Нервово-психічна напруга як різновид стресу

2. Нервово-психічна напруга як різновид стресу

Нервово-психічна напруга розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров'ю.

До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-психічної напруги відносять: психологічну непідготовленість до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різного походження; несприятливі умови життя.

Стан нервово-психічної напруги, за М.С. Корольчуком, може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження, або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для особистості й колективу полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труднощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на виконанні діяльності).

Від стану нервово-психічної напруги необхідно відрізняти стан психоемоційної напруги, який характеризується адекватним вираженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності.

3. Психічні стани при конфліктах і стресах

В умовах конфлікту люди ведуть себе неоднаково. Одні стають сердитими, інші залишаються зовні спокійними й пасивними, треті шукають різні засоби для подолання перешкод, тобто кожна людина під час конфлікту перебуває у тому чи іншому психічному стані.

Під психічним станом розуміється цілісна картина психічного функціонування в обмежений проміжок часу.

Незважаючи на різноманітність психічних станів, при конфліктах можна виділити типові стани.

У деяких людей конфлікти не викликають фрустрацію. Про таких людей кажуть, що вони володіють терпимістю, витривалістю. Найбільш бажаним слід вважати психологічний стан, що характеризується спокоєм, розсудливістю, готовністю використовувати те, що сталося, як життєвий урок, але без нарікань на себе. Реакція людини на конфліктну ситуацію може бути виражена в напруженості, стримуванні небажаних емоцій.

Одним із активних проявів фрустрації є агресивність людини - гнів, імпульсивна безпорадність, злість. Досить розповсюдженим проявом фрустрації є грубість. Іншою формою активного прояву фрустрації вважають фіксацію. У такому стані людина продовжує робити зусилля по досягненню своєї мети тоді, коли ця діяльність марна або навіть шкідлива.

Пасивною формою фрустрації може бути депресія - людина охоплена почуттям суму, безсилля, а іноді й відчаю. Депресивні стани частіше виникають у людей з послабленою нервовою системою і похилих людей. Доводити особу до такого стану особливо шкідливо: людина може перестати вірити у справедливість існуючого порядку речей.

У людей, які агресивно переживають фрустрацію, зрив домагань викликає почуття ураженого самолюбства. Людина мобілізує волю на виграш своєї справи або на помсту винуватцю невдачі. Реалізується це у скаргах до вищих організацій (або в анонімних листах), у демагогічній поведінці, у вербовці "співчутливих" в своєму колективі.

Серед психічних станів, які виникають після конфлікту або якщо конфлікт досить тривалий, слід виокремити посттравматичний стрес.

Посттравматичний стрес розглядається як особливий стан, який є нормальною реакцією на незвичайну ситуацію. В основі посттравматичного стресу лежить психічна травма, подія, яка здатна викликати психічний стрес.

З-поміж ситуацій, які викликають посттравматичний стрес, виділяють природні і викликані людиною. Серед природних розрізняють кліматичні (урагани, смерчі, повені) і сейсмічні (землетруси, виверження вулканів).

Серед ситуацій, викликаних людиною, розрізняють нещасні випадки (на транспорті, в промисловості, вибухи, пожежі, біологічні, хімічні, ядерні) і навмисні (тероризм, бунти, соціальні вибухи, війни).

У розвитку посттравматичного стресу значну роль відіграють несподіваність, раптовість (вибухи, катастрофи, стихійні лиха) і жорстокість того, що відбувається (військові дії чи напади терористів), психологічна чи фізична слабкість жертви, недостатня соціальна підтримка.

Гострий посттравматичний стрес виявляється на різних рівнях: ментальному, емоційному, фізичному, на рівні поведінки. Так, порушення на ментальному рівні можуть бути у вигляді розгубленості, втрати пам'яті, її погіршення, порушення розумових процесів, уваги тощо. На емоційному рівні порушення виявляються у вигляді страхів, тривоги, горя, депресії, безнадійності, безпорадності, обурення, дратівливості, почуття покинутості, ізоляції тощо.

Фізичні прояви посттравматичного стресу можуть бути у вигляді втоми, тремору, пітливості, запаморочення, головного болю, частого дихання і пульсу.

На рівні поведінки спостерігаються мовчазність, соціальна ізоляція, гіперактивність, агресивний гумор, неуважність, лякливість тощо.

