3. Соціально-психологічний аналіз особистості Керрі
Про Керрі в романі дається величезна кількість інформації, до того ж як про дії, так і про внутрішнє, душевне життя. Для розуміння долі Керрі нижче поданий соціально-психологічний аналіз її особистості, тобто дослідження її суспільного, особистого і внутрішнього життя.
В романі дуже чітко простежується перетворення Керрі із стриманої провінціалки на світську левицю. На початку роману Керрі була дуже сором’язлива і невпевнена в собі дівчина. Згадаємо хоча б те, як вона ходила по Чикаго в пошуках роботи: вона кидалася від одних дверей до інших, і дуже довго не наважувалась нікуди зайти. Вона просто пролітала повз всі будівлі. Також Керрі принижувало ще й те, що вона виглядала більш бідно, ніж жінки, які ходили по вулицях. Керрі хотіла багатства. Ходячи в пошуках роботи вона помічала, що їй не вистачало туалету, порівняно з мешканками міста. Просліджуючи за образом Керрі упродовж всього роману, можна стверджувати, що саме те, що вона деякий час прожила у нужді (у своєї сестри), що не могла дозволити собі купити що-небудь, дало в майбутньому поштовх до активних дій самостійно. Проте, складається враження, що життя нічому не вчить Керрі, бо як тільки з’являються гроші і життя налагоджується, вона замість підвищення свого освітнього рівня і професійної кваліфікації, тобто створення доробку на майбутнє, розслабляється і, в основному, мріє про незрозуміле щастя. Вона сама не знає чого хоче, і що може.
Вона намагалася будь яким способом вирватися з низького соціального становища, і коли трапилася нагода (пропозиція Друє переїхати від сестри за його рахунок) вона погодилась. Друе міг дати їй розваги, вбрання. Головним чином, цим вона і керувалася, приймаючи його пропозицію. «Она страстно тянулась ко всяким развлечениям и удовольствиям, и это было одной из основных черт ее характера.» [1, гл 4].
Ще одною рисою, розкриваючою образ Керолайн Мібер була її безініціативність. За роки життя з Друе вона не навчалася, не здобула спеціальності, не займалася суспільною діяльністю, не намагалася працювати хоча б для здобуття досвіду, або для підтримання форми. «Ее занимал лишь очень узкий круг интересов: деньги, собственная внешность, наряды и удовольствия» [1, гл 6]
Її порівняно успішний досвід виступу в аматорському спектаклі не може розглядатися як початок професійної акторської діяльності тому що, в цілому, ні про що не каже. Але цей епізод дає змогу зрозуміти, чому вона стала актрисою: «Впервые она смутно ощутила независимость, которую приносит успех» [1, гл 19].
Наступна риса характеру Керрі, яку необхідно розглянути, це спостережливість. Загалом, упродовж всього роману можна простежити, що Керрі завжди була актрисою (тільки для самої себе). Вона дуже часто переймала собі манери, які бачила у жінках, що їй подобались, або на яких звертали увагу Друе та інші чоловіки. Як жінка тримає голову, хода іншої жінки, манери вдягатися і використовувати різні штучки жіночого туалету. Керрі навіть не помічала, як багато часу вона витрачає на «кривляння» перед дзеркалом. Власне це і підказало Друе покликати Керрі на роль в аматорському спектаклі.
Протягом всього роману простежується жага Керрі до грошей, і відсутність здатності до вищих почуттів. Навіть після того, як Герствуд пішов в неї були такі думки: «У нее мелькнула тревожная мысль, что он уйдет и оставит ее без гроша; но мысль о том, что она может потерять его навсегда, не тревожила ее ни секунды.» [1, гл 36]. Ні, вона, звичайно, проявляла симпатію, захопленість чоловіками, що її оточували (Друе, Герствуд), але це тільки реакція на улесливі слова. Будь яка інша жінка розтала би відчувши таке захоплення з боку цих чоловіків. Проблемою Керрі було те, що вона не могла відмовити їм. Особисте життя Керрі розтягується майже на весь роман. Власне розвиток дії роману являє собою або зміну суспільного положення її чоловіка (в даному випадку – Герствуда), або зміну власне чоловіка (Друе, Герствуд). Примітна пасивність Керрі (весь час вибирають її, і вона завжди приймає пропозиції, спочатку Друе, потім Герствуда). Лише наприкінці роману вона знаходить сили обирати, і відмову від пропозиції зв’язку з Друе можна вважати величезним прогресом в становленні особистості Керрі. «Нежные слова мужчин перестали кружить ей голову» [1, гл 42].
Також в кінці роману Керрі находить подругу (Лолу). Міссіс Венс подругою назвати не можна, у них немає ніякої спільної справи, і спілкувалися вони саме через, що нічого було робити. Взагалі, судячи з роману, дружні зв’язки в повному сенсі цього слова бувають тільки у чоловіків. Жінки живуть відлюдно, і їх вихід з дому являє собою більше церемонію в дусі «на людей подивитись і себе показати», ніж спілкування за інтересами або пошук моральної підтримки.
Що стосується внутрішнього життя Керрі, то воно являє собою сукупність повільних процесів, і маленькій ступені впливаючих на її діяльність. Керрі побувала два рази одружена за немилими чоловіками і тепер (в кінці роману) живе з подругою і відсилає прихильників куди подалі. Незважаючи на всі події, її світоглядні настанови як на початку так і в кінці роману, це пасивно приймати все, що дає життя, і мріяти про нездійсненне «В своей качалке у окна ты будешь мечтать о таком счастье, какого тебе никогда не изведать!» [1, гл 47]. Тільки в кінці роману, відмовивши двом чоловікам, які зробили все для її щастя, вона починає розуміти, що «дверь, за которой таится полное человеческое счастье, так для нее и не открылась» [1, гл44]
Узагальнюючи розглянутий образ, можна стверджувати, що в кінці роману Керрі досягла дуже високої щаблини у соціальній структурі.
