Деформація візантійського стилю волинського іконопису

1.3 Деформація візантійського стилю волинського іконопису

Від ХV століття практично не збереглося творів волинського іконопису, крім двох, що належали колишній Троїцькій церкві в селі Річиця Зарічнянського району Рівненської області. Це ікона “Покрови Богородиці” та робота грецького майстра, що працював на Волині, – “Христос Пантократор”, - пише сучасний дослідник, зазначаючи, що “вони вражають своєю живописністю і довершеним виконанням малюнка”. Схоже на те, що ці ікони виконані одночасно, хоча різними майстрами, і тому їх можна датувати кінцем ХV століття або ж умовно близько 1500 року, тим самим не виключаючи реальну можливість приналежності творів до самого початку наступного ХVІ століття.

Ікона кінця ХІV століття із Зверена монастиря, містить розтин храму з царськими вратами і двох ангелів, що тримають покров понад Богородицею. Фігура Романа Сладкоспівця, знана ще із суздальської іконографії Покрови 1360 року, де Богородиця сама простерла покров, а ангели лише несуть його кінці, - відома у новгородському іконописі тільки наприкінці ХV століття.

Ікону з Річиці немає підстав сприймати як локальну адаптацію новгородської схеми, але також неможливо не помітити її подібність.

Ікона з Річиці має кілька вартих уваги іконографічних особливостей. Храм, зображений у різних проекціях, і відтворення чотирьох аркад, котрі поділяють нави простору, нагадує ізометричний план споруди. Роман Сладкоспівець з розгорнутим сувоєм у руці одягнений не в дияконський стихар, а в короткий дяківський фелон, вживання якого в Україні нині є призабутим, так само як і спрощена конструкція іконопису. Здавалося насамперед тут слід вбачати прояви своєрідного архаїзму. Одначе в дійсності означені елементи архаїчно поєднані з розвинутою досить ускладненою композицією, історичний розвиток котрої припадає на ХІV – ХV століття. Все суцільно пов’язане з конкретним явище, коли реальне життя поступово проникає до іконописних сюжетів.

Явища деформації Візантія сама зазнавала у своєму сакральному мистецтві, як в іконографії, так і в стилістичних особливостях, що помітно віддалялися від класичної традиції. Здебільшого таке траплялося в разі впливів західних та східнохристиянських взірців або ж в результаті звичайного спрощення складного за формою і змістом елітарного оригіналу. Подібна еволюція не завжди була проявом очевидної мистецької деградації, бо означала пошуки нових шляхів. Такі варіації містять експресивна за манерою виконання Миколи Милецького, роботи маляра Григорія Босиковича 1532 р., а також з цієї самої доби ікона Богоматері Єлеуси з с. Доросині поблизу Луцька, в якій деформація візантійського стилю призводить до своєрідної орнаментації форм. Ще складнішою виявилася доля іконографічної композиції “Спаса в силах”, відомої у Візантії і на Заході, суттєво трансформованої в московському малярстві ХV століття, після того, як вона набула популярності у демократичному середовищі на Волині.

До деформації візантійського стилю подекуди спричинився і поміркований готицький вплив, як про те свідчить ікона Богородиці Одигітрії, початку ХVІ століття, з Межерич Острозьких. Він переважно позначився на стилістичних рисах, і до того ж підсилений орнаментикою золотого тла.

1.4 Проблема вивчення, збереження, дослідження та реставрації Волинської ікони

Волинські ікони є однією з найбільших груп пам’яток давнього українського мистецтва, що збереглися до нашого часу. Ікони Волині були розповсюджені на значній території (сучасні Волинська та Рівненська області, частина Житомирської та Тернопільської областей), охоплюють значний хронологічний період, мають яскраво виражені художні та технологічні особливості. Водночас волинські ікони – одна з найменш досліджених груп пам’яток українського мистецтва.

Потреба у вивченні іконопису Волині наголошувалась багатьма відомими дослідниками українського середньовічного мистецтва вже з початку XX ст. Окремі пам’ятки, майстерні та персоналії Волинського регіону вивчались відомими мистецтвознавцями П.М. Жолтовським, Г.Н. Логвиним, Л.С.Миляєвою та іншими. Однак узагальнюючих праць, що дають повну картину розвитку й особливостей волинського іконопису, до цього часу не опубліковано.

У зв’язку з великою цінністю волинського іконопису, ДКНТ України включив у програму наукових розробок в галузі культури та мистецтва тему «Волинська школа іконопису. Проблема дослідження, зберігання та реставрації». Мета роботи полягає у вивченні розвитку Волинської ікони взагалі й по окремих майстернях, найбільш виразних рис іконографії, що вирізняють Волинь з-поміж інших регіонів України, особливості техніки й технології, а також у розробці з їх урахуванням рекомендації по зберіганню та реставрації пам’яток. Було обстежено близько 200 пам’яток, при цьому вперше на Україні була застосована методика обстеження, розроблена у відділі реставрації станкового олійного живопису УНДРЦ. Інформація заносилась до «Паспорту обстеження ікони».

