Рух «Громада»

1.2 Рух «Громада»

Київська «Громада» була заснована в 1861 році для підтримки українського національного відродження й заборонена царським урядом у 1863 році. 1869 року її знову було відкрито вченими та теоретиками: Антоновичем, Вільямом Беренштамом (до речі, майбутнім тестем Богдана Кістяківського) і Драгомановим. В оновленій «Громаді» значна увага приділялась утворенню мережі недільних шкіл для українського селянства та діяльності Південно-Західної філії Російського географічного товариства. Згодом кияни перетворили цю філію в справжній центр українських досліджень, який друкував архіви та вивчав національну етнографію, географію й статистику.

Хоча київська «Громада» намагалася довести, що її діяльність мала суто культурний та просвітницький характер та не була небезпечною для російської влади, царські чиновники все одно сприймали її як політичну загрозу. Цар відреагував на українське національне піднесення Емським указом 1876 року, який заборонив будь-які публікації україномовних книг, а також використання української мови в школах і театрі. На думку українських громадських діячів, указ тільки посилив боротьбу українського народу проти царистської політики щодо неросійських національностей. Наляканий зростанням національного повстання поляків у 1863 році та українським відродженням, російський уряд видав Енський указ, аби унеможливити зв'язки між українськими народниками та польськими національними патріотами. Указ також мав нейтралізувати австрійсько-німецьку змову проти Російської Імперії. .[№ 9, с. 45]

Завдяки батькам, які залучили його до «Громади», Кістяківський набув першого досвіду національної боротьби й згодом вирішив присвятити своє життя захисту прав людини та впровадженню такого устрою, за якого соціальна справедливість вважалася б нормою.

Ще дев'ятирічним хлопчиком він став свідком зростання українського руху у відповідь на Емський указ. Проголошення української мови поза законом дуже вразило молодого Кістяківського та його однокласників тоді, коли їм заборонили співати українських пісень, хоча ті ж самі пісенні тексти були перекладені іншими мовами.

У тринадцять років, навчаючись у гімназії, Кістяківський свідомо приєднався до київської «Громади» й став своєрідним ватажком. За розповсюдження нелегальної української літератури його було виключено з двох гімназій, і він отримав свій атестатлише у третій. Восени 1888 року він вступив до Київського університету для вивчення української мови та історії на факультет свого дядька, професора Антоновича. .[№ 3, с. 23]

Хоча Кістяківський поділяв ідеї та принципи членів «Громади», він, як і деякі молоді активісти українського руху, вважав суто культурологічну діяльність товариства малоефективною. «Громада» обмежувала себе культурними й лінгвістичними напрямами в справі національних українських прав тільки тому, що побоювалася суворих репресій з боку росіян у разі більш політизованих проявів. Однак молодь мріяла про прямий, безкомпромісний шлях. Указ 1876 року, гнітюча атмосфера після вбивства царя Олександра II в 1881 році й дух російського руху народовольців наприкінці 1870-х підштовхували до політичного способу вирішення проблеми соціальних і культурних прав. Молоді українські народники почали активну політичну пропаганду серед селян і робітників. Кістяківський та інші молоді «громадівці» відійшли від організації в другій половині 1870-х років і приєдналися до політично активних національних кіл. Ця група діяла під наглядом Михайла Драгоманова, який залишив Київ під час репресій 1876 року й перебрався до Галичини (що перебувала під Австро-Угорською імперією) для продовження своєї національно-політичної діяльності.

1.3 Влив Драгоманова

кістяківський позитивізм право юриспруденція

Михайло Драгоманов виступав проти сепаратистського руху та авторитарних тенденцій централізованого уряду. Він бачив майбутнє Російської імперії в створенні незалежної конфедерації автономних регіонів, кожен з власним самоврядуванням. Не дивно, що молодь була в захваті від драгоманівського федералізму, конституціоналізму, соціальних переваг для слов'янського народу, а також його вражаючої політичної діяльності в Галичині. У напруженій атмосфері України під гнітом Російської імперії Кістяківський та його однодумці вважали політичну організацію українського селянства завданням майбутнього. Вони розглядали роботу серед галичан як дуже корисну для визначення нового базису своєї політичної діяльності.