Вона почала грати важливу роль в суспільному житті Нью-Йорка. Вона заробляла багато грошей, і навіть не знала що з ними робити. Її руки прагнули багато знатних чоловіків, але вона з ними навіть не хотіла поговорити. Вона досягла успіху в суспільстві, проте не зазнала справжнього щастя.
Висновки
Спочатку роль жінки в літературних творах зводилась або до об’єкту, котрого захищають, викрадають, продають, купляють, звільняють, вбивають і таке інше (звісно, всі ці дії здійснюються чоловіками), або до суб’єкту, котрий вірно чекає відсутнього коханого або ганебно зраджує його ледь не у всіх на очах (або Пенелопа, або Мессаліна, третього не дано). Соціальний склад героїнь обмежений пануючим прошарком і Попелюшками. Жінка зображується лише в одній з сімейних ролей плюс ролі нареченої і коханки. Ні про яке соціальне становлення і участі в суспільному виробництві мови не йде.
У випадку «Сестри Керрі» той факт, що головний герой роману – Жінка, до того ж не багата, не вельможна, не вирізняється жодними особливими достойностями (вродливість і грація тут не рахується), вже є примітним і показує прогрес літератури в справі художнього сприйняття і зображення життя. Діалектичність образу Керрі також є величезним прогресом. Якщо в минулі століття у персонажів жіночої статі душевного життя або не було взагалі (вона була замінена світоглядними настановами, що діяли упродовж всього твору), або це душевне життя було подано поверхово і спрощено. У Драйзера же Керрі – повноцінна людина. Більш того, Керрі у сприйманні життя стоїть вище всіх персонажів роману, включаючи чоловіків, до того ж чоловіків, що володіють створеним ними самими добробутом і суспільним положенням. Більш того, наприкінці роману Керрі остаточно емансіпується, тобто живе на власні гроші і відмовляє поважним чоловікам.
Але разом з тим властивий Керрі фаталізм зберігається протягом всього роману. Вона виграла бій, але не може виграти війну. Та вона й не збирається її вигравати. Сидіти в кріслі-гойдалці і мріяти про нездійсненне щастя виявляється верхівкою її досягнень. Керрі стала господинею сама собі. В цьому проявився прогрес цивілізації, що вже в кінці 19 століття дозволив деякій частині жінок самостійно заробляти собі на життя, отже, будучи економічно незалежними, самостійно визначати свою долю.
Свої спостереження за реальним положенням речей Драйзер не побоявся викласти в своїй літературі. Коли роман «Сестра Керрі» побачив світ в 1900 році, він спричинив скандал, призвівши до повного замовчування книги. В пуританській Америці не могли змиритися з тим, що в романі пропаща жінка виявляється переможницею, і що автор не карає розпусту.
Суперечність, непослідовність і гаряча емоційність Драйзера були головними властивостями його характеру і таланту.
Щодо роману «Сестра Керрі» то те, що проста жінка стала героїнею п’ятисотсторінного роману, що про її життя знайшлося що писати, і що у цієї творчості знайшовся читач (наважуся припустити, що найбільшим попитом після свого виходу роман користувався саме у одноліток Керрі), все це показує розвиток літератури, котрий є похідним до загального прогресу людства.
Список використаної літератури
1. ДрайзерТ. Сестра Керрі. (http://www.erlib.com/Теодор_Драйзер / Сестра_Керри/0/)
2. Время и мир / Вед. Лагунина.И // Сайт Радио Свобода (http://archive.svoboda.org/programs/tw/2006/tw.011206.asp)
3. Гофман М. Американская Идея (http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/gofm/01.php)
4. Зверев А. Модернизм в литературе. США. – М.: 1979. – 355 с.
5. Засурский Я.Н. Американская литература XX века. Некоторые аспекты литературного процесса. – М.: 1966. – 440с
6. Затонский Д.В. Искусство романа и XX век. – М.: Художественная литература, 1973. – 534 с.
7. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия. – М.:1998. – 274 с.
8. История литературы США: В 7 тт. Ред. колл.: Я.Н. Засурский, М.М. Коренева, Е.А. Стеценко. М., 1997. – 532 с.
9. Льюис С. Кингсблад, потомок королей. Рассказы. Очерки. – Л.: 1966. – С 700–701
10. Липовецкий Ж. Третья женщина – СПб.: Алетейя, 2003. – С 336–349
11. Ковалев Ю. Теодор Драйзер открывает Америку // Т. Драйзер. Финансист. – Лениниздат, 1987. – с 542
12. Морозкина Е.А. Творчество Теодора Драйзера и литературное развитие США на рубеже XIX–XX веков. – Уфа: Издательство Башкирского университета, 1994. – 160 с.
13. Т. Драйзер. «Трагическая Америка» // Альманах «Лебедь».2006, №458
14. Уоррен Р.П. Вестники бедствий: писатели и американская мечта // Писатели США о литературе. В 2 т. т. 2. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.
15. Энциклопедия мировой литературы. – СПб.: Невская книга, 2000. – 656 с.
16. Lingeman R. Theodore Dreiser. An American Journey. 1908–1945. New York: G.P. Putnams's Sons Publishers, 1990.
0 комментариев