Особливості суб’єктів хабарництва

2.2 Особливості суб’єктів хабарництва

Одержання хабара (ст. 368 КК)

Суб’єктом даного виду злочину є службова особа. Якщо службова особа займає відповідальне становище то діяння кваліфікується за ч.2 ст. 368 КК. Як вже було сказано вище до таких відносяться особи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про Державну службу»віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву [27]. Особливістю суб’єктивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов’язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може [28].

За наявності для цього підстав вона може нести відповідальність за інший злочин (службове зловживання, обман покупців і замовників тощо). Дії службової особи, яка отримала гроші або інші цінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді мала умисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а як шахрайство (ст. 190) і службове зловживання (ст. 364), а за наявності для цього підстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ст. 369).

Давання хабара (ст. 369)

З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.

Суб'єктом цього злочину може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК.

Провокація хабара (ст. 370)

Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних цій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар.

Суб'єктом провокації хабара є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за статтями 368 або 369 КК.

З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв (або того га іншого) хабара [29].

Від провокації хабара слід відрізняти випадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»), коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якої вимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар, здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва.

хабарництво кримінальний злочин

ВИСНОВКИ

Відповідно до ст. 19 Конституції України [1] органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях.

У Розділі XVII Особливої частини КК – «Злочини у сфері службової діяльності» – передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370) [2].

Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Список використаних джерел

Нормативна

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. – К., 1996.

1.  Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К., 2001.

2.  Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року //ВВР. – 1995. – № 34. – Ст.266.

3.  Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року //ВВР. – 1993. – №52. – Ст.490; 1995. – №34. – Ст.268.

4.  Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року //ВВР УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20; ВВР України. – 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83; 1994. – № 26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 102.

5.  Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року //ВВР. – 1994. – №23. – Ст.161.

6.  Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року //ВВР. – 1991. – №53. – Ст.793; 1993. – №22. – Ст.229; 1993. – № 50. – Ст.474; 1995. – № 43. – Ст. 313.

7.  Закон України „Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року //ВВР. – 1992. – № 27. – Ст.383.

8.  Указ Президента України „Про концепцію боротьби з корупцією в Україні на 1998 – 2005 роки від 24 квітня 1998 року № 367/98.

Основна

9.  Бантишев О. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності // Юридичний журнал. – 2003. – №7. – С.69 – 78.

10.  Відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення пов’язані з корупцією //Юридичний вісник України. – 2000. – Квітень (№14). – С.20 – 41.

11.  Верстюк С. Корупція: визначення, причини прояви, вплив на економіку //Право України. – 2001. – №3. – С.66 – 74.

12.  Іванюк Р. Основні етапи соціально-правового дослідження проблеми корупції та хабарництва // Вісник прокуратури. – 2003. – №9. – С.111 – 115.

13.  Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищих закладів освіти /За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

14.  Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблема кваліфікації, удосконалення законодавства. – К., 2000. – 256 с.

15.  Мельник М. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. – №11. – С.126 – 130.

16.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атака, Академія, 2001. – 656 с.

17.  Прохоренко О.Я. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби //Статистика України. – 2002. – №4. – С.42 – 46.

18.  Шумський П. Корупція та організована злочинність: деякі міркування щодо їх подолання //Право України. – 1998. – №6. – С.19 – 22.

Додаткова

19.  Зеленський В., Кальман В. Корупція в Україні та організаційно-правові аспекти боротьби з нею //Право України. – 2001. – №4. – С.13 – 17.

20.  Камлик М.І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні. – К., 1998. – 187с.

21.  Кримінальне право України (Особлива частина) /Під ред. П.С.Матишевського. – Київ, 1997.

22.  Кузьменко Б. Корупція та економічна злочинність у сучасній Україні: вплив на національну безпеку держави //Право України. – 1997. – №7. – С. 12 – 14.

23.  Медведько О.Боротьба з організованою злочинністю та корупцією //Вісник прокуратури. – 2002. – №5. – С.6 –10.