Драгоманов був прихильником конституціоналізму та федералізму, бо розумів, що індивідуальні свободи повинні базуватися на демократичних правових засадах. Слід зауважити, що Кістяківський завжди віддавав належне Драгоманову та українському національному руху. Але вплив Драгоманова на російську інтелігенцію був мінімальним внаслідок його негативного ставлення до терористичних актів навіть заради революції. Безкомпромісність у цьому питанні відштовхнула більшість російських інтелігентів від самих ідей Драгоманова. Крім того, переконання Драгоманова щодо права українців та інших народів на національну культурну автономію розходилося з позицією централістських програм російських революціонерів. .[№ 9, с. 48]

Драгоманов мав дуже значний вплив і на галицьких українців Габсбурзької імперії, «русинів», як вони себе називали. Вони сприймали його як політичного емігранта, і ця обставина надавала йому ваги в їхніх очах. А для російської влади Драгоманов залишався учасником нелегального національного українського руху «Громада».

Драгоманов вважав, що державна влада повинна враховувати той факт, що кожний індивід та кожна нація має право на самовизначення. Він писав:

«Метою людства, на відміну від завдань сучасних держав, є стан, коли більші й менші суспільні утворення будуть об'єднані заради співпраці та допомоги. Ця ідея називається анархізмом, тобто власною свободою кожного індивіда, і вільним співробітництвом людини та групи». .[№ 9, с. 48]

Драгоманов пояснював термін «анархізм», як він був уперше вжитий П'єром-Жозефом Прудоном всупереч теоріям централізованого уряду: «Прудон вказує, що синонімом слова анархія є англійське слово self-government, самоврядування. У своєму практичному використанні теорія анархізму веде до федералізму». Автономія була шляхом істинного федералізму, бо вела до незалежності загальної свободи від впливу влади. Для теоретика, який починав із незаперечної свободи індивіда та відмовлявся від авторитарності, була природною концепція федералізму, яка сприймалася як потрібна для соціальної організації. Рівноправні індивіди могли б об'єднуватися в групи, асоціації та комуни, які співробітничали б з більшими соціальними інститутами й таким чином запобігали б подрібненню суспільства. Драгоманов вірив, що федералізм має дві головні переваги: по-перше, допомагає судам і адміністративній владі бути ближче до населення, а також полегшує освітню діяльність; по-друге, адміністративні функції держави спрямовуються на інтереси людей. Драгоманов обґрунтовував свої погляди порівнянням соціально-політичного життя існуючих держав: централізованих федеральних країн — Швейцарії та Сполучених Штатів Америки.

Більш того, Драгоманов був першим українським громадським діячем, який чітко наголосив на правах українського народу за умов федерально організованого ладу. Він перший виступив на захист федералізму безпосередньо в Україні, тоді як Кирило-Мефодіївське братство розробило лише загальну програму федерального устрою. Всі ці погляди досить чітко розвинуті в праці Драгоманова «Проект Конституції Вільного Союзу українського суспільства», надрукованій у 1884 році. Основна ідея Вільного Союзу полягала у формуванні на території України (у межах Російської імперії) такої організації, яка боролася б за політичні та національні свободи. Другий аспект Вільного Союзу передбачав обов'язкове визнання української мови в особистому та публічному житті. Драгоманов запропонував також офіційні статути для регулювання відносин між місцевими органами влади й центральним державним апаратом. У своєму листі 1889 року до Джорджа Кенана Драгоманов зауважує, що сподівання на можливість запровадження американізованого федералізму в Російській імперії є наївними. Хоча федералізм мав опонентів серед консерваторів і революціонерів, однак сама ідея російської децентралізації і, відповідно, місцеве самоврядування у вигляді провінційних них земств (повітів та областей) була дуже популярною, особливо серед прихильників інституту земств. Драгоманов вважав форму місцевого самоврядування, тобто місцевого уряду, кориснішою для Росії, ніж звичайний федералізм. Він визначав свою позицію як «поміркований жирондист-американіст».

Драгоманов не підтримував войовничої політичної боротьби заради досягнення федеральних цілей. Український народ перебував не в тому становищі, коли він зміг би захиститися від імперіалістичних планів Великоросії або від тенденцій приєднання, популярних серед поляків. Хоча він підтримував прагнення польського народу до незалежності, проте з обережністю сприймав ставлення польських націоналістів до українців, особливо після невдалого повстання поляків проти російського правління в 1863 році. Драгоманов знав, що мрією польських націоналістів було відновлення незалежності Польщі в межах 1772 року, яка включала українську територію Російської імперії, а також землі, втрачені на користь Австрії й Прусії.

Богдан Кістяківський став переконаним «драгоманівцем». Натхнений федеральними й демократичними ідеями Драгоманова, він прийняв войовничість свого попередника в питанні пригноблення неросійських національностей. Про це він пише 1892 року, цитуючи коментар Драгоманова: «Дивлячись на історію всіх цивілізованих націй, ми повинні дійти висновку, що система примусової національності є тим самим унікальним феноменом соціального життя, як і система примусової релігії».[№ 3, с. 35]