Повторне переживання посттравматичного стресу виявляється в гнітючих думках; у постійному чи епізодичному згадуванні про психічну травму; в несподіваному відчутті того, що подія і те, що їй передувало, повторюються знову і знову; у психологічному пригніченні, наприклад, ілюзії, галюцинації, у тих випадках, коли події, що відбуваються в даний момент, нагадують або символічно пов'язуються з психічною травмою (сюди відносять дати і різні річниці, пов'язані із психотравмуючими подіями).

Дослідження останніх років дали змогу виявити динаміку посттравматичного стресу. Так, виділяють три основні етапи: шок, удар, вирішення. На першому етапі людина переживає дію стресора, демобілізується, витісняє подію. На другому етапі у неї з'являється тривога, невпевненість, депресія. На третьому етапі відбувається діагностування і прийняття події.

На кожному з етапів потрібна своя корекційна методика. Так, у роботі з особами, які перебувають у важкому фізичному стані, важливим є відновлення фізичних ресурсів. Одним з напрямків психотерапевтичної допомоги може бути мануальна психотерапія, розроблена Б.Г. Кравцовим. У тих випадках, коли дозволяє фізичний стан потерпілих, важливим є проведення дебрифінгу.

Оскільки посттравматичний стрес має свої відмінності в залежності від індивідуальних, статевих і вікових властивостей дорослого чи дитини, то важливим є знання кожною людиною проявів власного посттравматичного стресу. Це дозволяє своєчасно розпочати роботу по подоланню наслідків власного посттравматичного стресу.

4. Психологічний захист від стресу

адаптаційний стрес соціальний пристосування

Несприятлива подія зумовлює реакцію стресу, при якій організм прагне пристосуватися до зовсім нової ситуації. Якщо людині вдається досягти рівноваги у стресовій ситуації й пристосуватися до інших обставин, стрес не має ніяких наслідків. Інакше це призводить до дезадаптації, при якій і виникають різні психологічні й фізичні відхилення.

Виникає питання: а чи можна уникнути стресових ситуацій? Нам здається, що ні! Життя сучасної людини настільки складне, повне переживань, несподіваностей, ризику, успіхів і невдач, що все це з неминучістю призводить до нервово-психічних і фізичних перевантажень і, як наслідок, до стресу. Видатний американський психолог Лазарус з цього приводу пише: "Людину спроваджують до божевільні не якісь надзвичайні обставини, а нескінчена низка дрібних трагедій ..., не смерть коханої, а розірваний шнурок, коли не залишається часу, щоб замінити його на інший".

Що ж може допомогти вийти із такої ситуації з найменшими втратами? Перш за все, це знання того, що сприяє й приводить до стресової ситуації.

До числа найбільш характерних дій, станів і ситуацій, що приводять до нервово-психічного й фізичного перенапруження, відносяться:

- усі види конфліктів;

- критика, особливо необгрунтована, висловлена в зневажливій, грубій формі;

- різні помилки, прорахунки, порушення;

- виникнення несподіваних бар'єрів, труднощів для творчої самореалізації особистості;

- неподоланні труднощі, бар'єри для професійного росту, розвитку людини;

- наклеп, брехня, суперечки, моральний дискомфорт;

- необгрунтоване пониження в посаді, в заробітній платі, позбавлення премій, заохочень, нагород;

- нагромадження різноманітних справ і дефіцит часу на їх виконання;

- особисті непорядні вчинки, що набувають широкого розголосу;

- тривалі дискусії, що переходять у суперечки, які до того ж закінчуються не на вашу користь;

- розчарування, особливо у близьких людях, які вас зрадили;

- розчарування у раніше прийнятій точці зору, позиції;

- тривалі очікування, пов'язані з якимись надзвичайно важливими подіями, що, однак, не принесли бажаного результату. Наприклад, очікування іспиту, а потім провал при вступі до вузу.

Найчастіше чинників виникнення стресових ситуацій одночасно декілька. До того ж стресостійкість людини різко знижується, якщо вона тільки що перенесла якусь травму, хворобу.

