Зміст цивільних правовідносин Зміст цивільних правовідносин

3.3 Зміст цивільних правовідносин Зміст цивільних правовідносин

Змістом цивільного правовідношення є суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок. Наука цивільного права розглядає цивільні правовідносини як відносини між певними суб'єктами, встановлені у зв'язку з певним об'єктом, на які спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин.

Тобто змістом цивільного правовідношення є суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок .

У юридичній літературі зазначається безліч різних визначень суб'єктивного цивільного права. Більшість цивілістів визначає суб'єктивне цивільне право як засновану на законі міру можливої поведінки конкретної особи з метою задоволення свого інтересу. Про міру можливої поведінки говорять аж ніяк не для порівняння одного суб'єктивного права з іншим, а для визначення тих меж, у яких уповноважений може діяти.[20]

Варто враховувати, що суб'єктивні права особи не є абсолютними, вони мають певні межі. Межі права визначаються, перш за все, договором, законом (ст. 13 ЦКУ). Варто враховувати, що Суб'єктивні права особи не є абсолютними, вони мають певні межі . межі права визначаються, перш за все, законом. ЦКУ

Суб'єктивне цивільне право являє собою складне правове явище. У його складі прийнято виділяти юридичні можливості, надані суб'єкту правовою нормою, іменовані повноваженнями.

Аналізуючи складові повноваження суб'єктивного права , І. Колер відзначав, що "повноваження в залежності від виду прав різні і повинні описуватися у поєднанні з ними".[21] Дійсно, повноваження, що входять до складу абсолютного суб'єктивного права, за своїм матеріальним змістом відмінні від повноважень, що становлять відносне суб'єктивне право. Однак і абсолютні і відносні суб'єктивні цивільні права з необхідністю включають в себе два повноваження: можливість вчинення певних дій самою уповноваженою особою і можливість уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи.

У правовідносинах пасивного типу, елементом яких є абсолютне суб'єктивне право, яскраво проявляється повноваження на власні дії власника права і менш помітний обов'язок інших осіб утримуватися від порушення цього права, яка пов'язана з останнім через повноваження вимоги. У правовідносинах активного типу, елементом яких є відносне суб'єктивне право, навпаки, на перший план виступає повноваження вимоги.

З урахуванням сказаного, А.В. Власова визначає суб'єктивне цивільне право як надану особі з метою задоволення її законного інтересу міру можливої поведінки, яка полягає у можливості вчинення певних дій самим уповноваженим і в можливості уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи чи осіб.[22]

Права та обов'язки у правовідносинах нерозривно пов'язані. Праву на одній стороні правовідносини обов'язково кореспондує обов'язок на іншій стороні і навпаки. Якщо суб'єктивне право визначається як можливість, то суб'єктивна обов'язок повинен бути визначений як необхідність відповідної поведінки. Відповідно до цього, суб'єктивний обов'язок може бути визначений як міра належної, необхідної поведінки зобов'язаної особи з метою задоволення інтересів уповноваженої особи. У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. цивільних правовідносинах існує два види обов'язку – активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату – для виконання обов'язку. Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку. Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку. Слід зазначити, що більшість цивільних правовідносин мають комплексний характер, тобто суб'єкти цивільного правовідношення наділені одночасно як правами, так і обов'язками, тому одночасно відіграють і активну і пасивну роль. Слід зазначити, що більшість цивільних правовідносин мають комплексний характер, тобто суб'єкти цивільного правовідношення наділені одночасно як правами, так і обов'язками, тому одночасно відіграють і активну і пасивну роль.

Висновки

 

Цивільні правовідносини є особливим видом правовідносин, тому вони мають як спільні ознаки, характерні для всіх правовідносин, так і особливі, притаманні лише їм. До таких ознак відносяться: майнова самостійність учасників цивільних правовідносин, їх юридична рівність, ініціативність сторін у правовідношенні, особливий порядок припинення цивільних правовідносин. Забезпечення такого положення суб'єктів у цивільних правовідносинах, є можливим, перш за все, завдяки особливостями цивільно-правового методу регулювання.

