Адміністративний примус

1.  Поняття, особливості й мета адміністративного примусу

2.  Адміністративно-попереджувальні (запобіжні) заходи

3.  Заходи адміністративного припинення, їх особливості та види

4.  Заходи адміністративного стягнення

5.  Інші заходи адміністративного примусу

1.  Поняття, особливості та мета адміністративного примусу

адміністративний примус стягнення

Вирішальна роль боротьби з правопорушеннями належить державі. Воно має спеціальний апарат примусу. Правові норми визначають, за що державні органи можуть застосовувати методи примусу, види і розміри примусових заходів і порядок їх застосування.

Його мета – примусити конкретних суб’єктів дотримуватись певних приписів та утримуватись від тих чи інших дій.

Досягнення бажаного результату при використанні методу примусу здійснюється всупереч волі суб’єкту, при його внутрішній, а досить часто і зовнішній протидії.

Адміністративний примус є одним з різновидів державного примусу. Він характеризується тими ж ознаками, які характерні для останнього: це правозастосовча діяльність, спрямована на охорону правопорядку, реалізується в рамках охоронних правовідносин. Однак, поряд з цим адміністративно-правовий примус має особливості, які притаманні лише йому:

1.  це один з основних об’єктивно необхідних адміністративно-правових методів державного управління, який застосовується на базі переконання;

2.  ґрунтується на державно-владних приписах зобов’язуючого характеру, що передбачають застосування комплексу різних заходів морального (психічного), матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських стосунків;

3.  здійснюється тільки уповноваженими на те органами виконавчої влади, їх посадовими особами або іншими компетентними суб’єктами (наприклад, судами або суддями одноособове);

4.  для адміністративного примусу характерний позасудовий порядок застосування. Використання адміністративно-примусових заходів віднесено до компетенції відповідних виконавчих органів (посадових осіб), що безпосередньо реалізують їх без звертання до суду. Проте відповідно до чинного законодавства окремі заходи адміністративного примуса використовуються судами - це стосується до випадків накладення найбільше суворих адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень;

5.  реалізується за допомогою юрисдикційних, правозастосовчих актів,

6.  застосовується з метою охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження і припинення правопорушень та покарання правопорушників, а також примусового виконання загальнообов’язкових правил у сфері державного управління;

7.  заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як при наявності правопорушень (насамперед адміністративних), так і при їх відсутності (скажімо, в умовах надзвичайного стану, у випадках забезпечення громадської безпеки тощо);

8.  застосування заходів адміністративного примусу, як правило, не пов’язане з елементами службового підпорядкування (тобто, такі заходи застосовуються до так званих третіх осіб);

9.  застосування заходів адміністративного примусу здійснюється в установленому адміністративно-процесуальними нормами порядку та у визначених формах, тобто реалізується в межах спеціального адміністративного провадження;

10.  персоніфікований - тобто застосовується тільки до конкретних суб’єктів права (як ФО, так і ЮО).

Адміністративний примус - один з основних методів державного управління, який полягає в застосуванні уповноваженими на те органами виконавчої влади та іншими компетентними суб’єктами у передбачених законом випадках комплексу примусових заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин з метою забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, недопущення, припинення правопорушень, покарання правопорушників, а також запобігання наслідкам надзвичайних подій та їх локалізації..

Зовнішніми формами прояву адміністративно-правового примусу виступають його заходи.

У адмін-правовій літературі висловлюються різноманітні точки зору щодо класифікаціі заходів адмін примусу ідо цього часу єдності поглядів щодо цього питання немає. Однак в науці АП виділяють дві основні точки зору (інші - це модифікація цих двох точок зору).

Висунута наприкінці 40-х років Студенікіним С., Ямпольскою Ц. і ін. В основі даної класифікації покладено формальна ознака - наявність адмін санкцій.

Вона зводиться до двухчленной класифікації адміністративного примусу:

-  адміністративні стягнення;

-  інші заходи адміністративного примусу.

Друга запропонована М. Еропкиним наприкінці 50-х років і одержала найбільше поширення. У ній мовайде про існування трьох видів заходів адмін примусу: попередження, припинення, стягнення.,

В комплексі заходів адміністративного примусу щодо мети та характеру впливу виділяють переважно три традиційні групи:

-  заходи адміністративного попередження (профілактичні);

-  заходи адміністративного припинення;

-  адміністративні стягнення.

Водночас в адміністративно-правовій літературі небезпідставно обґрунтовується доцільність виділення серед вказаних заходів ще двох самостійних специфічних груп, а саме:

-  заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

-  та адміністративно-відновлювальних заходів.