Методика дослідження пам’яток включає такі етапи:

- атрибуція й датування на основі архівних відомостей та уточнення наних про авторство та час створення пам’ятки;

- аналіз матеріалів й техніки живопису об’эктивними та експертними методами;

- відбір проб основи, грунту та фарбового шару та їх хімічний і мікологічний аналіз;

- формалізований опис структури пам’ятки за розробленою спеціальною методикою;

- опис стану збереженості пам’ятки;

- палеографічний аналіз написів;

- аналіз техніки та наслідків попередніх реставрацій пам’ятки;

- мистецтвознавчий опис;

- складення бібліографії про дану пам’ятку;

- фіксація пам’ятки на чорно-білу, кольорову та відеоплівку.

Попередній аналіз дав змогу сформулювати ряд характерних особливостей, притаманних Волинській іконі.

На художні особливості Волинської школи позначився вплив балканського живопису, а також західноєвропейської традиції. Подекуди простежуються характерні риси окремих майстерень та місцевостей, наприклад, у північних поліських районах – вплив білоруського іконопису, на півдні – Острозький регіон.

Особливість волинських ікон полягає також в оригінальності техніки й технології їх створення, використанні нетрадиційних, рідковживаних матеріалів. Відповідно й реставрація волинських ікон є досить складною та проблематичною. Досі не вирішена проблема закріплення фарбового шару та грунту ікон. Також є складним питання усунення негативних наслідків попередніх консерваційних та реставраційних втручань.

Отже нашим іконам на протязі десятиліть довелося пройти важкий шлях зневіри, занепаду, часом до повного знищення. Ікони були віддані забуттю, руйнуванню, а ті, що поміцніше пішли на використання у господарстві: ними вистеляли підлоги, робили днища до діжок або хвіртки. Ікону «Юрій Змієборець» XVII ст. знайшли на підлозі амбару під кількома тонами зерна.

Фахівець, починаючи роботу з кожною іконою, має знати її минуле, причини, які призвели до руйнування, щоб запобігти їм надалі. Реставратору Волинські ікони надходять у такому стані, що їх неможливо підняти. За ними назва- «лежачі»: осипаються фарбовий шар, грунт. Роздивитись зображення неможливо через товсте ущільнене пилове забруднення. Тільки добре придивившись, можна пізнати з-під нього ніжну посмішку Богоматері, її засмучені очі або легку постать ангела в біло-прозорому мережаному вбранні.

Добре відомий і практично опрацьований один із основних процесів реставрації – укріплення фарбового шару- не має нічого подібного з традиційним укріпленням фарбового шару на добре вивчених російських іконах. Тут то реставратор стикається з унікальністю техніко-технологічних особливостей Волинської ікони, що при виконанні процесу укріплення вимагає віртуозності. Кожна ікона має свої особливості та тонку специфіку, що при реставраційному втручанні потребує окремого, індивідуального підходу.

У реставраційну практику повернувся новий, давно забутий шкіряний клей, застосовувався майстрами минулого при написанні ікон. За своїми можливостями та якостями він найбільш придатний для укріплення зруйнованої структури фарбового шару і грунту Волинської ікони. З метою консервування живопису нанесення розчину клею на зруйновану поверхню фарбового шару – процес не такий вже безневинний. Після реставраційного втручання ікона вимагає виняткових умов зберігання.

На підставі мікрохімічних дослідів для укріплення полущеного фарбового шару і розпушеного грунту була застосована емульсія, до складу якої входить яєчний жовток. Це мало гарні результати.

Одна з важливих невирішених проблем – плеснові гриби, які «з’єднують» розчин реставраційного клею, що являє собою чудове поживне середовище. Дія рекомендованого на сьогодні антисептика не тривала (до 2-3 років), після чого знову починається процес відставання живопису з грунтом від основи, що вимагає наступного введення, в більшості випадків – неодноразового, розчинів клею, а це небажано.

Видалення, потоншення поверхневого покриття живопису – справа також не із легких. Знову ж набуває значення індивідуальна особливість фарбового шару Волинської ікони, пігментів, зв’язуючого, якісна характеристика поверхневих покриттів. Поверхня живопису ікони «Апостол Іоан» була повністю під шаром ущільненого пилового забруднення. Для того, щоб потовшити потемнілу, нерівномірну плівку лакового (олійного) покриття фарбового шару, необхідно було видалити поверхневе пилове забруднення. Воно видалялось безводним розчином. Вода розмиває живопис – одна з небезпечних рис реставрації Волинської ікони.

Щодо реконструкції втрачених ділянок живопису – справа також вимагає виняткового індивідуального підходу у кожному конкретному випадку. Втрати авторського живопису, як і взагалі втрати, замінити неможливо. Помилковим є бажання надати іконі її первісного вигляду. А куди ж подіти час, життя, яке стоїть за її плечима.

Поверхня живопису ікони після реставрації покривається шаром реставраційного лаку. Волинська ікона за своїми образотворчими якостями не потребує зайвого покриття. Навпаки, вона потребує збереження бархатистості поверхні живопису, що дає змогу залишити її м’який сріблястий вигляд.

Розділ 2.Принцип розвитку Волинської ікони Богородиці XIII-XV століть: традиція та самобутність