Відповідно до існуючих теоретичних концепцій, стресогенні фактори викликають адаптаційні реакції, що включають три основні фази:

1)реакцію тривоги, мобілізації внутрішніх ресурсів і резервів орг- анізму;

2)розвиток опору організму, коли вдається успішно долати труднощі без видимих шкідливих наслідків;

3)виснаження пристосувальних можливостей організму, зниження його стійкості до зовнішніх впливів, до захворювань, втрата сил і відмова від боротьби.

Отже, стресогенні впливи можуть як підвищувати стійкість організму (зрозуміло, у певних межах), так і знижувати її, призводячи до його руйнування. Слід зазначити, що розвиток останньої фази (дистрес) залежить не лише від характеру несприятливих для організму зовнішніх факторів, а й від особливостей самої особистості, характеру сприймання нею стресової ситуації і ставлення до останньої.

Люди, які здатні успішно протистояти переходу стресу в стадію дистресу (тобто люди з високим рівнем стрес-стійкості), характеризуються особливим комплексом життєвих позицій (С.Кобас, С.Мадді). Вони діяльні й активні, переконані, що завжди контролюють хід подій. Вони за всіх обставин надають своїй діяльності значення і смислу (особливо слід підкреслити роль цієї установки). Вони відкриті змінам і навіть найсерйозніші з останніх сприймають спокійно. Вони зберігають стоїчний спокій, коли вже нічого іншого не можна вдіяти.

Високому рівню стрес-стійкості сприяють також деякі особистісні характеристики (Е.Сігельман), які стосуються передусім ставлення і до інших людей, такі як орієнтація на близьке, інтимно-духовне спілкування, дружелюбність, емпатія; високий рівень відповідальності й надійності; незалежність і самостійність, здатність оцінити інтелект і знання інших; тактовність і співчутливість тощо.

З іншого боку, здатність особистості протистояти негативним наслідкам стресу різко знижує жалість до самого себе, оцінку себе як невдахи; схильність до пригніченості; прагнення триматися на відстані від людей, орієнтація на формально-рольове спілкування з ними; облудність і ненадійність, ворожість і підозрілість у стосунках з іншими людьми, схильність приписувати їм свої мотиви і почуття тощо.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що вирішальним фактором стійкості особистості до стресу ( в умовах стресу) є її пошукова активнїсть (В.Ротенберг), тобто активність, спрямована на те, щоб змінити ситуацію (або своє ставлення до неї) при відсутності визначеного прогнозу кінцевих результатів такої активності, але при постійному врахуванні проміжних результатів. Протилежний стан - відмова від пошуку - є неспецифічною умовою, сприятливою для розвитку різноманітних захворювань, яка провокує перехід від стресу до дистресу, від фази підвищеного опору до фази виснаження.

Як допомогти людині у подібних ситуаціях? Результати проведених досліджень свідчать, що проведення спеціальних занять сприяє психологічній стабілізації особистості, підвищенню її здатності протистояти тим наслідкам стресу, які негативно впливають на неї та продуктивність її праці й призводять у кінцевому результаті до розвитку "захворювань стресу".

Прийоми й методи подолання стресових ситуацій:

1)  необхідно переключитися на діаметрально протилежний вид діяльності порівняно з тим, який створив стресову ситуацію;

2) спробувати розслабитися, зняти напруження, використовуючи доступні типи аутогенного тренування, цілеспрямованого самонавіювання (вправи для дихання, терморегуляції області лоба, кінцівок і т.ін.);

3) зайнятися улюбленим видом спорту (лижі, плавання, волейбол і т.ін.);

4) зробити аналіз і переоцінку цінностей;

5)  звернути увагу на:

а) відвідування виставок, кіно, театрів; б)читання художньої, пригодницької літератури, наукової фантастики; в) зустрічі з друзями, близькими;

6)зайнятися улюбленою справою;

7) негайно виїхати за місто, у ліс, відрядження, яке ніяк не пов'язане з джерелом стресової ситуації.

При виникненні стресових ситуацій корисним буде застосовування формули У.Х. Керріера:

1.Запитайте себе: "Що мене очікує у найгіршому випадку"?

2.Приготуйтесь сприйняти це як неминуче.

3.Спокійно обміркуйте, як змінити ситуацію.

Зазначені прийоми й методи подолання стресу націлені на формування у людини позитивної Я-концепції, підвищення рівня сприйняття нею себе як особистості й професіонала, зміну рівня самооцінки, на розвиток їх комунікативної компетентності.