Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників

2. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників

Термін «підстава відповідальності» зазвичай вживається у двох значеннях:

1) на підставі чого особа несе відповідальність;

2) за що особа несе відповідальність.

У першому випадку кажуть про правову підставу юридичної відповідальності, у другому – йдеться про фактичну підставу відповідальності.

Водночас слід зазначити, що поняття підстава й умова відповідальності часто ототожнюються як у законодавстві, так і в юридичній літературі, особливо представниками цивільного та трудового права. [4]

Стаття 130 КЗпП України називається «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників». Виходячи з назви статті, законодавець обумовлює два фактори притягнення до матеріальної відповідальності – наявність підстав і умов причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав.[5]

Згідно із ч1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 130 КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є:

а) шкода;

б) порушення трудових обов'язків працівника;

в) причинний зв'язок між шкодою і порушенням трудових обов'язків, оскільки в ч. 1 ст. 130 КЗпП України, ясно визначено, що шкода повинна бути наслідком порушення трудових обов'язків.

Тлумачення цієї норми дає змогу говорити про виділення кількох підстав. У ч. 2 ст. 130 КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності на працівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, які насправді належать до елементів правопорушення, тобто є елементами підстави матеріальної відповідальності, а не умовами. Таким чином, поряд з підставою – порушенням трудових обов'язків, тобто трудовим правопорушенням, законодавець виділяє такі її окремі елементи, як шкода, причинний зв'язок, вина, протиправність, але одні з них (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) необгpунтовано названі підставами, а інші теж неправомірно (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) – умовами матеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підстави трудового правопорушення.

Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, точніше його склад, який включає суб'єкт, об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тому не можна, як це закріплено в ст. 130 КЗпП України, відносити до підстав лише окремі елементи об'єктивної сторони правопорушення, а інші елементи об'єктивної сторони правопорушення (протиправність, вину) вважати не елементами підстави, а умовами матеріальної відповідальності. Шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, належать: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру шкоди.

Трудове правопорушення, як підстава матеріальної відповідальності – тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (моральної) шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за, яку передбачена нормами трудового права. Цей висновок, по суті, підтверджується і ч. 1 ст. 130 КЗпП України, в якій зазначено, що наслідком порушення трудових обов'язків працівником є заподіяння шкоди, тобто будь – якої шкоди, як матеріальної, так і немайнової (моральної).

Серед вчених у науці трудового права не існує єдності думок й щодо того, яке ж саме трудове правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності. В юридичній літературі широке поширення отримала точка зору, згідно з якою дисциплінарний проступок є не лише підставою дисциплінарної відповідальності, а й підставою матеріальної відповідальності. Така точка зору викликала критику в юридичній літературі Проти ототожнення дисциплінарних проступків з будь – яким правопорушенням у сфері трудових відносин виступила Сироватська Л.О., яка висунула ідею наявності трудового правопорушення, що поділяється на два види – дисциплінарний проступок і майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарна відповідальність, а другий тягне за собою настання матеріальної відповідальності.[6]

Ідея Сироватської Л.О. про виділення трудового правопорушення і його двох видів – дисциплінарного проступку і майнового правопорушення – була позитивно сприйнята в юридичній науці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактування дисциплінарного проступку, відповідальність За.який може бути покладена лише на одну сторону трудового договору – працівника і не може бути покладена на підприємство, як сторону трудових правовідносин і надавала змогу при вчиненні майнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальну відповідальність.

Від об'єкта трудового правопорушення необхідно відрізняти об'єкт матеріальної відповідальності. Не слід змішувати об'єкт правового регулювання і об'єкт правовідносин. Об'єктом правового регулювання є відносини з матеріальної відповідальності сторін трудового договору, об'єктом же матеріальної відповідальності, уже як правовідносин, є матеріальні блага сторони трудових правовідносин (майно, кошти), яка заподіяла шкоду.

Виходячи з викладеного, об'єктом матеріальної відповідальності як трудових правовідносин є майно та майнові права сторони трудових правовідносин, якою заподіяна шкода іншій стороні. Отже, як бачимо, безпосередній об'єкт трудового правопорушення і об'єкт матеріальної відповідальності як трудових правовідносин не збігаються.

Важливим елементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності є об'єктивна сторона. Об'єктивна сторона складається, в свою чергу, з таких елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою особи.

Протиправною визнається така поведінка (діл чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежно виконує трудові обов'язки, покладені на нього трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором.

Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність сторони трудових правовідносин) може виявлятися або у формі активної дії, або у формі бездіяльності. Протиправна діл полягає в тому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна і/або немайнова шкода.

Протиправна бездіяльність полягає в тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюються одній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій, які вона була зобов'язана вчинити при виконанні своїх обов'язків, покладених на неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим законодавством.

Одним із дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовому праві. Тим більше, що в зв'язку із введенням такої категорії, як «моральна шкода», виникає необхідність відмежувати матеріальну шкоду від першої. У даному випадку йтиметься саме про матеріальну шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність на працівника покладається тільки за пряму дійсну шкоду, проте саме визначення прямої дійсної шкоди в КЗпП України не дається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» дає роз'яснення, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою. Під такою шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.^[7] Згідно з частиною 4 статті 130 КЗпП України неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само, я:к і інші не одержані прибутки), не можуть включатися до ш:коди, яка підлягає відшкодуванню.^[8]

Виходячи з визначення, даного Пленумом ВСУ, можна дійти висновку, що воно не охоплює всіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про що наголошується в самому роз'ясненні. В зв'язку з цим дане роз'яснення не можна віднести до дефінітивних понять, оскільки воно охоплює лише окремої випадки прямої дійсної шкоди. Крім того, в роз'ясненні так і не дано розмежування між прямою і дійсною шкодою, хоча це не одне й те саме.