Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування

4. Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини особи, що заподіює шкоду, характеру виробничої діяльності підприємства.

Згідно ст. 135–3 Кодексу законів про працю розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування[11].

Ст. 135–3 КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним псуванням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р) і затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

У трудовому праві визнається існування двох видів матеріальної відповідальності – обмеженої і повної. Це положення закріплено й у КЗпП. Аналогічна модель застосовується також у Трудовому кодексі Російської Федерації. Підвищена матеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідальності, а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначення розміру шкоди. Між тим, видається, є всі підстави не завуальовувати це питання і визнати існування третього виду матеріальної відповідальності – підвищеної. Адже, по суті, кратне вирахування розміру шкоди відповідно тягне й збільшення розміру відшкодування, а це є головним у розмежуванні видів матеріальної відповідальності.

Згідно зі ст. 136 КЗпП стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженим ним органом, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС – у суді. Працівник має право відразу звернутися до суду. Видається, що працівника. в сучасних умовах законодавцю слід відмовитися від примусового стягнення будь-якої суми заподіяної шкоди без згоди на те працівника. [12]

В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання, власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акта або висновку. Суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р №14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці).

Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, скоєними з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови встановлення судом, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями декількох працівників або працівника та інших осіб.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП: при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.[13]

Висновок

Таким чином, дослідивши дану тему ми прийшли до висновку, що процес трудової діяльності – явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Інтереси роботодавця і найманого працівника не завжди збігаються, і природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами.

Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.

Згідно зі ст. 55 Конституції України усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цією статтею закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Вона відповідає зобов'язанням України, що виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ін., які згідно зі ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства України.

Офіційно тлумачачи цю норму, Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права, свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України).

В даній курсовій роботі ми дали визначення поняттю матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначили підстави та умови матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

Наприкінці можна сказати, що навіть із такими значними змінами, які були внесені до КЗпП України, він не спроможний на належному рівні забезпечувати регулювання трудових відносин і це зрештою, позначається на тому, що люди не можуть захистити свої права та інтереси.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України від 1996 року.

2. Кодекс законів про працю України затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971 р. (з наступними змінами)

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2003 р.,) / Відп. Ред. О.П. Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1024 с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

5. Войцехівський М. «Матеріальна відповідальність працівників» // Дебет – Кредит №32 від 11.08.2008 р.

6. Донець Т. «Повна матеріальна відповідальність – без обмежень» // Дебет – Кредит №28 від 11.07.2005 р.

7. Лапкін А.В. Національна академія України ім. Ярослава Мудрого Право України «Критерії розмежування цивільно – правової та матеріальної відповідальності»

8. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725 с.

10. Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985.

11. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536 с.

[1] Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины., ответственность.-М., 1985 с.231.

[2] Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725с.

[3] Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608с.

[4] Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725с.

[5] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[6] П. Пилипенко Право України // "Кодифікація сучасного трудового права – проблеми та перспективи"2009, № 3.

[7] ППВСУ " Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками " від 29.12.1992р.

[8] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[9] Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.

[10] Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536с.

[11] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[12] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)

[13] КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. ( за станом законодавства на 6 лютого 2009р.,)