Принцип безсторонності судової влади

2.7 Принцип безсторонності судової влади

Судовий розгляд справи повинен здійснювати суддя, який не має особистої заінтересованості у справі і спроможний виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує юридичну справу незалежно, підкоряючись лише закону. Функції суду і сторін організаційно й функціонально розмежовані. Суд не повинен ставати на сторону учасника процесу, а має захищати закон і сприяти припиненню його порушення. Якщо суддя якось заінтересований у предметі судового розгляду, або знаходиться у будьяких стосунках з однією зі сторін, або існують інші підстави поставити під сумнів об’єктивність судді при розгляді судової справи, він особисто зобов’язаний заявити про свій відвід, і справа передається іншому судді. Право заявити відвід судді є в кожної сторони по справі. Судова справа повинна бути розглянута об’єктивно, на підставі закону, щоб жодні уподобання чи особисті погляди судді не змогли стати на заваді винесенню справедливого рішення.

2.8 Принцип процедурності судової влади

Судова влада функціонує в межах певної процедури, реалізується лише в спеціальній процесуальній формі. Судові рішення, прийнятті всупереч або з порушенням визначеної процедури, визнаються незаконними й повинні бути скасовані, а умисні дії судді з цього приводу мають стати підставою для притягнення його до відповідальності. Процедура здійснення судової влади передбачена цивільно, кримінально, господарсько, адміністративно­процесуальним законодавством і включає не лише права й обов’язки суду та суддів при провадженні судочинства, а й гарантії організації судового процесу (відкритість судового розгляду, участь представників народу в розгляді й вирішенні судової справи по суті тощо), процесуального статусу його учасників (рівність сторін перед законом і судом, рівність прав щодо надання доказів, заявлення клопотань, оскарження рішень суду, змагальність процесу тощо).

Додержання процедури судового розгляду здійснюється судом, вищестоящим судом у порядку апеляційного або касаційного перегляду справи, учасниками процесу шляхом заявлення клопотань, заперечень, оскарження дій та рішень суду.

3. Організаційні (судоустрійні) принципи судової влади

До організаційних (судоустрійних) принципів судової влади належать основні засади побудови судової системи та статусу суддів — носіїв судової влади, а саме:

(а) єдність судової системи і статусу суддів;

(б) територіальність, спе­ціалізація та інстанційність у побудові судової системи;

(в) незалежність, недоторканність, незмінюваність і професіона­лізм суддів.

3.1 Єдність судової системи і статусу суддів

Система судових установ є єдиною для органів, що здійснюють функції судової влади. І хоча в ній діють дві підсистеми — система судів загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, ці органи виконують єдине завдання — розглядають і вирішують по суті юридично значущі справи. Прин­ципи побудови та функціонування, засади судового розгляду справ, механізм прийняття рішень та їх юридична сила, статус суддів — єдині.

До основних складників, що характеризують принцип єдності судової системи і статусу суддів, слід віднести:

1) єдині засади організації й діяльності судів (вони становлять єдину систему, реалізуються всіма судами незалежно від їх спеціалізації або територіального розташування, а також від того, до якого рівня судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію представляють);

2) єдиний статус суддів (єдині в цілому вимоги до кандидатів на посади суддів; порядок наділення їх повноваженнями; сукупність прав та обов’язків суддів; незалежність, самостійність і недопущення втручання в їх діяльність; незмінюваність суддів та їх недоторканність; єдині засоби матеріального забезпечення, соціального і правового захисту та ін.);

3) обов’язковість дотримання процедури здійснення судочинства (вона обов’язково провадиться відповідно до норм, передбачених процесуальними кодексами. Недодержання процедури призводить до скасування судового рішення);

4) єдність судової практики (здійснюється Верховним Судом України через роз’яснення питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики. Формалізуються ці роз’яснення в постановах Пленуму Верховного Суду України. Конституційний Суд України упорядковує правозастосовну діяльність шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України);

5) обов’язковість судових рішень (рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону в конкретній справі і є обов’язковим для виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України);

6) єдиний порядок організаційного й матеріального забезпечення діяльності судів (цей порядок здійснюється єдиною системою органів Державної судової адміністрації на єдиних засадах з використанням єдиного механізму й засобів. Видатки на утримання судів визначені пропорційно в єдиному акті — Державному бюджеті України);

7) єдність у вирішенні питань внутрішньої діяльності судів (вирішення зазначених питань здійснюється єдиною системою органів суддівського самоврядування, що функціонують на єдиних засадах і в єдиному правовому режимі).