Кліматичні фактори

2.1 Кліматичні фактори

Сонячна енергія. 99 % всієї енергії Сонця – це промені з довжиною хвиль 0,17 – 4,0 мкм. З них 48 % - видима частина променів з довжиною хвилі 0,4 – 0,76 мкм; 45 % - інфрачервоні промені (ІЧ-промені) з довжиною хвилі 0,75 мкм – 10-3м і близько 7 % - УФ-промені (довжина хвилі менш 0,4 мкм).

 Кількість сонячної енергії, що проходить через атмосферу до поверхні Землі, 21 * 1023 кДЖ. Це сонячна постійна. Але в різній точці поверхні Землі енергія неоднакова і залежить від тривалості дня, кута падіння променів, прозорості повітря. Тому сонячну постійну виражають у кількості Дж на 1 см2 поверхні Землі в одиницю часу. Її середнє значення складає близько 0,14 Дж/см2 у 1 сек.

Освітленість земної поверхні зв'язана з променистою енергією і визначається тривалістю й інтенсивністю світлового потоку. Внаслідок обертання Землі періодично чергуються світлий і темний час доби. Освітленість відіграє найважливішу роль для всього живого й організми фізіологічно адаптовані до зміни дня і ночі. У всіх тварин маються добові (циркадні) ритми активності. Багато рослин розцвітають удень, на ніч закриваючи віночки квіток. Є світлолюбні і тіньолюбні рослини.

Вологість атмосферного повітря зв'язана з насиченням його водяними парами. Найбільш багаті вологою нижні шари атмосфери (1,5 – 2 км висотою), де концентрується 50 % усієї вологи. Чим вище температура, тим більше вологи містить повітря. Однак при тій або іншій температурі повітря існує визначена межа насичення його парами води, що називається максимальним.

Рух повітряних мас (вітер). Причина виникнення вітру – неоднакове нагрівання земної поверхні, зв'язаний з перепадами тиску. Вітровий потік спрямований убік меншого тиску, тобто туди, де повітря більш прогріте. Сила обертання Землі впливає на циркуляцію повітряних мас. У приземному шарі повітря їхній рух впливає на всі метеорологічні елементи клімату: режим температури, вологості, випаровування з поверхні Землі і транспірацію рослин. Вітер переносить і розподіляє домішки в атмосферному повітрі.

Тиск атмосфери. Нормальний тиск дорівнює 101 кПа, або 750 мм рт. ст. (0,1 МПа). У межах Земної кулі існують постійні області високого і низького тиску, причому в тих самих точках спостерігаються сезонні і добові мінімуми і максимуми тиску. Існують морський і континентальний типи динаміки атмосферного тиску. Періодично виникають області зниженого тиску, що характеризуються могутніми потоками повітря, що прагне по спіралі до центра, що переміщається в просторі, вони звуться циклонами.

Температура – один їх важливих абіотичних факторів, який прямо або непрямо впливає на життєдіяльність організмів, визначаючи їхню активність і характер існування в конкретних умовах. Особливо помітно впливає температура на фотосинтез, обмін речовин, споживання їжі, рухову активність і розмноження. У залежності від характеру теплообміну з зовнішнім середовищем організми поділяються на: пойкілотермні (це організми, температура яких міняється в залежності від температури навколишнього середовища); гомойотермні (це організми, здатні підтримувати постійну температуру тіла незалежно від температури навколишнього середовища). Особливу групу складають гетеротермні тварини, що у період активності мають постійну температуру, а в період зимової сплячки температура тіла знижується.

екологія фактор кліматичний

2.2 Едафогенні фактори

Ґрунтоутворювальний процес – це єдиний по своїй біологічній сутності безперервний динамічний природно-історичний процес активного використання і перетворення верхнього шару земної кори мікроорганізмами, а також вищими і нижчими рослинами, при участі і впливі на нього всіх елементів фізико-географічного середовища, а в культурних умовах – і господарської діяльності людини.

Ґрунтоутворювальний процес органічно зв'язаний із процесом фотосинтезу. У природній обстановці (на суші) один без іншого існувати не може. Це дві взаємозалежні сторони єдиного процесу – процесу життєдіяльності вищих і нижчих рослин. У результаті фотосинтезу в ґрунт вноситься величезної важливості матеріал – органічна речовина рослин, а атмосфера поповнюється киснем, відкіля він надходить у ґрунт у газоподібному стані і розчиненим у воді атмосферних опадів. У результаті ґрунтоутворення в атмосферу повертається вільна вугільна кислота, необхідна для продовження фотосинтезу, а з ним і всього життя.

