8.  Аракчеєвщина

Характерною рисою історії кінця XVIII – початку ХІХ століть було утвердження Росії на півдні України. Почалось це із розорення Катериною ІІ Запорізької Січі і з виселенням козаків. На Уманщині тоді співали:

«Ти, царице Катерино, що ти наробила?

Край веселий, край зелений панам роздарила …

А ти, графе, ти Потоцький, розпроклятий сину,

Занапастив свою Польщу, та взяв Україну …»

У 1796 році Катерини ІІ померла. Трохи вільніше стало жити на Уманщині простим людям за царя Павла, але російські гвардійські старшини задушили його. З 1801 до 1825 р. правив Росією імператор Олександр І. А ще більше діяв його фаворит генерал Аракчеєв. Війни тривали майже безперервно.

1779-1800 – війна Росії з Францією,

1804-1813 – війна Росії з Іраном,

1806-1812 – війна Росії з Туреччиною,

1808-1809 – війна Росії з Швецією,

1812-1814 – війна Росії з Наполеоном,

1826-1828 – війна Росії з Іраном,

1828-1829 – війна Росії з Туреччиною …

Війну з Туреччиною Росія виграла. Бої тоді йшли і недалеко від Умані. Саме для турецької війни І. Котляревський в Умані комплектував козачі полки. Не оминали уманчан і інші війни. В 1812 році не тільки Наполеон наступав на Моству, його пруські і австрійські союзники тоді ж окупували Волинь і йшли далі. Тоді селяни Уманщини не тільки поповнювали російські армії, а й давали для війни коней, вози, фураж, харчі.

Хоч Уманщина була під Росією, але перші десятиліття XVIII тут переважав «польський дух». Бо Польщі було надано широку автономію: тут зберігалась польська мова, польська культура, польські магнати. Власниками Умані і багатьох навколишніх земель залишались Потоцькі. Самі магнати звичайно жили у Варшаві, а від своїх володінь чекали тільки прибутків. А селянам Уманщини з кожним роком жити ставало все важче.

Істотно змінилось життя на Уманщині за військових поселень. Ініціатором запровадження військових поселень в Росії був Аракчеєв. Той самий, про якого Пушкін писав: «Полон злобы, полон лести, без ума, без чувств, без чести».

Військові поселення царським указом запроваджено в Росії з 1817 року, а на Уманщині – з 1839 року.

Створення військових поселень означало перетворення всіх селян вказаної місцевості в невільних поселян, які повинні були нести військову службу і водночас дбати про харчі і все інше для себе і своєї родини. Поселянин не мав своєї власності, не розпоряджався своїм часом. Усі поселяни чоловічої статі, починаючи з 6 років, обов’язково мали носити військову форму і дотримуватись військового режиму. За барабанними сигналами ішли селяни орати, сіяти, косити чи виконувати будь-які інші роботи. Після роботи ставали до муштри, несучи службу нерідко по 18 годин на добу. За порушення розпорядження карали палицями. Регламентувався не тільки кожен крок чоловіка, але й жінки. Якщо котра, наприклад, запалювала в хаті світло після 10 години вечора, її також били палицями. Такий був аракчеєвський регламент. Тільки за один місяць в селах Городецькому, Паланці, Кочубіївці, Кочержинцях та на Передмісті було покарано різками сорок четверо поселян. Один із свідків тих подій, колишній кантоніст з Умані, згодом згадував, що ті військові поселення «представляли собой на фоне русской жизни одно из безстраднейших явлений, по сравнению с которым крепостное право могло быть названо даже благом» [10]. А П.І. Пестель писав так, «Одна тільки думка про військові поселення, влаштовані попереднім урядом, наповнює кожну благомислячу душу муками і жахом. Скільки загинуло невинних жертв для пересичення того нечуваного зловластя, яке мучило з люттю нещасні села».

За військових поселень села на Уманщині дуже змінились. До того вони не мали вулиць, хати розташовувались розкидано, без системи, в селах розрізняли не вулиці, а кутки. І садки, переважно вишневі, були біля хат. За військових поселень ті садки повирубували, а хати кожна рота будувала по лінії. З часом ті «лінії» перетворились на вулиці.

Зрозуміло, що російські офіцери командували поселянами російською мовою, а селяни її не знали і не дуже хотіли знати.

Для сіл Уманщини військові поселення – то найчорніша, найнеприємніше сторінка історії. А для міста ті поселення дали немало позитивного.

Після смерті Станіслава Потоцького (1805 р.) Уманським маєтком опікувалася його вдова Софія, хоча за поділом спадщини ключ успадкував Олександр Потоцький, який ще був неповнолітнім. У 1809 р. графиня Софія Потоцька пристала на пропозицію російського уряду продати повітове місто Умань до державної казни. Але через пожежу, яка знищила більшість дерев’яних споруд, та замалу ціну, яку пропонував уряд, ця фінансова операція не відбулася.

