», Потоцький нікого не слухав. [6] Вітте погодився віддати свою дружину графові спочатку за 450 тис. злотих. Але це – тільки завдаток. Згодом Потоцький заплатив за неї ще два мільйони. Софія не ображалась, спостерігаючи, як чоловіки торгуються за неї; навпаки їй подобались і ціна і покупець. Офіційно ж і після сплати мільйонів Софія залишалась дружиною Вітте. Тільки після смерті другої дружини Юзефіни Потоцький обвінчався з Софією. «Молоді» перебрались жити в Умань. На цей час граф п’ять своїх дочок уже віддав заміж, п’ять синів навчались у Петербурзі і тільки один 22 річний син Юрій завдавав клопотів. За невеликий час він напозичив і розтратив понад 2 мільйони карбованців і поводив себе так, що сам імператор Павло змушений був прогнати його з столиці. Прочитає хтось про те, якими грішми розкидались Потоцькі, та й думає: жили ж люди! І помилиться. Бо то не люди так жили, а магнати. Селяни ж, щоб купити бодай солі і дьогтю змушені були продавати зерно, навіть самі не доїдаючи. Бо не мали чого іншого продати, а без солі і дьогтю – не прожити. Мішок зерна коштував тоді біля 10 копійок сріблом. То ж мільйон карбованців – незбагненно великі гроші.
У 1796 перебравшись до Умані Станіслав Потоцький розпочав створення парку «Софіївка» в честь кохання до своєї дружини. Парк був подарований Софії у травні 1802 року до дня народження коханої.
Автором і керівником топографічного і архітектурного проекту був польський інженер Людовик Метцель, а всі роботи в парку виконували безпосередньо кріпосні Умані.
Парк було створено майже в безлісистій місцевості, розділеною річкою Кам’янка, каньйонами, що врізались в граніт який часто виходив на поверхню. Головна композиція парку проходить по руслу Кам’янки де споруджено ряд самостійних басейнів і озер: Верхній – більше 8 га., Нижній – близько 1,5 га. та інші, водоспади (один з яких 14 м. висотою), шлюзи, каскади, підземна ріка Ахерон (довжиною 224 м.). Парк прикрашають скелі (Левкадська, Тарпейська), гроти (Венера, «Горішок», «Страху і сумніву»), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптури. Створювався парк тисячами селян з навколишніх сіл. То вони викопали ставки, перевернули і перетягли сотні величезних брил, зробили гроти, і підземні ходи, насадили десятки тисяч дерев і кущів, набудували різних споруд. Щодня над створенням парку працювало в середньому 800 душ. І працювали так майже 7 років.
В наймодніших енциклопедіях писалось, що «по розкоши устройства сад этот соперничает с знаменитыми европейскими старинными парками Giard I ho Balbi в Флоренції, Sapc-sopci близ Берліна и дворцовым парком в Версали» [7], що він – найкращий у всій Росії. Дуже гарно змальовували нашу «Софієвку» І. Долгорукий, Н. Андрєєв, О. Шишкіна, Т. Темері, Л.Похилевич та багато інших авторів [8]. Відвідували парк Олександр І, Олександр ІІ, великий князь Іван Михайлович Долгорукий, Т.Г. Шевченко, О.С. Пушкін – і кожний знаходив у «Софіївці» щось особливе, близьке йому.
Називався Уманський парк спочатку Софіївкою, з 1836 р. – Царициним садом, з 1859 р. – Уманським садом головного училища садівництва, з 1927 р. – Парком ІІІ Інтернаціоналу, з 1946 р. – знову Софіївкою.
Про Умань у 1809 році «Словарь географический Российского государства» писав: «Умань – уездный город Киевской губернии, лежит на левой стороне реки Уманки, те кущей посредством реки Етсрана в Синюху, а сия вливается в реку Буг… Прежде он был хорошее местечко, принадлежащее графу Потоцкому, в котором по причине пространного и далее в 150 верстах простирающегося его владения установлен уездным городом. В нём каменный гостиный двор, Униатское для шляхетного юношества училище, довольное число обывательских и его графа Потоцкого хороших каменных строений, множество жидов, всякие ремесла отправляющих. И Умань конечно превосходит большую часть наших милых городов» [9].
Похожие работы
... очолити раду старійшин Соболівки і цим визнанням, мабуть, сказано все. Розповімо ще про видатну поетесу Галину Маврикіївну Журбу, яка народилася на хуторі Олександрії, поблизу села Соболівка Гайсинського повіту, тепер Теплицького району. Походила із шляхетсько-ополяченого роду Домбровсь-ких, з закутку родинного вогнища якого жевріли генетично-козацькі жарини. Саме від батька Галина вперше почула ...
... і екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, бархат амурський та інші. З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їх вирощується понад 150 сортів.Історія розвитку парків в УРСР Соціалістичні принципи природокористування закріплено у статті 18 Конституції СРСР, в якій записано „В інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необх ...
... необхідність об'єднаних зусиль для повалення системи феодального визиску. Яскравим і переконливим свідченням цього розуміння є другий після Торчинського маніфесту надзвичайно цікавий документ — «Універсал до польських селян», написаний на Україні, під час повстання 1768 р. «Громадяни коронні,— писалося в цьому зверненні українських повстанців до польських селян,— б'є ваш час. Ми надсилаємо до вас ...
... родовим дворянством, вищими урядовцями землю одержували місцеві чиновники, а також деякі міщани, купці, іноземні колоністи. Процес формування поміщицького землеволодіння розглянемо на прикладі німецьких колоністів Віктора й Альберта Лінке. Вони – землевласники з Херсонської губернії. Їхній дід у 1830 р. на запрошення царського уряду приїхав до Росії з Німеччини. Дід і батько жили на орендованій у ...
0 комментариев