Основною підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти. Хоча, як зазначалося, цивільні правовідносини можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, рішень органів державної влади та суду. Всі юридичні факти поділяються на дві великі групи: дії та події. В основу цієї класифікації покладено відношення юридичного факту до волі людей. Дії, в свою чергу, поділяються на правомірні (юридичні акти, юридичні вчинки) та неправомірні. Також юридичні факти класифікують за наслідками до яких вони призводять тощо.

Цивільні правовідносини не є однорідними за своєю структурою, змістом, характером взаємозв'язку між уповноваженою та зобов'язаною стороною, їх поведінкою у правовідносинах, тому вони класифіковані за даними ознаками у відповідні групи, з метою їх більш глибокого вивчення.

Розглядаючи структурні елементи цивільного правовідношення, можна сказати, що вони перебувають у тісному взаємозв'язку. Правосуб'єктність учасників цивільних правовідносин (суб'єктів) впливає на обсяг їх суб'єктивних прав та обов'язків (зміст цивільних правовідносин). А свої повноваження суб'єкти цивільних правовідносин спрямовують на певні матеріальні та нематеріальні блага (об'єкт цивільних правовідносин), з метою задоволення свого інтересу.

Список використаних джерел

 

1.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356;

2.  Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права. – Свердловск 1960. – 688с.;

3.  Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.:1950. – с. 367;

4.  Власова А.В. Структура субъективного права. – 1998. – 49 с.;

5.  Егоров И.Д. Гражданско-правовое регулирование правовых отношений. – Л.: 1988. – 176 с.;

6.  Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л: 1949. – 144 с.;

7.  Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: теория и судебная практика. – Санкт-Петербург. 2002. – 544 с.;

8.  Онищенко Ганна. Проблема встановлення межі здійснення суб'єктивного цивільного права // Юридичний журнал. – 2006. - №5;

9.  Сенчищев В.И. Объект гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права. Сб. статей под ред. М.И. Брагинского. – М: 1998. – 464 с.;

10.  Суханов Е.А. Гражданское право. В 4 т. Общая часть учеб. перераб. и доп. – 704 с.;

11.  Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. 1997. – 331с.;

12.  Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Ленинград: Из-во Ленинградского Ун-та. –1959. – 281 с.

13.  Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М: Юридическая литература, 1974. – 290 с.;

14.  Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. – Свердловск. –1972. – 200 с.;

15.  Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика "хозяйственного права". – Иоффе О.С. – Москва – 2000. – 777 с.;

16.  Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : У двох томах // За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. -2-е вид., перероб. і доп. -Київ: Юрінком Інтер. – 2006. – Том 1. – 831 с.

[1] Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л: 1949. - С. 3

[2] Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М: Юридическая литература, 1974. - С. 31

[3] Иоффе О. С. Вказана робота. – С. 14

[4] Халфина Р.О. Там само

[5] Халфина Р.О. Вказана робота. – С. 23

[6] Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356;

[7] Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. 1997. – С. 99

[8] Халфина Р.О. Вказана робота. – С. 31

[9] Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права. – Свердловск 1960. – С. 275

[10] О. С. Иоффе. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – М: 1949. – С. 33

[11] Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. – Свердловск. –1972. С. 104

[12] Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М: Юридическая литература, 1974. – С. 285

[13]  Толстой Ю.К. К теории правоотношения. –Ленинград: Из-во Ленинградского Ун-та. –1959. – С. 13

[14] Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л: 1949. - С. 120-121

[15] Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М: Юридическая литература. – С. 288

[16] Сенчищев В.И. Объкт гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права. Сб. статей под ред. М.И. Брагинского. – М: 1998. – С. 112

[17] В.А. Лапач. Система объектов гражданских прав в законодательстве России. Автореферат диссертации на присвоение ученой степени доктора юридических наук. Ростов-на-Дону: 2002. – С. 24.

[18] Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. 1997. – С. 111

[19] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : У двох томах /За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. -2-е вид., перероб. і доп. -Київ :Юрінком Інтер,2006.

[20] Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Ленинград: Из-во Ленинградского Ун-та. –1959. – С. 41

21Власова А.В. Структура субъективного права. – 1998.

[22] Там само