Таким шляхом відбувається закономірна міграція зольних хімічних елементів у системі ґрунт-рослина-ґрунт, названий академіком В.Р. Вільямсом біологічним круговоротом. Тому біологічна сутність грунтоутворювального процесу має дуже глибокі корені зв'язку і наслідку планетарного масштабу.

Поряд з біологічним круговоротом речовин у природі має місце і так називаний геологічний круговорот, з яким зв'язаний процес розчинення і виносу живильних елементів із ґрунтів у водні об'єкти, де вони відкладаються у виді різних осадових порід.

По В.Р. Вільямсу ґрунт – це пухкий поверхневий шар суші, здатний робити врожай рослин. Таким чином, найважливіша властивість ґрунту – це його родючість. Вона визначається фізичними і хімічними властивостями ґрунту, що у сукупності утворюють групу едафогенних факторів.

Ґрунт – трифазне середовище. Воно складається з твердих, рідких і газоподібних компонентів. Ґрунт є продуктом фізико-хімічного і біологічного перетворення гірських порід, тобто формується в результаті складної взаємодії клімату, рослин, тварин, мікроорганізмів. Ґрунт постійно розвивається і змінюється, унаслідок чого існує велика розмаїтість його типів.

2.3 Екологічна роль факторів харчування

Основним шляхом живлення рослин є фотосинтез, тобто світлове живлення. Крім цього, рослини потребують мінеральні речовини, які поступають –з ґрунтовим розчином через кореневу систему. Особливість дії їжі як екологічного фактору для тварин в тому, що екологічний зміст має тільки нижня межа витримки – у випадку недостатку їжі вона є важливим лімітуючим фактором, а її надлишок не лімітує розвиток особин.

Треба відрізняти харчові режими і харчові спеціалізації. Харчовий режим – своєрідність, природа харчового матеріалу. Є такі типи харчових режимів: зоофагія, фітофагів, детритофагія. Харчова спеціалізація – це коло харчових матеріалів, які використовуються даним видом. Є три екологічні групи: поліфаги, олігофаги, монофаги.

1.  Бродский А.К. Краткий курс общей экологии.– С.-Петербург, 1999. – 224с.

2.  Бедрій Я.І. та ін. Основи екології та охорона природи. – Львів: Укрпошта, 1999. – 238 с.

3.  Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології. – Київ: Либідь, 1993. – 248 с.

4.  Воронков Н.А. Экология. Общая, социальная, прикладная. – М.: Агар, 1999. – 424 с.

5.  Вронский В.А. Прикладная экология. – Ростов на Дону: Феникс, 1996. – 512 с.

6.  Джиги рей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. – Київ: Знання, 2002. – 203 с.

7.  Дідух Я.П. Популяційна екологія. – Кіїв: Фітосоціоцентр, 1998. – 192 с.

8.  Злобін Ю.А. Основи екології. – Київ: Лібра, 1998. – 248 с.

9.  Киселев В.Н. Основы экологии. – Минск: Універсітэцкая, 2000. – 383 с.

10.  Кормилицын В.И. и др. Основы экологии. – М.: Интерстиль, 1997. – 366 с.

11.  Назарук М.М. Основи екології. – Львів: Афіша, 1999. – 256 с.

12.  Некос В.Е. Основы общей экологии и неоэкологии. Часть 1. Основы общей и глобальной традиционной экологии. – Харьков: Торнадо, 1999. – 182 с.

13.  Реймерс Н.Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы. – М.: Россия молодая, 1994. – 367 с.

14.  Річний звіт про стан навколишнього природного середовища в Луганській області у 2001 р. / Під ред. Кошеля В.М. – Донецьк: ВАТ УкрНТІК, 2002. – 124 с.

15.  Экологические функции литосферы. /Под ред. Трофимова В.Г. – М.:Изд-во МТУ, 2000. – 432 .

16.  Экологическая химия. Основы концепции. /Ред. Ф. Кортс, под ред. Градовой Н.Б. – М.: Мир, 1997. – 396 с.