У 1826 році в Умані був побудований костел Успіня Богородиці, який зберігся до наших часів і внесений до реєстру культурної спадщини України, збереглась також і міська ратуша. Належало місто Умань магнатам Потоцьким до 1834 року, а потім було конфісковане і надійшло до казни.

З 1838 року Умань, залишаючись на правах міста, знаходилась у відомстві військових поселень, після скасування яких у 1857 році перейшла до громадського відомства.

Вже на початку ХІХ століття місто мало військовий характер. Тут розташовувалися підрозділи різних військових частин. У 1805 році в Умані проходив службу автор легендарної «Енеїди» Іван Петрович Котляревський. Штаб 7-го піхотного корпусу, що був розташований у місті 1818 року, очолював герой Вітчизняної війни 1812 року поет Денис Давидов. Умань була одним із центрів декабристського руху в Україні. До Сергія Григоровича Волконського, який квартирував в Умані, на наради приїздили М. Бестужев-Рюмін, П. Пестель, О. Поджіо, В. Давидов. У грудні 1825 року в його будинку відбулася нарада, на якій розглядався план захоплення Тульчина з метою визволення Павла Пестеля, якого на той час заарештували. О.С. Пушкін проїздив через Умань у 1828 році, їдучи з Києва до Тульчина. В 1839 році Умань стала центром військових поселень, містом військової адміністрації, чиновників, купців і попів. В цей час почалась розбудова аристократичної частини міста, яка була добре впорядкована, з забрукованими вулицями, кам’яними будинками, гасовими ліхтарями. Умань, як говорили в ті роки, це – «Київ в мініатюрі». Місто було розділене на дев’ять частин. Щороку відбувалося 12 ярмарок, які призначалися на церковні свята. Промисловість була представлена одним пивоварним та двома цегляними заводами, а також різними ремеслами – срібним, мідним, ковальським, ткацьким та іншими.

Військові поселення на Уманщині відмінено у 1857 році, а саме місто – у 1860. «Государь Император в 19 день декабря 1860 года Высочайше повелеть соизволил: приступить к передаче в ведение Министерства Внутренних дел состоящего в Южном поселении г. Умани … В г. Умани состоит: 1) Духовное и Еврейское училища и Богадельня; 2) Городские присутственные места, как то Ратуша с совестным судом, Полицейское управление, Квартирная комиссия и Строительный комитет … 4) жителей дворян и разночинцев 199, духовых лиц 91, почетных граждан: потомственных 8, личных 737, купцов 394, мещан и ремесленников 8388, разных податных сословий и гражданского ведомства 58, поселян 894, иностранцев 43; 5) домов обывательских каменных 36, деревянных 1511, поселянских деревянных 127, общественных зданий каменных 19, деревянных 16» [11]. Такою була Умань в середині ХІХ століття.


Информация о работе «Історія Уманщини»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 91318
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
88225
0
0

... очолити раду старійшин Соболівки і цим визнанням, мабуть, сказано все. Розповімо ще про видатну поетесу Галину Маврикіївну Журбу, яка народилася на хуторі Олександрії, поблизу села Соболівка Гайсинського повіту, тепер Теплицького району. Походила із шляхетсько-ополяченого роду Домбровсь-ких, з закутку родинного вогнища якого жевріли генетично-козацькі жарини. Саме від батька Галина вперше почула ...

Скачать
20649
0
2

... і екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, бархат амурський та інші. З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їх вирощується понад 150 сортів.Історія розвитку парків в УРСР Соціалістичні принципи природокористування закріплено у статті 18 Конституції СРСР, в якій записано „В інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необх ...

Скачать
158437
0
0

... необхідність об'єднаних зусиль для повалення системи феодального визиску. Яскравим і переконливим свідченням цього розуміння є другий після Торчинського маніфесту надзвичайно цікавий документ — «Універсал до польських селян», написаний на Україні, під час повстання 1768 р. «Громадяни коронні,— писалося в цьому зверненні українських повстанців до польських селян,— б'є ваш час. Ми надсилаємо до вас ...

Скачать
30405
0
0

... родовим дворянством, вищими урядовцями землю одержували місцеві чиновники, а також деякі міщани, купці, іноземні колоністи. Процес формування поміщицького землеволодіння розглянемо на прикладі німецьких колоністів Віктора й Альберта Лінке. Вони – землевласники з Херсонської губернії. Їхній дід у 1830 р. на запрошення царського уряду приїхав до Росії з Німеччини. Дід і батько жили на орендованій у ...

0 комментариев


Наверх